Яку відповідальність несе моя сусідка за передачу моїх контактних данних третім лицям? Які права маю я як квартирант?

Доброго дня, Еліна!

Сусідка звичайно не мала право передавати Ваш телефон третім особам без Вашого відома та згоди, ким би вони не були!

Натомість Ви чинили абсолютно правомірно, не передаючи представникам органів опіки інформацію персонального характеру про власницю квартири, яку Ви орендуєте.

Питання використання персональних даних особи врегулюване Законом «Про захист персональних даних». На жаль таке врегулювання переважно стосується порядку використання персональних даних особи державними органами, установами та організаціями. Що ж стосується незаконного використання персональних даних неуповноваженими на те фізичними особами, включно з тими, які роблять це на договірній основі, то відповідальність щодо цього знаходиться виключно в цивільно-правовій площині.

Але повернемося до вище згаданого вище Закону. У відповідності з його нормами персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої використовуються.

У відповідності із Законом суб'єкт персональних даних має право (необхідне я виділив жирним шрифтом):

1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;

2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;

3) на доступ до своїх персональних даних;

4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних;

5) пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;

6) пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем і розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;

7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;

8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду;

9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних;

10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди;

11) відкликати згоду на обробку персональних даних;

12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних;

13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.

Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.

Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Тепер щодо відповідальності...

Стаття 188-39 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачає, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про обробку персональних даних або про зміну відомостей, які підлягають повідомленню згідно із законом, повідомлення неповних чи недостовірних відомостей тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від 1 700 грн. до 3 400 грн. і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від 3 400 грн. до 6 800 грн.

Невиконання законних вимог (приписів) Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо запобігання або усунення порушень законодавства про захист персональних даних тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від 3 400 грн. до 5 100 грн. і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від 3 400 грн. до 17 000.

Повторне протягом року вчинення вищезазначених порушень, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від 5 100 грн. до 8 500 грн. і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від 8 500 грн. до 34 000 грн.

Недодержання встановленого законодавством про захист персональних даних порядку захисту персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або порушення прав суб'єкта персональних даних, тягне за собою накладення штрафу на громадян від 1 700 до 8 500 грн. і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від 5 100 грн. до 17 000 грн.

Вищезазначене порушення, вчинене повторно протягом року, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу від 17 000 грн. до 34 000 грн.

Відповідно до статті 182 Кримінального кодексу незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу, караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі НМДГ або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Якщо ті самі дії вчинені повторно або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи, то вони караються арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк. Істотна шкода полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Що стосується Вашого договору оренди, то з приводу нього можете не хвилюватися. Він підписаний Вами абсолютно добросовісно, і його розірвання можливе лише в судовому порядку. Так саме як і виселити Вас мають право лише в судовому порядку. До того ж я не думаю, що дійде до виселення, а якщо і дійде - це далеко не швидка історія. Втім для повної і предметної відповіді саме з цього приводу треба мати більше інформації про обставини, пов'язані із оредодавцем, її співласниками й стосунками між ними.

З повагою, адвокат Айвазян.

ВІТАЮ ВАС, пані ЕЛІНА!

Вам треба теорія чи практика даного питання?

Звісно, я можу зазначити, що в теорії персональні дані громадян охороняються державою, законом, їх розповсюдження заборонене законом. Навіть існує кримінальна відповдіальність за втручання в особисте життя

Згідно з ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Стаття 182 Кримінального кодексу України. Порушення недоторканності приватного життя караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Але в країні в якій "конституція на паузі" за висловами найвищих керівників держави, коли чинеться беззаконня і більшість органів влади працює як в анабіозі, говорити про існування права і закону не доводиться. Як і про виконання обов"язку держави по захисту персональних даних на усіх рівнях.

Ви дійсно маєте право подати заяву в поліції по ст. 182 ККУ. Але із гарантією 100% нею навіть на рівні дільничного інспектора поліції ніхто займатися не буде. Не у цій країні, і не в цей час. Подібні справи навіть до війни ніхто не розглядав. Рівень слідчих дуже низький. Справ багато. Розслідувати немає кому. І подібні справи поліції не цікаві.

Тому Вам у цьому випадку треба розуміти практичний аспект поведінки, а не теорію і декларації під якими наші політики виклянчують гроші в борг у шановних Західних партнерів.

Перше. Незважаючи на опломб працівників так званого відділу опіки - вони ніхто і звати їх ніяк. Хоча манія величі та ознаки злочинної поведінки наявні майже у всіх працівників цього органу, про що вказує досвід надання правової допомоги клієнтам протягом останніх 5 років. Вони не державний орган, а структурний підрозділ органу місцевого самоврядування, тобто міської ради. Ведуть себе нахабно, погрожують та таке інше. Але в юридичному плані всі їх лякалки - ніщо.

Друге. Єдине, що Вам може зробити поліція - це перевірити юридичні підстави перебування у відповідному житлі. У Вас на руках має бути договір оренди з власником квартири або зареєстроване місце проживання в квартирі. Все. Інше - не Ваші проблеми. Хай служба опіки звертається до суду, робить запити і встановлює контакти власника квартири, якщо їм це треба. Будь-які зазіхання на Ваше право - в судовому порядку. Без суду вони не мають жодних прав на проникнення у житло, або інших дій чи сумнівів щодо Вашого права оренди.

Третє. Якщо Ви винаймаєте квартиру "по-українськи", тобто без будь-яких договорів, то Ви маєте повне право не відкривати двері та взагалі не показувати, що Ви в момент приходу поліції знаходитесь у ній. Досить уже послуговуватись радянськими традиціями і відкривати будь-кому двері. Що хорошого Вам зараз повідомлять люди, яких Ви не чекаєте?! Більшість зараз працюють в режимі "ДАЙ", а не "ВІЗЬМИ". Зараз дуже ризиково відкривати двері будь-кому, не пересвідчившись хто це. І інколи навіть завершується втратою життя, коли приходять злодії під виглядом служб.

Конституції України гарантує кожному громадянину недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (стаття 30 Конституції України).

Право на проникнення до житла без рішення суду має поліція або спеціальні служби (СБУ) лише за конкретних випадків, які не підлягають розширеному тлумаченню.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Воєнний стан не надає соціальним службам повноваження СБУ, поліції чи військової комендатури в зоні бойових дій.

Водночас, Ви не зобов"язані сидіти під дверима і чекати, який черговий орган влади до Вас завітає з претензіями. Ви можете слухати музику у навушниках, дивитись кіно, приймати вибачте душ. Це все не заборонено законом і людина не має бути рабом держави і жити лише для того, щоб обслуговувати забаганки чиновників, комунальної мафії і їх представників, та інших органів, для яких простий українець вже давно перетворився по сприйняттю - на злочинця, якого не поважають і всіляко тероризують. Якщо немає поваги держави та її слуг, то хоч самім себе треба поважати і не йти на поводу у таких осіб, реалізовуючи свої права, які не підлягають відчуженню навіть в умовах воєнного стану.

Також Ви маєте пам"ятати, що органи державної влади та місцевого самоврядування мають здійснювати владу ПУБЛІЧНО і ОФІЦІЙНО. Розмови по телефону не є публічним і офіційним здійсненням влади. Усне спілкування з посадовими особами усно може відбуватися лише за місцем офіційного знаходження відповідного органу влади / місцевого самоврядування. Офіційне спілкування органами влади і місцевого самоврядування з громадянами здійснюється шляхом надсилання офіційної кореспонденції засобами поштового зв"язку, тобто листів, запитів, звернень, інших форм документації, передбаченої правилами діловодства.

За межами приміщень без пред"явлення службового посвідчення та повноважень - вони не мають ніяких прав і є невстановленими особами, що порушують закон. У разі спроб проникнення невстановлених осіб до житла чи іншого порушення - громадяни України мають право здійснювати самозахист, включаючи застосування співмірних заходів фізичного впливу. У разі посягання групи осіб на 1 особу - аж до вбивства в межах необхідної оборони (ч. 5 ст. 36 Кримінального кодексу України).

З повагою, юрист Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина)