Чи правильно діяв суд? Яких принципів господарського процесу було дотримано, а яких порушено у наведеній в завданні ситуації?

Товариство з обмеженою відповідальністю «Челябінський хімічний завод “Оксид”» (Російська Федерація) звернулося до Дніпропетровського господарського суду з позовом до ТОВ “Міжгалузева промислова компанія” (м. Дніпропетровськ) про стягнення боргу у сумі 206 259,06 грн за поставку 500 т товару (білило цинкове). Відповідно до умов Контракту, укладеного між сторонами, право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару покупцеві. На початку судового засідання позивачем було подано клопотання про слухання справи російською мовою, яке було задоволено господарським судом. Отже і слухання справи, і всі судові документи видавалися російською мовою.

У судовому розгляді представник позивача наполягав, що згідно зі ст. 314 ЦК Російської Федерації, якщо угода передбачає чи дозволяє визначити день її виконання або період часу, в який вона може бути виконана, угода підлягає виконанню у той самий день або у відповідний період. На що представник відповідача заперечив, що спірні правовідносини належить врегулювати виходячи з положень ст. 697 ЦК України, яка встановлює збереження права власності за продавцем.

Вирішуючи спір, господарський суд виходив із положень ратифікованої Російською Федерацією та Україною Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, у ст. 11 якої зазначено, що права й обов’язки сторін договору визначаються згідно із законодавством місця здійснення договору, якщо інше не передбачено угодою сторін. Керуючись нормами Закону України “Про міжнародне приватне право” (ст. 43, 47) та виходячи з положень п. 6 Контракту, укладеного між сторонами, за невиконання своїх зобов’язань сторони несуть відповідальність згідно з матеріальним правом Російської Федерації. Тому справа була вирішена відповідно до норм російського законодавства.