Яка відповідальність за похід в сзч і яка за відмову від виконання бойового наказу?

Вітаю!

ВИ НЕ МОЖЕТЕ ВІДМОВИТИСЯ ВИКОНУВАТИ НАКАЗ - ЗА ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

В січні 2023 року Президент Володимир Зеленський підписав закон щодо посилення відповідальності для військовослужбовців за самовільне залишення поля бою, військової частини чи іншого місця служби, невиконання наказів та інші порушення військової дисципліни.

За цим законом, зокрема, судам заборонять пом'якшувати покарання чи давати умовні терміни для військових, засуджених за окремі види злочинів:

- непокора (ст. 402)

невиконання наказу (ст.403)

погрози або насильство щодо начальника (ст.405)

самовільне залишення військової частини (ст.407)

дезертирство (ст.408)

самовільне залишення поля бою (ст. 429)

Також зростають терміни покарання за військові злочини.

НЕ ТРЕБА ОФІЙЦІЙНО ВІДМОВЛЯТИСЯ І ТИМ БІЛЬШЕ ПОДАВАТИ РАПОРТ ПРО ВІДМОВУ І ТОДІ НЕ БУДЕ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ:

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141):

Конституція України | від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (rada.gov.ua)

"Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь".

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88):

Кримінальний процесуальний к... | від 13.04.2012 № 4651-VI (rada.gov.ua)

"Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Стаття 18. Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї

1. Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення".

Написання рапорту про відмову виконувати наказ - буде доказом вашої вини у провадженні про невиконання наказу, тобто визнанням вини.

Я РАДЖУ ПИСАТИ РАПОРТ НА ПРОВЕДЕННЯ МЕДИЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ, З МЕТОЮ ВИЯВЛЕННЯ У ВАС ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ ТА ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ПРО МОЖЛИВІСТЬ ПОДАЛЬШОГО ПРОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

(https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12/conv#n...):

Стаття 11. Право військовослужбовців на охорону здоров'я та медичну допомогу

1. Охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби.

Військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

СТАТУТ ВНУТРІШНЬОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

(https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/548-14#Text):

Лікувально-профілактичні заходи

254. Військовослужбовці зобов’язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов’язаний направити хворого до медичного пункту частини.

255. Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини.

Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

260. На стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).

ТАКОЖ ПАРАЛЕЛЬНО ДРУГИМ РАПОРТОМ ЗВЕРНІТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ.

Військовий психолог — це фахівець, який вміє розпізнавати негативні психічні стани військовослужбовців та може надати кваліфіковану допомогу щодо збереженням психічного здоров’я особового складу. Вміє розпізнати проблеми у військовому колективі та забезпечити шляхи їх вирішення.

Головне завдання військового психолога — допомогти таким чином, щоб той виконував своє завдання на високому рівні. Військовий психолог оцінює морально-психологічний стан колективу та забезпечує його якісне функціонування для виконання завдань за призначенням.

З важливого — військовий психолог розуміється у розпізнаванні бойових психічних травм, впливові на морально-психологічний стан колективу та шляхах відновлення боєздатності особового складу.

Для будь-якого військовослужбовця морально-психологічна підтримка потрібна на всіх етапах його військової служби, адже зазвичай військова служба — це професія, яка несе в собі велике навантаження: як моральне, так і фізичне.

Досвідчений, компетентний психолог може провести якісну психологічну діагностику на наявність психологічної травми та її наслідків. Після цього він проводить психологічну роботу відповідно до Протоколу надання психологічної допомоги військовослужбовцям Збройних сил України в бойових умовах. Якщо військовослужбовцю не достатньо допомоги психолога, то його направляють на лікування у медико-реабілітаційні заклади.

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ може звернутися самостійно у центр морально-психологічного забезпечення. Але у кожній військовій частині є групи контролю бойового стресу. У кожному підрозділі, батальйоні та загоні є свій психолог. Є заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення.

Координати центру: https://web.facebook.com/CMASua/?_rdc=1&_rdr

Телефон центру: +380 44 454 7429

НІ В ЯКОМУ РАЗІ ВІДКРИТО (ПИСЬМОВО АБО УСНО) НЕ ВІДМОВЛЯЙТЕСЬ ВІД ВИКОНАННЯ НАКАЗУ.

РАПОРТОМ ВИМАГАЙТЕ ВІДПРАВИТИ ВАС НЕ МЕДИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ З МЕТОЮ ВИЯВЛЕННЯ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ ТА ПОПУШЕНЬ ФУНКЦІЙ ВАШОГО ОРГАНІЗМУ.

ххх

ПРОІГНОРУВАТИ РАПОРТ НЕ МАЮТЬ ПРАВА.

Міноборони зробило те, чого так чекала величезна кількість військовослужбовців - врегулювало питання подання та розгляду рапортів.

Мова йде про Наказ № 531 від 06.08.24 р. "Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України", який розповсюджується на військовослужбовців ЗСУ та Державній спеціальній службі транспорту.

Його основні нормами:

1️. Рапорт, як і раніше, має подаватись безпосередньому командиру. Але якщо він не може вирішити порушене у рапорті питання або відмовляється розглядати рапорт - вищестоящому командирові.

2️. Врегульовані строки розгляді рапортів.

Рапорти мають бути розглянути в такі строки:

-усні рапорти - негайно, але не довше строку розгляду паперових рапортів

-паперові та електронні рапорти щодо питань військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів, збереження життя і здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин - невідкладно, але не довше 48 годин.

-паперові та електронні рапорти з інших питань - протягом 14 днів.

При цьому відлік строку починається не з моменту реєстрації рапорту у службі діловодства, а з моменту фактичної подачі рапорту по команді.

3️. Встановлені мінімальні вимоги до змісту рапорту та заборона вимагати дотримуватись певного шрифту, інтервалу тощо (про це зроблю окремий допис)

4️.Закріплена вимоги до змісту резолюції командирів на рапортах. У випадку відмови обов'язково мають бути зазначені правова підстава та обґрунтування.

5️. Нарешті закріплена норма, про яку я так багато говорю: якщо проміжний командир не погодив рапорт, це не зупиняє рух рапорту - рапорт має бути направлений до того командира, який повноважний приймати остаточне рішення по суті рапорту.

6️. Якщо командир не погоджує рапорт через недостатність наданої інформації чи документів, він зобов'язаний чітко вказати вичерпний перелік підстав та документів, які необхідно додати для вирішення питання по суті.

Інакше кажучи, розповсюджене формулювання "Подано неповний пакет документів" не є належним результатом розгляду рапорту

7️. Заборонено вимагати попереднє усне погодження рапорту (що на практиці мале місце)

8️. Нормативно закріплена можливість направляти рапорт поштою.

9️. Закріплена можливість подавати рапорт в електронній формі, в тому числі через додаток "Армія+".

При цьому кожен командир зобов'язаний повідомити своїм підлеглим свій ID-номер в системі та ID-номер СЕДО підрозділу.

10. Закріплена заборона негативного ставлення чи притягнення до відповідальності військовослужбовця за сам факт подачі рапорту.

Вітаю Вас!

Відповідно до закону військовослужбовці мають право звертатись до свого командування з рапортом по різним питанням: звільнення з військової служби, направлення на ВЛК, отримання лікування, надання відпустки тощо.

Військовому потрібно подати рапорт про направлення на ВЛК у зв'язку з різким погіршення стану здоров'я, що унеможливлює його проходження військової служби та виконання покладених на нього обов'язків.

Якщо він відмовиться від виконання наказу - то скоріш за все командування розціне даний поступок як непокору і в такому випадку йому доведеться відстоювати свої право у судовому порядку.

Проте, згідно статті 37 розділу І, частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» підлеглий має право звернутися до командира з проханням уточнити наказ.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Саме тому у випадках невпевненості у можливості виконати наказ раджу писати рапорт про уточнення наказу, обов’язково в ньому зазначаючи про те, що військовослужбовець НЕ відмовляється виконувати наказ, а просто по стану здоров'я не в змозі виконувати покладені на нього обов'язки.

Стаття 41 Кримінального кодексу України визначає, що наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Тобто виконанню підлягає тільки законний наказ.

Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження. Також зауважу, що виконавець наказу може бути звільнений від відповідальності, якщо він не усвідомлював і не міг усвідомлювати злочинність наказу. У такому випадку відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ.

Крім того, військовослужбовець можете подати скаргу на командира за перевищення службових повноважень до вищестоящого командування.

Щодо кримінальної відповідальності, то

Згідно статті 403 Кримінального кодексу України

1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, - карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Згідно статті 407 Кримінального кодексу України

5. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Згідно статті 408 Кримінального кодексу України

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу - караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, Сергію!

Як вчинити в даній ситуації та правильно йому відповитись від наступного виїзду на бойові.

Перше, що потрібно зробити у даному випадку - це подати рапорт на ім'я командира із проханням направити Вашого родича на лікування у зв'язку із значним погіршенням стану здоров'я та повторне проходження ВЛК.

Крім цього, при відправці у зону бойових дій, подати рапорт на роз'яснення наказу, оскільки виконання останнього може загрожувати життю військовослужбовця.

Може можливо зробити якийсь перевод в тил чи іншу частину,але щоб він більше не ходив на бойові завдання? Потрібна допомога як це все правильно зробити з мінімальною шкодою для нього?

Для переміщення потрібно мати підстави, наприклад, стан здоров'я, але для того необхідно пройти ВЛК та отримати рішення останньої "придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв’язку, оперативного забезпечення, охорони".

Також потрібно мати відношення від частини до якої Ваш родич бажає перевестись.

Яка буде в нього зараз відповідальність якщо він піде в СЗЧ, і яка буде відповідальність якщо він дасть просто відмову в частині від вихода на бойові?

І в першому, і в другому випадку передбачена кримінальна відповідальність.

Стаття 402 ККУ. Непокора.

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 407 ККУ. Самовільне залишення військової частини або місця служби

"1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, -

караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, -

караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

5. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років".

Проте, нещодавно були прийняті зміни до статті 401 ККУ, які надають можливіть "звільнення" від кримінальної відповідальності за певних обставин.

Стаття 401. Поняття військового кримінального правопорушення.

5. Особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю Вас.

На жаль, але складна історія. Ви абсолютно праві, тут потрібно бути дуже обережним, оскільки його відмова може бути кваліфікована як непокора або відмова від виконання наказу, вчинені в умовах воєнного стану.

Якщо у нього з'явились проблеми зі здоров'ям, йому терміново потрібно подати рапорт про погіршення стану здоров'я безпосередньому командиру, який зобов'язаний направити до медичної частини. В рапорті посилайтесь на статтю 254 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України".

Підкреслюю, командир зобов'язаний направити його до медичної частини. Далі, медикам доведіть свої проблеми, якщо є - покажіть відповідні медичні документи. Після медиків є сенс подавати рапорт про направлення на лікування та обстеження.

ПОТРІБНО ПОДАВАТИ ПИСЬМОВИЙ РАПОРТ КОМАНДИРУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ ПРО ПОГІРШЕННЯ СТАНУ ЗДОРОВ'Я ТА НАПРАВЛЕННЯ НА ЛІКУВАННЯ ТА ДОДАТКОВЕ МЕДИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ!

КРІМ ТОГО, ПОТРІБНО СКАРЖИТИСЬ ДО МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ.

ЗВЕРТАЮ УВАГУ НА лінію Міністерства оборони України та ЗСУ для скарг щодо порушень порядку мобілізації:

0-800-500-410;

0-800-500-442;

044-454-44-99.

Назвати:

- ПІБ мобілізованої особи;

- Номер в/ч, в яку направили.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МОЖЕ БУТИ, АЛЕ ПОТІМ ДЛЯ ЇЇ ПРИТЯГНЕННЯ ПОТРІБНО БУДЕ ПРОВЕСТИ ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ, ПІД ЧАС ЯКОГО ЧОЛОВІК АРГУМЕНТУЄ ВІДМОВУ ВИКОНАННЯ НАКАЗУ КРИТИЧНИМ СТАНОМ ЗДОРОВ'Я!

Якщо вже ніяк не будуть реагувати, тоді можливо думати і про подальші кроки. Маю всі зразки рапортів.

З повагою!

Доброго дня.

Під час війни відповідальність за СЗЧ та нез’явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойових обставинах, тривалістю понад три доби передбачає від 5 до 10 років в’язниці.

Адміністративна відповідальність

Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає СЗЧ як:

самовільне залишення військової частини або місця служби;

нез’явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення;

нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Йдеться про відсутність на місці служби без дозволу командира або поважної причини тривалістю до десяти діб.

Покарання:

Накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.

Або штраф від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п’ятнадцяти діб, якщо це відбувається під час особливого періоду.

Однак кодекс про адміністративні правопорушення не містить окремої норми за такий вчинок саме під час дії воєнного стану.

Кримінальна відповідальність

Кримінальний кодекс України, на відміну від адміністративного, має прив’язку до режиму воєнного стану. Тож, СЗЧ згідно з Кримінальним кодексом:

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

Покарання:

Передбачається позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

Також в кримінальному кодексі є ще одна стаття — дезертирство.

По суті, це також є самовільним залишенням частини або місця служби. І під час дії воєнного стану воно карається позбавленням волі на строк від 5 до 12 років.

СЗЧ розглядається більше як тимчасове залишення місця служби без дозволу командира або поважних причин, або нез’явлення на неї впродовж певного періоду.

Дезертирство тим часом розглядається як умисне залишення частини чи місця служби з наміром ухилитися від служби. Тобто у випадку, коли повертатися військовослужбовець не збирається.