Покиданя бойової позиції самостійно

Вітаю!

ВИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ. КОЛИ ВАМ НАДАЄТЬСЯ НАКАЗ, ТО ВИ ПОВИННІ ЙОГО ВИКОНАТИ.

ВІДМОВИТИСЬ ВІД НАКАЗУ ВИ НЕ МОЖЕТЕ - БО ЗА ЦЕ КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

ВАМ ТРЕБА СКОРИСТАТИСЯ ПОСЛУГАМИ АДВОКАТА.

Законодавство передбачає можливість оскарження неправомірних рішень та дій.

Стаття 55 Конституції України гарантує право на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Також військовослужбовцям надається право звернутися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також до відповідних міжнародних судових установ. Водночас скарги, пов’язані з проходженням служби, подаються, розглядаються і вирішуються відповідно до Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України та Статуту внутрішньої служби, якими передбачено певні особливості щодо порядку їх надання і вирішення. На незаконні дії чи розпорядження командирів військовослужбовець подає скаргу безпосередньому начальнику тієї особи, чию дію він оскаржує, а якщо особа, по чиїй вині порушені права, невідома, то скарга подається за командою. Заборонено подавати скарги під час бойового чергування, в добовому наряді та під час занять. Законодавство України дозволяє військовим та їхнім родинам створювати громадські об’єднання і бути їх членами. Їхня діяльність також може бути спрямована на захист соціальних прав військовослужбовців, а співпраця з Міністерством оборони України сприяє ефективності такого захисту. Однак громадські організації військовослужбовців не повинні втручатися у професійну компетенцію відомства.

Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження

Кримінальний кодекс України

1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно кримінально протиправний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати кримінально протиправного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ чи розпорядження.

ЯКЩО ВАШІ ПРАВА БУЛИ ПОРУШЕННІ:

Зі скаргою можна звернутися:

"Гарячі лінії" МО України : https://www.mil.gov.ua/kontakti/garyacha-liniya.ht...

Сайт МО України: https://www.mil.gov.ua/

В Главное управление Военной службы правопорядка в Вооруженных Силах Украины: (044) 454-73-08 в рабочее время; (044) 454-73-03 в нерабочее время.

ЗА НЕ ВИКОНАННЯ НАКАЗУ:

Стаття 402. Непокора

Кримінальний кодекс України ()

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Примітка. Під бойовою обстановкою в розділі XIX цього Кодексу слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою.

Стаття 408. Дезертирство

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

{Стаття 408 в редакції Закону № 194-VIII від 12.02.2015 }

ХХХ

Якщо Ви вважаєте що командування порушує Ваші права , тоді вступає в дію положення Розділу V Дисциплінарного статуту ЗСУ.

В такому разі Ви може скаржитися на дії командування.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/551-14#Text

РОЗДІЛ V.

110. Усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі:

прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод;

незаконного покладення на них обов’язків або незаконного притягнення до відповідальності.

111. Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.

ххх

НИЖЧЕ НАВЕДЕНО КУДИ СКАРЖИТИСЯ:

http://vyhovna-robota.blogspot.com/p/blog-page_24...

ЗВЕРНІТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ДО ВОЛОНТЕРСКОГО РУХУ "АДВОКАТИ ЗСУ":

https://armyinform.com.ua/2022/05/17/general-valer...

Доброго дня, Анатолію!

Ваші дії межують із тими, що передбачені статтею 408 Кримінального кодексу Україні, тобто дезертирство.

"Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років".

ЯК ТАКОЖ

із статтею 403 ККУ, тобто Невиконання наказу

1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Але для того, аби надати Вам грунтовну консультацію з цього приводу, я мушу знати всі подробиці того, що відбулося!

Натискайте кнопку "звернутись" біля мого фото, аби ми могли поспілкуватись предметно. Постараюсь Вам допомогти!

Доброго дня!

Ваші питання вррегульовані наступним:

ЗАКОН УКРАЇНИ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців, надання командирам додаткових прав та покладення обов’язків в особливий період"(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 13, ст.92) Стаття 172-10. Відмова від виконання наказу або інших законних вимог командира (начальника) Відмова від виконання законних вимог командира (начальника) - тягне за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб. Кримінальний Кодекс України Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження 1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. 2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. 3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. 4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. 5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження. статті 402. Непокора КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу - караються службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені групою осіб або спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 3. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці,- карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. 1. Одним із головних загальних обов'язків усіх військовослужбовців є обов'язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників), крім явно злочинних. Це обумовлено характерним для всіх військових формувань принципом єдиноначальності. 2 Об'єктом злочину є порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі. 3. З об'єктивної сторони злочин може виражатися у двох формах: 1) відкрита відмова виконати наказ начальника; 2) інше умисне невиконання наказу. Враховуючи зазначене , якщо наказ виданий законно , то військовослужбовець має його виконувати з огляду на бойову обстановку. Таким чином , наказ завжди має бути конкретним. Тому не можна розглядати як невиконання наказу невиконання військовослужбовцем загальних вимог служби, які містяться в статутах, порадниках, інструкціях тощо. Крім того, наказ має бути законним і виданим тільки в межах компетенції відповідної службової особи, а наказ з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань, - крім того, у письмовій формі. Якщо наказ виданий з порушенням вимог, які до нього пред'являються законодавством, він є незаконним. Підлеглий не несе відповідальності за ст. 402 за невиконання наказу начальника, якщо цей наказ був незаконним (відданий невідповідною особою, в неналежному порядку, виходив за межі повноважень командира (начальника), за своїм змістом суперечив чинному законодавству, був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина). За умисне ж виконання явно злочинного наказу начальника підлеглий підлягає відповідальності як пособник відповідного військового службового злочину (скажімо, за виконання наказу начальника караулу про застосування фізичного насильства щодо заарештованих чатовий має нести відповідальність за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст 424).

Залучити адвоката для напрацювання позиції захисту державного можете тут у регіоні слідства 0800 213 103 З повагою, Костянтин Гончаренко

Вітаю, Анатолій!

За такі дії можлива кримінальна відповаідальність.

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

Стаття 408. Дезертирство

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

{Стаття 408 в редакції Закону № 194-VIII від 12.02.2015}

ВАМ ПОТРІБНО ТЕРМІНОВО "НАЙНЯТИ" АДВОКАТА ДЛЯ ЗАХИСТУ ВАС ВІД МОЖЛИВОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ.

Всього доброго! Сподіваюсь, що консультація була корисною.Якщо є додаткові питання або Вам потрібна індивідуальна консультація, натискайте зелену кнопку «Звернутися»!

Добрий день!

ПРИ ТАКИХ УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ, З МЕТОЮ ВРЯТУВАННЯ СВОГО ЖИТТЯ, ЗДОРОВ»Я ТА ЖИТТЯ, ЗДОРОВ»Я, ВИ ТАК МОГЛИ ВЧИНИТИ І ЗА ЦЕ НЕ БУДЕ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131):

Кримінальний кодекс України | від 05.04.2001 № 2341-III (rada.gov.ua)

"Стаття 39. Крайня необхідність

1. Не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Стаття 40. Фізичний або психічний примус

1. Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.

Стаття 42. Діяння, пов'язане з ризиком

1. Не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

2. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

3. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій".

Важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному процесі та обов’язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України). Конституційний Суд України зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов’язок доведення вини особи покладається на державу».

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141):

Конституція України | від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (rada.gov.ua)

"Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь".

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88):

Кримінальний процесуальний к... | від 13.04.2012 № 4651-VI (rada.gov.ua)

"Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Стаття 18. Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї

1. Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення".

У разі наявності запитань звертайтеся через кнопку "Звернутися".

Всього доброго!

Доброго дня!

Якщо ситуація не суперечила наказу, і була направлена на збережння здоров'я та життя, кримінальнлої відповідальності не має бути. Але розгляжд справи як таки по залишенню місця позицій може бути.

Звертайтесь.

Доброго дня, Анатолій!

Все залежить від того, як ваше командування розцінить дану ситуацію. Однак, якщо був наказ залишатися на позиціях та тримати оборону, то скоріш за все можуть ініціювати проведення службового розслідування. Адже, відповідно до норм чинного законодавства військовослужбовець повинен виконувати накази/розпорядження свого командира. Можна не виконувати лише явно злочинні накази чи розпорядження. Загрожуватиме кримінальна відповідальність за ч. 4 ст. 402 КК України (непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років, - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

СТАТУТ ВНУТРІШНЬОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/548-14#Text):

Загальні обов’язки військовослужбовців

11. Необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов’язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов’язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок;

бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов’язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;

дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;

бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;

вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;

виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

ДИСЦИПЛІНАРНИЙ СТАТУТ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/551-14#Text):

4. Військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця:

додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;

бути пильним, зберігати державну таємницю;

додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;

виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;

поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків;

не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов’язків військової служби.

6. Право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов’язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов’язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Командир зобов’язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.

Кримінальний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text):

Стаття 402. Непокора

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення;

3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім;

4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності;

5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого;

8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

1. За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

{Стаття 69 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008, № 4025-VI від 15.11.2011, № 1698-VII від 14.10.2014, № 2617-VIII від 22.11.2018, № 1576-IX від 29.06.2021}

Стаття 69-1. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання

1. За наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

ЗРАЗОК СУДОВОГО РІШЕННЯ ПО СХОЖОМУ ВИПАДКУ - https://reyestr.court.gov.ua/Review/105219873

Якщо буде потрібна моя допомога, звертайтеся через кнопку зеленого кольору "Звернутися".

При зверненні вказуйте свою е-пошту, по якій з Вами можна зв'язатися.

ВСЬОГО НАЙКРАЩОГО!

Анатолій!

У провадженнях щодо розслідування військових злочинів є свої особливості щодо доказів, що збираються досудовим слідством. Приблизний перелік їх виглядає так:

• Протоколи допитів;
• Витяги з наказів по службі;
• Рапорти;
• Акт перевірки ВСП (Військової служби правопорядку України).

Тобто інших класичних доказів у вигляді ряду експертиз, протоколів затримання, обшуку, ОМП, пред’явлення для впізнання та іншого, не використовуються, у зв'язку з відсутністю потреби. Звичайно не всі склади злочинів однакові. Якщо було затримання дезертира на блокпосту, серед матеріалів буде протокол затримання. Або при розслідуванні злочинів пов’язаних з незаконним обігом/застосуванням зброї - буде балістична експертиза.

Особливості фіксації слідчих дій:

Після повоєнних змін до КПК України для захисту залишилося не так багато інструментів. Зокрема, це стосується й обмеження необхідності використання інституту понятих. Все покривається терміном “за існування об'єктивної можливості” та подібними фразами.

На сьогодні існує обов'язок використання відеофіксації будь-яким способом слідчої дії. Звичайно всі розуміють, що під час війни це єдиний можливий вихід для фіксації процесуальної дії.

Однак, ми в першу чергу є адвокатами, та повинні перевірити кожен доказ. Якщо відеофіксація є переривною або не дає “повної картини”, захист завжди зможе посіяти сумніви. А виправити ситуацію за рахунок понятих буде вже не можливо.

Особливості допитів:

Гадаю, що всі вже обізнанні у іншому нововведенні на час військового стану щодо можливості використання в якості доказів у судах показів, що отримані під час досудового слідства.

З одного боку ми розуміємо логіку законодавця, що приймав такі новели. Суд зможе розглянути провадження у швидкі строки, не чекаючи явки свідків та потерпілих, що можуть тривати роками.

Це ефективно, якщо цей механізм буде працювати наступним чином. Обвинувачений не визнає провину, встановлено повний порядок, сторона захисту допитала необхідних учасників і залишилися, наприклад, свідки, що не з'являються та цим затягують час.

Але скоріш за все буде так. На третє засідання, на яке не з'явилися свідки, суд задовольнить клопотання прокурора про вивчення в якості доказів протоколів допитів та їх відеофіксацію. Тож всі доводи захисника про необхідність поставити запитання, які не поставив слідчій, будуть залежати від настрою суду.

Щодо висновків, що викладені у акті перевірки ВСП:

Для захисників, що вперше приймають участь у такій категорії справ, буде цікавим питання доказової ваги акту перевірки ВСП. Зазначений документ є важливим для військової “кухні”. Однак немає значимої юридичної сили в якості доказа у провадженні. Він не містить спеціальних технічних знань, наприклад, як результати податкової перевірки для розгляду провадження за ст. 212 КК України. Крім того, слідчий чи прокурор все одно будуть знову допитувати осіб, що вже були опитані під час перевірки.

Тому додаткових дій щодо окремого оскарження вказаного акту, на мій погляд, проводити не потрібно. Висновки акту будуть “розбиті” разом з іншими доказами у загальному порядку.

Забезпечення права на захист:

Формально Верховна Рада не вносила змін до КПК України щодо звуження права на захист. Але навіть з оглянутих вище норм, можна зробити висновок щодо звуження як права на захист, так і переліку інструментів захисника щодо доведення своєї позиції. Та це лише теоретична частина. Особливості щодо захисту по військовим справам є і з фактичної сторони.

Першій аспект.

Найчастіше клієнт звертається до адвоката вже на моменті “мене на завтра викликають у військову прокуратуру” або “мені тут у військовій частині якусь підозру вручили”.

Через необізнаність люди дають пояснення по суті не розуміючи, що вони процесуально шкодять собі. У всіх складається враження, що якщо тут військовій вимір, то и покарання лише військові, а не криминальні. Тому і не одразу розуміють необхідність звернення до адвоката.

Другий аспект.

Другою складовою фактичної неможливості здійснити якісний захист - відстань та зв'язок. Кожна історія, що відбуваються сьогодні, може бути у будь-якій точці країни. Більшість таких провадженнь звісно “ближче” до лінії бойових дій. Далеко не завжди особа та орган досудового розслідування знаходяться в великому місті, де є більші шанси знайти адвоката з певною кваліфікацією та досвідом. По суті, захисника знаходять спочатку на “відстані”.

Далі починається стадія квазі захисту:

• спілкування з клієнтом лише за телефоном;
• відсутність інколи зв'язку та інтернету для такого спілкування;
• неможливість зв'язатися вчасно до слідчого чи прокурора особисто та інше.

Звичайно можна казати, що це проблеми захисника - бери та їдь для особистої участі, або приймай участь по відеозв’язку. Але це все ж таки безпосередня особиста участь захисника у роботі з клієнтом має значення.

Третій аспект.

І наостанок - активне залучення адвокатів БВПД. З одного боку - це великий плюс, з точки зору забезпечення базових стандартів права на захист. Але, на жаль, практика показує, що навіть якщо ви виїхали на слідчі чи інші процесуальні дії - вас ніхто зараз чекати не буде. Буде залучений по відеозв’язку адвокат БВПД и ви про це дізнаєтесь коли вже приїдете.

Якщо буде потрібна моя допомога, звертайтеся через кнопку зеленого кольору "Звернутися".

При зверненні вказуйте свою е-пошту, по якій з Вами можна зв'язатися.

ВСЬОГО НАЙКРАЩОГО!