В цьому пості ми дослідимо з Вами яке значення для Вас і податкового органу може мати наявність кримінальних проваджень щодо Ваших контрагентів.
Під час проведення документальних перевірок податковою, є доволі розповсюджена позиція, що наявність кримінальних проваджень щодо Вашого контрагента є підставою для висновку про нереальність господарських операцій. Чи дійно це так? Які ризики співпраці з контрагентами, щодо яких існують кримінальні провадження? Це питання пропоную дослідити, шляхом аналізу правових позицій Верховного Суду.
*Приклади наведено в контексті адміністративного судочинства.
За загальним правилом, встановленим ч.6 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Фактично, обставини встановлені у вищевказаних судових рішеннях звільняються від доказування і повинні бути враховані судом під час ухвалення відповідного рішення.
Однак, яка правова природа, наприклад, ухвал слідчого судді? Оскільки вони не передбачені ч.6 ст.78 і за своєю природою інститут слідчих суддів не є судом у своєму загальному розумінні, то і враховувати їх суд не зобов'язаний.
Практичні приклади.
Постанова Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 826/18952/14:
Результати проведення органами досудового слідства слідчих дій в рамках кримінальної справи не можуть вважатися належним та допустимим доказом в розумінні статті 72 Кодексу адміністративного суду України (у редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції), а є лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом - закріпленням у обвинувальному вироку суду, що набрав законної сили. Відтак, отримана у ході досудового слідства по кримінальних справах інформація, на яку посилається відповідач в обґрунтування доводів про недобросовісність операцій позивача, не може слугувати належним підтвердженням нереальності таких операцій. Наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень записів про проведення правоохоронними органами слідчих дій в рамках досудового слідства у кримінальних провадженнях не свідчить і не може свідчити про вину особи у вчиненні кримінального правопорушення і не може слугувати підставою для висновків про вчинення особою порушень вимог чинного податкового законодавства. При цьому, факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Тому, матеріали досудового розслідування за кримінальними провадженнями щодо фіктивного підприємництва товариства, його створення та створення інших підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у незаконному відшкодуванні податку на додану вартість з державного бюджету України не можуть бути враховані як доказ фіктивності товариства. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.
Також, контролери доволі часто посилаються на кримінальні провадження за ознаками кримінальних правопорушень, які доволі тісно пов'язані з господарськими кримінальними правопорушеннями, що не є доречним, на мою думку.
Постанова Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 806/1545/16:
Посилання контролюючого органу на наявність вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 07.10.2013 у справі N 761/25488/13-к відносно директора ТОВ суди також обґрунтовано не взяли до уваги оскільки, по - перше, стаття 358 Кримінального кодексу України, за якою засуджено вказаного громадянина передбачає покарання за підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів, а не за фіктивне підприємництво (на той час діянні ще не було декриміналізовано), по - друге, вказаним вироком затверджено угоду про визнання винуватості, при цьому, суд у справі N 761/25488/13-к не досліджував та не давав оцінки будь - яким господарським операціям ТОВ, у тому числі і з позивачем, не встановив недійсність документів, що були складені за наслідком здійснення спірних господарських операцій.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 07.10.2013 у справі N 761/25488/13-к не був підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення у цій справі, акт перевірки не містить жодного посилання на вказану обставину.
Тобто, мається на увазі, що хоч кримінальні провадження і є, навіть вирок суду не є "крапкою", оскільки аналізу підлягає пов'язаність такого вироку з Вашою операційною діяльності контрагента.
Постанова Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 824/1042/18-а:
Суди обґрунтовано відхилили зазначені доводи контролюючого органу з огляду на відсутність у вказаних кримінальних провадженнях вироку суду щодо посадових осіб контрагента позивача, який був би обов'язковим для адміністративного суду. Натомість, посилання відповідача на наявність лише відомостей про відкриття кримінальних проваджень не є достатніми та належними доказами фіктивного характеру вчинених господарських операцій. Та обставина, що товариство-контрагент згадується в ухвалі слідчого судді, постановленій у межах кримінальної справи, не є беззаперечним доказом, який би підтверджував відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем з таким контрагентом. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги).
Фактично, суд запевняє, що кримінальні провадження, навіть за наявності вироки не є підставою для визнання їх нереальними, а також, що платник податків може бути не обізнаний щодо свого контрагента, і це не є підставою для застосування до нього фінансових санкцій.
Висновок.
Хоч такі висновку Верховного Суду є позитивними для платника податків, однак слід врахувати, що співпраця з такими контрагентами призведе до витрат на судові оскарження податкових повідомлень-рішень і втрати корисного часу, який ви можете використати для вдосконалення своїх бізнес процесів.
Комментарии