Стягнення матеріальної шкоди

Доброго дня, Юрію!

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2025 року м. Київ справа № 127/2551/23 провадження № 61-16079св24:

"Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

У постанові від 21 березня 2018 року у справі № 569/13697/15-ц (провадження № 61-5424св18) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, звернув увагу, що позивач підписав заяву про виплату страхового відшкодування і погодився із розміром та способом здійснення страхового відшкодування, який був визначений на той час страховиком відповідно до положень пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV. Однак суд першої інстанції, стягуючи зі страховика на користь позивача різницю між страховою виплатою та розміром шкоди, з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із погодженим сторонами розміром страхового відшкодування, дійшов необґрунтованого висновку про покладення на страховика обов`язку такої виплати.

Також у постанові від 10 червня 2020 року у справі №333/2096/17 (провадження № 61-20343св18) Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення зі страховика майнової шкоди, виходив із того, що страховик та потерпілий дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджено відповідною заявою позивача.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Крім того, для приватного права притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема і в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.

Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується зокрема на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначав, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У підписаному ОСОБА_1 узгодженні зазначено, що воно складено у відповідності до вимог пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV, а узгоджена сума страхового відшкодування є остаточною та перегляду, оскарженню не підлягає. Після сплати узгодженої суми всі зобов`язання страховика щодо виплати страхового відшкодування за цим страховим випадком вважаються припиненими.

Тобто, за змістом вказаного узгодження ОСОБА_1, діючи добровільно, на власний розсуд погодився із розміром страхового відшкодування ТДВ СК "АЛЬФА-Гарант" у сумі 75 000,00 грн та правовими наслідками такої виплати, а заявлена в подальшому вимога до страхової компанії чи завдавача шкоди суперечить як попередній поведінці ОСОБА_1, так і засадам розумності та диспозитивності.

Відомостей про те, що позивач підписав указане узгодження під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини або не усвідомлюючи значення своїх дій, матеріали справи не містять.

Виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він є меншим страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов`язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону № 1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі (див. постанову Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 362/3043/18 (провадження № 61- 13063св20) ).

Судами встановлено, що перед зверненням до суду та реалізацією автомобіля, ОСОБА_1 власними силами його відремонтував, але доказів щодо вартості ремонтних робіт та закуплених запчастин до матеріалів справи не долучив.

Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яка підлягала визначенню відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV, тобто розміром оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, а не визначеної за домовленістю між потерпілим та страховиком.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що за наведеними складовими матеріального збитку у більшому розмірі (окрім фізичного зносу), майнову відповідальність міг би нести страховик (страхова компанія), якби зі страховиком не було узгоджено позивачем в порядку статті 36.2 Закону № 1961-IV меншу суму страхового відшкодування".

З повагою, адвокат Айвазян.