Примусове лікування від алкоголізму родича

Доброго дня!

Повідомляю наступне:

• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Кримінально-виконавчий кодекс України
• Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»
• Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»
• Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для дітей»
• Закон України «Про наркотичні, психотропні речовини і прекурсори»
• Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України від 10 жовтня 1997 року № 307/680/21/66/5
• Наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України від 16 липня 1998 року № 158/417 „Про затвердження Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 липня 1998 року за № 482/2922)
• Постанова Пленуму Верховного суду України від 03 червня 2005 року №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування»

Примусове лікування осіб, визнаних хворими на наркоманію, але які ухилються від добровільного лікування або продовжють після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і відносно яких у зв'язку з їхньою небезпечною поведінкою до органів Національної поліції або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи, за рішенням суду може бути направлена на лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, - до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Спеціалізовані лікувальні і лікувально-виховні заклади для неповнолітніх визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

• які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає перебуванню в таких закладах,
• інваліди І та ІІ груп, вагітні жінки і матері, що мають немовлят,
• чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років.

До таких осіб застосовується лікування в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. До осіб, щодо яких порушено клопотання про направлення на примусове лікування, в разі ухилення від з'явлення до суду застосовується привід органом Національної поліції.

Матеріали про направлення на примусове лікування осіб, хворих на наркоманію, розглядаються:

• районним (міським) судом за місцем проживання особи
• за місцем розташування органу, який подав такі матеріали.

Матеріали про направлення на примусове лікування від наркоманії підлягають розгляду суддею одноособово не пізніш як у двадцятиденний строк з моменту їх надходження до суду у відкритому судовому засіданні у присутності особи, щодо якої порушено таке клопотання, її законного представника, а за їх бажанням - і захисника. Про час розгляду матеріалів суддя повідомляє прокурора, нез'явлення якого не перешкоджає розгляду матеріалів. В судовому засіданні перевіряються обгрунтованість медичного висновку про необхідність направлення особи на примусове лікування від наркоманії та інші фактичні дані, що доводять чи спростовують потребу застосування до особи такого лікування.

В необхідних випадках до суду можуть бути запрошені члени (член) медичної комісії, які проводили медичне обстеження хворого на наркоманію і склали медичний висновок про необхідність направлення його на примусове лікування, а також особи, що порушили таке клопотання.

Після дослідження матеріалів, дачі пояснень запрошених осіб та заслухавши думку прокурора і думку захисника (в разі їх участі) суддя в нарадчій кімнаті виносить мотивовану постанову про направлення особи на примусове лікування від наркоманії чи про відмову в такому лікуванні, на яку може бути подано апеляцію до апеляційного суду.

• за постановою районного (міського) суду за місцем розташування спеціалізованого лікувального закладу особа, яка перебуває на примусовому лікуванні,
• на підставі подання спеціалізованого лікувального закладу і медичного висновку може бути достроково звільнена від нього або виписана з такого лікувального закладу в разі тяжкого захворювання, що перешкоджає подальшому її перебуванню в цій установі,
• у разі коли відпала необхідність у лікуванні від наркоманії.

• у разі систематичного порушення особою, яка перебуває в спеціалізованому лікувальному закладі, режиму та курсу лікування від наркоманії, внаслідок чого заходи лікувального впливу не дали позитивних результатів,
• за поданням адміністрації лікувального закладу, погодженим з прокурором, і на підставі медичного висновку районний (міський) суд за місцем розташування лікувального закладу може продовжити цій особі строк перебування у ньому.

При цьому загальний термін примусового лікування не може перевищувати дванадцяти місяців.

Зазначене подання розглядається судом не пізніш як у десятиденний строк з моменту його надходження до суду в присутності особи, щодо якої порушено клопотання про продовження строку перебування у закладі, і, за її бажанням, - захисника. На постанову суду про продовження або про відмову в продовженні строку примусового лікування в спеціалізованому лікувальному закладі може бути подано апеляцію до апеляційного суду. Особа, яка втекла із спеціалізованого лікувального закладу, а так само по дорозі до такого закладу, притягається до відповідальності згідно з чинним законодавством.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

Коментар:

1. Закон розмежовує види примусу, що застосовується до певних категорій хворих осіб у разі вчинення ними суспільно небезпечного діяння. На відміну від примусових заходів медичного характеру, які застосовуються до неосудних та обмежено осудних, примусове лікування застосовується до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ч. 1 ст. 96). Застосування такого примусового лікування є правом, а не обов'язком суду. Відповідно до закону примусове лікування застосовується поряд із призначеним покаранням.

КК 1960 р. передбачав примусове лікування лише хронічних алкоголіків і наркоманів. КК 2001 р. не конкретизує категорії осіб, до яких може бути застосоване примусове лікування. Але при цьому в ч. 1 ст. 96 вживається узагальнене поняття - "особи, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб".

Основи законодавства України про охорону здоров'я відносять до соціально небезпечних захворювань туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепру, хронічний алкоголізм, наркоманію. До цього переліку необхідно додати також токсикоманію. Пленум Верховного Суду України у постанові N 7 від 3 червня 2005 р. (п. 24) зазначив, що стосовно наркологічно хворих не можна застосовувати ст. 96, оскільки алкоголізм та наркоманія ніби не становлять небезпеки для здоров'я інших осіб. Але така позиція видається спірною: насправді і алкоголізм, і наркоманія можуть успадковуватися, а отже, становлять небезпеку і для інших людей - потомків. Крім того, у цій постанові взагалі немає відповіді на принципове запитання: до кого ж можна застосовувати примусове лікування? Порядок здійснення госпіталізації та лікування таких хворих, у т. ч. в примусовому порядку, встановлюється законодавством.

2. Підставою для застосування примусового лікування є сукупність юридичного і медичного критеріїв: а) наявність у діяннях винного ознак складу злочину; б) наявність у винного хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. До умов застосування примусового лікування у порядку ст. 96 належать: а) необхідність медичного висновку про наявність у суб'єкта злочину хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб; б) засудження такої особи до певного виду покарання.

Відсутність будь-якого з критеріїв, що належать до підстави й умов застосування примусового лікування, виключає можливість його застосування.

Стаття 96 не містить положень щодо продовження і припинення примусового лікувального процесу. Частково ці питання вирішено у кримінально-процесуальному і кримінально-виконавчому законодавстві. Частково ці питання розв'язує ст. 4111 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р. - і лише стосовно алкоголіків і наркоманів.

Примусове лікування від алкоголізму (наркоманії) може бути застосовано лише за наявності відповідного висновку лікувальної установи (ч. 4 ст. 234 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р.), лікарської комісії (ст. 4111 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р.).

Медичний висновок про необхідність примусового лікування алкоголіків і наркоманів видається спеціальними медичними комісіями, до складу яких обов'язково входять спеціалісти - лікар психіатр-нарколог (голова комісії), терапевт і невропатолог.

Медичний висновок має бути обґрунтованим не лише на результатах клінічного обстеження хворого, а й на даних, поданих комісії для ознайомлення особою, що проводить дізнання, слідчим або судом. Такими даними можуть бути відомості, які містяться у матеріалах кримінальної справи і характеризують поведінку обвинуваченого за місцем проживання, роботи чи навчання. Особливу увагу необхідно звертати на факти доставлення особи в органи міліції, приймальники-розподільники у стані сп'яніння. Якщо особа раніше перебувала на лікуванні у психоневрологічному або наркологічному диспансері, органи досудового розслідування зобов'язані витребувати також витяги з історії хворого і надіслати їх комісії.

У медичному висновку про наркологічне захворювання мають бути сформульовані відповіді на такі запитання: чи є особа хронічним алкоголіком, або наркоманом чи токсикоманом; чи потребує вона примусового лікування; чи є протипоказання до такого лікування? Діагноз "хронічний алкоголізм" або "наркоманія" чи "токсикоманія" встановлюється тільки лікарем-наркологом. Медичним висновком про необхідність застосування до особи примусового лікування може бути акт судово-медичного обслідування, судово-психіатричної або наркологічної експертизи.

Наркоманія - це психічний розлад, зумовлений систематичним вживанням наркотичного засобу або психотропної речовини, який характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від такого засобу або речовини.

Термін "наркоманія" має застосовуватись лише у тих випадках, коли йдеться про захворювання, що стало наслідком систематичного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин. За наявності ж хворобливої пристрасті до всіляких токсичних речовин промислового, побутового, медичного призначення (наприклад, ацетон, розчинники, отруйні та сильнодіючі лікарські засоби) має вживатись термін "токсикоманія".

3. За змістом ч. 2 ст. 96 примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання, якщо особа засуджена до позбавлення волі чи обмеження волі. Останній вид покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів першої і другої групи (ч. 3 ст. 61). Отже, застосуванню примусового лікування до перелічених осіб має передувати їх засудження до позбавлення волі чи інших видів покарань (крім обмеження волі).

4. Закон (ч. 2 ст. 96) передбачає, що у разі призначення інших видів покарань, крім позбавлення волі й обмеження волі, примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах. На даний час в Україні не створено лікувальних закладів, які мали б усі можливості для забезпечення спеціального лікування й відповідного трудового режиму щодо осіб, які засуджені до іншого покарання, ніж позбавлення волі та обмеження волі, і за вироком суду підлягають примусовому лікуванню. Стосовно алкоголіків і наркоманів слід мати на увазі, що на практиці ця категорія засуджених проходить антиалкогольне (протинаркотичне) лікування у спеціалізованих лікувальних закладах органів охорони здоров'я (стаціонарних спеціалізованих наркологічних диспансерах, наркологічних відділеннях при психіатричних лікарнях, а також поліклінічних, амбулаторних наркологічних кабінетах при наркологічних та психоневрологічних диспансерах).

З урахуванням підстав застосування примусового лікування в порядку ст. 96 до спеціальних лікувальних закладів не можуть бути віднесені спеціалізовані лікувальні (для дорослих) та лікувально-виховні (для неповнолітніх) заклади, призначені для примусового лікування від наркоманії. Не можна вважати такими і центри медико-соціальної реабілітації дітей.

5. Кримінальне законодавство, на відміну від адміністративного, традиційно не встановлює строків примусового лікування алкоголіків і наркоманів. Видається, що ці строки мають бути однаковими, тобто не можуть перевищувати дванадцяти місяців (з урахуванням продовження строку примусового лікування).

6. Порядок застосування і виконання примусового лікування щодо засуджених до позбавлення волі осіб регламентується кримінально-виконавчим законодавством. Якщо під час відбування покарання в місцях позбавлення волі буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та він відмовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування (ч. 2 ст. 117 Кримінально-виконавчого кодексу від 11 липня 2003 р.).

7. Таким чином, примусове лікування, встановлене ст. 96, - це кримінально-правовий захід державного примусу, який застосовується судом поряд з призначеним покаранням до особи, яка вчинила злочин та має хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, з метою виліковування її від соціально небезпечного захворювання, профілактики цієї хвороби, а також запобігання вчиненню нею злочинів.

8. Примусове лікування, що застосовується у зв'язку із вчиненням особою злочину та її засудженням, тобто яке пов'язане з кримінально-правовими відносинами, необхідно відрізняти від примусового лікування алкоголіків і наркоманів як адміністративно-правового заходу. Зокрема, згідно із ст. 1 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" примусове лікування - це лікування на підставі судового рішення хворого на наркоманію, який ухиляється від добровільного лікування або продовжує вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і порушує права інших осіб. Таке лікування застосовується тільки у випадках звернення близьких родичів чи інших осіб до органів внутрішніх справ або прокуратури у зв'язку з небезпечною поведінкою хворого на наркоманію. Раніше воно здійснювалось в лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях Міністерства внутрішніх справ України, які в 1995 р. були ліквідовані. Тепер ці наркологічні хворі направляються на лікування до спеціалізованих лікувальних закладів органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, - до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Ці заклади визначаються Міністерством охорони здоров'я України. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підставі зазначеного Закону не підлягають направленню на примусове лікування особи, які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає перебуванню в таких закладах, інваліди I та II груп, вагітні жінки і матері, що мають немовлят, а також чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років. До таких осіб застосовується лікування в порядку, визначеному Міністерством охорони здоров'я України.

За постановою суду особа, яка перебуває на примусовому лікуванні, може бути достроково звільнена від нього або виписана з лікувального закладу в разі тяжкого захворювання, що перешкоджає подальшому її перебуванню в цій установі, або коли відпала необхідність у лікуванні її від наркоманії. Строк примусового лікування від наркоманії може бути продовжено (але його загальний термін не може перевищувати 12 місяців) у разі систематичного порушення особою, яка перебуває в спеціалізованому лікувальному закладі, режиму та курсу лікування від наркоманії, внаслідок чого не вдалося досягти позитивних результатів медичного впливу.

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього тягне відповідальність за ст. 394.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Доброго дня.

Дуже багато Вам вище написали законодавчих норм, без пояснення її застосування до наведеної Вами ситуації, але звертаю Вашу увагу на те, що на практиці покласти людину, яка зловживає алкоголем на примусове лікування є неможливо в нашій державі.

Можливо у Вашій ситуації є обставини, які свідчать про домашнє насильство, тоді є дієві законодавчі механізми для отимання захисту тощо.

У разі необхідності консультації, то звертайтесь через мій профіль.