Переслідування, погрози, образи пісьмово

Вітаю Вас.

У Вашій ситуації все залежить від типу погроз, які лунають на Вашу адресу. На мій погляд, звертатися до поліції однозначно варто.

Це може підпадати під ст. 129 ККУ (погроза вбивством), а також ст. 182 або 296 ККУ (переслідування, хуліганство, приниження честі та гідності). Ви маєте право подати заяву про вчинення кримінального правопорушення, додавши скріни, дати, номер телефону, ПІБ особи й опис ситуації. Навіть якщо провадження не завершиться реальним покаранням, офіційна фіксація - це вже засіб захисту та тиск на особу.

Стаття 129. Погроза вбивством

1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

Звичайно, Вам потрібно звернутися до правоохоронних органів, із відповідною заявою, а там вже нехай розбираються з цією людиною, адже не можна залишати такі речі без відповідальності. Буде набагато краще, якшо у Вас будуть свідки його погроз, адже ключовим буде довести його погрози!

Щодо покарання: дійсно, санкції за подібні дії наразі м’які (штраф, обмеження волі або умовне покарання), але наявність кримінального провадження, підозри або навіть судимості - це реальний інструмент, аби зупинити переслідування. Якщо ж згодом особа продовжить дії - повторність стане обтяжуючою обставиною.

З повагою! Щасти Вам!

Щоб припинити - звісно пишіть Заяву в поліцію.

Статті Кримінального кодексу України:

Наприклад - Стаття 129. Погроза вбивством.

Велика вірогідність того, що Поліція нічого робити не буде. Тоді прийдеться писати Заяву до Суду про оскарження бездіяльності слідчого. Суд розгляне протягом тижня та зобов'яже поліцію порушити справу.

Якщо Ви підпадаєте під певну категорію громадян, то:

• Стаття 346 КК України. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча Передбачає відповідальність за погрози вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням майна чи викраденням щодо народного депутата, державного чи громадського діяча. Покарання – обмеження волі до 5 років або позбавлення волі до 7 років.
• Стаття 345-1 КК України. Погроза або насильство щодо журналіста Погрози вбивством, насильством, знищенням майна щодо журналіста у зв’язку з його професійною діяльністю. Покарання – від виправних робіт до 5 років до позбавлення волі до 7 років.
• Стаття 342 КК України. Опір або погрози працівникові правоохоронного органу Погрози насильством щодо працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. Покарання – штраф, арешт або обмеження волі до 3 років.
• Стаття 377 КК України. Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного Погрози вбивством, насильством чи знищенням майна щодо судді чи присяжного. Покарання – до 5 років обмеження волі або до 7 років позбавлення волі.

Кримінальний кодекс України прямо не передбачає окремої статті за образу гідності чи честі особи у загальному сенсі, оскільки з 2001 року відповідальність за образу була декриміналізована. Проте в окремих випадках образи можуть кваліфікуватися як адміністративне правопорушення або як частина інших злочинів:

• Стаття 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Дрібне хуліганство Образи, що виражаються у нецензурній лайці, образливій поведінці в громадських місцях, можуть кваліфікуватися як дрібне хуліганство. Покарання – штраф, громадські роботи або адміністративний арешт до 15 діб.
• Стаття 435-1 КК України. Образа честі і гідності військовослужбовця Образа честі та гідності військовослужбовця, погрози насильством щодо нього у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Покарання – обмеження волі до 2 років або позбавлення волі до 3 років. Якщо образа виражена у письмовій формі чи через поширення матеріалів, покарання може бути аналогічним.

• Реальність погрози: Для притягнення до відповідальності за погрози (зокрема за ст. 129 КК) необхідно довести, що потерпілий мав обґрунтовані підстави вважати погрозу реальною. Це залежить від форми погрози, обставин, відносин між винним і потерпілим.
• Адміністративна або кримінальна відповідальність: Погрози, що не стосуються вбивства (наприклад, завдання тілесних ушкоджень чи псування майна), зазвичай кваліфікуються як адміністративне правопорушення (ст. 173 КУпАП), якщо не мають інших кваліфікуючих ознак.

Доброго дня.

Ви маєте справу з "психологічним вампіром".

Людина отримує задоволення він своїх погроз.

Я Вам раджу все-таки звернутися до поліції з заявою.

Навіть якщо покарання символічне.

Якщо ця особа про це дізнається про таке звернення - я впевнений погрози припиняться.

Доброго дня, Анна!

Протягом 2 місяців регулярно (інколи 2 рази на день) отримую погрози у viber. ПІБ мені відомо, номер також. Є всі скріни з датами.Варіацію від "ты тупая старая уродина, тортилла лопоухая" до " я успокоюсь только когда ты сдохнешь, тварь".Нічого не відповідаю, бо мені огидний контакт з цією особою. Не блокую, бо може перейти у інший месенджер (viber майже не використовую).

Чи є сенс звертатися у поліцію?

Є сенс звертатись до поліції із заявою про злочин у відповідності із статтею 129 ККУ. Ви не можете бути впевнені в тому, що ці погрози не перетворяться на реальність. Вибачте, але, якщо людина так себе поводить, то гарантії жодної.

Суспільна небезпечність цього злочину визначається тим, що він, викликаючи у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній праці та відпочинку, порушуючи разом із тим у деяких випадках і громадський порядок.

З об’єктивної сторони злочин характеризується дією у вигляді погрози вчини­ти вбивство, тобто виявленому ззовні намірі позбавити іншу людину життя.

Така погроза може бути виражена різними засобами: усно, письмово, за допомогою різних дій (жестів, міміки, демонстрації зброї тощо). Для кваліфікації за ст. 129 КК не має значення, чи була така погроза одноразовою або кількаразовою, систематичною, такою, що має характер тероризування.

Відповідальність за ст. 129 КК може настати лише за погрозу вбивством. Погроза здійснити інші дії (наприклад, заподіяти тяжкі тілесні ушкодження, знищити майно) за ст. 129 КК кваліфікуватися не може

Погроза повинна бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може здійснитися.

Реальність погрози встановлюється в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних фактичних обставин.

При вирішенні цього питання слід ураховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози потерпілим), так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між ним і потерпілим тощо). Для визнання погрози вбивством реальною необхідно встановити, що винний вчинив такі дії, які давали потерпілому підстави побоюватися її здійснення, і що по­ведінка винного, його стосунки з потерпілим об’ єктивно свідчили про реальність погрози.

Згідно статті 1 Закону України «Про національну поліції», центральним органом виконавчої влади, на який покладається обов'язок служити суспільству шляхом належного забезпечення охорони прав людини і його свобод, який протидіє злочинності, підтримує публічну безпеку і порядок є національна поліція України (далі - поліція) . У пункті 5 частини 1 статті 23 цього Закону зазначено, що до повноважень поліції відноситься здійснення своєчасного реагування та прийняття відповідних заходів на заяви і повідомлення про злочини або події (кримінальні і адміністративні).

Стаття 25 Кримінального процесуального кодексу України покладає обов'язок на прокурора і слідчого починати досудове розслідування у разі виявлення ознак злочину. Крім цього, статтею 214 КПК позначений термін, протягом якого після прийняття заяви або отримання повідомлення про скоєння злочину, прокурор або слідчий повинні внести інформацію про такий злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань (Реєстр) - і дорівнює він 24 години. Правила та порядок ведення такого Реєстру можна подивитися в Наказі Генеральної прокуратури від 06.04.2016 №139 "Про затвердження Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань". А після цього, протягом ще 24 годин, вищевказані особи зобов'язані почати розслідування.

Особливі вимоги до написання заяви про злочин не передбачені законодавством. Але, не дивлячись на це, в ній важливо описати всі відомі факти і обгрунтувати наявність ознак злочину (так як на її підставі і відомостях, що в ній зазначені, буде вноситися інформація про злочин і до Реєстру) Тому, необхідно вказати наступні дані:

• назва органу до якого ви звертаєтеся;
• прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника, номер телефону (можна подати і анонімну заява в поліцію у разі коли така особа боїться, що її можуть переслідувати або ж людина з інших причин не хоче щоб поліція знала про її особисті дані (бажано обґрунтувати чому особа не хоче вказати своє ПІБ); в разі анонімного повідомлення про злочин, поліція зобов'язана перевірити інформацію і за наявності ознак злочину почати досудове розслідування протягом 24 годин з моменту отримання такого повідомлення);
• короткий виклад і опис подій і обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (наприклад, якщо подаєте заяву в поліцію про загрозу життю і здоров'ю, то потрібно описати як саме загрожують, хто може загрожувати, в зв'язку з чим, в яких діях це проявляється, як довго існує загроза і тд);
• попередня правова кваліфікація кримінального злочину із зазначенням статті (частини статті) УКУ;
• докази, що підтверджують викладені в заяві обставини (якщо такі є; ними можуть бути, наприклад, фото з місця злочину або інші);
• дата і підпис.

Моя мета:1. Припинити переслідування

Якщо Ви не будете вчиняти жлдних дій по відношенню до цієї особи, то переслідування Вам не вдасться зупинити. Ви не відповідаєте на повідомлення вже упродовж двох місяців, проте, дана особа продовжує Вас переслідувати та надсилати погрози.

2. Покарати за нанесену мені психологічну шкоду (хоча б через створення судимісті).

Стаття 129 Кримінального кодексу України:

"1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, -

карається пробаційним наглядом на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років".

Відшкодування моральної шкоди має низку особливостей, які, насамперед, полягають у чітко визначених протиправних діяннях, до яких законодавець відносить:

• заподіяння каліцтва та іншого ушкодження здоров’я, що призвело до фізичного болю та страждань фізичної особи;

• протиправну поведінку щодо фізичної особи, членів її сім’ї чи близьких родичів, яка призвела до душевних страждань фізичної особи;

• знищення чи пошкодження майна фізичної особи, що призвело до її душевних страждань;

• приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної і юридичної особи.

Особливість моральної шкоди полягає в тому, що вона має немайновий характер та може полягати у фізичному болі та/або стражданнях фізичної особи, а також інших негативних наслідках немайнового характеру, які було спричинено внаслідок приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також інших протиправних діянь.

Певна специфіка є у вині заподіювача. За загальним правилом, завдана моральна шкода відшкодовується за наявності вини заподіювача. Однак відшкодування моральної шкоди може бути здійснено і незалежно від вини особи, що заподіяла її, у таких випадках:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) якщо шкоди завдано фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування чи посадової або службової особи цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, а також унаслідок прийняття вказаними органами нормативно-правового акта, що було визнано незаконним і скасовано;

4) в інших випадках, встановлених законом.

Маючи статус потерпілого, Ви можете вимагати відшкодування шкоди, заподіяної вам унаслідок злочину. Це може бути відшкодування матеріальної чи моральної шкоди.

Якщо ви не подали цивільний позов про відшкодування шкоди в кримінальному провадженні, ви можете пред’явити позов про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства. Такий позов необхідно подати до суду в цивільних справах (суду загальної юрисдикції). Як також Ви маєте право подати позов про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства, навіть якщо суд у кримінальних справах виправдав обвинуваченого.

Але, здається, покарання за такий злочин символічне, і скоріш розлютить злочинця.

Можливий і такий варіант, але чи маєте Ви впевненість в тому, що все це рано чи пізно зійде на нівець і особа просто встратить до Вас інтерес? Чи маєте Ви впевненість в тому. що все це тільки погрози в месенджерах і такими вони і залишаться?

З повагою, адвокат Айвазян.

ДОБРОГО ВЕЧОРА, шановна АННА П.! На жаль в Україні, особливо в м. Харкові - шансів на справедливість та захист з боку правоохоронців у Вас майже нульовий. Кажу це відверто, не маючи на меті надати відповідь, щоб сподобатися, а потім коли поліція та/або суд нічого не зробе - ховати очі, бо вказав теоретичні, а не практичні моменти ситуації.

Втручання в особисте життя в Україні регулюється Конституцією та Кримінальним кодексом.

Стаття 32 Конституції України гарантує кожному громадянину недоторканність особистого і сімейного життя, забороняючи незаконне збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації.

Стаття 182 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за порушення недоторканності приватного життя, зокрема за незаконне збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Згідно статтею 297 Цивільного кодексу України «Публічне вираження неповаги, негативні вислови в бік конкретної особи, присвоєння принизливих “ярликів” чи звичайний репост брудної інформації – це все порушення цивільних прав людини».

Також законодавство (ст. 276-280 ЦК України) передбачає право постраждалої особи зобов’язати кривдника до:

• публічного вибачення;
• спростування інформації;
• грошового відшкодування;
• публікації тексту відповіді в своєму профілі, тощо.

Ваші дії, коли ви зазнали наклепу чи образ:

• необхідно визначити особу порушника;
• підготовити документи, котрі підтверджують образливий матеріал (скріншот);
• зібрати медичні висновки про погіршення стану здоров’я чи понесення матеріальних збитків;
• направити до суду цивільний позов з відповідним обґрунтуванням.

На жаль переписка в месенджері не може вважатися публіічним вираженням образ. Оскільки має приватний характер.

Слід також зазначити, що висловлювання словесні, письмові чи за допомогою технічних засобів, які містять явно виражене неприязне ставлення, образу, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образу почуттів громадян, можуть стати підставою для порушення кримінальної справи (ст. 161 КК України).

Якщо з’являються погрози вбивством – це також може потягти кримінальну відповідальність. Незалежно від того, яким чином вони отримані – через мережу Інтернет, від третіх осіб, телефоном чи особисто.

Під час війни соціальними мережами шириться велика кількість фейків та неправдивої інформації. Якщо ви невпевнені в достовірності матеріалів краще утримуватися від необдуманих постів, так як це може обернутися неочікуваними проблемами. Поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку є адміністративним правопорушенням (ст. 173-1 КУпАП)

Такі дії тягнуть за собою відповідальність у вигляді штрафу (примітка- до 255 гривень) або до місяця виправних робіт з відрахуванням 20 % заробітку.

Необхідно пам‘ятати, більш радикальні публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту, тягнуть за собою кримінальну відповідальність (ст. 295 КК України).

В постанові по справі № 761/7795/17 від 04 липня 2018 р. Верховний Суд зазначив, що доказування позивачем обґрунтованості позову, а саме поширення інформації відповідачами та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку, оскільки презумпцію добропорядності виключено зі ст. 277 ЦК України в 2014 році.

По закону звісно можна звертатися в поліцію. Але з практики зазначу, що по-перше поліція не буде цим займатися, навіть якщо змусити їх відкрити кримінальне провадження. По-друге, якщо не подати заяву про кримінальне правопорушення у належній юридичній формі, поліція зробить відписку посилаючись, що це просто було звернення громадянки, а не заява про кримінальне правопорушення у відповідності до ст. 214 КПК України.

Тоді доведеться відмову у порушенні справи оскаржувати слідчому судді, а вони в м. Харкові часто теж дуже специфічні та обтяжені родинними зв"язками з поліцією (чоловіки, брати, сини та дочки у чималої частини суддів працюють в правоохоронних органах), тож тут іноді діє принцип "ворон ворону око не виклює".

На жаль найефективніший спосіб - змінити номер телефону.

Притягнути не дуже здорову судячи з усього особу до відповідальності не вдасться. Саме усвідомлюючи це - людина таке й пише.

В крайньому випадку він видалить усі повідомлення. Вайбер надає такий функціонал.

А Ваші скріншоти на суді (якщо зловмисник найме адвоката) будуть поставлені під сумнів, адже формально в Україні НЕМАЄ інституту посвідчення скріншотів у нотаріуса чи іншим шляхом. До цього дійшов уже весь цивілізований і не дуже цивілізований світ. Окрім України (на жаль). Тож права громадян України і юридичних осіб в мережі інтернет та через електронні комунікатори систематично порушуються, адже довести такі факти дуже складно.

Якщо ще у позовах про захист честі, гідності та ділової репутації такі речі можна довести показами свідків у разі образ в мережі Facebook тощо, то у месенджерах типу Теlegram та/або Viber довести щось вельми складно.

Загалом ми цю проблему обговорювали ще на Міжнародній школі медіа-права в 2018 році, в т.ч.з експертом Харківської правозахисної групи, доцентом Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого Всеволодом Речицьким. Було розроблено ряд пропозицій на цей рахунок. За той час директор Літньої школи став заступником міністра інформаційної політики, але досі Верховна Рада України не зробила нічого на цей рахунок.

Тому Ваші шанси, при всьому бажанні допомогти, на жаль дуже низькі. Особливо з урахуванням фактору того, що правоохоронні органи м. Харкова зайняті зовсім іншими справами і на жаль з Вас лише посміються, бо рівень поліцейських, набраних по оголошенню або вивчених у академіях системи МВС за хабарі - дуже низький і вони без команди з Києва чи хоча б від безпосереднього керівництва - нічого не хочуть робити.

Окремі навіть кажуть - скажіть спасибі, що хоча б вбивства розслідуємо... При цьому система внутрішньої безпеки Нацполіції, яка ще до 2019 року (до звільнення Авакова) якось ще працювала - а надалі була знищена "реформаторами". Не знаю чи умисно, чи внаслідок абсолютної некомпетентності.

Звісно Верховна Рада намагається імітувати діяльність в цій сфері. Але оскільки рівень народних депутатів та їх помічників за усі роки незалежності не був високим, а з часом лише деградував, то роблять вони речі, які на практиці нереально реалізувати.

За надсилання принизливих повідомлень сексуального характеру у месенджери можна отримати штраф до 2720 грн. Про це йдеться в ухваленому 22 травня 2024 року Верховною Радою як законі законопроекті 8329 про внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення у зв'язку з ратифікацією Стамбульської конвенції.

Так, КУпАП доповнено новими статтями 173-6 (вчинення насильства за ознакою статі), 173-7 (сексуальне домагання) і 173-8 (невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце тимчасового перебування у разі винесення такого припису).

За новою статтею 173-6 вчинення насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру, спрямованих проти конкретної особи через її належність до певної статі чи стереотипні уявлення про соціальні ролі (становище, обов’язки, поведінку тощо) жінки або чоловіка в суспільстві, внаслідок чого була завдана шкода фізичному (без спричинення тілесних ушкоджень) або психічному здоров’ю потерпілого, – тягне за собою штраф від 1 700 до 3 400 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин, або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням 20% заробітку.

За іншою новою статтею 173-7 КУпАП сексуальне домагання, тобто умисне вчинення проти бажання особи образливих, принизливих дій сексуального характеру, виражених вербально або невербально (слова, жести, рухи тіла), у тому числі з використанням електронних комунікацій, – тягне за собою накладення штрафу від 1 360 до 2 720 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин, або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням 20% заробітку.

https://sud.ua/uk/news/publication/301785-verkhovn...

Оскільки на практиці до відповідальності можна притягнути лише протягом 3-х місяців з дня виявлення правопорушення, то поліція звісно ж з судами не встигне притягнути особу до відповідальності й справу закриють по строкам давності.

Хоча є і позитивні випадки.

Наприклад:

Постанова Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 січня 2025 рокую

https://youcontrol.com.ua/ru/catalog/court-documen...

Водночас, Ваш випадок під дію нових статей скоріш за все не підпадає, бо образи носять інший характер.

А дежрава не сподобилась ввести за це адміністративну відповідальність.

Звісно можна намагатися за стандартною статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення притягнути за "дрібне хуліганство".

Згідно зі статтею 173 КУпАП, дрібне хуліганство – це нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян, а також інші дії, які явно виражають неповагу до суспільства.

ОДНАК повторюсь. Проблема в тому, що це Ви знаєте (припускаєте що за особа Вас ображає), а з формально-бюрократичної точки зору:

• Вайбер - іноземний месенджер, який не перебуває у юрисдикції України та її правоохоронних або судових органів. Не співпрацює з Україною окрім як на рівні спецслужб.
• У Вайбері особи не проходять ідентифікацію за ПІБ, геолокацією та іншими ідентифікуючими ознаками. Лише за номером телефону. А номери телефонів в Україні не прив"язані до паспорта у більшості випадків, так як сім-карти продаються вільно на кожній заправці або в супермаркеті.
• У Вайбер є можливість видалення повідомлень та зміни номера телефону. Тож "продвинуті" шахраї та злочинці цим часто послуговуються. Тобто якщо стане питання в суді - Ви ніяк не доведете, що це саме ця особа.
• Скріншоти як правило суди визнають, але досвідчений адвокат спираючись на останню практику Верховного Суду спростує скріншоти як неналежні та недопустимі докази, які мають сумнівне походження та не доводять факт вчинення дій конкретною особою. Cам регулярно в інтересах клієнтів надаю такі пояснення в суди за потреби.

На жаль в Україні переписка в чатах, месенджерах та ін. не має офіційного характеру, оскільки по ній особу (автора) не можна однозначно ідентифікувати. Крім того більшість таких чатів працюють на базі ІНОЗЕМНИХ цифрових платформ, які не співпрацюють з судовою владою України і не дають ніяких підтверджень на відповідні запити. Якщо в сукупності врахувати, що в Україні сім-карти мобільних операторів не прив’язані до паспортних даних особи, то довести належність акаунту особі без її належної ідентифікації або самоідентифікації – не можна.

Саме це неодноразово вказував Верховний Суд у своїй практиці.

Стосовно ідентифікації автора документів Верховний Суд у постанові від 15.07.2022 р. у справі №753/10840/19, встановив презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, яка означає їх цілісність (достовірність), поки інша сторона цього не спростує, що, у свою чергу, мало наслідком застосування принципу самоідентифікації автора: «Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами).

У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації».

Водночас, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила ВП ВС, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію ВП ВС.

Правозастосовча практика Великої Палати Верховного Суду має вирішальне значення для стабільності судової практики та правозастосування судами України. Її правові позиції є обов'язковими для всіх судів при вирішенні аналогічних справ. Суди повинні враховувати останню правову позицію Великої Палати, навіть якщо вона відрізняється від попередніх, незалежно від того, чи перераховані всі постанови з попередніми позиціями (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14‑435цс18)).

Щодо переписок у так званих месенджерах Велика Палата зазначила таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 висловила такі правові позиції:

• Зокрема, ВП ВС зазначила, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) у розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
• Але якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

«Слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням», — наголосила ВП ВС.

Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ – це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах (п.38 Постанови ВП ВС від 21.06.2023 р. у справі № 916/3027/21, провадження N 12-8гс23).

У справі № 643/6581/19 (провадження № 61-17333св20), яку вирішив своєю постановою від 25 червня 2021 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду – відповідачка стверджувала, що роздруківки листування між сторонами у Viber підтверджують домовленість між ними з приводу проживання відповідачів у квартирі позивачки, що між сторонами було укладено договір найму квартири на невизначений строк з умовою сплати орендної плати у вигляді оплати комунальних послуг за квартиру; тобто вони досягли згоди за всіма істотними умовами договору і виконували його. У постанові по цій справі Касаційний цивільний суд, погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, вказав, що посилання заявниці на роздруківки листування у Viber не є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення договору найму житла в розумінні статей 77-80 ЦПК України. При цьому Касаційний цивільний суд не висновував про те, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази.

Отже, у всіх наведених постановах Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання у конкретних відносинах.

ОСКІЛЬКИ ПОЗИВАЧАМИ НЕ НАДАЮТЬСЯ І НЕ МОЖУТЬ БУТИ НАДАНІ У РАЗІ ВИДАЛЕННЯ ПЕРЕПИСОК ОРИГІНАЛИ ДОКАЗІВ, А ТАК САМО БУДЬ-ЯКИХ ДАНИХ, ЯКІ Б ДАВАЛИ ЗМОГУ ІДЕНТИФІКУВАТИ ОСІБ У ПЕРЕПИСЦІ, скріншоти самі по собі не є належними та допустимими доказами, які доводять обставини, що є предметом спору.

На жаль усі інтернет-герої та особи, які сміливі на образи в мережі інтернет - дуже часто "пливуть" у реальному житті та не відповідають за свої слова, вказуючи, що це не вони і нічого про це не знають. Тож кілька "міцних спеціалістів з розмов по-чоловічому" в реаліях сьогодення куди ефективніші державоохоронної системи, судів і адвокатів. З жалем це кажу, але так воно і є.

Вибачте. Розповідаю у своїх відповідях завжди як воно є насправді, а не по закону - суворість котрого компенсується необов"язковістю його виконання тими, хто посягає на права людини, а не на права державної машини. На жаль справедливості немає. А правоохоронні органи охороняють права держави і її органів, а не права людини, тож скоріш мають називатися не правоохоронними, а державоохоронними або режимоохоронними. Тож сподіватися на захист від держави не доводиться. Їм усім не до того наразі. Ловлять "ухилянтів", виконують вказівки керівництва чи особисто шукають кого б рейдернути та пограбувати на гроші.

Тому в подібних випадках, якщо Ваш номер не має бізнес-характер та його заміна не викличе надмірних проблем - рекомендую змінити номер хоча б у месенджерах. При цьому зробити налаштування так, щоб цей невіглас не міг Вас більше діставати в інших месенджерах та не отримав повідомлення про зміну Вами номера. Зокрема шляхом блокування цього номеру перед зміною телефона, прив"язаного до Viber та інших месенджерів та платформ.

З повагою та розумінням, Я.О. Турчин

Вітаю!

З метою ефективного відновлення порушених прав особи внаслідок розповсюдження щодо неї компромату в мережі Інтернет, необхідно насамперед:

1. З`ясувати, чи може бути предметом судової оцінки компрометуюча інформація, поширена про особу

Так, відповідно до ч. 1,2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних думок та суджень. Верховний Суд під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації уже сформував досить усталену судову практику з приводу того, що:

"- відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.07.1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії");

- вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням» (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №98/4136/15-ц).

Отже, судовому захисту у таких справах можуть підлягати лишень твердження про факти. Критика, суб`єктивна оцінка, вживання різного роду емоційно забарвлених мовних зворотів та стилістичних прийомів можуть вказувати на те, що в поширеній інформації йдеться не про конкретні події чи факти, а виражається чиясь точка зору, яку неможливо перевірити на правдивість та спростувати.

Однак в таких випадках всеодно особа не позбавлена інструментів правового захисту. Вона може застосувати інший механізм захисту, коли мова йде про оціночні негативні судження, які шкодять честі, гідності та діловій репутації особи, проте не стосуються конкретних фактів, а саме:

- вимагати право на відповідь, та надати власну оцінку в тому ж ЗМІ, де вона була розповсюджена (ч. 1 ст. 277 ЦК);

- якщо ж оціночні судження висловлені в грубій, образливій формі - претендувати на компенсацію заподіяної їй моральної шкоди (п. 19 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

2. Обрати найбільш ефективний спосіб захисту та перевірити строки позовної давності

Важливу роль у означеній категорії справ відіграє правильно обраний спосіб захисту порушеного права та, відповідно, належним чином сформульований предмет позовних вимог, що збільшує в таких випадках шанси на перемогу та отримання рішення на користь особи. Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації, належить позивачеві.

Законодавець передбачає декілька таких способів захисту прав, а саме шляхом вимоги:

- визнати інформацію, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, недостовірною;

- спростувати таку інформацію;

- вилучити недостовірну інформацію з першоджерела (в т.ч. Інтернет-посилання);

- відшкодувати моральну шкоду, заподіяну внаслідок розповсюдження компромату про особу.

Варто звернути увагу на те, що слід бути особливо уважними при обранні такого способу захисту, як вимога спростувати недостовірну інформацію. Адже для цієї вимоги застосовується спеціальний (скорочений) термін позовної давності - 1 рік з моменту розміщення цих відомостей у ЗМІ або від дня, коли особа довідалася/могла довідатися про ці відомості (пп. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

З цього приводу зазначимо також, що:

- по-перше, навіть якщо недостовірна інформація знаходиться протягом тривалого часу у відкритому доступі в мережі Інтернет, тим не менш законодавство України не покладає на жодну особу обов’язку щодня здійснювати моніторинг всіх видів друкованих, теле-, радіо-, медійних засобів масової інформації та соціальних мереж, або ж всіх публікацій в мережі Інтернет, та вишукувати дані, які стосуються її особи та можуть зачіпати честь, гідність або ж ділову репутацію. За замовчуванням такого обов`язку здійснювати перевірку всіх можливих джерел розповсюдження недостовірної інформації законодавством не передбачено;

- по-друге, застосування наслідків спливу строків позовної давності судом можливе тільки за умови, якщо:

1) було порушено право особи та є підстави для задоволення позову;

2) якщо про це заявляє сторона спору в будь-якій формі до ухвалення судом рішення по суті спору;

3) якщо не було поважних причин пропуску строку давності звернення до суду з цим позовом (див., н-д, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Таким чином, особі, яка хоче захистити свою честь, гідність та ділову репутацію шляхом зобов`язання в судовому порядку спростувати таку інформацію, слід звертатись до суду своєчасно, щоб не пропустити строк.

У разі, якщо існують побоювання, що скорочений строк давності щодо вимог про спростування інформації згідно з в пп. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України, сплив, то позивач не позбавлений права обрати декілька альтернативних способів захисту, з перерахованих нами вище.

Відповідно до пп. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України давність на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав (крім випадків, встановлених законом), не поширюється. А такі позовні вимоги, як відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок публікації недостовірної негативної інформації про особу, або ж вимога вилучити компрометуючий матеріал із сайту, або ж визнати таку інформацію недостовірною якраз і належать до вимог, які випливають з порушення права на захист честі, гідності та ділової репутації особи, тобто з порушення її особистих немайнових прав.

Тому якщо ж у процесі підготовки до судового провадження виникне необхідність відкоригувати предмет позовних вимог або їх розмір, то в такому разі доцільно збільшити обсяг позовних вимог до початку розгляду справи по суті. Реалізовуючи право на коригування обсягу або розміру позовних вимог, передбачене в ст. 49 ЦПК України, слід враховувати, що: "під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру" (див, наприклад, постанову Верховного Суду від 09.07.2020 року у справі № 922/404/19).Водночас, "позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, якщо Позивач її визначив у грошовому вимірі" (див., зокрема, правові висновки, сформульовані Верховним Судом у постанові від 28.11.2018 року у справі № 761/11472/15-ц).

Насамкінець не слід забувати про те, що згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" в такому разі необхідно буде доплатити судовий збір та надати підтвердження направлення копій відповідних заяв учасникам справи для того, щоб такі заяви в порядку ст. 49 ЦПК України були прийняті судом до розгляду.

3. Правильно встановити відповідача у справі

Перед тим, як звертатись до суду, саме позивачу необхідно належним чином довести, що недостовірна інформація поширена саме цим відповідачем, зазначеним у його позові. Належним відповідачем у разі поширення компромату про особу в мережі Інтернет є автор публікації та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити, а якщо автор невідомий/неможливо його встановити, тоді відповідачем буде лише власник веб-сайту (п. 12 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 року). Проте вже на цьому етапі особа, чиї права порушені шляхом поширення про неї компромату в мережі Інтернет, на практиці може зіткнутися із серйозними труднощами.

Так, відповідно до ч. 11 ст. 52-1 Закону України "Про авторське право та суміжні права" власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу зобов’язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірну інформацію про себе.

Однак дуже часто відомості про реєстранта доменного імені/ власника веб-сайту на ресурсах WHOIS - приховані, а відкриті лишень дані про реєстратора. Також інформація про власників веб-сайтів та контактних осіб, яка вказана на таких сайтах, може бути некоректною або відверто неправдивою (із вказівкою неіснуючих юридичних осіб, наприклад, що можна перевірити у відповідних державних реєстрах). Зрештою, найбільш ускладненим є пошук власника веб-сайта, який адмініструється компаніями з-за кордону.

Приховування такої інформації виправдовують законодавством про захист персональних даних не тільки в Україні, але й за кордоном. Отож слід з’ясувати, що робити в таких випадках, коли контактні дані на сайті відсутні або ж вони є неправдивими, а інформація про власника веб-сайту прихована та в загальнодоступних базах на зразок WHOIS, відсутня.

По-перше, необхідно звернутись з адвокатським запитом із вимогами надати інформацію про власника веб-сайту за тими контактами (в електронній та письмовій формах), які указані на самому веб-сайті, де опублікована недостовірна інформація.

По-друге, слід долучити витяг з ресурсу WHOIS з тією інформацією, яка, принаймні, зазначена на цьому сайті і є доступною.

По-третє, Пленум Верховного Суду України у п. 12 вищезгаданої нами постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 року зазначив, що дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Слід зазначити, що адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UA здійснюється недержавною організацією, функції якого здійснює об’єднання підприємств "Український мережевий інформаційний центр" (ч.3 ст. 56 Закону України "Про телекомунікації", Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.03 № 447-р "Про адміністрування домену .UA").

Однак ОП "Український мережевий інформаційний центр" зазначає, що воно акредитувало Центр компетенції для надання послуг з видачі довідок та звітів з відповідними відомостями. А тому згідно зі статутом об`єднання, не може надавати послуги третім особам у разі, якщо для цього акредитована інша організація.

Наостанок зауважимо, що Центр компетенції є комерційною організацією, яка надає інформацію про власника веб-сайту/реєстранта доменного імені на платній основі відповідно до свого Порядку.

Крім цього, згідно з усталеною практикою у сфері реєстрації і користування доменними іменами у мережі Інтернет, власником веб-сайту може бути інша особа, аніж реєстрант доменного імені, яким адресується такий веб-сайт. Ним може бути отримувач послуг хостингу та/або володілець облікового запису, що використовується для розміщення веб-сайту в мережі Інтернет. Тому на практиці особа реєстранта доменного імені, отримувача послуг хостингу та володільця облікового запису може як співпадати, так і не співпадати, а відносини між цими суб’єктами, врегульовані на договірних засадах.

Таким чином ми бачимо, що роз`яснення Пленуму ВСУ щодо способу встановлення власника веб-сайту в п. 12 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 року є не лише застарілими, але, по суті, неефективними для застосування. Адже тягар фінансових витрат, пов`язаних з отриманням цих доказів, покладається на позивача, який зможе повернути ці кошти лише в разі виграшу у справі та розподілу судових витрат на його користь.

Хоч такі довідки Центру компетенції є належним та допустимим доказом встановлення відповідача у справах про захист честі та гідності від компромату, розповсюдженого в Інтернеті, що вже було підтверджено Верховним Судом (див., наприклад, постанову від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18), вони також не завжди містять необхідні відомості у зв`язку з їх прихованістю.

По-четверте, зазначимо, що нерідко в контактних даних веб-сайту вказано, що адміністрування цим сайтом здійснюється з території іноземної держави. Така реєстрація зачасту здійснюється якраз з метою приховання та значного ускладнення процесу пошуку та встановлення реальних осіб, які причетні до діяльності відповідного інтернет-ресурсу.

В той же час, в практиці адвокатського об’єднання "Кравець та партнери" є досвід звернення з адвокатськими запитами до відповідних контролюючих органів деяких іноземних держав, зокрема, до Роскомнагляду Російської Федерації. Такі запити були розглянуті по суті згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах.

Отже, особа, яка бажає захистити свою репутацію від компромату, поширеного щодо неї в мережі Інтернет, повинна надати до суду відповідні докази на підтвердження того, що вона вжила всіх можливих заходів для того, щоб встановити належного відповідача у такій категорії справ. Невжиття ж цих заходів може призвести до того, що суд своєю ухвалою вправі буде відмовити у витребуванні/забезпеченні доказів (зокрема, за невиконання вимог пп.4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України).

В судовій практиці зустрічаються випадки, коли суди відмовляють у розгляді заяв за правилами окремого провадження, якщо особа, наприклад, не вжила достатніх заходів для встановлення належного відповідача - власника веб-сайту, проте намагається встановити факт недостовірності поширеної інформації та спростувати її з посиланням на те, що така особа невідома (абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України).

Таким чином, з урахуванням розвитку судової практики в України у справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичних та юридичних осіб, а також за відсутності належного нормативно-правового регулювання діяльності інтернет-ЗМІ, найбільш ефективним у таких випадках буде звернення за правничою допомогою до професійних фахівців, які допоможуть вибудувати стратегію захисту, захистити порушені особисті немайнові права особи та отримати грошову компенсацію за ті моральні страждання, яких особа зазнала внаслідок приниження її честі, гідності та компрометування її ділової репутації.

Доброго дня, пані Анно!

Ви потрапили в надзвичайно неприємну ситуацію, адже отримувати протягом двох місяців регулярні образи та погрози - це надзвичайно важке та виснажливе випробування. Повідомлення на кшталт "я заспокоюсь тільки коли ти сдохнеш" можуть кваліфікуватися як погроза вбивством. Це не жарти і не «порожні слова», а потенційно кримінальний злочин. Відповідно до статті 129 Кримінального кодексу України, такі погрози караються законом. Якщо є підстави вважати, що погроза може бути реалізована, поліція зобов’язана діяти. Ви вже зібрали докази - це дуже важливо. Збережіть усі скріни, зробіть резервні копії та зафіксуйте дати отримання погроз. Подайте заяву до поліції особисто або онлайн. У заяві чітко опишіть ситуацію та свої страхи за безпеку. Можна вказати, що перебуваєте у стані психологічної напруги. Якщо особа Вам знайома, вкажіть її дані (ПІБ, номер телефону). Це допоможе поліції оперативно ідентифікувати порушника. Ви маєте право вимагати відкриття кримінального провадження. Також можете просити винесення заборонного припису - заборони контактувати з Вами. Навіть, якщо покарання буде умовним, реєстрація провадження - це вже серйозна справа. Особа отримає попередження і, ймовірно, припинить переслідування. Якщо Ви не звернетесь - ризик ескалації переслідування зростає. Крім того, фіксація таких випадків - це важливий крок для Вашого самозахисту. Ви не зобов’язані терпіти образи й погрози — це протизаконно. Ваше психічне здоров’я і безпека - на першому місці.

ТОМУ, з юридичної точки зору, у Вашій ситуації безумовно є підстави звертатися до правоохоронних органів. Повторювані образи, приниження гідності, а також прямі погрози фізичною розправою можуть підпадати під ст. 129 Кримінального кодексу України (погроза вбивством), якщо у Вас є підстави вважати, що ця погроза може бути реалізована. Якщо погрози є систематичними, також може бути склад злочину за ст. 182 КК України (порушення недоторканності приватного життя).

Крім того, можлива адміністративна відповідальність за статтею 173 КУпАП (дрібне хуліганство) та статтею 173-6 КУпАП Вчинення насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру, спрямованих проти конкретної особи через її належність до певної статі чи стереотипні уявлення про соціальні ролі (становище, обов’язки, поведінку тощо) жінки або чоловіка в суспільстві, внаслідок чого була завдана шкода фізичному (без спричинення тілесних ушкоджень) або психічному здоров’ю потерпілого.

ВАШІ ДІЇ:

1. Зафіксуйте усі повідомлення - зробіть скріншоти з датами, номерами, збережіть їх у кількох копіях.
2. Зверніться із заявою до поліції (можгна письмово, поштою або електронним зверненням https://ticket.cyberpolice.gov.ua/send). У заяві опишіть: хто вам погрожує (ПІБ, номер телефону), характер повідомлень, частоту, як це впливає на ваш психоемоційний стан. Наголосіть на тому, що боїтеся за своє життя і здоров’я.
3. Наполягайте на відкритті кримінального провадження (відповідно до ст. 214 КПК України).
4. Ви маєте право подати цивільний позов про відшкодування моральної шкоди (ст. 23 ЦКУ), якщо психологічна шкода документально підтверджена (наприклад, зверненням до психотерапевта або психолога).
5. Ви можете клопотати про заборонний припис - наприклад, заборону наближатися до вас, контактувати через месенджери.
6. Якщо поліція відмовляється відкривати провадження - звертайтесь із скаргою до прокуратури або через адвоката до суду.

Оцінка потенційної реакції кривдника на ваші дії - не причина утримуватись від захисту своїх прав. Якраз фіксація інцидентів і офіційне провадження - найкращий спосіб зупинити ескалацію конфлікту. Судимість або навіть адміністративна відповідальність (у разі кваліфікації як дрібне хуліганство) - серйозний наслідок, що може стати ефективним запобіжником для майбутніх погроз.

З повагою, юрист Дерій В.О.!