Как разрешить спор с Галиной если она вызовет милицию?

Здравствуйте, Александр!

Если реально, то учитывая то та, то между Вами и Галиной нет каких-то договорных отношений и Вы не совершили кражу данного имущества, не описи, перечня имущества, его стоимости, то какая-то ответственность Вам не грозит, даже если Галина обратиться с заявлением в полицию, которая не будет этим заниматься, а только разъяснит ей право решать вопрос в судебном порядке.

Всего доброго удачи Вам!

Доброго дня!

Якщо Ви не укладали з жінкою договір, про збереження її майна письмово, то зберігати її майно та речі Ви не зобов'язані. Тягар утримання майна лежить на власнику

Якщо жінка зможе документально довести факт передачі на зберігання речей то необхідно їх повернути .

Згідно з статтею 1212 ЦК України, зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави - це таке правовідношення, в силу якого одна сторона (набувач), яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої сторони (потерпілого) без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому (постанова Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі № 6-122 цс14).

Якщо доказів немає ,скажіть інспектору поліції ,що жінку не знаєте та її речі не бачили.

Все інше нехай доводить у суді документами отримує рішення суду, та надасть вам для виконання добровільно ,або через орган ДВС.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Благодарю Вас!

Гражданский кодекс Украины (ГК; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n4434):

"Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно

1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність...

Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі...

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;...

Стаття 936. Договір зберігання

1. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності...

Стаття 937. Форма договору зберігання

1. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу...

Стаття 938. Строк зберігання

1. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання...

Стаття 942. Обов'язок зберігача щодо забезпечення схоронності речі

1. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

2. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну...

Стаття 948. Обов'язок поклажодавця забрати річ після закінчення строку зберігання

1. Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Стаття 949. Обов'язок зберігача повернути річ

1. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

2. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей...

Стаття 950. Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі

1. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах...

Стаття 1212. Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави

1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Стаття 1166. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду

1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини...".

Уголовный кодекс Украины (УК; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1263):

"Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) -

карається штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, -

карається штрафом від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.";

"Стаття 185. Крадіжка...

Примітка...2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. У статтях 185-191, 194 цього Кодексу у великих розмірах визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення...

Во-первых, между вами, как Вы пишите, был заключен договор (на хранение) до Нового года. Что договор заключен с нарушением формы (должен был заключен в письменной форме), но это вопрос о его недействительности и не исключает Вашей обязанности возврата принятых на хранение вещей.

Во-вторых, приведенное коллегой Гончаренко заключение Верховного Суда Украины в частном судебном деле (процессе), что положение ч. 1 ст.1212 ГК не подлежит применению в случае договорного характера правоотношений, я считаю (отдаю себе отчет где я и где ВСУ) незаконным и необоснованным - мною выделено прямое положение этой ст.1212: "Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала." - т.е. по истечении срока договора хранения (после Нового года), т.е закон (ГК) прямо предусматривает случай договорного характера отношений; с другой стороны, ч.2 этой ст.1212 прямо предусматривает ее применение в случае признания договора недействительным, истребования имущества из чужого незаконного владения, возмещения вреда лицом, незаконно завладевшим имуществом.

В-третьих, Вы знали (как пишите), что приняли на хранение вещи из хрусталя, поэтому изложение, что тачка (как понимать с содержимым) была выброшена, считаю, по меньшей мере, лукавством, изобразить желаемое за действительное.

В-четвертых, в гражданском праве, в отличие от уголовного, как выделено мной в ч.2 ст.1166 ГК, действует презумпция виновности - Вы должны будете доказать, что тачка с хрусталем Вам не передавалась, договор не заключался. При этом, женщина, как торговец-предприниматель, докажет, как представляется, наличие у нее конкретных предметов из хрусталя (все операции прихода-расхода подлежат документальному оформлению).

В-пятых, в Ваших действиях, как я считаю, имеют место признаки мошенничества, предусмотренного ст.190 УК, поэтому, женщина имеет право и основание обращение в полицию с последующим возбуждением уголовного дела, проведении розыскных действий (в частности, обыска в Вашей квартире). При этом, квалификация Ваших действий по этой ст.190 УК (по какой ее части) будет зависеть от стоимости хрусталя. Вот здесь в отношении Вас будет действовать презумпция невиновности.

В порядке резюме изложу строку из песни в известном фильме; "Думайте сами, решайте сами - иметь или не иметь.".

Олександр!

Одним з основних прав і свобод людини, встановленою Конституцією є презумпція невинуватості, закріплена в статті 62 Конституції України.Відповідно до вказаної статті в ній передбачено, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.Сформульовані в цій статті положення ґрунтуються на принципі презумпції невинуватості людини, закріпленому в ч.1 ст. 11 Загальною декларацією прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р., згідно з якою «кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинуватою доти, поки її винуватість не буде встановлено законним порядком шляхом гласного судового розгляду, при якому їй забезпечуються всі можливості для захисту.»Цей принцип відтворений в статті 17 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), а саме, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.У правознавстві під презумпцією розуміється загальне правило, що виражає стійкі зв’язки між фактами які зумовлюють наявність або відсутність підстав застосування відповідних норм закону. В цьому зв’язку презумпція невинуватості в кримінальному судочинстві має важливе значення перш за все як правова гарантія встановлення істини у справі.Так згідно з ч.1 цієї статті дія презумпції невинуватості поширюється як на стадію судового розгляду кримінальної справи, завданням якої є встановлення вини підсудного у вчинені злочину обвинувальним вироком суду так і на осіб, чия причетність до злочину з’ясовується в порядку досудового слідства.Обов’язок розкрити злочин і довести винуватість у вчиненні його конкретної особи покладено законом на досудове слідство, які при проведені процесуальних дій і доказувані вини повинні керуватися нормами Кримінального процесуального кодексу України.Порушення норм цього кодексу може призвести до втрати доказів, які в подальшому відновити неможливо. Докази, одержані з порушення вимог закону, також не мають юридичної сили і не можуть бути покладенні в основу обвинувачення особи. При достатньості зібраних доказів органи розслідування у встановленому порядку (статті 290 – 291 КПК України) складають обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування та передають його до суду.Складання обвинувального акта слідчим з одного боку дають підстави органу розслідування вважати її винуватою у вчинені даного злочину, а з іншого – зобов’язують цей орган повно та об’єктивно довести її винуватість.Отже, за змістом ч.1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути притягнута до відповідальності та піддана кримінальному покаранню, доки її вину не встановлено обвинувальним вироком суду, який вступив у законну силу. Вирок вступає в закону силу з моменту закінчення строку його оскарження.Закріплена в ч. 2 ст.62 норма забороняє, органам розслідування, прокурору і суду перекладати обов’язок доводити свою невинуватість у вчинені злочину на обвинуваченого. За чинним КПК (п. 4,5 ч.3 статті 42) підозрюваний, обвинувачений має право не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати.Визнання обвинуваченим чи підсудним своєї вини може бути покладене в осонову обвинувачення лише при підтверджені його сукупністю доказів, що є у справі.Непредставлення підозрюваним або обвинуваченим доказів щодо своєї невинуватості або відмова давати показання не можуть розглядатись як доказ їх винуватості і тягти в цьому зв’язку будь – які процесуальні наслідки, оскільки обов’язок доказування винуватості підозрюваного та обвинуваченого покладається на органи розслідування і прокуратури.У ч.3 ст.62 закріплена також надто важлива конституційна норма, згідно з якою обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Це означає, що доведення винуватості особи у вчинені злочину повинні здійснюватися встановленими законом способами збирання доказів та їх процесуальних джерел;ґрунтуватись на достовірних доказах як фактичних даних (відомості, факти), які адекватно відображають обставини, що входять до предмета доказування у справі.Вказані основні конституційні приписи ст. 62 є складовими елементами презумпції невинуватості особи.

Вважаю, що не має підстав для того, щоб турбуватися.

Всього доброго!

Доброго дня

Щодо вашого питання Сервітут - це право однієї особи користуватися річчю чи майном, що належить на праві власності іншій особі в тім чи іншім відношенні чи обсязі, визначеному сервітутом.

Суб'єктом сервитутного права може бути будь-як особа, що у тім чи іншім відношенні користується чужою річчю (майном) на основі сервітуту.

Суб'єктом сервитутного обтяження є власник речі чи майна, на яке встановлений сервітут. Ніяка інша особа не може бути обтяжена сервітутом.

Об'єктами сервітутних прав звичайно є не цілі майнові комплекси, а окремі індивідуально визначені нерухомі речі (жилой будинок, інше приміщення, земельна ділянка і т.п.). Сервітутні права громадян звичайно мають не комерційне, а споживче призначення, однак деякі з них, що зокрема мають господарські цілі, мають досить широкий зміст.

Тривале і постійне користування чужим майном. Одноразове чи тимчасове користування не визнається сервітутом.

• користування чужою річчю чи майном не в повному обсязі, а лише в якомусь одному чи декількох відносинах (право на прохід і проїзд автомобілем). Сервітут надає обмежене право користування.
• сервітутне право обмежує право власника, на майно, на яке встановлений сервітут в обсязі, визначеному сервітутом.
• сервітутне право сильніше права власності (спершу користується суб'єкт сервітутного права, а потім власник обслуговуючої земельної ділянки). Сервітут не заміняє права власності.
• сервітут надає особі право користування чужим майном безкоштовно.

Інший особистий сервітут – право користатися річчю, але без права користування її плодами; утім, у межах особистих потреб суб'єкт цього права може користатися і плодами. Предметом застави не можуть бути вимоги, що мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.

Відповідно до статті 48 Закону «Про власність» особа, що хоча і не є власником, але володіє майном на законних підставах, має право на захист свого володіння також і від власника.

Щодо трактування поведінки п. Галини, як оренда та відповідальне зберігання то досить складно, так як оренди чи відповідального зберігання є досить складне так як передбачає погодження умов зберігання та оплату за зберігання. Щодо погроз виклику поліції то зазначені дії безперспективні, здійснювати вимогу сплати якоїсь суми за майно також фактично складно так як немає доказів передачі майна на зберігання та не внесено оплату за зберігання. Тому все що можу порекомендувати, це вказати, що майна немає, та хай не має ілюзій на його повернення.

Успіхів

1) У ваших діях відсутні ознаки та склад кримінального правопорушення. Ви не вчиняли крадіжки, і це вона попросила Вас залишити у вашій квартирі тачку з хрусталем, а не Ви шляхом обману та зловживання довірою змусили її це зробити. Тому з приводу звернення до поліції можете не хвилюватися, і Вам непотрібно доводити свою невинуватість.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%...):

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Кримінальний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text):

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

2. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text):

Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Стаття 18. Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї

1. Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення.

2) Між Вами та Галиною існують лише цивільні правовідносини. Оскільки Галини не було майже рік, Ви вирішили викинути її майно. А тому якщо Галина вважає, що своїми діями Ви завдали їй майнової шкоди, вона може стягнути її лише в судовому порядку, однак розмір такої шкоди вона повинна буде довести.

Цивільний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n5...):

Стаття 1166. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду

1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Цивільний процесуальний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/conv#n...):

Стаття 81. Обов’язок доказування і подання доказів

1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Якщо буде потрібна допомога, звертайтеся через контакти (пошту) в моєму профілі або через Звернутися біля фото.

Всього доброго!

Щасти Вам!