Может ли суд отдать ребенка мужу,если я безработная

Добрый день!

1. Матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки судам перш за все слід брати до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, у тому числі обов`язків по вихованню дитини, особисту прихильність дитини до кожного з ник, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини (справа № 182/2037/17; провадження № 61-45311св18).

2. Правовий висновок, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.18 у справі № 402/428/16-ц, а саме:

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.

Під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

3. При решении Суда о месте проживания ребенка учитываются следующие факторы:

- Мнение детей.

- Место проживания детей в настоящее время.

- Наличие жилья.

- Наличие доходов.

- Образ жизни отца и матери.

Здравствуйте.

По Вашей ситуации могу сообщить следующее.

Семейное право устанавливает принцип равенства прав и обязанностей как отца, так и матери, предусматривает осуществление родительских прав и обязанностей в соответствии с интересами детей.

В соответствии со ст. 141 Семейного кодекса Украины мать и отец имеют равные права и обязанности относительно ребенка, независимо от того, находились ли они в браке между собой.

Расторжение брака между родителями, проживание их отдельно от ребенка не влияет на объем их прав и не освобождает от обязанностей относительно ребенка.

Право на общение с ребенком и участие в его воспитании того из родителей, кто проживает отдельно от ребенка, возлагает обязанность на того, с кем проживает ребенок, не препятствовать в осуществлении своего права.

Существуют правовые способы выхода из ситуации, когда муж препятствуют общению с ребенком второму из родителей, а именно:

1.Заключение договора об осуществлении родительских прав и выполнения обязанностей тем из них, кто проживает отдельно от ребенка. Договор заключается в письменной форме и подлежит нотариальному удостоверению.

2.Получение решения органов опеки и попечительства об определении способов участия в воспитании ребенка. В случае, если родители не могут прийти к согласию относительно участия одного из них, который проживает отдельно, в воспитании ребенка, порядок такого участия определяется органами опеки и попечительства (службой по делам детей) с участием родителей, исходя из интересов ребенка.

3.Получение соответствующего решения суда. В соответствии со ст. 159 СК Украины если тот из родителей, с кем проживает ребенок, препятствует тому из родителей, кто проживает отдельно, в общении с ребенком и в его воспитании, второй из родителей имеет право обратиться в суд с иском об устранении этих препятствий. Суд определяет способы участия одного из родителей в воспитании ребенка (периодические или систематические свидания, возможность общего отдыха, посещение ребенком места его проживания и т.п.), место и время их общения, с учетом возраста, состояния здоровья, поведения родителей, а также других обстоятельств, имеющих существенное значение.

4. Определить место проживания ребенка с Вами в судебном порядке. В соответствии со статьей 160 Гражданского кодекса Украины место проживания ребенка, не достигшего 10 лет, определяется по соглашению родителей. Однако в соответствии со статьей 161 Гражданского кодекса Украины, если мать и отец, которые проживают отдельно, не пришли к согласию относительно того, с кем из них будет проживать малолетний ребенок, спор между ними может решаться органом опеки и попечительства или судом .

Таким образом, отец без вашего согласия не может забрать к себе ребенка на постоянное проживание без вашего согласия. Только по решению суда. Что касается "отсудить ребенка", то это определяет суд и оставляет ребенка с тем из родителей, с которым не будут нарушены в первую очередь интересы ребенка.

Если Вы планируете расторгать брак, то можете одновременно определить место проживания ребенка с одним из родителей. Так же Вы можете взыскать алименты с отца на содержание ребенка.

Если отец заберет ребенка и не будет возвращать, Вы можете обратиться за защитой своих семейных прав и интересов ребенка в орган опеки и попечительства.

С уважением,

Константин Гончаренко

Семейным кодексом Украины, установлено равенство что родители имеют равные права обязанности по отношению к ребенку. Если между родителями возникает спор о месте жительства ребенка, то учитывается много обстоятельств, которые относятся решению спора. Возраст ребенка, наличие работы у родителя, наличие жилья, привязанности ребёнка к одному из родителей, наличие возможности и времени заниматься ребенком, могут учитываться и другие обстоятельства. Если ребенок дошкольного возраста или ходит в начальные классы, то чаще ребенка оставляют с матерью. Вообще, если мать не имеет вредных привычек и не ведет аморальный образ жизни, то судебная практика сложилась в пользу матерей. И вам и вашему мужу придеться брать характеристики с места работы или с места жительства, справку от нарколога, справки о доходах, получать заключение из службы по делам детей. Ваш муж может не представляет, сколько ему пройти придеться, чтобы ребенка оставили с ним. Если у вас нет работы, пока, это не основание отдавать ребенка мужу. Если будете бороться, то ребенок останется с вами.

Доброго дня!

Хочу вас заспокоїти, та зазначити, що відповідно до українського законодавства, батьки мають рівні права, щодо виховання дітей. Якщо ви не зловживаєте алкоголем, не вживаєте наркотичні засоби не ведете аморальний спосіб життя, Ваша дитина буде проживати з Вами. крім того якщо ви перебуваючи в шлюбі перебували на утриманні чоловіка а саме не здійснювали трудову діяльність за домовленістю з чоловіком, але маєте спец. освіту., або досвід роботи, ви маєте право на утримання щомісячне протягом трьох років після розірвання шлюбу або до моменту вступу в новий шлюб, але не більше трьох років. Тож раджу вам чоловіку також про це нагадати.

Бажаю Вам безтурботливого життя , з наступаючим святом весни, ніхай ніхто і ніщо не псують Вам гарного настрою.

Здравствуйте, Алена. Тут будет иметь место такие обстоятельства, как возраст ребенка, и к кому из родителей ребенок привязан.

Да, по закону не могут отдать ребенка тому из родителей, кто не имеет своего заработка. Но, тут нужно давить на момента материальной помощи со стороны ваших родных, допустим, тот же доход неофициальный, тоже с счёт, почему нет. В крайнем случае на момент рассмотрения этого вопроса по определению места проживания ребенка с одним из родителей опекой или судом, можно открыть временно свой ФОП (предпринимательскую деятельность).

С уважением, юрист Галина Токмач

Добрий вечір!

Вирішує суд, за результатами розгляду справи.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому, як правильно вважала колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов'язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Підсумовуючи, слід зазначити, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Всього доброго!

ответить на Ваш вопрос однозначно нельзя - так как учитіваются многие факторі - єтот один из них - кроме того нет единой практики

Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини

72. Для розв’язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

{Абзац перший пункту 72 в редакції Постанови КМ № 800 від 03.10.2018}

Під час розв’язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов’язків матері та батька щодо дитини.

{Абзац другий пункту 72 в редакції Постанови КМ № 800 від 03.10.2018}

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім’ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов’язки з виховання дитини та догляду за нею.

{Абзац третій пункту 72 в редакції Постанов КМ № 624 від 22.10.2014, № 800 від 03.10.2018}

У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.

{Абзац пункту 72 в редакції Постанов КМ № 624 від 22.10.2014, № 800 від 03.10.2018}

Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

{Абзац п'ятий пункту 72 в редакції Постанови КМ № 800 від 03.10.2018}

Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини.

Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

нужна детальная консультация или помощь в подготовке документов ( заявы, иски т .п.) - обращайтесь через сайт, с ув Виктория Костромина

Добрый день.

Нет, суд отдать ребёнка не может. Суд может вынести решение о месте проживания ребёнка. В таких судебных делах привлекается Служба по делам детей и семьи, изучают характеристики родителей, условия проживания, устанавливают психоэмоциональную привязанность ребёнка к родителям, учитывают много других факторов. Конечно, лучше , чтоб у вас был официальный доход. Но также вы сможете подать в суд заявление на алименты на содержание ребёнка. Поэтому в вашем случае маловероятно , что ребёнка отдадут жить к отцу.

хорошего дня