Як правильно зробити дитину, щоб знятися зі служби?

Мати не може відмовитися від дитини. Українське законодавство не надає їй такої можливості.

У пологовому будинку оформлюється не “відмова від дитини на користь батька”, а заява про відмову забрати дитину з пологового будинку. Це спеціальна процедура для випадків, коли мати, батько, інші родичі або законний представник відмовляються забрати дитину із закладу охорони здоров’я.

Форма такої заяви і форма акта затверджені спільним наказом МОЗ та МВС № 1095/1239 від 17.12.2013 року. Офіційно це: “Заява щодо відмови забрати дитину з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров’я” та “Акт закладу охорони здоров’я та органу внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологовому будинку…”.

Процедурно це виглядає наступним чином:

Мати після народження дитини повідомляє адміністрацію пологового будинку, що вона відмовляється забрати дитину. Після цього їй мають надати для заповнення відповідну заяву встановленої форми. У заяві зазначаються її анкетні дані, паспортні дані, місце реєстрації/проживання, сімейний стан, відомості про дитину, а також причина, з якої вона відмовляється забрати дитину. Така заява є первинним документом, який фіксує сам факт відмови забрати дитину з пологового.

Оскільки вони не перебувають у зареєстрованому шлюбі, паралельно критично важливо оформити батьківство. Мати дитини разом із чоловіком подає до ДРАЦС спільну заяву про визнання батьківства за статтею 126 Сімейного кодексу України. Після цього батька записують батьком дитини в актовому записі про народження.

Далі пологовий будинок має скласти акт про дитину, яку відмовилися забрати з пологового будинку. У цьому акті фіксуються обставини: хто відмовився забрати дитину, коли, за яких умов, стан дитини, чи відмовлялася мати годувати, спілкуватися з дитиною, брати участь у лікуванні тощо. У формі акта прямо передбачено, що мають зазначатися обставини, за яких дитину було покинуто, зокрема відмова матері годувати, спілкуватися з дитиною або брати участь у лікуванні.

Після цього заклад охорони здоров’я повідомляє службу у справах дітей / орган опіки та піклування. За постановою КМУ № 866 від 24.09.2008 року центр соціальних служб має з’ясувати обставини відмови матері забрати дитину з пологового будинку, за потреби провести роботу із соціальної підтримки матері з метою зміни її намірів і повідомити службу у справах дітей про результати такої роботи.

Однак, якщо є батько, який уже записаний батьком дитини та письмово заявляє, що готовий забрати дитину, тоді треба наполягати не на влаштуванні дитини як покинутої, а на передачі дитини другому з батьків. Тобто батько подає письмову заяву до адміністрації пологового будинку та служби у справах дітей приблизно такого змісту: він є батьком дитини, батьківство визнано / буде зареєстровано, він просить передати дитину йому після виписки, зобов’язується забезпечувати догляд, утримання, лікування і виховання.

Практично бажано, щоб були такі документи: заява матері про відмову забрати дитину; спільна заява матері й батька до ДРАЦС про визнання батьківства; свідоцтво про народження або витяг з актового запису, де чоловік зазначений батьком; заява батька про готовність забрати дитину; акт пологового будинку; повідомлення служби у справах дітей; акт обстеження умов проживання батька або хоча б письмова позиція служби у справах дітей, що дитина може бути передана батькові.

Для подальшого позбавлення матері батьківських прав сама заява про відмову забрати дитину з пологового будинку не припиняє її батьківські права автоматично, але створює первинну доказову базу для майбутнього судового спору. Позбавлення батьківських прав здійснюється виключно судом і лише за наявності підстав, визначених статтею 164 Сімейного кодексу України.

У цій ситуації найбільш релевантною є підстава, передбачена пунктом 1 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України: мати або батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування. Тобто для суду важливим буде не тільки сам факт написання заяви у пологовому будинку, а й подальша поведінка матері протягом шести місяців після народження дитини.

Саме тому позов про позбавлення батьківських прав доцільно готувати після спливу шестимісячного строку з моменту, коли мати відмовилася забрати дитину з пологового будинку. Якщо звернутися до суду раніше, існує ризик, що суд вважатиме підставу передчасною, оскільки закон прямо вимагає не лише факту незабирання дитини, а й невиявлення батьківського піклування протягом шести місяців.

Протягом цих шести місяців батькові необхідно збирати докази того, що саме він фактично забезпечує дитині догляд, проживання, харчування, лікування, медичне спостереження та повсякденне утримання, а мати у цей період не бере участі у житті дитини. До таких доказів можуть належати медичні документи дитини, декларація з педіатром, виписки, рецепти, чеки на дитяче харчування, ліки, одяг, засоби догляду, документи про місце проживання дитини з батьком, пояснення свідків, листування з матір’ю або докази відсутності її участі, а також документи служби у справах дітей.

Окремо батькові бажано звернутися до служби у справах дітей за місцем фактичного проживання дитини із заявою про обстеження умов проживання та фіксацію того, що дитина перебуває на його утриманні й вихованні. Орган опіки та піклування має перевірити умови проживання, скласти акт обстеження, з’ясувати позицію сторін і надалі підготувати висновок щодо доцільності або недоцільності позбавлення матері батьківських прав. Діяльність органів опіки та піклування у таких питаннях регулюється постановою КМУ № 866 від 24.09.2008 року.

Після спливу шести місяців батько, як один із батьків дитини, має право звернутися до суду з позовом про позбавлення матері батьківських прав. У справі позивачем буде батько, відповідачем — мати, а орган опіки та піклування доцільно залучати як третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору.

Логіка позову має будуватися таким чином: мати після народження дитини добровільно відмовилася забрати її з пологового будинку; дитина була передана батькові, який є юридично встановленим батьком і фактично з моменту виписки забезпечує всі потреби дитини; протягом шести місяців мати не виявляла щодо дитини батьківського піклування, не брала участі в утриманні, лікуванні, догляді та вихованні; така поведінка відповідає підставі, прямо передбаченій пунктом 1 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України; позбавлення матері батьківських прав відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки усуває правову невизначеність і закріплює фактичний стан, за якого дитина проживає та виховується батьком.

До позову необхідно додати свідоцтво про народження дитини, документи про встановлення батьківства, заяву матері про відмову забрати дитину з пологового будинку, акт закладу охорони здоров’я, документи про передачу дитини батькові, звернення до служби у справах дітей, акт обстеження умов проживання, висновок органу опіки та піклування, медичні документи дитини, докази витрат на дитину, а також докази того, що мати протягом шести місяців не здійснювала батьківського піклування.

Коли мати буде позбавлена батьківських прав - Ви станете батьком-одинаком.

Так, зможете, якщо будете батьком одинаком. Проте, для звільнення Ви повинні представити наступні документи:

1. копія свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства (материнства) особи;
2. один із документів:

• копія свідоцтва про смерть одного з батьків,
• або копія рішення суду про визнання одного із батьків безвісно відсутнім, або оголошення померлим,
• або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав,
• або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі,
• або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України);