Передача опіки над дитиною у випадку смерті

Вітаю Вас!

Чинне законодавство України не передбачає правової можливості встановлення опіки при відсутності у дитини відпповідного статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Тобто опіка встановлюється по факту і не може розглядатися на майбутнє.

Опіка встановлюється по факту за умови отримання дитиною відповідного статусу.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356)

Стаття 58. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка

1. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.

Якщо не дай Боже щось станеться, тоді опікун призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікун.

При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

Успіхів. Всього доброго!

Доброго дня, Анна!

На жаль, оформити опіку над дітьми авансом, тобто на випадок смерті батьків, не вдасться. Це можливо лише у трьох випадках:

1. Смерть батьків у разі представлення свідоцтва або свідоцтв про смерть.

2. Зникнення батьків у разі визнання їх безвісно відсутніми за наявності відповідного рішення суду.

3. Визнання батьків такими, що за рішенням суду позбавлені батьківських прав.

Порядок отримання опікунства такий:

Опіка і піклування є особливою формою державної турботи про малолітніх (до 14 років) та неповнолітніх дітей (з 14 до 18 років), що встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених статтею 60 Цивільний кодекс України.

Органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад (частина перша 11 Закону).

Опіка (піклування) над неповнолітніми дітьми може встановлюватись за життя батьків , а саме:

судом позбавлені батьківських прав або ухвалено рішення про відібрання дитини й передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини;

визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворими, розумово відсталими або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичній установі або на державному втримуванні в будинках-інтернатах);

понад шість місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за здійснення злочину, за станом здоров'я (інваліди І — II групи) і т.п.);

понад шість місяців не проживають разом з дитиною й без поважних причин не беруть участі в її вихованні й утриманні, не проявляють до дитини батьківської уваги й турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ;

відмовилися від дітей у встановленому законом порядку;

виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон або перебувають у тривалому відрядженні;

перебувають під слідством (підпункт 2.2. пункт 2 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справі сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88).

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

Чи можна назначити конкретного опікуна ( не родича) на випадок смерті?

Наперед визначити хто буде опікуном у разі нещасного випадку - не можливо, адже дані дії законодавством не передбачені.

Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених частинами 3,4 статті 60 Цивільного кодексу України. Опіка, піклування над дітьми встановлюється до повноліття дитини (якщо батьки померли, покинули дитину, не можуть піклуватись про дитину за станом здоров’я тощо) або на визначений термін (батьки відбувають покарання за скоєння злочину, перебувають під слідством тощо).

Згідно статті 244 Сімейного кодексу України

1. Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа.

2. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

3. Не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини особи, зазначені в статті 212 цього Кодексу.

Тобто, за згодою дитини опікуном можуть назначити особу, яка не являється родичем.

Чи які є варіанти передачі опікунства над дитиною у разі нещасного випадку з батьками (батьки ще живі)

Згідно статтяі 243 Сімейного кодексу України

1. Опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування.

2. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

3. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Опікуном, піклувальником призначається переважно особа, яка перебуває у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника.

Якщо на опікунство претендує декілька осіб, то перевага надається:

1. Родичам дитини (незалежно від місця проживання);
2. Сім’ї, в якій дитина проживала на момент виникнення питання про встановлення опіки (піклування).

Але, знову ж таки, згідно статті 244 Сімейного кодексу України, опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

Документи, за наявності яких органи опіки і піклування призначають опікуна:

• повідомлення державних, громадських організацій або заяви громадянина (громадян);
• копії свідоцтва про народження особи, що потребує опіки, або іншого документа, який підтверджує її вік;
• копія свідоцтва про смерть батьків або рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення їх померлими чи інших матеріалів, які підтверджують неможливість виховання дитини. Якщо опіка призначається над повнолітньою особою, - рішення суду про визнання даної особи недієздатною;
• акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опис її майна;
• довідки про стан здоров'я особи, що потребує опіки (якщо вона раніше проживала окремо), та майбутнього опікуна (піклувальника);
• довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов'язків про опіку;
• акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов'язки;
• довідка лікувальної установи про відсутність в сім'ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки;
• документ про закріплення за дитиною житлової площі.

Документи, за наявності яких органи опіки і піклування призначають піклувальника:

• повідомлення державних, громадських організацій або заява громадянина (громадян);
• копія свідоцтва про народження неповнолітньої особи, що потребує піклування, або рішення суду про визнання особи обмежено дієздатною;
• медичний висновок про стан здоров'я особи, що потребує піклування;
• довідка про місце проживання особи, що потребує піклування;
• заява майбутнього піклувальника про прийняття на себе обов'язків щодо піклування;
• довідки про стан здоров'я майбутнього піклувальника і про місце його проживання (лише при встановленні опіки над неповнолітнім);
• акт обстеження житлових умов майбутнього піклувальника (лише при встановленні піклування над неповнолітнім).

З повагою, Дерій В.О.!

Бажаю успіхів та вдалого дня!

Доброго дня, ви можете заключити нотаріально завірений договір з особами які за взаємною згодою з вами, у разі нещасного випадку забов'язуються оформити опіку, утримувати та піклуватися за дітьми.я думаю, це гідне вирішення вашого питання.

Доброго дня, шановна Анна! Нажаль для України це - турецький серіал. Бо дійсно в Туреччині - це можливо зробити за заповітом, що власне і було показано у сюжеті турецького серіалу 2023 року "Якщо сильно полюбиш" (проте, опіку було довірено саме родичу - брату осиротілих дітей).

Але Україна не Туреччина і у нас це зробити не можна ні з родичем, ні з іншою особою.

Питання вирішення долі дітей всеціло віднесене законодавством України до компетенції служби з питань опіки, яка досить часто зловживає і використовує свої повноваження не з тією метою, з якою її створювала держава. Хоча питання корупції є загальнодержавною проблемою, тож звинувачувати в цьому лише один якийсь орган влади - неправильно.

Скорегувати це може лише суд. Який дійсно мав би враховувати при признеченні опіки - інтереси дітей, той факт, що така особа знайома дітям, приймала раніше разом з батьками участь у їх вихованні та дозвіллі.

Єдине, що Ви можете зробити на цей випадок - це залишити письмову заяву, посвідчену у нотаріуса. Накшталт - у випадку нашої смерті, просимо усі компетентні органи, кого це стосується, сприяти громадянці ___ (прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, інші дані, адреса реєстрації тощо) оформленню опіки над нашими дітьми (усиновленню наших дітей) ___ (перерахувати дітей, зазначивши їх ПІБ, дати народження), що відповідатиме нашій волі та інтересам дітей, оскільки дана особа приймала активну участь у вихованні дітей, їх дозвіллі і при нашому житті.

У разі обрання між іншими особами, які не мають родинних зв'язків з дітьми - така заява є вагомою. Якщо ж будуть родичі, які претендуватимуть на захоплення Вашого майна шляхом отримання опіки над дітьми - то цю заяву можуть і проігнорувати. Прикро, але в судах України досі часто панує не європейське право, а радянські підходи до вирішення питань опіки над дитиною. Зокрема, пріоритет прав матері над правами батька, пріоритет прав родичів на опіку над інтересами самої дитини, які мають завжди досліджуватися і бути на першому місці.

Крім того, щоб дитина одразу не потрапила до дитячого будинку, непогано потурбуватися про те, щоб особи, яким Ви довіряєте дитину - мали законні підстави їх у разі чого забрати до себе чи проживати у Вас з ними. Це зокрема можна спробувати зробити у формі довіреності, з делегуванням повноважень виховувати дітей тощо.

Водночас, Ви маєте право похрестити дитину і зробити осіб, яких плануєте - хрещеними батьками. Ця національна традиція має враховуватися судом при вирішенні долі дітей та опіки над ними. Свідоцтво про таїнство хрещення є хоч якимось доказом наявності хоч і не родинних, але тісних зв'язків з дитиною.

Хоча довіреність з моментом смерті особи втрачає свою чинність, але це буде хоча б якоюсь законної підставою, яка не дозволить стверджувати про незаконне викрадення чи утримання дитини.

ВІдповідно до ч. 1 - 3 ст. 171 Сімейного кодексу України, Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

СЛІД РОЗРІЗНЯТИ ОПІКУ ТА УСИНОВЛЕННЯ ДИТИНИ.

Відповідно до статті 207 СК України, Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.

Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Усиновленою може бути дитина (стаття 6 цього Кодексу).

Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні.

За наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

Якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце її проживання.

Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. {Частина перша статті 211 в редакції Закону № 257-VI від 10.04.2008}

Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років.

Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, зазначені у частинах п'ятій та шостій цієї статті.

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину.

Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

Перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами, наведено у статті 212 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст. 213 СК України.

За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту ж дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України:

1) в сім'ї якого виховується дитина;

2) який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;

3) який усиновлює кількох дітей, які є братами, сестрами;

4) який є родичем дитини.

Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини

1. Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.

2. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.

3. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.

4. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.

5. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.

6. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Стаття 218. Згода дитини на усиновлення

1. Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.

Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я.

2. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення.

3. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.

4. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Стаття 223. Заява про усиновлення дитини

1. Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається.

2. Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ

Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування

1. Опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування.

2. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

3. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини

1. Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа.

2. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

3. Не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини особи, зазначені в статті 212 цього Кодексу.

Стаття 256-1. Прийомна сім'я

1. Прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Стаття 256-2. Прийомні батьки

1. Прийомні батьки - подружжя або особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли для спільного проживання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

2. Прийомні батьки несуть обов'язки по вихованню та розвитку дітей, передбачені статтею 150 цього Кодексу.

3. Прийомними батьками не можуть бути особи, зазначені в статті 212 цього Кодексу.

4. Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.

Стаття 256-3. Прийомні діти

1. Прийомні діти - діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані на виховання та спільне проживання до прийомної сім'ї.

2. На влаштування дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, до прийомної сім'ї потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.

Згода дитини на її влаштування до прийомної сім'ї з'ясовується службовою особою закладу, в якому вона перебуває, у присутності прийомних батьків і представника органу опіки та піклування, про що складається відповідний документ.

3. Прийомні діти проживають і виховуються у прийомній сім’ї до досягнення 18-річного віку. Після досягнення 18-річного віку такі особи у разі продовження навчання в закладі загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти можуть, за їх вибором, продовжити проживати і виховуватися у цій прийомній сім’ї до закінчення такого закладу.

Особи з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, яким встановлено інвалідність, за їхнім вибором можуть продовжити проживати та виховуватися у прийомній сім’ї до досягнення ними 23-річного віку незалежно від того, чи навчаються вони у закладі загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти.

4. За прийомними дітьми зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, які вони мали до влаштування до прийомної сім'ї.

5. Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може завдати шкоди їхньому життю, здоров'ю та моральному вихованню.

ОТЖЕ, шанси на захист інтересів дитини після смерті батьків - нажаль мінімальні і законодавство України не передбачає права батьків розпорядитися на випадок своєї смерті.

Проте, є певні юридичні заходи, які Ви могли б вчинити. Крім того, Ви можете звернутися до християнської церкви, що легально діє на території України і похрестити дитину, легалізувавших таких осіб хрещеними батьками дитини. Ця національна традиція також має враховуватися судом при визначенні опіки та піклування.

З повагою, адвокат Наталія Пономаренко

ВІТАЮ ВАС, пані АННО!

Законодавство України, зокрема Сімейний та Цивільний кодекси, щодо цього питання досить консервативні та не актуальні (не відповідають міжнародним та зокрема, європейським, стандартам).

Ваше питання досліджувалося і в Засобах масової інформації. Ось наприклад сюжет на цю тему і зокрема вказують, що у Європі так... А Україна в цьому питанні, нажаль, виглядає досить не по-європейськи і ганебненько.

Погоджуюсь з тезами колег, але маю зазначити наступні моменти.

По-перше. Законодавство має відповідати інтересам дитини, а не бюрократичним забобонам державних установ та організацій. Ці зобов"язання Україна прийняла на себе перед світовою спільнотою, приєднавшись до Конвенції ООН про права дитини, ухваленої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 44/25 від 20.11.1989 року та яка була ратифікована Україною 27.02.1991 р.

Зокрема, відповідно до статті 3 Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

ОТЖЕ, на моє переконання батьки мають право зробити відповідне розпорядження на випадок своєї смерті, що відповідає інтересам дитини.

По-друге. Зауважу, що закон не забороняє зробити таке розпорядження не тільки шляхом написання відповідної заяви, а й шляхом передбачення цього у заповіті.

Зокрема, відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з положеннями статті 1242 Цивільного кодексу України, заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.

ОТЖЕ, Ви маєте право скласти заповіт з умовою і у самому тексті заповіту зазначити, що бажаєте, щоб опікунати Ваших дітей стали такі то особи... які у разі оформлення опіки отримують за заповітом у спадщину відповідне майно або у інший спосіб якось це все легалізувати, щоб державні рейдери в особі служби опіки не розраховували вчергове збагатитися за рахунок майна чергових діточок-сиріт... Як варіант можна написати, що діти спадкують майно лише за умови взяття над ними опіки визначеними Вами особами. Це закон заборонити не може, якщо вже Україна в цьому питанні зовсім не Європа і навіть не Азія, а ганьба ганебна.

Для цього Вам знадобиться адекватний нотаріус, який допоможе це все прописати, щоб потім ні у кого не було ніяких питань.

ВІдповідно до статті 1286 Цивільного кодексу України, заповідача має право на призначення виконавця заповіту.

Заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцеві заповіту).

Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено будь-кому з них.

Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом.

___

Зокрема, Ви додатково у заповіті можете покласти обов"язок на таких осіб тимчасово до визначення компетентним органом державної влади долі дітей - їх утримувати та піклуватися про них, а також здійснювати корстування, оперативне управління та утримання нерухомого і іншого майна, необхідного для забезпечення інтересів дітей.

Це буде більш значимий документ, ніж довіреність, чинність якої від моменту смерті доволі сумнівна і може довести лише факт того, що такі особи раніше приймали участь у вихованні дітей за дорученням їх батьків.

Крім того, слушною є думка щодо оформлення осіб, яким Ви бажаєте залишити дітей - хрещеними батьками і підтвердження їх статусу у такому випадку відповідним документом культово-релігійної установи.

Враховуючи історичні передумови виникнення інституту "кумівства" (хрещених батьків) у слов"ян, зокрема на Балканах, а потім і в Україні - воно задумувалося саме для того, аби потім взяти опіку над дітьми, а не для розсажування своїх кумів на схеми в державних установах та збагачення і "вирішення питань" таким чином.

ОДНАК, підтверджую сюжет державного телебачення України та думки колег про те, що держава Україна після смерті батьків - узурповує права на дитину і батьки не мають, на думку держави, права на забезпечення якомога кращих інтересів дитини, бо якась "тьотінька в службі опіки" зі своїми фобіями, психічними відхиленнями (державні службовці не зобов"язані проходити медичний огляд психіатра на відміну від тих же вчителів), проблемами у сімейному житті та факторами корупції - краще знає інтереси дитини, ніж батьки, що напривеликий жаль померли. Отака чергова законодавчо-моральна колізія на шляху до Європи. Маю надію, що колись законодавець це вирішить. Особливо на часі зараз, коли війна принесла Україні і українцям купу смертей та дітей, позбавлених батьківського піклування та опіки.

Проте, жодне положення Сімейного кодексу України не передбачає права служби опіки на відбирання дітей у осіб з якими вона проживає після та внаслідок смерті батьків на законних підставах. Тут можемо застосовувати аналогію і зазначити, що це питання може вирішити лише суд.

І все ж. Зазначені документи (заповіт, нотаріальна заява, свідоцтва про хрещення дітей) - не папірці, а ДОКАЗИ. І я переконаний, що думка дитини щодо свого усиновлення та думка батьків, особистісні стосунки таких осіб з дітьми, які фактично стали однією сім"єю перед Богом, має значення і можна вимагати від суду захистити інтереси дитини, які краще знали її батьки, ніж "тьотіньки у службі опіки", які бажають отримати чергову жертву на розграбунок спадкового майна.

Крім того, норми міжнародного права і зобов"язання України - мають більшу юридичну силу ніж прогалини у законодавстві України, які не відповідають європейським стандартам правової визначеності та верховенства права. А тому гарний адвокат зможе захистити інтереси дитини і Ваших довірених осіб як таких, що мають переважне право на опіку над дітьми.

В іншій частині - питання неурегульоване. Можливо слід звернутися до народних депутатів України, які могли б врешті-решт внести відповідну законодавчу ініціативу на розгляд парламенту і нарешті прийняти закон, який хоч у цьому питанні перестав би бути приводом для ганьби перед світовим співтовавриством та власним населенням.

З повагою, юрист Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина)