Как лешить бывшую жену родительских прав если она за границей и ведет аморальный образ жизни

Вітаю!

ВИРІШИТИ ПИТАННЯ ПОЗБАВЛЕННЯ МАТЕРІ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ, ПІД ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ ЇЇ В НІМЕЧЧИНІ, ЧЕРЕХ УКРАЇНСЬКИЙ СУД НЕМОЖЛИВО.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, які ухиляються від виконання своїх обов’язків. У яких випадках така міра відповідатиме інтересам дитини та про що говорить судова практика щодо оспорювання позбавлення батьківських прав?

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 ст. 8 Закону України від 26.04.2001 № 2402 «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання у сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону № 2402).

Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини (ст. 141 Сімейного кодексу України).

Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст. 150 СК.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК).

Статтею 150 СК визначено обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема, крім іншого, батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 9, 10 ст. 7 СК).

Частиною 7 ст. 7 СК передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від зазначених висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи та доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров’я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки, зростаючи, дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дитини.

Тлумачення наведених положень ст. 164 СК свідчить, що ухилення від виконання обов’язків із виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Відповідно до ст. 164 СК мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов’язків із виховання дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням їх характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків.

---

Я РАДЖУ ДОЛУЧИТИ (ПО МОЖЛИВОСТІ) ДО ЦЬОГО ПИТАННЯ БАБЦЮ АБО ДІДУСЯ, В ЗВ'ЯЗКУ З ТИМ, ЩО ВИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ ТА НЕ МОЖЕТЕ ВИЇХАТИ ДО НІМЕЧЧИНИ.

ЦЕ ПИТАННЯ ТРЕБА ВИРІШУВАТИ ЧЕРЕЗ:

Jugendamt – спеціалізоване державне відомство у справах молоді у Німеччині.

ОСЬ ІНФОРМАЦІЯ З ЦЬОГО ПРИВОДУ ВІД КОНСУЛЬСТВА УКРАЇНИ В НІМЕЧЧИНІ:

https://munich.mfa.gov.ua/konsulski-pitannya/pravo...

Доброго дня, Максиме!

Як давно дитина знаходиться за кордоном? Чи оформляли Ви нотаріальний дозвіл на виїзд дитини за кордон? Після розірвання шлюбу місце проживання дитини було визначено з колишньою дружиною?

Позбавити дужину батьківських прав можливо лише в судовому порядку, але на даний час у Вас немає достатньо доказів для цього. Тому раджу розпочати з ініціювання процедури повернення дитини до України, а вже потім позбалення колишньої дружини батьківських прав.

Зверніться до Державної прикордонної служби із запитом, чи перетинала ваша дитина український кордон, та якщо перетинала, то з якими документами.

У воєнний час нотаріально засвідчена згода від іншого з батьків не є обов’язковою, однак довідка Державної прикордонної служби матиме доказове значення щодо часу виїзду дитини за кордон, а також підтвердження факту відсутності Вашої згоди на перетин кордону.

Потім зверніться до Міністерства Юстиції України із заявою про повернення дитини із-за кордону в Україну або із заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини, яка постійно проживає за кордоном, що врегульовано відповідною Конвенцією.

Основним міжнародно-правовим актом, який регулює порядок повернення дитини або доступу до дитини до вирішення питання про повернення дитини в Україну є Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року.

Суть Конвенції полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу. А у випадку виникнення такої ситуації дитина має бути негайно повернута в державу свого постійного проживання для того, щоб компетентний орган саме цієї держави як держави постійного місця проживання дитини прийняв рішення про визначення місця проживання дитини та участь у її вихованні батьків (інших осіб). Конвенція чинна у відносинах між Україною та 85-ма країнами світу.

Конвенцією передбачено можливість звернення із заявою про повернення дитини із-за кордону в Україну або із заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини, яка постійно проживає за кордоном. Одночасне подання обох заяв неможливе.

Водночас, одночасно з поданням заяви про повернення дитини можна просити суд чи інший компетентний орган іноземної держави встановити тимчасовий порядок доступу до дитини до вирішення питання про повернення дитини в Україну.

Порядок звернення із заявою про повернення дитини в Україну.

• якщо немає точної інформації чи знаходиться дитина за кордоном чи в Україні, то можна також звертатися до поліції, яка відповідно до покладених на неї завдань розшукує осіб у випадках, визначених законом;
• звернутися до Державної прикордонної служби за інформацією чи перетинала дитина український кордон. Якщо так, то коли, через який пункт пропуску, з ким та за якими документами.
• зібрати всю інформацію про обставини, за яких відбулось вивезення дитини, опитати своїх родичів, знайомих, сусідів щодо відомих їм обставин.

• Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та іноземною державою, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується.
• На момент подання заяви дитині не виповнилося 16 років (по досягненню дитиною 16-річного віку застосування Конвенції припиняється).
• До виїзду з України дитина постійно проживала на території України (1 рік і більше).
• До моменту вивезення дитини або її утримування за кордоном заявник ефективно здійснював права піклування (опіки) щодо дитини (заявник не був позбавлений або обмежений у батьківських правах).
• Дитину не повернуто в Україну після закінчення строку, визначеного статтею 157 Сімейного кодексу України або зазначеного в документі, на підставі якого дитину було тимчасово вивезено за кордон.

Увага! Конвенція не застосовується у разі вивезення дитини тимчасово без наміру змінити державу постійного проживання дитини або заявником надано нотаріально засвідчену згоду на зміну дитиною держави постійного місця проживання.

Не бажано затягувати з ініціюванням цієї процедури, оскільки відповідно до ст. 12 зазначеної Конвенції визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено ст. 3, і на дату початку процедур у судовому і адміністративному органі тієї Договірної держави, де перебуває дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Ви можете самостійно обрати до якого якого органу звертатися із заявою про повернення дитини, зокрема до:

• Міністерства юстиції України безпосередньо: в електронній формі на електронну пошту: callcentre@minjust.gov.ua та поштовим зв’язком, якщо можливо, на адресу: вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001 або до його територіального органу (Міжрегіональні управління Міністерства юстиції в областях).

Увага! В електронній формі документи, у тому числі фотографії, мають подаватися у форматі “.pdf”. Один файл повинен містити документ, складений українською мовою, та переклад цього документа на офіційну мову іноземної держави, до якої спрямовуватиметься пакет документів.

• Центрального органу іноземної держави, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується/проживає. Назву Центрального органу відповідної іноземної держави та його контактні дані можна знайти за посиланням.
• до суду

Перш за все необхідно ознайомитися з інформацією щодо заповнення заяви про сприяння поверненню дитини.

Після цього необхідно заповнити та власноручно підписати заяву про повернення дитини (додаток 1 до Порядку).

Увага! В заяві має бути обов’язково зазначено державу, до якої дитину вивезено або в якій дитина утримується, або декілька держав, в яких дитина ймовірно перебуває або перебувала, та адресу в іноземній державі (якщо відомо).

1. Заповнити та власноручно підписати довіреність відповідно до статті 28 Конвенції(формуляр довіреності за посиланням).

До заяви необхідно додати:

• копію свідоцтва про народження дитини;
• довідку про реєстрацію місця проживання дитини в Україні;
• копії рішень судів або органів опіки та піклування щодо питань, пов’язаних з піклуванням про дитину, у тому числі визначення місця проживання дитини (у разі наявності);
• будь-які інші документи, що стосуються справи;
• фотографії дитини та особи, яка вивезла та/чи утримує дитину за кордоном (за наявності).

Крім того, потрібно додати переклади заяви, довіреності та інших документів, які додаються до заяви, на офіційну мову іноземної держави, в якій знаходиться дитина. Переклад повинен бути скріплений та засвідчений перекладачем (кожен документ окремо). Нотаріальне засвідчення документів та їх перекладів, а також консульська легалізація чи проставлення апостиля, не вимагається.

На виконання Закону України “Про захист персональних даних” додати заповнену і підписану власноручно згоду на обробку та передачу персональних даних до державних органів України, визначених у Порядку, та Центрального органу іноземної держави (зразок за посиланням). Переклад згоди робити не потрібно.

Разом із супровідним листом на ім’я Міністерства юстиції України, складеним в довільній формі, в якому слід також зазначити контактні номер телефону та електронну пошту заявника, надіслати зазначені в пунктах 2 – 6 документи до Міністерства юстиції України.

Отримавши заяву, Міністерство юстиції звертається до уповноважених органів України та інших держав з проханням про допомогу у виявленні місця перебування неповнолітньої особи та сприянні її добровільному поверненні на Батьківщину.

Щодо позбавлення батьківських прав, то це є крайнім заходом впливу і це можливо тільки у наступних випадках:

1. батьки без поважної причини залишили дитину у пологовому будинку або лікарні і протягом 6 місяців не цікавилися її подальшою долею;
2. ухилення від виконання обов’язків по вихованню дитини. Це поняття широке, але довести таке ухилення насправді не просто. Ознаками такої поведінки може бути: свідома і навмисна відсутність турботи про розвиток дитини, її навчання, ігнорування потреб дитини, систематична невиплата аліментів. Це мають бути не одиничні випадки, а системна поведінка.
3. жорстоке поводження з дитиною. Це насильство над дитиною як кимось із батьків, так і їхніми співмешканцями, якщо батьки цьому не перешкоджають;
4. хронічний алкоголізм або наркоманія. Це обов’язково потрібно підтвердити медичним висновком;
5. експлуатація дитини, – примушування до жебракування, залучення до важкої праці;
6. засудження за умисний злочин щодо дитини. Для цього необхідно отримати вирок суду.

Для того, щоб позбавити матір дитини батьківських прав необхідно звернутись до суду із відповідним позовом. Такі справи за загальним правилом розглядає місцевий суд за місцем реєстрації/проживання того з батьків, якого хочуть позбавити батьківських прав. Проте, щоб це зробити перш за все потрібно встановити, що матір свідомо порушує батьківські обов’язки або є хронічним алкоголіком.

Також потрібно звернутись до органу опіки та піклування, щоб отримати висновок, в якому буде зазначено, чи дійсно матір слід позбавити батьківських прав, оскільки при розгляді судом питання обов’язковою є участь даної установи, яка має подати до суду письмовий висновок щодо обставин справи.

Доказами, які можливо долучити до справи можуть бути покази свідків, характеристика з місця проживання, акт обстеження матеріально побутових умов проживання, довідка з лікарні про стан здоров’я дитини і хто з батьків дбає про її здоров’я, квитанції про придбання ліків для дитини. Якщо дитина відвідує гуртки, то звідти можна долучити довідку про те, хто з батьків дбає про розвиток дитини.

Хронічний алкоголізм або наркоманія відносяться до тяжких захворювань, пов'язаних з повним ураженням вольової сфери людини.

Наявність хронічного алкоголізму повинно підтверджуватись відповідним медичним висновком. Всякого роду припущення з цього приводу не допускаються.

Від хронічного алкоголізму слід відрізняти побутове пияцтво. Тоді поведінка батьків, їх ставлення до дітей оцінюється через призму інших підстав позбавлення батьківських прав.

З корисним матеріалом можете ознайомитись за посиланням https://zr.su.court.gov.ua/sud1805/gromadyanam/lek...

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Бажаю Вам успіхів!

Доброго дня, Максиме!

Аби позбавити матір дитини батьківських прав Вам необхідно довести в суді, що вона ухиляється від утримання та виховання дитини. При тому таке ухилення повинно бути свідомим і умисним.

Як час вже Ваша дружина перебуває із дочкою за кордоном?

Справи по позбавлення батьківських прав доволі складні, потребують обов'язкового залучення органу опіки та піклування, який подає до суду письмовий висновок (висновок про доцільність (недоцільність) позбавлення батьківських прав) та займають немало часу.

У Вашому випадку все ускладнюється тим, що матір із дитиною перебувають за кордоном. Тобто, вирішувати питання в Україні, не маючи при тому якихось офіційних доказів того, що колишня дружина веде аморальне життя буде дуже важко. Мова йде про медичні документи, покази свідків тощо.

Орган опіки та піклування не зможе зробити висновок про доцільність позбавлення матері батьківських прав з цієї ж причини.

Суд не зможе прийняти рішення про позбавлення матері батьківських прав тільки на підставі наданої Вами інформації у позовній заяві, суду потрібні докази... Тож, розпочинати відповідну процедуру зараз без наявності таких доказів - це втрата Вашого часу.

Станом на зараз Вам необхідно домогтися повернення Вашої дитини в Україну. Чи маєте Ви близьких родичів, які б могли представляти Ваші інтереси і цій справі з причини того, що Ви проходите військову службу?

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому позбавити батьківських прав можливо лише у судовому порядку, іншого порядку не передбачено.

Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав якщо вони:

1. Не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування.
2. Ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
3. Жорстоко поводяться з дитиною (застосовують фізичне або психічне насильство, недопустимі методи виховання, принижують людську гідність дитини тощо).
4. Є хронічними алкоголіками або наркоманами (ці факти мають бути підтверджені відповідними медичними висновками).
5. Вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини (примушення до праці або використання праці дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, використання праці, що спричиняє істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, використанням дитячої праці в шкідливому виробництві тощо), примушують її до жебракування та бродяжництва (систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб тощо).
6. Засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

До позовної заяви необхідно додати документи та інші докази, що обґрунтовують позовні вимоги та підтверджують інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

• документ, що посвідчує особу, РНОКПП сторін (за наявності);
• свідоцтво про народження дитини;
• свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу або рішення суду про розірвання шлюбу;
• акт обстеження умов проживання;
• письмовий висновок органу опіки та піклування (за наявості);
• рішення суду про стягнення аліментів (якщо на відповідача були раніше покладені такі зобов’язання);
• відомості з виконавчої служби про наявність заборгованості за аліментними виплатами, порушення виконавчого провадження, кримінального провадження;
• довідка з навчального закладу, закладу хорони здоров'я про відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, незабезпечення медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання тощо;
• вирок суду (якщо відповідач був засуджений за ухилення від сплати аліментів, вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини);
• відомості з органів поліції про факти жорстокого поводження з дитиною або іншим членом сім’ї;
• довідка з закладу охорони здоров'я про наявність у відповідача захворювань на алкоголізм, наркоманію, перебування на обліку психоневрологічних закладів;
• письмові пояснення свідків;
• аудіо-, фото-, відеофайли тощо.

Щодо повернення дитини з-за кордону, якщо останнею вивезли незаконно, то у 2006 році Україною було ратифіковано Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 1980 р. (далі – Гаазька конвенція). Гаазька конвенція спрямована на захист дітей від їх незаконного вивезення та/або утримування. За її допомогою створено процедуру для забезпечення повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують, до країни постійного місця проживання.

Зазначена Конвенція є найпоширенішим міжнародним інструментом у цій сфері адже її учасницями, як ми вже знаємо, є більше ніж 80 держав світу, які співпрацюють у її рамках і використовують її ефективний механізм.

Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років, та проживала в Договірній державі безпосередньо перед протиправним вивезенням за кордон.

Стаття 8 Конвенції надає будь-якій особі, установі (іншому органу), які стверджують, що дитина була вивезена або утримується з порушенням прав піклування, право звернутися з заявою про допомогу у забезпеченні повернення дитини. У Конвенції вживаються поняття «право піклування» і «право доступу», тлумачення яких обмежено цілями Конвенції.

Так «право піклування» охоплює права, пов’язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини, а «право доступу» включає право спілкуватися з дитиною, у тому числі переміщувати дитину на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.

Отже, переміщення вважається незаконним, коли має місце вивезення за кордон або неповернення з-за кордону дитини, якщо при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу.

Правові підстави виникнення правового зв’язку між дитиною і особою (установою) визначаються відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно проживала, чинного рішення суду або компетентного органу або є наслідком угоди. Важливо також, щоб піклування здійснювалося ефективно.

У будь-якому випадку, положення Гаазької конвенції застосовуються до випадків, які не містять складу злочину. Довідково: в проєкті Закону р. н. 1192 (розроблений в 2018 року Мін’юстом, взятий за основу та внесений в 2019 році на розгляд Верховної Ради України групою народних депутатів) міститься серед іншого пропозиція криміналізувати незаконне вивезення чи утримування дитини за кордоном. Кримінальний кодекс України пропонується доповнити новою статтею з метою притягнення до кримінальної відповідальності одного із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, які незаконно вивезли чи утримують за кордоном дитину, яка має постійне проживання в Україні, в порушення рішення органу опіки та піклування або суду, або прав, встановлених законодавством щодо визначення місця проживання дитини.

У більшості випадків, особою, що вивозить дитину є один із батьків, рідше це бабуся чи дідусь. Водночас, не слід забувати, що це може бути особа, яка є опікуном чи піклувальником дитини.

Отже, по-перше, в будь-якому випадку має місце вилучення дитини з сім’ї та соціального середовища.

По-друге, особа, яка забирає дитину за кордон, є членом сім’ї дитини: в більшості випадків батьком або матір’ю і, як правило, один із них сподівається отримати відповідне рішення компетентних органів щодо опіки над дитиною, тобто «узаконити» переміщення дитини.

Таким чином, Конвенція встановлює своїм завданням відновлення status quo шляхом негайного повернення дітей, які були неправомірно вивезені, оскільки вирішувати будь-які суперечки стосовно місця проживання і опіки над дитиною мають юрисдикцію лише органи за місцем постійного проживання дитини. Заяви відповідно до Конвенції направляються до Центральних органів, призначених державами-учасницями для виконання функцій, визначених Конвенцією.

В Україні заяви спрямовуються в Міністерство юстиції або його територіальні органи – Міжрегіональні управління юстиції.

Рішення про повернення дитини, або відмову у поверненні, приймає суд або компетентний орган тієї Договірної держави, в якій дитина знаходиться внаслідок вивезення.

В Україні таке рішення ухвалюється судом. Підстави для відмови у поверненні визначені безпосередньо Конвенцією, проте їх перелік невеликий. Суд може відмовити у поверненні, якщо минуло більше одного року з дати незаконного вивезення (п. 2 ст.12); дитина вже прижилася у своєму новому середовищі; заявник фактично не здійснював права піклування стосовно дитини, або дав згоду на переміщення або утримування дитини, або пізніше дав мовчазну згоду на переміщення або утримування дитини (пп. а) п. 1 ст.13); існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди, створить для дитини нетерпиму (пп. b п. 1 ст.13) обстановку; виявлено, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (п. 2 ст.13).

Водночас стаття 16 Конвенції містить вимогу не вирішувати питання щодо визначення місця проживання дитини по суті, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції. Тобто, слід враховувати, що ухвалене рішення про повернення дитини до країни її постійного місця проживання не означає автоматичного вирішення питань про постійне місце проживання дитини, способи участі у вихованні та спілкуванні з нею , інших питань щодо правовідносин батьків та дітей.

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей також передбачає можливість звертатися із заявою про ефективне здійснення прав доступу, тобто про надання можливості іншому з батьків, або родичу, що проживають за кордоном, реалізовувати своє право на спілкування з дитиною.

Фактично Конвенція надає право звертатися і отримувати згоду, зокрема на «транскордонний контакт», тобто на виїзд дитини на визначений період часу за кордон. Механізм розгляду заяв про здійснення права доступу загалом не відрізняється від механізму, передбаченого для заяв про повернення дитини.

Рішення, у разі, коли батьки або інші зацікавлені особи не досягають згоди, також ухвалюється судом, із урахуванням найвищих інтересів дитини. У сучасному світі розлучення дитини з одним із батьків або іншими родичами може відбутися не просто внаслідок переїзду в інше місто, регіон, а взагалі – в іншу країну.

Однак, незважаючи на це, дитина має право спілкуватися з батьками, іншими особами, з якими існують сімейні зв’язки або навіть психологічні та духовні, якщо відповідне законодавство передбачає такі можливості (наприклад, це можуть бути хрещені, вчителі, тощо).

Проте, як бути у тих випадках, коли існує загроза, що у випадку транскордонного контакту (коли матиме місце виїзд дитини за кордон) дитина не повернеться до місця постійного проживання або той із батьків, який проживає окремо, прагне встановити контакт на регулярній основі, які гарантії і заходи можуть бути застосовані.

На підставі статті 21 Конвенції один з батьків, який проживає в договірній державі, має право звернутися із заявою про забезпечення реалізації прав доступу до дитини. В заяві зокрема викладається суть пропозицій щодо спілкування з дитиною, тобто графік спілкування, періодичність, способи і засоби контактів із урахуванням щоденного розкладу дитини, її інтереси тощо.

Отже, ефективний механізм, визначений Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, дозволяє вирішувати випадки цивільно-правових «викрадень» міжнародно-правовими засобами і забезпечувати повернення дітей, яких незаконно вивозять і утримують, а також вирішувати питання транскордонних контактів, якщо батьки проживають в різних державах.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю Вас.

Моя бывшая жена с которой мы давно в разводе сейчас находиться в Германии с дочкой которой 11 лет. По словам дочери и общих знакомых , моя бывшая жена сильно пьет и 3 раза за неделю попадала в больницу на этой почве. Каким образом я могу забрать ребенка в Украину так как ребенок не хочет находиться с матерью и хочет жить со мной, Я как отец готов ее воспитывать но в данный момент нахожусь на службе ВСУ. Подскажите как быть.

Згідно ст. 164 Сімейного кодексу України, мати чи батька можна позбавити батьківських прав лише в наступних випадках:

• якщо батьки не забрали свою новонароджену дитину з пологового будинку;
• якщо вони не виконують батьківських обов'язків;
• були помічені в жорстокому поводженні з дитиною;
• якщо батьки є хронічними наркоманами чи алкоголіками;
• якщо батьки привчають дитину до жебракування;
• батьки були засуджені за кримінальний злочин по відношенню до дитини.

Це вирішується в судовому порядку.

Якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю дитини, орган опіки та піклування, якому стало відомо про це, приймає рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють (пункт 8 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 (далі - Порядок).

Для прийняття рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють, служба у справах дітей негайно після отримання повідомлення про безпосередню загрозу життю або здоров’ю дитини разом з уповноваженим підрозділом органів Національної поліції, фахівцем із соціальної роботи, представниками закладу охорони здоров’я проводить оцінку рівня безпеки дитини. До проведення оцінки рівня безпеки дитини можуть бути додатково залучені представники інших органів державної влади та місцевого самоврядування, у межах своїх повноважень.

У разі виявлення (підтвердження) за результатами оцінки рівня безпеки дитини фактів безпосередньої загрози її життю або здоров’ю та потреби у вжитті невідкладних заходів до забезпечення її безпеки дитина може бути невідкладно направлена до закладів охорони здоров’я для обстеження стану її здоров’я, надання необхідної медичної допомоги в стаціонарних умовах та документування фактів жорстокого поводження з нею або тимчасово влаштована у відповідний навчально-виховний заклад.

Після вжиття невідкладних заходів до забезпечення безпеки дитини служба у справах дітей в той же день подає районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації, виконавчому органу міської, районної у місті (в разі утворення) ради, сільській, селищній раді об’єднаної територіальної громади клопотання про невідкладне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють. Після надходження клопотання уповноважена особа районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади протягом одного дня розглядає порушене питання та приймає відповідне рішення.

Про відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють, орган опіки та піклування того ж дня письмово інформує органи прокуратури за місцем проживання дитини та у семиденний строк після прийняття рішення про відібрання дитини звертається до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або ж з позовом про відібрання дитини у матері, батька без позбавлення батьківських прав.

Відібрання дитини у батьків може відбуватися також за постановою прокурора.

Відібрання дитини за рішенням органу опіки та піклування чи прокурора - це тимчасовий засіб захисту прав дитини. Тривалим засобом захисту прав дитини є рішення суду.

ння їх батьківських прав

Хто може звернутися до суду

Позовну заяву про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав може подати до суду:

• один з батьків;
• орган опіки та піклування;
• прокурор;
• опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина;
• заклад охорони здоров’я або навчальний заклад.

Справи про відібрання дітей повинні розглядатися за участі органу опіки та піклування, що прямо передбачено частиною четвертою статті 19 Сімейного кодексу України.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

Підсудність справи

Справи про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав за загальним правилом розглядає місцевий суд за місцем реєстрації/проживання батьків або одного з них.

Якщо особа, яка подає позов до суду про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав доповнить позовні вимоги стягненням аліментів, то заяву можна подавати до суду за місцем знаходження позивача.

Успіхів. Всього доброго!