рішення справи на користь позивача

Добрий день.

Якщо Позивачка буде використовувати ті ж доводи, що і в першому судовому процесі (а це ймовірно буде так) - то їй відмовлять у позові.

А у Вас, відповідно до положень цивільно-процесуального законодавства України, є можливість посилатись у другому судовому процесі на те, що факти, які вже визнані Судом у справі між цими ж сторонами провадження повторному доказуванню не підлягають, тому Вам у другому судовому процесі буде простіше відстоювати свою позицію.

Доброго дня, Oleg Zhab!

У такій ситуації шанси на задоволення нового позову є практично нульовими.

З високою ймовірністю суд навіть не відкриє провадження або закриє його, а якщо справа дійсно дійде до розгляду по суті — у задоволенні позову буде відмовлено.

Ось детальний правовий аналіз того, чому новий позов не має перспектив, та які процесуальні наслідки на це чекають.

1. Ключова перешкода це преюдиційність (Обов'язковість судових рішень)

Головна проблема для позивача полягає в тому, що факти, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, не доказуються знову при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи (або їхні спадкоємці/правонаступники). Це закріплено у частині 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України.

Що вже встановлено судом - Три інстанції (Районний, Апеляційний та Верховний суди) дослідили докази та дійшли висновку, що факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не підтверджений!

ЧОМУ ЦЕ РУЙНУЄ НОВИЙ ПОЗОВ

Стаття 74 Сімейного кодексу України передбачає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

ТОБТО, щоб визнати майно спільною сумісною власністю осіб, які не перебували у зареєстрованому шлюбі (на підставі ст. 74 СКУ), суд першочергово має встановити факт їхнього спільного проживання однією сім'єю. Оскільки суд уже виніс остаточне рішення про те, що такого факту не було, новий суд не може дійти протилежного висновку. Відсутність факту проживання сім'єю автоматично унеможливлює виникнення режиму спільної сумісної власності.

2. Процесуальним наслідком повинно бути закриття провадження

Відповідно до пунктів ст. 186 та ст. 255 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті провадження або закриває його, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Хоча формально позивач змінила предмет позову (раніше була вимога «встановити факт проживання», тепер — «визнати майно спільною сумісною власністю та поділити його»), судова практика часто трактує такі спроби як обхід закону та намагання переглянути вже вирішений спір.

Навіть, якщо суд відкриє провадження, опоненти (інші спадкоємці чи представники держави, якщо спадщина визнана відумерлою) одразу ж нададуть суду рішення трьох інстанцій по першій справі. Це стане залізобетонним аргументом для відмови у позові.

ПІДСУМОК

Попередній судовий процес повністю заблокував можливість претендувати на майно померлого як на «спільне сумісне майно подружжя». Будь-які спроби знову підняти це питання в суді завершаться посиланням на рішення Верховного Суду по першій справі та відмовою у задоволенні нових вимог.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Щиро бажаю Вам успіхів!

Доброго дня, Олеже!

Оскільки позивачка вже звернулася з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, питання полягає не в допустимості звернення до суду, а в перспективі задоволення цього позову після того, як суди вже відмовили їй у встановленні факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з померлим.

За таких обставин рішення на користь позивачки є малоймовірним, якщо її новий позов знову ґрунтується на твердженні про проживання з померлим однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

Для визнання майна спільною сумісною власністю осіб, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, необхідною передумовою є встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без шлюбу. Саме з цією обставиною стаття 74 СК України пов’язує можливість поширення на таке майно режиму спільної сумісної власності.

Якщо ж у попередній справі позивачці вже відмовлено у встановленні цього факту, а апеляційний і Верховний Суд залишили рішення без змін, то новий позов має суттєву матеріально-правову проблему: позивачка фактично намагається отримати майнові наслідки з обставини, яку суди вже не встановили.

Тому зміна позовних вимог із «встановити факт проживання однією сім’єю» на «визнати майно спільною сумісною власністю та поділити майно» сама по собі не вирішує проблему. Без доведеного факту проживання однією сім’єю за статтею 74 СК України немає підстав визнавати майно спільною сумісною власністю.

Водночас повністю виключати рішення на користь Позивачки можна лише після аналізу самого позову.

Новий позов може бути успішним лише за однієї умови: якщо згадана Вами жінка обґрунтовує вимоги не статтею 74 СК України, а іншими самостійними майновими підставами — наприклад, доводить власні кошти у придбанні конкретного майна, домовленість із померлим про спільне набуття майна, істотні поліпшення за її рахунок або інші цивільно-правові підстави — тоді суд може оцінювати ці обставини окремо.

Однак, якщо логіка позову будується на позиції: «ми проживали однією сім’єю, тому майно є спільним», то після попереднього програшу щодо самого факту проживання однією сім’єю перспективи такого позову є негативними.

З повагою, адвокат Айвазян.