Платникам податку знайома ситуація, що під час податкової перевірки виявляється, що директор контрагента є номінальним, або навіть фіктивним, у контрагента відсутня матеріально-технічна база для провадження господарської діяльності (платник податку навіть необізнаний щодо такої ситуації) однак товари/послуги від такого контрагента реально отримувалися, що породжує право на податкові вигоди (витрати та/або податковий кредит) і як наслідок претензії зі сторони органів податкової служби є неминучими.
В масиві рішень Верховного суду наявні доволі суперечливі постанови, серед яких Верховний суд акцентує увагу на індивідуальній відповідальності платника податку, однак, непоодинокими є рішення, де Верховний суд зазначає, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю.
Таким чином, на сьогодні, не існує уніфікованого підходу, до оцінки статусу контрагента, що може породжувати іноді неправосудні і занадто формальні судові рішення, що безумовно, порушують права добросовісних платників податку.
Однак, наразі, ухвалою від 23 червня 2021 року у справі № 160/3364/19 дане питання було передано Верховним судом на розгляд Великої палати Верховного суду для формування єдиної правозастосовної практики у даній категорії справ.
Зі змісту ухвали вбачається, що Верховний суд дійшов висновку, про необхідність відступити від висновків Верховного Суду України про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю та господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, а також що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо посадових осіб контрагентів не було винесено вироків, не може спростовувати достовірність їхніх пояснень щодо характеру укладених угод і фактичного здійснення операцій за цими угодами.
Таким чином, акцентується увага на добросовісності платника податку, оскільки платник податку може бути і не обізнаний щодо дефектного правового статусу свого контрагента, і реально отримувати від нього товари та/або послуги.
Також, Верховний суд наголосив на помилковості попередніх правових позицій, і неможливості їх застосовувати, зокрема: "Згадані висновки Верховного Суду України фактично суперечать презумпції невинуватості та положенням частини четвертої статті 95 КПК України, який вказує, що підставами для висновків є відомості, отримані судом під час судового засідання, і суд не вправі обґрунтовувати свої рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, або посилатися на них. Тобто протокол допиту сам по собі не є доказом у межах кримінального провадження, тому не може бути доказом в адміністративній справі".
Отже, найближчим часом, платникам податку слід очікувати справжньої революції у податкових спорах, рішення Великої палати Верховного суду слід очікувати після 01 вересня 2021 року.
Комментарии