Задайте вопрос юристу

880 юриста готовы ответить сейчас

Ответ за ~15 минут

Задать вопрос на сайте

Семейное право, 17 декабря 2023, вопрос №98851 240₴

Догляд за батьками примусового плану

Мама пожила ,працююча ,живе сама, ходяча,але на одне око не бачить.Донька живе в іншому місті,29років.Коли приїжджає 2рази в місяць ,мама вічно її обзиває,влаштовує скандали.хоча донька ходить в аптеку ,носить їй воду,прибирає.Донька через жахливе ставлення мами до неї не хоче за нею доглядати.Де знайти людей доглядальницю ,щоб дивились за мамою?чи має право донька відмовитись від догляду за мамою,бо мама неадекватна стосовно доньки в словах?

Ответы юристов (10)

    Айвазян Юрій Климентійович
    20.8%

    Доброго дня, Лана!

    Питання, яке Ви ставите перед правниками доволі складне, оскільки не можна обмежувати волю особи без її добровільної згоди на те. Тобто, якщо Ваша мати не схоче, аби за нею доглядали сторонні особи, то ні за яких умов без її добровільної згоди це не вийде.

    На її захист стає Конституція України, яка зазначає:

    Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

    Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

    Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

    При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

    Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

    Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

    Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

    В той самий час накладання певних обмежень на особу, зокрема Вашу матрі, можливе у разі визнання її недієздатною чи частково дієздатною.

    Визнання особи недієздатною можливе лише в судовому порядку.

    Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 39 Цивільного кодексу України). Тому до заяви мають бути додані докази такого психічного стану: довідка про стан здоров’я та виписка з історії хвороби.

    Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ч. 3 ст. 39 Цивільного кодексу України).

    Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (ч. 2 ст. 39 Цивільного кодексу України).

    Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі - за місцезнаходженням цього закладу.

    Підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду (ст. 295 Цивільного процесуального кодексу України).

    Заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом (ч. 3 ст. 296 Цивільного процесуального кодексу України).

    У заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 3 ст. 297 Цивільного процесуального кодексу України).

    Заява має містити вимогу/або окреме клопотання про призначення по справі судово-психіатричної експертизи, назву медичного закладу для проведеня експертизи, перелік запитань які необхідно поставити на вирішення експертизи. ( чи хворіє особа на психічне захворювання ? чи розуміє особа характер та зміст власних дій, чи може керувати ними і передбачати їх наслідки ? чи потребує особа призначення йому опікуна ?)

    Справи про визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров’я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.

    Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров’я.

    Для визначення фактичної можливості такої особи з’явитися в судове засідання, а також про можливість особисто дати пояснення по суті справи у разі необхідності суд може призначити відповідну експертизу.

    Особливості рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною

    Суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна.

    Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу.

    Суд розглядає питання про звільнення опікуна в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна.

    Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, членів сім’ї, органу опіки та піклування або самої особи, визнаної недієздатною.

    Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.

    Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.

    Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п’ятнадцять днів до закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 300 Цивільного процесуального кодексу України.

    Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною повинно містити обставини, що свідчать про продовження хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого особа продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, підтверджені відповідним висновком судово-психіатричної експертизи.

    Суд зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною до закінчення строку його дії в порядку, встановленому статтею 299 Цивільного процесуального кодексу України.

    Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

    Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною (ст. 40 Цивільного кодексу України).

    Які правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною?

    Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

    Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

    Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

    Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 Цивільного кодексу України).

    Чи можливо поновити цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною?

    За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (ч. 1 ст. 42 Цивільного кодексу України).

    Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

    З повагою, адвокат Айвазян.

    Турчин Ярослав Олександрович
    41.7%

    ВІТАЮ ВАС, пані ЛАНА! З формальної точки зору, Сімейний кодекс України не передбачає щодо пристарілих батьків такого поняття як "догляд". Так, Ви маєте право відмовитись від спілкування та піклування за такою особою, бо ніхто не має примушувати робити людину щось, якщо це прямо не передбачено законом (ст. 19 Конституції України). Законом прямо не передбачено обов"язок дітей "доглядати" батьків та способи здійснення такого догляду безпосередньо. Якщо пристарілій особі щось не подобається? - Хай така особа покаже свою здатність не лише у формі образ дочки, а шляхом звернення до суду за аліментами...

    Обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України

    В той же час, відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України, Дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

    Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень.

    Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.

    Згідно з ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

    ВІдповідно до ст. 203 СК України, Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

    Звісно, при визначені такого обв"язку суд має виходити із матеріального стану дорослої дочки, її офіційних доходів та інших обов"язків по утриманню та вихованню власних дітей, тощо.

    Крім того, доведенню підлягає факт непрацездатності або немічності.

    За аналогією з ч. 3 ст. 75 Сімейного кодексу України, непрацездатним вважається той, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

    За іншого підходу юристів, Непрацездатними є особи, які досягли встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону (абзац сімнадцятий статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).

    • потребують матеріальної допомоги (тобто батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв’язку з відсутністю пенсії чи її низького розміру).

    При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (правова позиція, висловлена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386ск19, упостанові Верховного Суду від 16.04.2018 року по справі № 759/1315/17-ц, провадження № 61-10396св18).

    У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України).

    ОТЖЕ, по закону ніхто не може Вас примусити безпосередньо доглядати свого родича або навіть спілкуватися з ним, якщо він (вона) своєю поведінкою не сприяє існуванню або налагодженню нормальних людських стосунків, або вважає, що йому всі винні за будь-яких обставин і мають терпіти образи та знущання.

    Максимально, що в такому випадку Вам може загрожувати - це позов до суду щодо сплати аліментів на утримання матері (як стягують з чоловіків при розлученні на утримання дитини), а також, що така особа може відписати своє майно за заповітом іншій особі. Хоча, враховуючи описане Вами, високий ризик такого існує навіть, якщо продовжити догляд за такою особою самотужки.

    З повагою, юрист Ярослав Турчин

    • Лана Клиент 11 месяцев назад

      Тобто дочка спокійно може відмовитись від догляду і їхати куди завгодно.Тим паче мати не дає часу на особисте життя.

    • Лана Клиент 11 месяцев назад

      Тобто дочка спокійно може відмовитись від догляду і їхати куди завгодно.Тим паче мати не дає часу на особисте життя.

    • Лана Клиент 11 месяцев назад

      Тобто дочка спокійно може відмовитись від догляду і їхати куди завгодно.Тим паче мати не дає часу на особисте життя.

      • Турчин Ярослав Олександрович

        Так. Ви правильно зрозуміли. Ніхто не може примусити. Максимально, що може бути зроблено - це призначені аліменти по суду в частині від офіційного доходу. І то, позов має подати саме недієздатна, немічна особа. Право від її імені подати позов не має ні соціальна служба, ніхто інший. Хіба що адвокат за договором з нею. Але це треба знати, розуміти і знайти адвоката, який цим займеться... При цьому не певен, що така особа зможе скористатися допомогою безкоштовного адвоката системи безкоштовної правової допомоги від держави. А платні адвокати коштують не дуже дешево.

        • Лана Клиент 11 месяцев назад

          А куди звертатися крім домів престарілих,щоб доглядали за матір'ю?

          • Турчин Ярослав Олександрович

            Для однозначної відповіді на Ваше питання потрібно розуміти населений пункт. До війни в містах України діяли Товариства Червоного Хреста, при Управліннях соцзахисту були відповідні соціальні служби.

    Корнійчук Євген Іванович
    18.8%

    Доброго дня, ви не повинні доглядати, ви повинні допомогати своїй мамі це може , бути і фінансова допомога або найняти доглядача.

    Але у будь якому разі Вам нічого не загрожує. Максимум, якщо ви не будете ні чого робити, (доглядати за мамою) вам нічого не буде о крім того що, мати може звернутися з позовом до суду про стягнення з вас аліментів.

    Токмач Галина Миколаївна
    18.8%

    Вітаю!

    Утримання батьків дітьми є відповідною компенсацією за утримання і турботу, надану батьками дитині. В нормальних умовах діти добровільно допомагають своїм непрацездатним батькам і турбуються про них.

    Однак, безсумнівно, неможливо змусити дорослих повнолітніх дітей любити і поважати своїх батьків. Любов, доброта, порядність, чесність є етичними поняттями, а не юридичними. Разом з тим слід пам’ятати, що однією з основних цілей регулювання сімейних відносин, відповідно до частини другої статті 1 Сімейного кодексу України, є утвердження почуття обов’язку перед батьками.

    Обов’язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений в статті 51 Конституції України. Дана конституційна норма знайшла своє відображення і в Сімейному кодексі України (статті 202-206).

    Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

    Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов’язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

    Таким чином, слід звернути увагу на те, що:

    • обов’язок виплачувати аліменти батькам може бути покладено лише на повнолітніх дітей;
    • потреба матеріальної допомоги полягає в тому, що батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв’язку із відсутністю пенсій чи їх низького розміру, а також у зв’язку із відсутністю у них інших джерел існування;
    • непрацездатними визнаються особи, які досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) та інваліди I, II та III груп (стаття 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).

    Позов про стягнення аліментів може бути пред’явлений:

    • до одного з дітей;
    • до кількох з дітей;
    • до всіх дітей разом.

    У випадку пред’явлення позову до одного з дітей, суд за власною ініціативою має право притягнути до участі у справі інших дітей, незалежно від того пред’явлено до них позов чи ні.

    Статтею 205 Сімейного кодексу України встановлено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.

    Розмір аліментів визначається в судовому порядку в залежності від матеріального та сімейного становища батьків та дітей. При цьому судом враховуються всі заслуговуючи на увагу інтереси сторін: непрацездатність батьків та їх потреба у матеріальній допомозі, матеріальне становище дітей, догляд дітей за батьками тощо. Також до уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність в батьків майна, що може приносити дохід тощо.

    Таким чином, в кожному конкретному випадку суд враховує всі види заробітку чи доходу як дітей так і батьків. В залежності від цих обставин і визначається розмір аліментів. Суд має право встановлювати розмір аліментів повністю чи частково, як в твердій грошовій сумі, так і в частці від заробітку (доходу). На вибір способу визначення розміру аліментів можуть впливати різні обставини: мінливість і нестабільність доходу, проживання за кордоном, одержання частини доходу в натуральній формі тощо.

    Разом з тим, аліменти, що сплачують діти на утримання своїх батьків, безумовно повинні забезпечувати достатній життєвий рівень та необхідні умови для існування. Проте в сучасних умовах тяжка хвороба, інвалідність або немічність батьків потребують значних додаткових витрат, які не покриваються сумами сплачуваних дітьми аліментів. Саме з метою уникнення випадків матеріальної незахищеності батьків, стаття 203 Сімейного кодексу України встановлює обов’язок дітей брати участь у додаткових витратах на батьків.

    При невиконанні дітьми обов’язку по сплаті додаткових витрат, батьки мають право звернутися за захистом своїх прав до суду. Суд в кожному конкретному випадку визначає наявність однієї або декількох з перелічених вище обставин на підставі відповідного медичного висновку.

    У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а повнолітні дочка (син) мають достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з них одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 Сімейного кодексу України).

    Щодо звільнення дітей від обов’язку утримувати своїх батьків, слід зазначити наступне.

    Специфіка аліментного обов’язку повнолітніх дітей відносно своїх непрацездатних і нужденних батьків полягає в безпосередньому зв’язку аліментних виплат з минулою поведінкою батьків щодо дітей, адже саме батьки виховують, годують, одягають дитину, забезпечують розвиток дитини та здійснюють загальний догляд за нею. Тому було б несправедливим покласти на дітей, які не одержали такого догляду від батьків, обов’язку їх утримувати.

    За таких обставин статтею 204 Сімейного кодексу України передбачено, що дочка, син можуть бути звільнені судом від обов’язку утримувати матір, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків.

    У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.

    Слід звернути увагу на максимальний строк (три роки) присудження аліментів, в разі встановлення судом факту ухилення батьків від виконання своїх обов’язків. Цей строк обумовлений відсутністю законодавчо закріпленого обов’язку у дітей щодо довічного утримання батьків, які не виконували своїх батьківських обов’язків.

    Разом з тим, при наявності виняткових умов, таких як, високий матеріальний рівень дітей, чистосердечне розкаяння батьків (батька, матері), законодавець передбачив можливість присудження таких аліментів.

    Джерело - https://minjust.gov.ua/m/str_18843


Похожие вопросы


Кодексы Україна

Кодекс України з процедур банкрутства Кодекс цивільного захисту України Кримінальний процесуальний кодекс України Митний кодекс України Повітряний кодекс України Податковий кодекс України Кодекс адміністративного судочинства України Цивільний процесуальний кодекс України Кримінально-виконавчий кодекс України Господарський кодекс України Цивільний кодекс України Сімейний кодекс України Земельний кодекс України Кримінальний кодекс України Водний кодекс України Кодекс торговельного мореплавства України Про надра Лісовий кодекс України Господарський процесуальний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330) Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-21) Житловий Кодекс Української РСР Європейський кодекс соціального забезпечення Бюджетний кодекс України