Можно ли подать в суд при наличии долговой расписки не заверенной нотариусом

Можна, але він пошлеться на ст. 617 Цивільного кодексу.

Добрий день, Світлана!

У цивільному обороті часто використовується договір позики, і на підтвердження його укладення боржники нерідко видають розписки. Але в умовах економічної кризи почастішали випадки неповернення сторонами отриманої позики і, як наслідок, збільшилася кількість позовів про стягнення боргу за договорами позики. Договір позики визначає права і обов’язки сторін, а розписка підтверджує факт передачі грошових коштів.

Цим правилом часто нехтують, складаючи лише один з перерахованих вище документів, включаючи в договір позики пункт про передачу грошових коштів у момент його підписання, а в розписку – порядок і умови повернення боргу. Проаналізуємо правові нюанси досудового регулювання договору позики та судову практику:

СУТЬ ДОГОВОРУ

Договір позики – це один з видів зобов’язань, спрямованих на передачу імущества.Согласно ст. 1046 Цивільного кодексу України «за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безвозмездним.Ето означає, що він вступає в силу тільки після передачі майна, всі обов’язки покладені лише на позичальника і у визначених законом випадках договір позики може бути як оплатним, так і безоплатним. Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками, та грошові кошти. Суб’єктами позики є будь-які фізичні та юридичні особи.

Договір позики, як і кредитний договір (та й договір банківського вкладу), охоплює загальні, за своєю економічною природою, взаємини. Відмінності між ними полягають переважно в тому, що кредитором за кредитним договором виступають банки та інші фінансові установи, а позикодавцем за договором позики можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи.

З практичної точки зору важливим питанням є момент укладення договору позики. Оскільки, як зазначалося вище, договір позики є реальним, то права і обов’язки сторін не можуть виникнути до передачі речі (грошей).

Таким чином, договір позики вважається укладеним у момент вчинення дії з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості. Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦКУ: «Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії».

Форма і зміст договору:

При укладанні договору позики сторони повинні звернути увагу на форму, яка передбачена чинним законодавством України для цього виду договорів.

Договір позики може полягати як в усній, так і в письмовій формі. У ЦКУ зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦКУ).

Отже, з положення закону слід, що проста письмова форма обов’язкова для договору позики, тільки коли позикодавець – юридична особа, а також у всіх випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір.

Закон не вимагає нотаріального посвідчення договору позики, проте за домовленістю сторін або на вимогу однієї з них договір повинен бути нотаріально посвідчений.

Треба звернути увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦКУ в підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1 053 ЦКУ за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням.

У договорі позики можуть передбачатися місце і час повернення позики, а також особа, якій необхідно повернути позику. На договір позики поширюються положення ЦКУ про місце виконання грошового зобов’язання, передбачені ст.532 ЦКУ, згідно з якою, якщо місце виконання грошового зобов’язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за місцем проживання кредитора (позикодавця), а якщо позикодавцем є юридична особа – за його місцезнаходженням на момент виникнення зобов’язання. Якщо кредитор (позикодавець) на момент виконання зобов’язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника (позичальника), зобов’язання виконується за новим місцем проживання (знаходження) кредитора (позикодавця) з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов’язаних зі зміною місця виконання.

Коли прийшов час віддавати борг …

Боржник (позичальник) зобов’язаний виконати свій обов’язок щодо повернення позики, а кредитор (позикодавець) – прийняти виконання особисто або на умовах, встановлених договором.

Закон дає позичальникові право виконати свій обов’язок по поверненню боргу шляхом внесення належних з нього грошей (цінних паперів) у депозит нотаріуса, якщо позикодавець відсутній в місці виконання зобов’язання, ухиляється від прийняття боргу або відсутній представник недієздатного кредитора. Про внесення боргу на депозит нотаріус повідомляє кредитора в установленому законом порядку.

Прийнявши виконання зобов’язання, на вимогу боржника (позичальника) кредитор (позикодавець) повинен видати йому розписку про одержання боргу частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його боржників. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати це в розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа на руках у боржника підтверджує факт виконання ним зобов’язання (ст. 545 ЦКУ).

У разі невиконання зобов’язання по поверненню предмета позики настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Наприклад, якщо позичальник не повернув суму позики в строк, він зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 1050, ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

Певні особливості відповідальності існують, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути боргу (позики) частинами (в розстрочку). В цьому випадку, якщо позичальник порушить термін повернення наступної частини позики, це дасть позикодавцеві право вимагати дострокового повернення частини позики, і що належать йому відсотків (ч. 2 ст. 1050 ЦКУ).

За нотаріально посвідчених договорів позики, в разі неповернення боргу, кредитор може звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про стягнення заборгованості на підставі п. 1 Переліку документів, згідно з якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р . № 1172.

Відсотки

В силу ч. 1 ст. 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо в договорі немає умови про розмір відсотків, він визначається обліковою ставкою банківського відсотка (ставкою рефінансування), встановленої Національним банком України. При відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми позики.

Договір позики буде безпроцентним, якщо:

• укладено між громадянами на суму, що не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного доходу, встановленого законом, і не пов’язаний із здійсненням хоча б однією зі сторін підприємницької діяльності;
• позичальникові передаються речі, визначені родовими ознаками;

Для відомості – відповідно до Цивільного кодексу УРСР 1963 роки відсотки за грошовими та іншими зобов’язаннями не допускалися (ст. 170).

Розписка – як доказ

Зупинимо увагу на розписці як доказі укладення договору позики. Ми вважаємо, що розписка не замінює письмовий договір, а лише є доказом укладення договору позики та отримання коштів позичальником.

Отже, розписка – це письмовий документ з підписом, який засвідчує, що особа, яка його написала, отримала товари, гроші, матеріальні цінності і т.д. і бере на себе певні зобов’язання по ним.

Згідно ст. 1051 ЦКУ позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що гроші або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж передбачено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж передбачено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної угоди представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Неможливо не згадати судову практику з цього приводу. Так, Верховний Суд України в постанові від 15.07.2009 р вказав:

«Частина 2 ст. 1047 ЦКУ допускає пред’явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що гроші або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч. 1 ст тисяча п’ятьдесят одна ЦКУ).

При цьому, за змістом ч. 2 ст. 1051 ЦКУ, при укладанні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної угоди представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) «безгрошовість» такого договору не може ґрунтуватися на поясненнях свідків, а може бути підтверджена тільки належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, статті 59 ГПКУ).

В порушення положень ст. 214 ЦПКУ, суд, зазначених вимог закону до уваги не прийняв, при вирішенні спору належним чином не перевірив доводи, викладені Обличчям 1 в її позові, не врахував, що відповідно до вимог ЦКУ «розписка є одночасно документом, що підтверджує і передачу грошей позикодавцем позичальнику, і укладення договору позики».

Дуже цікава позиція ВСУ з приводу показань свідків як докази у справі про стягнення боргу на підставі розписки:

«Як видно з матеріалів справи, позивачкою були надані суду оригінал розписки, яка свідчить про те, що вона 1 червня 2006 передала відповідачці 9900 грн терміном до 1 серпня 2006 …

Апеляційний суд в порушення вимог ст. 213 ЦПКУ, керуючись ч. 2 ст.1051 ЦКУ та обґрунтовуючи своє рішення показами свідка Л., яка не була присутня під час підписання розписки, знає про обставини за словами сторін, належним чином не з’ясував і в рішенні не вказав, під впливом яких обставин був укладений договір позики (обман, насильство, зловмисна домовленість представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) «(ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 15.08.2007 р).

З огляду на судову практику, яка склалася, розписка є належним доказом того, що договір позики був укладений між сторонами і кошти були отримані, а показання свідків у цих справах повинні враховуватися у виняткових випадках.

Проаналізувавши існуючу практику, слід зазначити, що є разі встановлення факту «безгрошової» виданої розписки і укладеного договору, але для цього потрібні надати письмові докази, що не завжди, як показує практика, можливо.

Індекс інфляції

Як вже зазначалося, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Досить часто в договорі позики грошове зобов’язання визначається в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству, проте виключає урахування індексу інфляції, розрахованого Державним комітетом статистики, для обгрунтування вимог, пов’язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті (постанова колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 27.05.2009 р).

Реквізити розписки

Дуже важливе значення має зміст розписки. Наведемо деякі обов’язкові і бажані реквізити розписки: дата складання, ПІБ позичальника, його паспортні дані та місце проживання і місце реєстрації, П.І.Б. займодателя, його паспортні дані та місце проживання (місце реєстрації), сума боргу, вказівка зобов’язання повернути борг до конкретної дати.

До речі, законодавство не визначає, що розписка повинна бути написана власноручно.

Якщо в розписці вказано лише, що хтось позичив певну суму коштів, але не вказано, що він взяв її в борг і зобов’язується повернути, ця розписка не може свідчити про виникнення боргових зобов’язань і бути підставою для позову.

Слід зазначити, що громадяни часто видають розписки про отримання коштів, не отримавши їх. Це може бути пов’язано з відносинами поручительства та іншими обставинами. Бувають випадки написання розписок під тиском або написання розписки в зв’язку з обманом, в зв’язку з чим радимо всім дуже обережно ставитися до написання будь-яких розписок.

З огляду на викладене, договір позики як був, так і залишається невід’ємною складовою цивільного обороту. Він може бути укладений в простій письмовій формі навіть на значні суми. Більш того, видача розписки підтверджує укладення договору позики та отримання коштів, що дозволяє захистити права позикодавця.

Доброго вечора. Вам потрібно було після виявлення факту крадіжки зобов’язати брата віддати всю суму краденого. Письмова розписка може слугувати непоганим доказом в суді. Щоправда розписка не підтверджує факту крадіжки, а лише підтверджує існування зобов’язання Вашого брата сплатити Вам певну суму грошей.

Ви можете звертатись до мене для надання різноманітних додаткових юридичних послуг з цього чи інших запитань.