Чи можна поїхати розлученій жінці за кордон самій, якщо у неї є неповнолітня дитина?

Доброго дня!Суто теоретично, ніхто і ніщо не може Вам завадити виїхати за кордон без дитини.Головне, щоб батьки не були проти догляду та виховання дитини.

Із застережень щодо залишення дитини на батьків, варто сказати, що якщо батько дитини захоче забрати дитину собі, то Ваш виїзд може йому в цьому сприяти, оскільки можна говорити про невиконання батьківських обовязків.

Якщо ж всі сторони (батько діте, Ваші батьки) не проти цього, та не будуть заявляти скарги у Службу у справах дітей, то цілком можна їхати.

Доброго дня, під час військового стану, на перетин кордону для дитини з одним із батьків дозвіл іншого не вимагається.

Для перетину кордону вам потрібно мати такі документи

Закордонний паспорт

Свідоцтво про народження дитини .

Щоб впевнитись в цьому раджу зателефонувати на гарячу лінію

Отримати консультацію з пить перетину кордону можливо на гарячій лінії Державної прикордонної служби України:

• 1598 для дзвінків з території України (лінія безкоштовна);
• +38(044) 527-63-63 для дзвінків із-за кордону (згідно з тарифами відповідного оператора зв’язку).

Доброго дня.

Так, це можливо.

Як вбачається з положень СК України, до участі у вихованні дитини, відповідно до норм законодавства, можуть бути залучені не лише батьки, а й достатньо широке коло осіб (в даному випадку розглядається саме додаткова участь у вихованні дитини, зі збереженням пріоритетного права батьків на особисте виховання дитини, а не, наприклад, усиновлення, коли усиновлювач набуває права і обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, припиняються).

До осіб, що можуть бути залучені до виховання дитини, зокрема, можуть належати:

повнолітні брати та сестри щодо своїх неповнолітніх братів та сестер;

баба, дід, прабаба, прадід щодо своїх онуків, правнуків;

мачуха, вітчим, що проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою щодо таких пасинка/падчерки;

інші фізичні та юридичні особи.

Варто також зазначити, що для деяких категорій осіб законом передбачено навіть не просто право на участь у вихованні дитини і спілкуванні з нею, а й активна учать у захисті її прав. Так, у відповідності до положень ст. 262 СК України, сестра, брат, мачуха, вітчим мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.

Це право також передбачено для баби і діда щодо захисту прав та інтересів їх малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків.

Однак врахуйте психологічний аспект:

Дитина може переживати труднощі через вашу відсутність. Обговоріть це з нею відповідно до її віку. Постійний зв'язок через відеодзвінки чи повідомлення допоможе підтримувати контакт.

Доброго дня!

Вам не заборонено виїхати за кордон без дитини.

Проте, якщо чоловік про це дізнається і Ви будете тривалий час перебувати на заробітках, то чоловік має право звернутися до органу опіки та піклування з вимогою провести контроль за цільовим витрачанням аліментів. Також він може звернутись до суду про зменшення суми аліментів або визначити місце проживання дитини разом з ним

Орган опіки та піклування проведе інспекційне відвідування впродовж 30 календарних днів з дати надходження заяви від чоловіка.

У ході проведення інспекційного відвідування здійснюється обстеження умов проживання дитини з метою визначення рівня задоволення її індивідуальних потреб. При цьому береться до уваги розмір аліментів, що сплачуються на дитину.

У разі якщо розмір аліментів, що сплачується на дитину, не перевищує розміру двох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку (на кожну дитину) оцінюється рівень забезпечення базових потреб дитини, а саме: забезпечення харчуванням, необхідними ліками у разі потреби, одягом та взуттям відповідно до сезону, іграшками та іншими засобами для розвитку та навчання дитини відповідно до її віку.

У разі якщо розмір аліментів складає понад два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку (на кожну дитину), підтвердженням цільового використання аліментів на дитину можуть бути:

• наявність облаштованих відповідними меблями та речами місць для сну та відпочинку дитини, її розвитку та навчання;
• наявність приміщень для прийняття їжі та санітарно-гігієнічних потреб;
• наявність обладнання для занять спортом; музичних інструментів;
• відвідування дитиною навчальних курсів, гуртків та секцій;
• відкриття на ім'я дитини банківського рахунку;
• витрати на оздоровлення та лікування дитини, придбання засобів реабілітації тощо.

Під час проведення інспекційного відвідування звертається увага на зовнішній вигляд дитини, її загальний стан та самопочуття, інші ознаки, що можуть свідчити про неналежний рівень задоволення її індивідуальних потреб з урахуванням віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку (хворобливий вигляд, невідповідність ваги та зросту віку дитини, занедбаність, відсутність продуктів харчування тощо).

У разі якщо дитина досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою думку, проводиться бесіда з дитиною з метою з'ясування рівня задоволення її індивідуальних потреб, зокрема у харчуванні, забезпеченні необхідним одягом, іншими речами та засобами, необхідними для її належного догляду та розвитку.

Протягом 5 робочих днів після проведення інспекційного відвідування складається висновок за результатами інспекційного відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину за формою згідно із додатком до Порядку, копії якого, завірені в установленому порядку, надсилаються рекомендованими листами з повідомленням про вручення платнику та одержувачу аліментів. У разі неотримання копії висновку поштою платник та одержувач аліментів мають право звернутися за його отриманням до служби у справах дітей.

У разі наявності об'єктивних обставин, що унеможливлюють проведення інспекційного відвідування, за умови їх подальшого підтвердження копією відповідного документа (у зв'язку з хворобою дитини та/або одержувача аліментів, перебуванням його та/або дитини на лікуванні у закладі охорони здоров'я, службовому відрядженні, виїздом разом з дитиною на оздоровлення та відпочинок, зокрема за кордон, тощо) строк проведення інспекційного відвідування може бути подовжено, але не більше ніж до 45 календарних днів від дати надходження заяви про його проведення.

У разі неможливості проведення інспекційного відвідування у встановлений строк платник аліментів інформується про це із зазначенням причини, внаслідок якої інспекційне відвідування не проведено. У такому разі платник аліментів може повторно звернутися із заявою про його проведення.

У разі виявлення за результатами проведеного інспекційного відвідування ознак, що можуть свідчити про нецільове витрачання аліментів, платник відповідно до статті 186 Сімейного кодексу України має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду відповідно до статті 19 Сімейного кодексу України.

Негативні результати перевірки органу опіки й піклування, не перешкоджають зверненню платника в суд з відповідною вимогою. Суд може не погодитися з висновком органу опіки й піклування, якщо він недостатньо обґрунтований, суперечить інтересам дитини (стаття 19 Сімейного кодексу України). У випадку, якщо нецільове використання аліментів органом опіки й піклування попередньо не встановлено, платникові необхідно надати суду відповідні докази.

Якщо батько дитини згодом заперечуватиме Ваш від’їзд, це може бути підставою для звернення до суду щодо перегляду місця проживання дитини. Варто заздалегідь чітко врегулювати всі аспекти опіки та аліментів, щоб уникнути конфліктів у майбутньому.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, Богдана!

Згідно до ч. 1 ст. 151 Сімейного кодексу України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

В ч.1 ст. 257 Сімейного кодексу України визначено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

Так, Ви можете виїхати за кордон самостійно, якщо Ваші батьки не проти, як також заперечень немає і Ваш чоловік, то не бачу проблеми. На який час Ви плануєте виїхати?

Стосовно чоловіка мова йде про те чи не намагатиметься він після Вашого виїзду за кордон визначити місце проживання дитини саме з ним на підставі того, що Ви залишили дитину на своїх батьків та поїхали? Ви обговорювали з батьком дитини дане питання?

Ви повинні розуміти, що у випадку Вашого виїзду за кордон без дитини, на території України її офіційним опікуном залишиться батько, а не Ваші батьки.

Відповідно до статті 12 Закону України “Про охорону дитинства” батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Також в цій статті передбачено, що виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Обов’язки батьків визначено в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані:

• виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
• піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
• забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
• поважати дитину;

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Це означає, що обов’язок здійснювати належне виховання та нагляд за дитиною є рівним для обох батьків. Неналежне виховання є правопорушенням і може призвести до відповідальності.

За невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

З повагою, адвокат Айвазян.

ДОБРОГО ДНЯ, пані БОГДАНА! На кордоні ніхто не питає чи є у Вас діти, чи ні. Тобто питання можуть бути лише всередині України. Наприклад у органів опіки, якщо "добрі люди" донесуть.

Якщо чоловік не проти і потім не буде вимагати відібрання дитини у Ваших батьків та позбавлення Вас батьківських прав - то цілком можна так вчинити. Завжди так робили і нічого.

В ідеалі оформити на батьків довіреність, якою Ви будете уповноважувати їх на представництво Ваших інтересів щодо опіки та піклування над дитиною.

Ситуації можуть бути різні - школа, лікарня, дитячий садок тощо. На жаль без довіреності від Вас - Ваші батьки для державних установ ніхто і прав діяти від імені дітей майже не мають.

З повагою та розумінням, юрист Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина)

Вітаю!

Як визначає Закон України «Про охорону дитинства», сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

У сфері сімейних правовідносин держава також визначає одним зі своїх завдань у сфері забезпечення кожної дитини сімейним вихованням можливість духовного та фізичного розвитку. Саме батьки дитини відповідно до положень чинного СК України мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Згаданий раніше Закон України «Про охорону дитинства», зокрема, стаття 12, визначає, що виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

СК України також оперує поняттям виховання, хоч і не надаючи його визначення, однак, здійснюючи розподіл на обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини (стаття 150) та права батьків щодо виховання дитини (стаття 151). При цьому, варто зазначити, що відповідному обов’язку батьків кореспондує право дитини на належне батьківське виховання, яке забезпечується системою державного контролю.

Як визначає стаття 151 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

При цьому, як вбачається з положень СК України, до участі у вихованні дитини, відповідно до норм законодавства, можуть бути залучені не лише батьки, а й достатньо широке коло осіб (в даному випадку розглядається саме додаткова участь у вихованні дитини, зі збереженням пріоритетного права батьків на особисте виховання дитини, а не, наприклад, усиновлення, коли усиновлювач набуває права і обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, припиняються).

До осіб, що можуть бути залучені до виховання дитини, зокрема, на нашу думку, можуть належати:

• повнолітні брати та сестри щодо своїх неповнолітніх братів та сестер;
• баба, дід, прабаба, прадід щодо своїх онуків, правнуків;
• мачуха, вітчим, що проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою щодо таких пасинка/падчерки;
• інші фізичні та юридичні особи.

СК України передбачає також не лише можливість залучення невичерпного кола осіб до виховання дитини, а й можливість передачі дитини на виховання фізичним та юридичним особам, за умови, що це не порушує прав самої дитини та норм чинного законодавства. Водночас, передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ч.5 ст. 150 СК України).

Тобто залучення осіб до виховання дитини, на нашу думку, передбачає, що батьки дитини не обмежуються при цьому в своєму праві на виховання дитини і продовжують реалізовувати таке право повноцінно, отримуючи додаткову допомогу від інших осіб.

Якщо ж говорити про передачу дитини на виховання, то як визначає Закон України «Про охорону дитинства» (стаття 23-1), у разі якщо у зв’язку із складними життєвими обставинами дитина тимчасово не проживає чи не може проживати із своїми батьками, іншими законними представниками, її утримання та виховання можуть здійснювати родичі, сім’я патронатного вихователя, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, притулки для дітей служб у справах дітей, інші установи для дітей (незалежно від форми власності та підпорядкування), в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.

Отже, за своїм змістом такі дії щодо здійснення своїх функцій, наприклад, патронатним вихователем, є наближеними до передачі дитини на виховання іншим особам, аніж на просто залучення такої особи до її виховання, адже всю повноту обов’язку утримання і виховання такої дитини тимчасово бере на себе інша особа (патронатний вихователь), а не батьки дитини.

Тобто вбачається, що передача дитини на виховання містить елемент тимчасового обмеження батьків у практичній реалізації своїх прав і обов’язків щодо виховання й утримання дитини, хоча, батьки при цьому не втрачають право спілкування з дитиною і обов’язку піклуватись про неї.

Автори посібника «Повернення додому: реінтеграція дітей з альтернативних форм догляду» пропонують визначати як залучення осіб до виховання дітей, так і передачу дітей на виховання іншим особам спільним терміном – альтернативний догляд.

Так, авторами посібнику запропоновано наступне визначення:

«Альтернативний догляд — це форма неформального та формального догляду за дітьми, які з будь-яких причин і за будь-яких обставин не перебувають під цілодобовою опікою принаймні одного із батьків».

До формального альтернативного догляду відносять наступні форми: опіка (піклування); прийомні сім’ї; дитячі будинки сімейного типу; патронат; інтернатні заклади; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації; санаторні заклади з утриманням дітей понад 3 місяці.

До неформальних форм альтернативного догляду пропонують відносити Передання батьками своїх дітей на виховання бабусям, дідусям, хрещеним батькам дитини, близьким знайомим, родичам будь-якої лінії споріднення тощо.

Тобто неформальним доглядом є будь-яка форма приватного догляду, що надається в сімейному середовищі, де про дитину піклуються на постійній чи безстроковій основі родичі або друзі (неформальне піклування родичів), або інші особи, за ініціативою дитини, її батьків чи іншої особи, коли така форма догляду здійснюється не за рішенням адміністративного, судового чи іншого належним чином уповноваженого органу.

незалежно від того, яким колом осіб здійснюється виховання дитини, держава (в особі органів опіки та піклування і судової влади) залишає за собою право «контролю за якістю» здійснення батьками своїх обов’язків щодо виховання дитини і наділена повноваженнями втручатись у спірні аспекти такого виховання. Така позиція закріплена не лише у національному законодавстві, а й на міжнародному рівні.

Як визначено у Керівних принципах щодо альтернативного догляду за дітьми, що були прийняті Резолюцією А/RES/64/142 Генеральної Асамблеї ООН 24 лютого 2010 року, вказується:

«У випадках, коли власна сім’я дитини неспроможна навіть за умов належної підтримки забезпечувати адекватний догляд за дитиною, залишає дитину або відмовляється від неї, держава несе відповідальність за захист прав дитини та забезпечення відповідного альтернативного догляду спільно з компетентними місцевими органами і належним чином уповноваженими організаціями громадянського суспільства або через них. В обов’язки держави входить здійснення через її компетентні органи нагляду за безпекою, благополуччям та розвитком дитини, переданої в умови альтернативного догляду, а також регулярна перевірка відповідності догляду, що надається, належним вимогам.

…

Що стосується форм неформального догляду за дитиною, чи то з боку її родичів, чи перебування її з друзями сім’ї або іншими особами, державам потрібно, де це можливо, заохочувати таких осіб, які піклуються про дитину, належним чином інформувати про це компетентні органи, щоб вони самі та діти могли отримувати будь-яку необхідну фінансову чи іншу підтримку для забезпечення добробуту та захисту дитини. Коли це можливо і доцільно, держави повинні заохочувати та стимулювати формалізацію особами, які неофіційно доглядають за дитиною, відповідного виду догляду через деякий час і за згоди дитини та її батьків, якщо такий вид догляду до цього часу відповідав найвищим інтересам дитини і, як очікується, надалі відповідатиме їм в осяжному майбутньому».

Водночас, не зважаючи на приписи закону, що прямо дозволяють іншим особам окрім батьків брати участь у вихованні дитини, СКУ не містить норм, які б регулювали порядок оформлення такого залучення чи передачі на виховання. Виходить, що за замовчуванням це відбувається усно. Однак, на практиці часто відома проблема, коли навчальні заклади/гуртки не сприймають мачуху/вітчима як особу, що бере участь у вихованні дитини, і вимагають особистої присутності та участі саме батьків дитини або ж документального підтвердження повноважень мачухи/вітчима у вигляді довіреності або ж письмового договору з батьками.

Аналогічно, серед актуальних запитів наразі є питання вирішення надання/підтвердження повноважень бабусі/дідуся на вчинення юридично значущих дій щодо дитини (онука чи онучки) на час відпочинку дитини з ними (без батьків) або ж на час виїзду батьків дитини за кордон на роботу чи відрядження.

Звичайно, можна «оббивати пороги», посилатись на норми законодавства, звертатись зі скаргами на те, що певні особи чи установи не сприймають мачуху/вітчима чи бабу/діда як осіб, що можуть брати участь у вихованні дитини та захисті її прав без додаткового документального підтвердження їх повноважень. Проте, ми націлені на мирне і максимально комфортне для всіх учасників відповідних відносин вирішення такої ситуації.

Найпопулярнішим варіантом вирішення окресленого вище питання є видача довіреності батьками на таку уповноважену особу.

Ще один з варіантів – укладення відповідного договору (з його подальшим нотаріальним посвідченням), положення якого додатково закріплюють та конкретизують права і обов’язки, якими батьки наділяють особу, яку вони залучають до виховання своєї дитини.

У порівнянні з довіреністю, договір дає сторонам ширші можливості у формулюванні різних умов та фіксуванні домовленостей, адже довіреність дає право саме на представництво чи вчинення певних дій, а договір дозволяє передбачити різні опції та повноваження для різних обставин й зафіксувати права і обов’язки кожної зі сторін.

Маючи практичний досвід, звертаємо увагу, що відповідному договорі сторони (батьки та відповідна особа) можуть чітко встановити, яку саме участь у вихованні дитини братиме така особа, як відбуватиметься процес, які повноваження їй надають батьки дитини, які дії вона уповноважена вчиняти, а які ні, а також інші умови, що не суперечать чинному законодавству та моральним засадам суспільства.

Чим врегульована можливість укладення такого договору?

Стаття 7 СК України:

2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Стаття 9 СК України:

1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Стаття 151 СК України:

2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Крім того, важливим є чітке дотримання норм законодавства при формулюванні умов відповідного договору. Головне, про що варто пам’ятати, укладаючи відповідний договір — що його умови не можуть порушувати права та інтереси дитини, а також те, що батьки при підписанні такого договору зберігають належні їм рівні права та обов’язки щодо виховання дитини та є її законними представниками, вони не позбавляються права особисто здійснювати виховання дитини, представляти її інтереси та вчиняти усі інші дії, право на вчинення яких їм надано законом як законним представникам дитини.

Якщо ж дитина досягла віку, що дозволяє їй сформувати та висловити свою думку, таку думку та згоду дитини на укладення відповідного договору також варто зафіксувати у його положеннях.

Чинне сімейне законодавство, насправді, передбачає достатньо широку диспозитивність учасників відповідних правовідносин і надає їм можливість вирішити спірні питання або ж зафіксувати існуючі домовленості в договірному порядку. Тож радимо використовувати цю можливість на повну!

АЛЕ, ЯКЩО ВИ ПЕРЕДАСТЕ ДИТИНУ НА ВИХОВАННЯ ДІДУ ТА БАБУСІ, БАТЬКО МАЄ ПРАВО ЗАБРАТИ ДИТИНУ В СВОЮ СІМ'Ю.

Вітаю Вас.

Ми з чоловіком плануємо розлучитися, у нас є дитина і вона залишається зі мною. Суми аліментів та моєї заробітної плати не буде достатньою щоб забезпечити нормальне існування. Чи можу я поїхати заробляти гроші за кордоном поки мої батьки будуть доглядати дитину?

Так, можна поїхати. Як мінімум, проблем при перетинанні державного кордону у Вас точно не буде. Але от по дитині - можуть бути питання. Обов'язково оформіть на Ваших батьків нотаріальну довіреність на виховання та утримання дитини. Водночас тут багато чого залежить від позиції батька дитини. Все ж таки він сплачує аліменти Вам як особі, з якою дитина проживає. Я до того, що у випадку його спроб визначити місце проживання дитини з ним, Ваше перебування за кордоном не зіграє Вам на користь. Тому тут є такий неприємний нюанс.

Будьте обачними.

З повагою!