Оплата за тепло ЖКХ автономщиками

Доброго дня, Станіславе!

На жаль, нарахування на теплову енергію за місця загального користування правомірні і обов'язкові до сплати.

Постановою Верховного суду України від 22 грудня 2020 року по справі № 311/3489/18 визначено, що споживач, який відключений від системи централізованого опалення, зобов’язаний брати участь у загальних витратах на опалення, зокрема, місць загального користування.

Позиція Верховного суду України ґрунтується на тому, що спільним майном у багатоквартирному будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

До допоміжних приміщень багатоквартирного будинку належать приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців: колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення.

Зокрема, внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід’ємною частиною.

Правовідносини, що виникають між сторонами з приводу постачання теплової енергії, врегульовано законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359, якою встановлено порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами.

ТЕПЕР З ПРИВОДУ ТОГО, ЩО РОБИТИ, КОЛИ Є СУДОВИЙ НАКАЗ ЩОДО СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАННОСТІ ЗА НЕСПЛАТУ ЗА ТЕПЛОВУ ЕНЕРГІЮ.

Якщо споживач має заборгованість за житлово-комунальні послуги і відмовляється сплачувати її в добровільному порядку або укласти договір реструктуризації, то така заборгованість стягується у судовому порядку. При цьому судовий процес проходить в «спрощеному» порядку шляхом видачі судового наказу, без виклику сторін, відповідно до Розділу 2 Цивільного процесуального кодексу України.

Також у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, кредитор має право вимагати сплату заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми боргу.

Якщо боржник не реагує на повідомлення, заклики сплатити за спожиті послуги, свідомо накопичує борги, не звертається за допомогою, то справа передається до суду. А вже за рішенням суду на боржника накладають санкції – від заборони виїзду за кордон до арешту рухомого й нерухомого майна.

У разі позитивного рішення суду, відбувається стягнення боргу в примусовому порядку. У першу чергу - на кошти боржника, шляхом їх арешту та списання з рахунків без згоди власника рахунку. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог, стягнення невідкладно звертається на майно, за умови перевищення суми боргу 83 460,00 грн.

Тому наполегливо раджу не накопичувати борг, а вирішувати питання, шляхом повної сплати заборгованості або укладення договору на розстрочення заборгованості!

Тим більше що Ви можете врегулювати питання заборгованості на будь якому етапі. Якщо справа на Вас вже розглядається у суді, то Ви на будь-якій стадії судового процесу, відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного процесуального кодексу України, за домовленістю з кредитором може укласти мирову угоду.

Крім того, Вам слід знати, що з 24 лютого 2022 року і до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Така вимога діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. № 206.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИПОСТАНОВА

від 5 березня 2022 р. № 206

Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану

В умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні”, Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:

нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги;

припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Виникнуть питання, натискайте кнопку "звернутись" біля мого фото. Постараюсь Вам допомогти!

Доброго дня, враховуючи судову практику, нажаль вам прийдеться оплаты за опалення місць загального користування.

Для обміну контактів та детальної консультації натискайте кнопку звернутися.

Доброго дня!

Місця загального користування (МЗК) – місця, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, крім допоміжних приміщень.

Обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення (ВФС) – втрати теплової енергії у трубопроводах та в обладнанні внутрішньобудинкової системи опалення поза межами опалюваних приміщень, опалюваних МЗК та допоміжних приміщень, а також обсяг теплової енергії від транзитних ділянок трубопроводів цієї системи, що надходить у приміщення з індивідуальним опаленням та приміщення, у якому комунальна послуга з постачання теплової енергії не надається.

Нарахування за МЗК та ВФС нараховуються та розподіляються на усіх мешканців будинку згідно «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов’язані брати участь у загальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення і гарячого водопостачання (ЦО і ГВП) належать до інженерного (технічного обладнання) житлового будинку і є його невід’ємною частиною.

Адже за рахунок тепловиділень від розподільчих трубопроводів, які розташовані в місцях загального користування будинку, створюються сприятливі умови для нормального функціонування мереж водопостачання, водовідведення та інших комунікацій.

Враховуючи сказане, витрати у місцях загального користування є законними та підлягають оплаті, судова практика , нажаль підтверджує цей факт.

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Вітаю, Станіславе!

Дійсно, скоріше за все заплатити прийдеться, але зараз маєте повне право подати заяву про скасування судового наказу, якщо з ним не згодні.

Зразок такої заяви:

Боржник ___

___

(повне найменування (для юридичних осіб) або

ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних

осіб), їх місцезнаходження (для юридичних осіб)

або місце проживання, ідентифікаційний код

юридичної особи в Єдиному державному реєстрі

підприємств і організацій України заявника та

боржника, реєстраційний номер облікової картки

платника податків (для фізичних осіб) за його

наявності або номер і серію для фізичних осіб -

громадян України)

Стягувач ___

___

(повне найменування (для юридичних осіб) або

ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних

осіб), їх місцезнаходження (для юридичних осіб)

або місце проживання, ідентифікаційний код

юридичної особи в Єдиному державному реєстрі

підприємств і організацій України заявника та

боржника, реєстраційний номер облікової картки

платника податків (для фізичних осіб) за його

наявності або номер і серію для фізичних осіб -

громадян України)

ЗАЯВА

про скасування судового наказу № ___від ___, виданого Зарічним районним судом м.Суми

«___» ___ року Зарічним районним судом м.Суми видано судовий наказ за заявою ___(ім’я, найменування стягувача) про стягнення з мене (нас) на користь стягувача коштів (заборгованості ) за ___ в сумі ___грн.___ коп.. та судового збору в сумі ___грн.

Судовий наказ отримав «___»___ року (якщо пропущено п’ятнадцятиденний строк з дня отримання судового наказу для подання заяви про його скасування – зазначення підстав для поновлення такого строку).

Вважаю, що наказ підлягає скасуванню, оскільки ___ (посилання на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача).

Доказами , що підтверджують необґрунтованість вимог стягувача та правомірність скасування судового наказу є ___( посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти вимог стягувача).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170,171 ЦПК України ,

ПРОШУ:

Поновити строк для подання заяви про скасування судового наказу № ___ від ___, виданого Зарічним районним судом м.Суми ( якщо пропущено п’ятнадцятиденний строк з дня отримання судового наказу для подання заяви про його скасування).

Скасувати судовий наказ № ___ від ___, виданий Зарічним районним судом м.Суми про стягнення з мене (нас ) коштів (заборгованості за ) ___ в сумі ___ на користь ___(ім’я, найменування стягувача).

Додаток : (перелік документів , що додаються)

1) документ, що підтверджує сплату судового збору;

2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником;

3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті.

Дата Підпис

Прим.

Всього доброго! Якщо Ви хочете поспілкуватись індивідуально і випрацювати алгоритм дій, натискайте зелену кнопку Звернутися/Обратиться нижче фото! Буду радий допомогти.

ВІТАЮ. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі 311/3489/18 дійшов висновку, що відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від оплати за централізоване опалення місць загального користування будинку.

10 вересня 2006 року між ПрАТ та відповідачем встановлено договірні відносини на забезпечення функціонування системи індивідуального (автономного) та централізованого опалення на підставі проекту відключення від мереж централізованого опалення та на підставі облікового рахунку.

ПрАТ у період з 1 січня 2016 року до 1 серпня 2018 року включно надав відповідачу послугу на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем індивідуального (автономного) та централізованого опалення. У відповідача виникла заборгованість.

Відповідач вважав, що позивач не мав права вказувати в технічних умовах завдання на розрахунки теплового навантаження місць загального користування.

Відповідач вважав, що у частині шостій статті 10 Закону України «Про комерційний обіг теплової енергії та водопостачання» визначено, що власники приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення, повинні платити за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування, і не передбачену оплату за «виділення теплової енергії стояками в квартирі та внутрішньо будинковими системами теплопостачання в місцях загального користування (підвалі)», про що вказано в пунктах 1 та 4.1 договору та зроблені розрахунки в Проекті відключення квартири від мереж теплопостачання.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що лише послуга з централізованого опалення віднесена до комунальних послуг.

Отже, на думку відповідача, єдина послуга, яку теплопостачальна організація може надавати власникам індивідуального (автономного) опалення, - це послуга з централізованого опалення місць загального користування, а єдине місце загального користування, яке може опалюватися в багатоквартирних будинках - це сходова клітка.

Але сходові клітки у будинку не опалюються, оскільки в під`їздах немає опалювальних приладів (радіаторів). Відповідач вважала, що її змушують платити за ненадані їй послуги з централізованого опалення місць загального користування, а насправді, за тепловтрати від термоізольованих труб теплопостачання в чужому підвалі, оскільки підвал в їхньому домі не є приміщенням загального користування, оскільки з моменту будівництва будинку підвал і перший поверх будинку належать на праві приватної власності юридичній особі, яка і сплачує за тепло.

Верховний Суд дійшов такого висновку.

Між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються:

- законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги»;

- Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила);

- Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359, якою встановлено порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу).

У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31).

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів, спожитих у будівлі комунальних послуг, співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень статті 10 цього Закону, а також прийняти рішення про незастосування положень частини п`ятої статті 10 цього Закону при розрахунках за житлово-комунальні послуги у відповідному будинку, будівлі.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).

Положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, незважаючи на укладення чи неукладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії.

Пунктом 18 Правил визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 28 Правил споживачі, які відмовились від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення.

Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 затверджена Методика розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, якою встановлений порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами (пункт 1.2. Методики).

Згідно з пунктом 2.1.4 Методики загальна кількість теплової енергії на опалення місць загального користування складається з двох показників, які підсумовуються між собою, а саме: з кількості теплової енергії на опалення кожного окремого приміщення місць загального користування та утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними у підвалі або на горищі.

При ненаданні послуги з опалення місць загального користування залишається друга частина формули, згідно з якою здійснюється нарахування за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі. Тобто, якщо один з показників дорівнює нулю, то нарахована платня складається з другого показника.

Як передбачено шостим розділом «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд…» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року № 82, втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача).

Тому співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Доводи касаційної скарги про те, що підвал в їхньому домі не є приміщенням загального користування, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначенні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно, до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі

Оплачувати ви маєте за місця загального користування. Але раджу вам звернутися до суду із заявою про скасування судового наказу і піти оплатити все добровільно. Так зекономите на сплаті судовому зборі підприємству і виконавчому зборі виконавцю.

Доброго дня!

Правомерны ли начисления за места общего пользования, и абонобслуживание? - на жаль, так. Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК України дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу).

У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31).

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів, спожитих у будівлі комунальних послуг, співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень статті 10 цього Закону, а також прийняти рішення про незастосування положень частини п`ятої статті 10 цього Закону при розрахунках за житлово-комунальні послуги у відповідному будинку, будівлі.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).

Положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, незважаючи на укладення чи неукладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії.

Пунктом 18 Правил визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 28 Правил споживачі, які відмовились від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення.

Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 затверджена Методика розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, якою встановлений порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами (пункт 1.2. Методики).

Згідно з пунктом 2.1.4 Методики загальна кількість теплової енергії на опалення місць загального користування складається з двох показників, які підсумовуються між собою, а саме: з кількості теплової енергії на опалення кожного окремого приміщення місць загального користування та утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними у підвалі або на горищі.

При ненаданні послуги з опалення місць загального користування залишається друга частина формули, згідно з якою здійснюється нарахування за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі. Тобто, якщо один з показників дорівнює нулю, то нарахована платня складається з другого показника.

Як передбачено шостим розділом «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд…» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року № 82, втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача).

Тому співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Доводи касаційної скарги про те, що підвал в їхньому домі не є приміщенням загального користування, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначенні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно, до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Всього найкращого!