Зміна постійного місця проживання дитини з батьком (перебуваючи за кордоном)

Доброго дня.

Так як справа вже дійшла до суду і Ви обидва знаходитись за межами України, то радив би або, за можливості, укласти мирову угоду та провести її через визнання судом або закінчити процес та встановити місця мешкання дитини в судовому порядку.

Добрий день!

Основне питання, до суду якої держави и подали заяву на зміну місця проживання?

Якщо це був український суд, вам треба складсти мирову угоду, яку суд має затвердити.

Цивільний процесуальний кодекс України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text

Стаття 207. Мирова угода сторін

1. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

2. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

3. До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

4. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

5. Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Стаття 208. Виконання мирової угоди

1. Виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою.

2. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

3. У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Як варіант, дружина може подати до суду заяву про визнання вашого позову, у такому разі суд просто задовольнить ваші вимоги без потреби вам у складенні мирової угоди.

Якщо ви звернулись до суду іншої держави, там так само мають існувати подібні процесуальні норми, згідно з якими вам слід діяти. У свою чергу для використання рішення іноземного суду в Україні його потрібно апостилювати та перекласти українською мовою та в ідеалі визнати в рамках спецальної судової процедури.

Цивільний процесуальний кодекс України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text

Стаття 462. Умови визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню

1. Рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

2. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.

Стаття 463. Строки пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання

1. Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Стаття 464. Суди, що розглядають справи про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

1. Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

2. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України, або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

Стаття 465. Порядок подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).

2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.

Стаття 466. Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити:

1) ім’я (найменування) особи, яка подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

{Пункт 1 частини першої статті 466 в редакції Закону № 3200-IX від 29.06.2023}

2) ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;

3) мотиви подання клопотання.

Суд за заявою особи, яка подає клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду такого клопотання, якщо невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

2. До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи:

1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);

3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи;

4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

5) документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);

6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

4. Суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, або клопотання подане особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов’язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додані до нього, особі, яка його подала.

{Частина четверта статті 466 в редакції Закону № 3200-IX від 29.06.2023}

5. У випадку подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в електронній формі документи, зазначені в пунктах 1-4 частини третьої цієї статті, можуть подаватися у копіях, проте заявник повинен надати такі документи до суду до початку судового розгляду вказаного клопотання. У разі неподання вказаних документів клопотання повертається без розгляду, про що судом постановляється відповідна ухвала.

Стаття 467. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

1. Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п’ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

2. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а також якщо у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає дату, час і місце судового розгляду клопотання, про що сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.

3. За заявою будь-якої із сторін і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

4. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.

5. Неявка без поважних причин у судове засідання будь-якої із сторін або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.

6. Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом сторонам у триденний строк з дня постановлення ухвали.

7. Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.

8. Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.

9. Розгляд питання про вжиття передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову здійснюється відповідно до глави 10 розділу I цього Кодексу.

Стаття 468. Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:

1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;

2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;

3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;

4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;

5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;

6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;

9) в інших випадках, встановлених законами України.

Стаття 469. Оскарження ухвали суду

1. Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені цим Кодексом.

Стаття 470. Звернення до примусового виконання рішення іноземного суду

1. На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який пред’являється для виконання в порядку, встановленому законом.

2. Виконавчий лист вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів в порядку, встановленому Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих документів.

Успіхів!

Ваш адвокат

Євгеній Промський

Лише на підставі судового рішення.

Доброго дня, вам потрібно подати клопотання щоб жінка подала клопотання про визнання позову.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

У разі визнання відповідачем (або його представником за відсутності у дорученні відповідних обмежень) позову можливе лише ухвалення рішення про задоволення позову, а не про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні. Визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами. (абз. 2 п. 4 Постанови пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 р. N 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»).

Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: 1) визнання їх усіма учасниками справи та 2) відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

Втім, визнання позову слід відрізняти від визнання відповідачем певних обставин. Так, відповідач може визнавати певні підстави позову, але заперечувати проти його задоволення з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, отже визнання обставин позову тільки звільняє позивача лише від їх доведення перед судом.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які підлягають встановленню.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, провадження № 61-39156св18 та підтримана 30 червня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1142/20.

ВИСНОВОК:

Таким чином, під час розгляду справи в суді, слід враховувати відмінність між визнанням (частковим визнанням) обставин і визнанням позову, що впливає на різні правові наслідки, а тому суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому всіх обставини справи.

ВІтаю. Треба вам укласти мирову угоду або щоб жінка подала заяву про визнання позову.

Уміння вирішувати конфлікти мирним шляхом є необхідною якістю для виходу зі складних ситуацій і досягнення позитивного результату у будь-якій сфері життя.

Навіть на етапі, коли уже є рішення суду, конфлікту можна уникнути з користю для обох сторін.

Зробити це можливо за допомогою мирової угоди.

Мирова угода – це письмова домовленість, що укладається сторонами спору з метою його врегулювання на основі взаємних поступок.

Вона стосується предмету спору, регламентує права і обов'язки сторін та не має порушувати права чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Мирова угода, укладена між сторонами, подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення вирішується судом протягом 10 днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.

Разом з тим, суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними;

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

На відміну від норм цивільного та господарського процесуального законодавства, якими передбачено можливість укладення мирової угоди під час виконання судового рішення, адміністративне судочинство врегульовує питання вирішення спору заявою про примирення.

Заява про примирення сторін може бути викладена у формі єдиного документа, підписаного сторонами, або у формі окремих документів: заяви однієї сторони про умови примирення та письмової згоди іншої сторони з умовами примирення.

Така заява сторін подається в письмовій формі державному виконавцеві.

За результатами розгляду заяви (строк розгляду – 10 днів) суд може постановити ухвалу про затвердження умов примирення сторін виконавчого провадження.

При цьому суд не затверджує умови примирення сторін виконавчого провадження або не приймає відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи та інтереси третіх осіб, або ж виходить за межі компетенції суб’єкта владних повноважень.

Мирова угода чи заява про примирення набувають юридичної сили лише після їх затвердження судом.

Затвердження судом мирової угоди чи заяви є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Доброго дня, Павле!

Найпростіший варіант такої згоди матері на визначення місця проживання з Вами, був би відзив на Вашу позовну заяву, в якому б вона повгністью погодилась з Вашими вимогами.

Оскільки вже є ніким не відмінене рішення суду про місце проживання дитини з матір'ю, на мою думку, надійніше вчинити саме так.

Втім, якщo батьки дocягли згoди з питання визначення міcця прoживання дитини, мoжна заключити дoгoвір прo вихoвання дитини у відпoвіднocті дo п. 4 cт. 157 Cімейнoгo кoдекcу України. У дoгoвoрі пoвинні міcтитиcя такі умoви:

міcце прoживання дитини;

чіткo зазначенo учаcть тoгo з батьків, хтo буде прoживати абo прoживає oкремo від дитини, в її утриманні;

здійcнення тим із батьків, хтo прoживає чи прoживатиме oкремo від дитини, права на ocoбиcте її вихoвання.

Визначаючи місце проживання дитини, батьки здійснюють своє право на особисте виховання дитини, оскільки дитина, як правило, проживає з батьками чи з одним із них.

При цьому не мають значення причини роздільного проживання батьків (відсутність або розірвання шлюбу між ними, тимчасове роздільне проживання з поважних причин).

Тобто у ст. 109 СК України передбачені два види договорів подружжя щодо спільних дітей:

договір про виховання дитини (ч. 1 ст. 109 СК України);

договір про розмір аліментів на дитину (ч. 2 ст. 109 СК України).

У ст. 109 СК України є певна невизначеність щодо договорів подружжя стосовно їхніх дітей:

а) договір про виховання дитини;

б) договір про розмір аліментів на дитину.

Крім того, як варіант, ви можета укласти в суді мирову угоду.

Згідно статті 207 ЦПК України:

"1. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

2. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

3. До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

4. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

5. Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо...":

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня!

Такий договір можливо укласти у нотаріуса, або у консульстві скориставшись їх нотаріальними послугами.

Для цього сторони мають прибути до найближчого дипломатичного представництва, або направити своїх представників за довіреностями, з перекладом на державну та мову країни посвідчення договору.

Можливість укладення договору про місце проживання дитини передбачається статтею 109 Сімейного кодексу України. Законодавці передбачили, що у такому договорі можуть міститися наступні положення:

• з ким будуть проживати діти на постійній основі;
• яку конкретно участь братиме у забезпеченні кожної дитини той з батьків, котрий мешкатиме окремо;
• як той, хто мешкатиме окремо, реалізуватиме власну особисту участь у вихованні дитини.

Ці три основні аспекти складають зміст договору. А водночас їх узгодження стає запорукою адекватних взаємин людей між собою та з дітьми після розлучення.

Існує хибний стереотип про те, що такий договір нібито може бути укладений лише до розлучення. Однак це не правда, оскільки згадана домовленість не є варіацією шлюбного договору. Тому, коли ми говоримо про часові рамки для укладення договору, то вони можуть бути різними, наприклад:

• ще під час шлюбу, аби перестрахуватися від форс-мажорів і конфліктів у випадку гіпотетичного розлучення;
• під час шлюборозлучного процесу, аби максимально його спростити та узгодити подальші організаційно-фінансові аспекти взаємодії щодо дитини;
• після розірвання шлюбу, щоб подбати про дотримання інтересів дітей та комфортний для обох сторін формат участі в їхньому житті.

Отож, навіть якщо ви вже розлучилися, укласти такий договір – не пізно. Усе, що для нього потрібно – наявність конкретної домовленості та згоди по усіх тих пунктах, які ви хочете зафіксувати. Ну і не менш вагомо дотриматися усіх вимог щодо форми та посвідчення подібного договору.

Згадані питання в будь-якому випадку мають бути врегульовані. І якщо в процесі розлучення батьки про це не домовляться, доведеться все одно визначати усі ці аспекти в судовому порядку. Коли ж іде мова про добровільне врегулювання взаємин стосовно участі в утриманні дитини та визначенні, де вона житиме, це полегшує ситуацію всім. У такому разі ви самі можете все вирішити, документально зафіксувавши.

Згаданий договір має бути складений у письмовій формі та посвідчений нотаріально.

вказана компанія працює у зазначеному напрямку , але питання потребує обговорення

E-mail

riabchuk@prikhodko.com.ua

Номери телефонів

+38 (093) 007-44-25+38 (093) 007-44-05

Якщо Вами буде поданий позов в суд на території України (одночасно в службу у справах дітей), то необхідно визначити в судовому порядку місце проживання дитини з Вами в певному місті на території Польщі. Таке рішення суду Вам необхідно засвідчити в Міністерстві Юстиції України та таке рішення буде мати юридичну силу в ЄС.

участь у справі маєте право приймати у режимі відеоконференції за допомоги власних технічних можливостей. Для цього треба зареєструватись у системі Електронний суд і подати відповідні заяви від сторін через систему підписавши електронним підписом, який отримати у приват банку чи іншому центрі сертифікації ключів.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Вітаю, Павло!

Після розлучення в Україні, суд визначив місце проживання дитини разом з матірʼю.Через війну, донька (12 років) проживає разом з матірʼю в Італії. Я перебуваючи в Польщі, подав до суду, на зміну місця проживання (дитина також цього хоче, оскільки матір не виконує свої обовʼязки).Суд призначив дату засідання, і тепер колишня дружина погодилась "віддати" дитину.Як це правильно оформити юридично, щоб це також працювало в Україні?

Що значить також працювало в Україні? До якого суду Ви подали заяву про зміну місця проживання дитини? Наскільки я розумію, це був не український суд?

Так чи інакше, чи це суд України чи іншої країни, Вам потрібно затвердити мирову угоду по даній справі. В подальшому рішення іноземного суду можна буде перекласти, завірити переклад та це буде визнаватись в Україні. Додатково можна пройти відповідну процедуру через суд, але насправді це не буде чимось обов'язковим.

Чи достатньо буде просто обом підписати документи, який це узгоджує?

Так, Ви заключаєте мирову угоду, а далі суд задовольняє Вашу спільну заяву. Це згідно із український законодавством. Якщо мова йде про іноземний суд, тоді можливо доведеться скористатись послугами тамтешнього юриста.

Успіхів.

Вітаю Вас, ПАВЛО! Перш за все Вам слід визначитись де Ви плануєте проживати та знаходитись до досягнення дитиною 14-16 років. Якщо у Польші чи іншій країні ЄС - то найшвидший та найефективніший варіант - оформлення нотаіральної угоди про місце проживання дитини у нотаріуса в Італії, коли будете забирати дитину, або в Польші, якщо Ваша колишня прибуде з дитиною до Польші.

Якщо є плани по поверненню в Україну в найближчі 2-4 роки, то Вам слід оформити в Консульстві України за місцем перебування Вашим або дружини - договір про порядок виховання дитини, в якому визначити місце проживання дитини з батьком.

Можна і нотаріальну угоду вчинену в ЄС в принципі визнати в Україні.. але для України, яка не є членом ЄС, треба АПОСТИЛЬ та переклад на українську мову здійснити попередньо в Консульстві.

ОТЖЕ, Вам слід укласти в Консульстві договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

В принципі такий договір можна укласти і у нотаріуса іноземного, але там рутинна процедура легалізації для України. Якщо Вам така легалізація потрібна. Якщо не плануєте повертатись в Україну до досягнення дочкою 14-16 років, то на суд в Україні можете не зважати і дійсно укласти угоду у нотаріуса, коли будете забирати дитину в Італії. Органи держав-учасниць ЄС не можуть вимагати апостиль, якщо необхідний документ, на який поширюється дія Регламенту ЄС №2016/1191, було видано в іншій державі-учасниці ЄС. Тобто, якщо Ви оформите документи в Італії у нотаріуса, то Вам треба буде лише здійснити в Польші нотаріальний переклад на польську мову. І усе.

ЩОДО ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦЬОГО ПИТАННЯ В УКРАЇНІ

Відповідно до ч. 4 ст. 157 Сімейного кодексу України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Предметом даного договору є визначення місця проживання та дії з виховання, навчання, догляду за дитиною або поєднаних цих елементів, спрямованих на забезпечення нормального фізичного, духовного та морального розвитку дитини. Договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання. Тобто у Вашому випадку Консул має посвідчити також згоду дитини на визначення Вами в угоді місця проживання з Вами. Це може бути позначено в Угоді про порядок виховання дитини, або окремою заявою, що посвідчиться Консулом.

Цю угоду посвідчену в нотаріальному порядку Консулом - подаєте до суду, до якого звернулись і повідомити про те, що уклали мирову угоду.

Якщо справа вже призначена до розгляду - бажано повідомити суд про бажання укласти мирову угоду та на цій підставі відкласти судове засідання. Якщо Ви впевнені, що дружина дійсно підпише договір з Вами, то в принципі можна суд і не повідомляти... ВІн залишить позов без розгляду за неявкою позивача, якщо Ви не писали клопотання про розгляд справи без Вашої участі.

Комунікацію з судом можна проводити через Електронний кабінет Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) https://cabinet.court.gov.ua/

Мирова угода у цивільному процесі – подана сторонами і підтверджена судом заява, згідно з якими позивач і відповідач шляхом взаємних поступок один до одного ліквідують спір, що виник між ними.Укладання мирової угоди під час судового розгляду регламентуються Цивільним процесуальним кодексом України . Так, відповідно до ст. 207 ЦПК України], мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Форми укладення мирової угоди

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає чітку форму укладення мирової угоди. Так, відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦПК України, сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії (ч. 3 ст. 207 ЦПК України).

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Крім того, сторони не позбавлені права укласти мирову угоду на стадії оскарження в суді апеляційної або касаційної інстанцій, що здійснюється відповідно до загальних правил ЦПК України, які регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій, незалежно від того, хто подав апеляційну чи касаційну скаргу. У даному випадку, якщо мирова угода сторін відповідає вимогам статті 207 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судові рішення попередніх інстанцій й закриває провадження у справі (ст.ст. 373, 408 ЦПК України).

Також, мирова угода може бути укладена в процесі її виконання (ст.434 ЦПК України, ст.19 Закону України "Про виконавче провадження"). Так, мирова угода, укладена між сторонами, в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. Питання затвердження такої мирової угоди вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала. В свою чергу, суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 207 ЦПК України. У разі затвердження мирової угоди відповідне відкрите виконавче провадження після затвердження судом такої мирової угоди підлягає закінченню (п.2 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження").

Про договір за бажання повідомити суд до цього, якщо не встигаєте укласти договір до судового засідання, або після цього, якщо є час.

Суд своєю ухвалою затвердить Ваш договір як мирову угодуі закриє провадження у справі. Нотаріальну угоду одразу ж бажано в Консульстві АПОСТИЛЮВАТИ (поставити штамп Апостиль) і вже потім в Польші Ви можете здійснити нотаріальний переклад на польську мову цієї угоди і її вільне використання.

Тож мною описано кілька варіантів дій. Яку Вам з них краще обрати - вирішувати Вам виходячи із планів на життя та ситуації.

Маю надію, що моя відповідь допоможе Вам вирішити Вашу ситуацію максимально швидко, ефективно та без зайвих витрат.

З повагою, юрист Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина).

Пане ПАВЛО! Додатково до моєї відповіді почитавши настанови від колег. НЕ ЗВ"ЯЗУЙТЕСЬ З ВИРІШЕННЯМ ПИТАННЯ В СУДІ УКРАЇНИ, якщо найближчі 2-3 роки не плануєте жити в Україні і приймати участь в мобілізації! Я розумію, що для адвокатів, які застрягли на невідому кількість років в Україні, рішення українського суду - це Альфа і Омега, але для країн ЄС і її компетентних органів - рішення суду України - це ніщо. Папірець з синьою печаткою незрозумілого змісту. При цьому, для того, щоб у тій же Польші рішення суду України було визнане, Вам необхідно буде звернутися до суду Польші... власне точно така ж процедура і в Україні з рішеннями іноземних судів в рамках Закону України "!Про міжнародне приватне право". І це не все. Рішення суду України для визнання в Польші попередньо має бути Апостильоване штампом "АПОСТИЛЬ", який має право поставити лише Міністерство юстиції України. Консульства України позбавлені права це робити. Як то кажуть - все для людей. Тобто для цього Вам треба буде повертатись в Україну... Або Вам звісно за гроші стануть в нагоді адвокати чи юристи, які із задоволенням Вам допоможуть по довіреності... Проте, це буде коштувати Вам набагато дорожче ніж послуги нотаріуса в Італії чи Польші.

Повірте, дуже часто доводиться тут в ЄС стикатись з цією проблемою. Українцям навішали на вуха локшини, що ми ледь не в ЄС уже стоїмо однією ногою... тож багато хто не розуміючи цього були переконані, що їх документи з України будуть з легкістю прийняті і визнані в ЄС, в тому числі довіреності, нотаріальні угоди, рішення судів тощо. Не так все просто як здається. В юридичних питаннях НЕМАЄ в сучасному світі ніякої транскордонності!!! Кожна країна визнає лише свої документи і у певних випадках іноземні, які легалізовані та перекладені належним чином. ЄС визнає свої документи на території ЄС як фактично конфедеративного утворення з ознаками державності. І то трапляються випадки невизнання місцевими бюрократами )))

Саме тому я і розпочав свою відповідь, що Вам слід визначитись ДЕ Ви з дочкою будете постійно жити до досягнення нею 14-16 років. Бо для Ваших дій це має принципово важливе значення, оскільки між ЄС і Україною немає ніякого спрощеного визнання документів... адже одна справа брати гроші в ЄС, а інша - розповсюдити юрисдикцію ЄС на територію держави, де ще можна "через кума порішати", прилаштувати свата міністром чи іншим чиновником, щоб допомогу ЄС та інших партнерів гарно розкрадати, користуючись воєнним станом і казками про те, як агресору дуже цікаві і потрібні декларації злодійкуватих корупціонерів, які капіталізували свої посади за 2 роки війни в кілька разів, якщо не в десятки раз.

Тож рекомендую Вам вчергове зважити усі за і проти своєї конкретної ситуації і визначитись з її вирішенням. Універсальний варіант для ЄС - укладення угоди в нотаріуса в Італії або Польші. Якщо в Україні ситуація виправиться, то за необхідності Ви таку угоду з легкістю апостилюєте в Європі та зможете використати в Україні... в Європі ж мобілізації немає... саме тому зворотня дія з документами України для Вас може бути більш складною та витратною.

З повагою, юрист Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина).

Закон України "Про міжнароджне приватине право" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2709-15#Text):

"Стаття 1. Визначення термінів

1. Для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні:...

2) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України,...

об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;...

Стаття 16. Особистий закон фізичної особи

1. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є...

Розділ IX. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ СІМЕЙНОГО ПРАВА...

Стаття 66. Права та обов’язки батьків і дітей

1. Права та обов’язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв’язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Стаття 67. Загальні положення про право, що застосовується до зобов’язань щодо утримання

1. Зобов’язання щодо утримання, що виникають із сімейних відносин, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.

2. Сторони зобов’язання щодо утримання можуть обрати право, що застосовується до зобов’язання щодо утримання, відповідно до правил, визначених статтею 67-4 цього Закону.

Стаття 67-1. Зобов’язання щодо утримання між батьками і дітьми

1. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним відповідно до частини першої статті 67 цього Закону, зобов’язання щодо утримання між батьками і дітьми регулюються правом держави суду.

2. Якщо особа, яка має право на утримання, звернулася з вимогою про утримання до суду в державі, в якій особа, яка зобов’язана надати утримання, має місце проживання, зобов’язання щодо утримання між батьками і дітьми визначаються правом держави суду. Однак якщо одержати утримання відповідно до зазначеного права неможливо, застосовується право, передбачене частиною першою статті 67 цього Закону.

3. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним відповідно до частин першої та другої цієї статті, зобов’язання щодо утримання між батьками і дітьми регулюються правом їхнього спільного особистого закону, якщо такий існує...

Стаття 67-4. Вибір права за згодою сторін зобов’язання щодо утримання

1. Зобов’язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, можуть на вибір сторін зобов’язання регулюватися:

1) особистим законом однієї зі сторін зобов’язання на момент здійснення вибору права;

2) правом держави місця проживання однієї зі сторін зобов’язання на момент здійснення вибору права;

3) правом, що обрано сторонами зобов’язання або застосовується відповідно до закону для регулювання майнових відносин сторін зобов’язання;

4) правом, що обрано сторонами зобов’язання або застосовується відповідно до закону для регулювання припинення шлюбу або окремого проживання сторін зобов’язання;

5) правом держави суду, що обрано сторонами для цілей провадження у конкретній справі про зобов’язання щодо утримання.

2... Вибір права відповідно до пункту 5 частини першої цієї статті має бути здійснений сторонами зобов’язання до відкриття провадження у відповідній справі з урахуванням вимог статті 77 цього Закону...

Стаття 77. Виключна підсудність

1. Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:..

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;...".

Закон України " Про судоустрій і статус суддів" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#n56):

" Стаття 13. Обов’язковість судових рішень...

2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом...

7. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.".

Конституція України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%...):

" Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава...

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію...".

---

Доброго дня, пане Павле! По-перше, відповідно до ст.77 Закону про міжнародне приватне право правовідносини між батьками та дітьми, які мають місце проживання в Україні, мають виключну підсудність судам України. По-друге, має місце рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір'ю. Це рішення є обов'язковим до виконання всіма органами, посадовими і службовими особами, фізичними і юридичними особами допоки воно не змінене чи скасоване; рішення суду не може бути переглянуте поза межа межами судочинства. По-третє, суверенітет України означає, що на її території не підлягають до застосування дії, рішення органів іноземних держав інакше, як в порядку їх легалізації, визнання відповідно до законодавства України. Отже, вирішення питання про визначення місця проживання дитини разом з Вами, Павле, підлягає в судовому порядку, у виключній підсудності суду України, вирішення судом, при цьому, дії попереднього рішення суду (скасування, зміни). Враховуючи згоду матері з Вашим позовом, процесуально це може мати вигляд чи то у вигляді мирової угоди, чи визнання позову. Варто також мати на увазі, що при зміні місця проживання дитини, змінюється зобов'язання батьків щодо утримання дитини (сплати аліментів) - Ваш цей обов'язок переходить (перейде) до матері.

Доброго вечора, Pavlo!

ЯКЩО ДРУЖИНА ГОТОВА ЙТИ НА ВИРІШЕННЯ СПРАВИ ДО СУДУ, ТО РЕКОМЕНДУЮ ВАМ УКЛАСТИ З НЕЮ:

ДОГОВІР про встановлення місця проживання дитини та способів участі у вихованні дитини (дітей) — це письмова угода між батьками про те, з ким із них проживає дитина на постійній основі, а також про те, як саме другий з батьків, який проживає окремо, бере участь в житті дитини. Зазначена угода обов'язково передбачає письмову форму і підлягає нотаріальному посвідченню.

У такому договорі може бути врегульовано також питання аліментів та додаткових витрат на дитину, але це не обов'язково. Звичайно, для комплексного врегулювання взаємовідносин батьків і дітей все ж доцільно включити в договір і питання їх утримання. Та навіть якщо батьки вирішили не включати його в договір, юридичної сили від цього він не втратить.

Такий договір може бути укладений подружжям, як в шлюбі, так і після його розірвання, а також партнерами, що проживають/проживали в цивільному шлюбі. Може також бути ситуація, коли шлюб ще не розірвано, але подружжя вже проживає окремо. У такому випадку укласти договір також можна.

Ключовий момент такого договору — один з батьків проживає з дитиною разом, а інший — окремо. Значить потрібне врегулювання угодою взаємних прав і обов'язків.

Тому, якщо чоловік і жінка, перебуваючи у шлюбі, однак, не проживаючи окремо, вирішили укласти такий договір, його положення скоріше будуть спрямовані на майбутнє. При цьому доцільно зробити застереження в договорі, що його положення починають діяти, наприклад, після припинення спільного проживання подружжя чи розірвання шлюбу. Якщо, звичайно, такі обставини настануть.

Зміст згаданого договору може містити масу положень з різних питань й безпосередньо залежить від певного сімейного розпорядку, до якого звикла сім'я. І, головне, яким відповідають найкращі інтереси дітей.

ЗА КОРДОНОМ ТАКИЙ ДОГОВІР МОЖНА ПОСВІДЧИТИ У КОНСУЛЬСЬКОМУ ВІДДІЛІ ПОСОЛЬСТВА УКРАЇНИ В ІНОЗЕМНІЙ КРАЇНІ ПЕРЕБУВАННЯ, КОНСУЛ ВИКОНУЄ ФУНКЦІЇ НОТАРІУСА.

Нотаріальне посвідчення документів проводиться в приміщенні консульського відділу Посольства Україні в Республіці Польща у години прийому відвідувачів за попередньою реєстрацією у електронній черзі для вчинення консульських дій.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

Порядок вчинення нотаріальних дій консулом визначається

• Статтею 38 Закону про Нотаріат України.
• Статтею 44 Консульського Статуту України.
• Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України.

Всього доброго.

Доброго вечора, шановний Павло!

Якщо Ви не плануєте жити в Україні до досягнення дитиною віку 14-16 років, то за судове рішення можете не переживати. Крім Вас і Вашої дружини ніхто не зможе виконати судове рішення. Хоча, правильніше було б все-таки закрити це питання шляхом подання відповідних заяв. Електронний кабінет Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - це дозволяє зробити дистанційно за наявності електронних цифрових підписів у заявників. Навіть із міркувань можливого присудження на користь однієї зі сторін судового збору і можливих проблем з цього приводу по лінії виконавчої.

В іншому питанні - Ви можете дійсно вирішити це питання "полюбовно", шляхом укладення відповідної угоди, посвідченої нотаріально за законодавством Європейського Союзу у будь-якого нотаріуса, що в Інспанії, що у Польші. Але зауважте, що якщо Ви самостійно будете везти дитину в Польшу, або плануєте подорожувати, слід подбати про нотаріальний переклад документів з іспанської/польської мови на мову країни в якій плануєте подорожувати чи хоча б на англійську мову.

У Вашому випадку рекомендувала б це зробити саме у приватного нотаріуса в Польші. Бо Вам треба правові підстави для того, аби дитина знаходилася з Вами. Передбачаю, що свідоцтво про народження у Вас не апостильоване та не перекладене на польську чи будь-яку іншу мову країн ЄС. Тому це не є для ЄС належним документом, що Ви батько і дитина. Можуть бути проблеми. Тому саме раджу зупинитися на нотаріальній угоді в якій прописати, що Ви батько, що з матір'ю дитини домовились, що дитина буде проживати з Вами.

В такому випадку для Європи дитина буде знаходитись у Вас на належній підставі, підтвердженій офіційним документом, складеним за законодавством країни ЄС.

Щасти Вам та Вашій донці!

З повагою, адвокат Наталія Пономаренко

Вітаю!

Чи достатньо буде просто обом підписати документи, який це узгоджує? - так, достатньо. Відповідно до ч.4 ст.157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір має бути укладений шляхом підписання кожним з батьків двох примірників договору (для кожної із сторін) з подальшим посвідченням його тексту нотаріусом. Основні умови договору:

• з ким з батьків буде проживати дитина;
• порядок здійснення одним з батьків, який проживатиме окремо, виховання дитини (наприклад, як батьки проводять вихідні з дитиною, визначати дні побачення з дитиною тощо);
• участь того, хто проживає окремо від дитини, в її утриманні (виконання аліментних зобов’язань).

Успіхів!