Відмова йти на вірну смерть

Вітаю. Я маю запитання щодо відмови виходу військового на позицію. Я був на нулю, потрапив під обстріл, получив контузію, по крайній мірі мій фізичний і психологічний стан дуже погіршився. Наказ комбата виходити знову на нуль не можу виконати тому що розумію шо це вірна смерть буде, бо мені дуже важко фізично, плюс сама ситуація на фронті визиває сильні приступи паніки які в свою чергу високе серцебиття. Плюс те що хоче комбат вважаю прямим наказом піти померти просто так. Я якось не хочу помирати. Але коли я кажу шо я не можу вийти, мені це важко і я просто не дойду даже до позиціі мені кажуть шо це буде не виконання наказу командира і тд. Силою мене не мають права закинути на передок проти мої волі. А за відмову мені погрожують увязненням. Сидіти в тюрмі за те шо я не хочу помирати якось не правильно, стан здоровʼя мені не дає змоги йти на передок і він погіршився після останнього виходу за наказом який віддав комбат, наказ також вважаю не правильним бо ми лиш підійшли шоб вийти на позицію і «проштурмувати» і повернутися серед білого дня під небом яке повністю зі всіх сторін було пристріляне ворогом і на нас сразу дуже прицільно полетіло абсолютно все шо було у ворога. Із команди з 3х людей один сразу 200, один 300 і я. Мене хоть і не ранило але прильоти були прям зовсім поряд і так було майже цілі сутки. Я чудом вижив, але ситуація була максимально поганою і шанса вижити майже не було. Я получив контузію, може і не одну, плюс до цього ще до війни мав травму голови та контузію. Шо дуже негативно відобразилося на мому здоровʼї. І ще ця ситуація яку я можу оцінити лише як приказ на вірну смерть. В общєм я не знаю шо мені робити. Я в тюрму якось не хочу, і вмирати також не хочу. Зараз я служу за контрактом після тюрми. Тобто мене посадили в тюрму, я там провів півтора місяці із 6 років і вийшов по удо та рік надзору. На той момент мені показалось шо я потяну службу як фізично так і психологічно, але зараз я розумію шо ні фізично ні психологічно не тяну іі.