Відказ від виконання завдання, сзч, дезертирство

Доброго дня!

Як отримати умовний термін по одній із статей?

При вирішенні питання умовного покарання суд зважає на тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, інші обставини і чи може обвинувачений виправитися без ізоляції від суспільства.

Проте, згідно із внесеннями змін законом від 13 грудня 2022 року № 2839-IX до ч. 1 статті 75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням не може бути застосоване до осіб засуджених за статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України.

Таким чином законодавець унеможливив застосування умовного покарання до осіб які самовільно залишили військову частину та військову службу, осіб які не виконали наказ командира, осіб, які залилишили поле бою або є дезертирами.

За яке із цих порушень , буде найменший строк?

При вчиненні будь-якого правопорушення мінімальний строк становить 5 років позбавлення волі.

Проте, згідно статті 37 розділу І, частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» підлеглий має право звернутися до командира з проханням уточнити наказ.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Саме тому у випадках невпевненості у можливості виконати наказ Ви мате право написати рапорт про уточнення наказу, обов’язково в ньому зазначаючи про те, що Ви НЕ відмовляється виконувати наказ, а просто по стану здоров'я не в змозі виконувати покладені обов'язки.

Стаття 41 Кримінального кодексу України визначає, що наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Тобто виконанню підлягає тільки законний наказ.

Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження. Також зауважу, що виконавець наказу може бути звільнений від відповідальності, якщо він не усвідомлював і не міг усвідомлювати злочинність наказу. У такому випадку відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ.

Які статті будуть за ці правопорушення?

Згідно статті 403 Кримінального кодексу України

1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, - карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Згідно статті 407 Кримінального кодексу України

5. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Згідно статті 408 Кримінального кодексу України

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу - караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, Наталія!

Перш за все зупинимось на відповідальності, яка передбачається за згадані Вами кримінальні правопорушення.

1. Почнемо із СЗЧ. Тут багато чого залежить від тривалості самовільної відсутності військового на службі та періоду в який вона відбулася.

Згідно стаття 407 Кримінального кодексу України, якою визначена відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби:

"1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, -

караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, -

караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

5. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років".

Деякі особливості скоєння цього злочину викладаю нижче:

Об’єктом злочину є установлений порядок проходження військової служби, який зобов’язує військовослужбовців строкової служби постійно перебувати в розташуванні військової частини чи місця служби, а офіцерів, прапорщиків, військо­вослужбовців за контрактом - у службовий час і не залишати їх без дозволу відповід­ного начальника (ст. 2 Закону України «Про військовий обов ’язок і військову службу» від 25 березня 1992р.; статті 59, 216-222, 260-264 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999р.; статті 23, 25 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.; Положення про про­ходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічмана­ми) Збройних Сил України; Положення про проходження військової служби солдата­ми (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України; Положення про проходження військової служби (навчання) за контрактом у Збройних Силах України курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів; Положення про проходження військової служ­би за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України; Поло­ження про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сер­жантами і старшинами Служби безпеки України; Положення про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами (слухачами) вищих військо­вих навчальних закладів Служби безпеки України: затв. Указом Президента України від 7 листопада 2001 р.).

Стаття 407 КК з об’єктивної сторони містить два склади злочину: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез’явлення вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або лікувального закладу.

Самовільне залишення частини полягає у тому, що офіцер, прапорщик, військо­вослужбовець за контрактом у службовий час, а військовослужбовець строкової служби в будь-який час залишає територію військової частини або місце служби, не одержавши дозволу відповідного начальника. Під військовою частиною слід розумі­ти територію у межах казарменого, табірного, похідного чи бойового розташування частини. Місцем служби військовослужбовця, як правило, є військова частина, в якій він проходить службу, і тому поняття військової частини і місця служби звичайно збігаються. Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен протягом деякого часу виконувати військові обов’язки або перебувати відповідно до наказу або дозволу командира (начальника). Ними вважаються, наприклад, місця виконання службових завдань або господарських робіт поза розташуванням частини, проведення навчальних занять або культурно- масових заходів, пересування у складі ком анди - ешелон, поїзд, колона тощо. Марш­рут руху та місце перебування у відрядженні мають бути вказані у посвідченні на відрядження.

Для складу злочину, передбаченого ст. 407 КК, необхідно, щоб залишення вій­ськової частини або місця служби мало самовільний характер, тобто було вчинене без дозволу начальника. Залишення частини не є самовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який не мав права надавати такий дозвіл. Наприклад, командир взводу надав звільнення військовослужбовцю.

Нез ’явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи об’єктивні можливості для повернен­ня в установлений час, військовослужбовець своєчасно в частину не з’являється і перебуває поза її розташуванням понад установлений строк. У цьому випадку ухи­лення від несення обов’язків військової служби здійснюється шляхом бездіяльності.

Якщо військовослужбовець своєчасно не з’явився в частину з поважних причин, то таке запізнення не розглядається як військовий злочин.

Поважними причинами нез’явлення в строк на службу слід вважати такі об’єктивні фактори, що перешкоджають військовослужбовцю своєчасно з’явитися в частину (стихійне лихо, затримання органами влади, перерва в русі транспорту тощо). Питання про наявність поважних причин нез’явлення вирішується в кожному конкретному випадку виходячи із обставин справи.

Початком злочину вважається момент фактичного самовільного залишення вій­ськової частини або місця служби, а кінцем - день повернення в частину або затримання поза межами частини. Початком нез ’явлення на службу вважається закінчення установленого строку з’явлення, а кінцем - час повернення в частину або затримання.

Військовим злочином, передбаченим ст. 407 КК, визнається незаконна відсутність військовослужбовця, яка продовжувалась понад три доби для військовослужбовців строкової служби (ч. 1) і понад десять діб, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинена повторно протягом року для офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом (ч. 2), а також понад один місяць для обох категорій військовослужбовців (ч. 3), але за відсутності мети зовсім ухилитися від військової служби.

Незаконна відсутність тривалістю до трьох діб військовослужбовця строкової служби та тривалістю до десяти діб, вчинена вперше офіцером, прапорщиком, вій­ськовослужбовцем за контрактом або після закінчення року з моменту вчинення ними самовільного залишення військової частини або місця служби, розглядається як дисциплінарний проступок.

Суб’єктивна сторона самовільного залишення військової частини або місця служби характеризується прямим умислом. Нез’явлення вчасно на службу без поважних причин може бути вчинене як умисно, так і з необережності.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1, може бути тільки військовослужбовець строкової служби, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК - тільки особи офіцерського складу, прапорщики, військовослужбовці за контрактом, а передбаченого частинами 3 і 4 ст. 407 КК - всі категорії військовослужбовців.

2. Перейдемо до дезертирства. За певних умов - це найбільш серйозний злочин серед зазначених Вами у питанні. Відповідно і строки покарання тут чутливі.

Згідно статті 408 ККУ, якою врегульовання питання про відповідальність за дезертирство:

"1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років".

Кілька слів про характер і особливості цього злочину:

Об’єктом цього злочину є встановлений у Збройних Силах Укр аїни порядок проходження військової служби, відповідно до якого кожний військовослужбовець зобов’язаний нести військову службу упродовж встановленого законом строку, завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військовий обов’язок (статті 298, 312, 340 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.; статті 49, 54, 60 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999р.).

З об’єктивної сторони злочин полягає у самовільному залишенні військової частини або місця служби з метою повністю ухилитися від проходження військової служби або у нез’явленні з тією ж метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. Військовослужбовець, який вчиняє дезертирство, протизаконно припиняє виконувати свій конституційний обов’язок (статті 17, 65 Конституції Укр аїни) щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Дезертирство є тривалим злочином і починається з моменту самовільного залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Для закінченого складу цього злочину тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби значення не має. Повернення дезертира до місця служби або його прибуття до органів влади з явкою з повинною на кваліфікацію злочину не впливає. Фактична тривалість ухилення від військової служби може мати значення лише при визначенні ступеня суспільної небезпечності цього діяння та призначенні покарання. Готування та замах на дезертирство можливі лише до моменту самовіль­ного залишення частини або до моменту закінчення строку явки на службу. Готуван­ня може виявлятися в підшукуванні засобів для безперешкодного залишення частини або для приховування майбутнього незаконного перебування поза межами частини або місця служби, або іншому умисному створенні умов для вчинення дезертирства (наприклад, придбання підроблених документів, квитків тощо).

Замах на дезертирство можливий у вигляді умисних дій, беспосередньо спрямо­ваних на залишення території частини або місця служби (наприклад, спроба до втечі).

Добровільна відмова від дезертирства можлива лише до моменту залишення час­тини або місця служби чи до моменту закінчення строку явки до частини. Якщо військовослужбовець залишив частину з метою ухилення від проходження військової служби, але потім через деякий проміжок часу, незалежно від його тривалості, по­вернувся до частини чи з’явився до органів влади, у діях винного буде закінчений склад дезертирства, а його явку до частини чи органів влади слід розглядати як з’ явлення із зізнанням.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом і спеціально зазначеною у диспозиції статті метою ухилитися від військової служби. Мета може виникнути у військовослужбовця перед залишенням частини або в про­цесі вчинення самовільного залишення частини, при поверненні в частину з відря­дження тощо. Наявність цієї мети відрізняє дезертирство від самовільного залишення частини або місця служби, оскільки при самовільному залишенні військової частини злочинець має намір через певний час повернутися до виконання обов’язків з військо­вої служби, а кваліфікація діяння здійснюється залежно від строку його ухилення від військової служби. Тому тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби під час дезертирства на кваліфікацію не впливає. Об’єктивними даними, що підтверджують дійсні наміри військовослужбовця, який вчинив дезертирство, можуть бути: придбання військовослужбовцем для себе фіктивних документів, проживання під чужим іменем і приховування своєї належності до військових формувань, проживання на нелегальному становищі тощо.

Мотиви дезертирства можуть бути різноманітними: небажання виконувати обов’язки з військової служби, причини сімейного та побутового хар актеру, намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, боягузтво, легкодухість тощо.

Суб’єктами злочину можуть бути військовослужбовці строкової служби, у тому числі й ті, що відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні (Поло­ження про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України: затв. Указом Президента України від 5 квітня 1994 р.; ППВСУ «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» від 28 грудня 1996 р. № 15), курсанти та слухачі військово-навчальних закладів, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, військовослужбовці, які проходять службу за контрактом.

Особи, що відбувають кримінальне покарання в дисциплінарному батальйоні або відбувають дисциплінарний арешт на гауптвахті, за своїм правовим статусом є військовослужбовцями і несуть усі обов’язки з військової служби, покладені на них законами та військовими статутами. Тому у разі втечі з місця служби (гауптвахти чи дисциплінарного батальйону) з метою ухилитися від військової служби вони повинні нести відповідальність за дезертирство (ППВСУ «Про практику направлен­ня військовослужбовців, що скоїли злочин, в дисциплінарний батальйон» від 28 грудня 1996 р.).

Частина 2 ст. 408 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види дезертирства - дезертирство зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб, що складають підвищену небезпеку для військового правопорядку.

Дезертирство зі зброєю передбачає, що військовослужбовець, залишаючи місце служби з метою зовсім ухилитися від військової служби, виносить із собою штатну зброю (вогнепальну, холодну).

Слід врахувати, що дезертирство зі зброєю кваліфікується за ч. 2 ст. 408 КК лише у тому випадку, коли відсутні ознаки викрадення зброї (ст. 410 КК), тобто залежно від умислу винної особи.

3. Нарешті, що стосується відмови від виконання бойового завдання, то в цьому випадку дії правопорушника можна кваліфікувати і як "непокору" і як "невиконання наказу".

Згідно статті 402 ККУ, яка, на мою думку, повністю залежить від наслідків непокори:

"1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Примітка. Під бойовою обстановкою в розділі XIX цього Кодексу слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою.

Зверну Вашу увагу на характерні риси цього злочину:

Безпосереднім об’єктом злочину є установлений порядок підлеглості. Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 р., дає визначення понять «начальники» та «підлеглі», «старші та молодші за військовим званням».

Відповідно до ст. 28 цього Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Згідно зі ст. 30 Статуту начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов ’язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов ’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Стаття 31 Статуту дає визначення прямих та безпосередніх начальників, а ст. 32 - визначення начальників залежно від їх військових звань.

З об’єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу.

Начальник - особа, якій постійно чи тимчасово підлеглі інші військовослужбовці. Різняться начальники за службовим положенням та за військовим званням. Началь­ники, яким військовослужбовці підлеглі по службі, - прямі начальники, а найближчий з них - безпосередній начальник.

Наказ (розпорядження) - це обов’язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дій по службі. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має за мету досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось).

Наказ (розпорядження) може бути відданий письмово, усно або іншим способом, переданий безпосередньо підлеглому або через інших осіб, у тому числі по телефону, телеграфу, радіозв’язку тощо. З деяких питань військової служби встановлена тільки письмова форма віддання наказів (наприклад, з питань витрати грошових коштів).

Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав. Разом з тим у випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження вони не підлягають виконанню (ст. 60 Конституції Укр аїни). Підлеглий, який виконав явно злочинний наказ, та начальник, який його віддав, підлягають кримінальній відповідальності за вчинене.

Існують випадки, коли у зв’ язку з порушенням підлеглим загальних вимог вій­ськової служби начальник віддає наказ про припинення правопорушення та виконан­ня ним своїх обов’язків. Невиконання такого наказу підпадає під ознаки ст. 402 КК.

Відповідальність за ст. 402 КК настає за невиконання наказу, який містить кон­кретну вимогу. Невиконання вимог загальних обов’язкових норм, що містяться у статутах, рекомендаціях, інструкціях, не може розглядатися як непокора.

Відповідальність за невиконання таких загальних норм може наставати як за недбале ставлення до військової служби. За порушення ж статутних правил вартової, внутрішньої служби, правил водіння або експлуатації машин відповідальність настає за спеціальними нормами чинного Кодексу.

Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму не­виконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстра­тивно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватись не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно. Публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, свідчить про її підвищену суспільну небезпеку.

Суперечка підлеглого з приводу отриманого наказу, його обговорення не ство­рюють складу злочину, якщо наказ виконано. У цьому випадку суперечка може тяг­нути за собою лише дисциплінарну відповідальність.

Злочинність діяння відсутня, якщо непокора являє собою невиконання незаконного наказу.

Інше умисне невиконання наказу визначається тим, що підлеглий відкрито не заявляє, що не буде виконувати наказ начальника, наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконується. Поняттям невиконання наказу охоплюється: невико­нання дій, які передбачені наказом; вчинення дій, які заборонені наказом; неналежне виконання наказу, тобто відступ від його припису в часі, місці та характері дій.

Непокору слід вважати закінченим злочином з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.

З суб’єктивної сторони відкрита відмова виконати наказ начальника вчиню­ється тільки з прямим умислом, а інше умисне невиконання наказу може бути вчине­не як з прямим, так і непрямим умислом. Ставлення до тяжких наслідків - необереж­на форма вини.

Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними і для його кваліфікації значення не мають.

Суб’єктом злочину можуть бути військовослужбовець чи військовозобов’язаний під час проходження зборів, які за своїм службовим становищем чи військовим званням є підлеглими начальнику, що віддав наказ.

Частина 2 ст. 402 КК передбачає відповідальність за непокору, яку вчинила група осіб або яка спричинила тяжкі наслідки.

Групова непокора передбачає злочинну дію двох або більше осіб, об’єднаних спільністю умислу (див. коментар до ст. 28 КК). При непокорі, що вчинена групою осіб, кожний, хто відмовився виконати наказ начальника, освідомлює, що непокора здійснюється ним разом з іншою особою в складі групи. Для групової непокори наявність попередньої змови не є обов’язковою. При груповій непокорі винні виступають співвиконавцями.

Згідно статті 403 ККУ (невиконання наказу):

"1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років".

Щодо характерних особливостей злочину:

Цей злочин є різновидом невиконання наказу командира, тому на нього повною мірою поширюється положення про об’єкт посягання, поняття наказу, суб’єкт зло­чину, які подані в коментарі до ст. 402 КК

Об’єктивна сторона злочину полягае у невиконанні або неналежному виконанні наказу, що спричинило тяжкі наслідки. При невиконанні наказу відсутні ознаки, необ­хідні для визнання діяння непокорою, у тому числі відсутні відкрита заява про небажання виконувати наказ і демонстративні дії, що свідчать про явне небажання підлеглого коритися наказу начальника. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є настання через невиконання наказу тяжких наслідків (див. коментар до ст. 401 КК). Необхідно встановлювати наявність причинного зв’язку між невиконанням наказу та наслідками, які настали. У разі відсутності настання саме тяжких наслідків дії винної особи, яка вчинила невиконання наказу, складу цього злочину не утворюють і тягнуть за собою застосування норм Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини (злочинна недбалість або злочинна самовпевненість). При цьому винний не передбачає можливості невиконання наказу, хоча повинен був і міг це передбачити, або свідомо не виконує наказ, легковажно розраховуючи на конкретні обставини, завдяки яким наказ буде виконано.

Що стосується питання про умовне покарання

Тут Вам, перш за все, треба знати, що звільнення від покарання та його відбуванн врегульовано ст. 74 ККУ:

"1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.

4. Особа, яка вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною".

Щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням, то це можливо у зазначених Вами випадках далеко на завжди. Згідно ст. 75 ККУ:

"1. Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

3. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

4. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років".

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ

Висновки з наведених мною термінів відповідальності Ви, якщо уважно прочитаєте мою відповідь, можете легко зробити самі.

Як Ви зрозуміли, можливо, відповідальність за згаданими статтями ККУ багато в чому залежить від різних обставин. Тому надати однозначну відповідь щодо всіх цих статтей завдання дуже і дуже складне. Якщо взагалі можливе. Уомвне покарання теж можливо далеко не в усіх випадках і за певних умов.

Краще не доводити до таких злочинів, а подумати про можливі варіанти звільнення із ЗСУ, які передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

В січні 2023 року були внесені зміни до Кримінального кодексу України. Судам, відповідно до чинних змін, заборонено виносити пом’якшувати покарання, а також давати умовні терміни для військових, які засуджені за окремі злочини.

Серед найбільш поширених статей:

• Самовільне залишення військової частини.
• Дезертирство.
• Самовільне залишення поля бою.
• Непокора.
• Невиконання наказу.
• Насильство або погрози щодо начальника.

Мова йде про статті 402-403, 405, 407-408, 429 Кримінального кодексу України.

Більш детально:

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).

Під бойовою обстановкою слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником.

Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою (примітка до статті 402 Кримінального кодексу України).

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2839-20#Text

По-перше, закон заборонив призначати військовослужбовцю, який вчинив деякі військові злочини, покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або переходити до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в такій санкції.

По-друге, закон заборонив звільняти військовослужбовця (крім військовослужбовців, які є вагітними жінками чи жінками, які мають дитину віком до 7 років) від покарання з випробуванням.

По-третє, закон ще більше посилив покарання за деякі військові злочини, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, а саме: невиконання наказу, погрозу або насильство щодо начальника, самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирство і самовільне залишення поля бою або відмову під час бою діяти зброєю.

ВИСНОАОК:

ОТЖЕ, ЗА ПЕРЕЛІЧЕНІ ВАМИ ЗЛОЧИНИ УМОВНОГО СТРОКУ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО.

Доброго дня.

Як коротко - за самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Тепер детально:

Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає СЗЧ як:

самовільне залишення військової частини або місця служби;

нез’явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення;

нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Йдеться про відсутність на місці служби без дозволу командира або поважної причини тривалістю до десяти діб.

Покарання:

Накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.

Або штраф від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п’ятнадцяти діб, якщо це відбувається під час особливого періоду.

СЗЧ згідно з Кримінальним кодексом України:

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

Покарання:

Передбачається позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

Також в кримінальному кодексі є ще одна стаття — дезертирство.

По суті, це також є самовільним залишенням частини або місця служби. І під час дії воєнного стану воно карається позбавленням волі на строк від 5 до 12 років.

СЗЧ розглядається більше як тимчасове залишення місця служби без дозволу командира або поважних причин, або нез’явлення на неї впродовж певного періоду.

Дезертирство тим часом розглядається як умисне залишення частини чи місця служби з наміром ухилитися від служби. Тобто у випадку, коли повертатися військовослужбовець не збирається.

Вітаю Вас!

Хочу задати питання стосовно строку за сзч, за дезертирство і відказ від виконання бойового завдання :Як отримати умовний термін по одній із статей?За яке із цих порушень , буде найменший строк?Які статті будуть за ці правопорушення?

На жаль, але кожне із діянь є кримінальним злочином. Найбільш тяжким є дезертирство, передбачене статтею 408 КК України.

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131

Стаття 402. Непокора

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Примітка. Під бойовою обстановкою в розділі XIX цього Кодексу слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою.

{Стаття 402 в редакції Закону № 194-VIII від 12.02.2015}

Стаття 403. Невиконання наказу

1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Стаття 407. Самовільне залишення військової частини або місця служби

1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, -

караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, -

караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

5. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 408. Дезертирство

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Втім, доволі часто і СЗЧ, і дезертирство закінчуються умовними термінами.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/915/22

24 квітня 2024 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1

з участюсекретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, м.Костопіль обвинувальний акт у кримінальному провадженні №420221814900016 від 22.03.2022 року щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Велика Рішнівка Шепетівського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , із середньою спеціальною освітою, навідник-оператор 3-го розвідувального відділення 1-го розвідувального взводу 2-ї розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , старший солдат, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, -

за участю сторін та учасників кримінального провадження - прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого - ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

Старший солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, проходячи військову службу за контрактом на посаді навідника-оператора 3-го розвідувального відділення 1-го розвідувального взводу 2-ї розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, із метою ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, 04 березня 2022 року о 08.00 год. не з`явився на службу із відпустки до військової частини НОМЕР_1 , яка тимчасово знаходилася на Рівненському загальновійськовому полігоні, що за адресою: АДРЕСА_2 , та перебував поза межами вказаної військової частини за місцем проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , де проводить час на власний розсуд та обов`язки військової служби не виконує.

Таким чином, ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 408 КК України (чинної із 05 березня 2015 року) - дезертирство, тобто нез`явлення на службу із відпустки до військової частини з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану .

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , винним себе у пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю, підтвердив фактичні обставини справи, дав суду показання, що дійсно 04 березня 2022 року, через нестатутні відносини з командуванням, на 08.00 год. не з`явився на службу із відпустки до військової частини НОМЕР_1 , яка тимчасово знаходилася на АДРЕСА_2 та повернувся за місцем свого проживання, де вподальшому займався волонтерською діяльністю та не виконував обов`язки військової служби. У вчиненому щиро розкаявся, просив суд суворо не карати та обрати йому покарання не пов`язане з позбавленням волі, оскільки бажає надалі продовжити військову службу та стати на захист Вітчизни.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав себе винним у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позиції немає, а також їм зрозуміло, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до цих вимог закону суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого.

Оцінивши дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України доведена повністю та кваліфікація його дій за ч.4 ст. 408 КК України правильна, оскільки обвинувачений ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, вчинив нез`явлення на службу із відпустки до військової частини з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до вимог ст.65 КК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", суд призначає покарання, яке є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно ч.2 ст.50 цього Кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття та активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , відповідно до ст.67 КК України судом не встановлено.

Враховуючи викладене, тяжкість скоєного кримінального правопорушення, обставину, що пом`якшує покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину, суд вважає, що з метою виправлення обвинуваченого, попередження з його боку вчинення нових злочинів, слід призначити покарання в межах санкції ч. 4 ст. 408 КК України ближче до нижньої межі - 5 років позбавлення волі.

Обвинувачений ОСОБА_3 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, є учасником бойових дій, по місцю проживання характеризується позитивно.

Суд, у відповідності до ст.75 КК України та враховуючи сукупність пом`якшуючих покарання обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого, який розкаявся у вчиненому та запевнив суд, що він усвідомив свою провину та в подальшому вчиняти подібного не буде, особисте ставлення до вчиненого, його бажання надалі продовжити військову службу та захист Вітчизни, приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення його волі, прийнявши рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням, що буде достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Крім того, суд вважає необхідним покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 обов`язки у відповідності до пп. 1, 2 ч. 1 п.4 ч.3 ст. 76 КК України.

Речові докази та процесуальні витрати по даному кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов до обвинуваченого в межах кримінального провадження не заявлявся.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.374,376,395 КПК України, ст. ст. 50,54, 65, 66-67, 75, 76, ч.4 ст.408 КК України, суд

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

Відповідно до пп. 1,2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та відповідно до п.4 ч.3 цієї ж статті додатково покласти такий обов`язок, як виконання заходів, передбачених пробаційною програмою, поклавши здійснення такого нагляду за ОСОБА_3 на уповноважений орган з питань пробації за місцем його проживання.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_3 не обирався.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ч. 3 ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

СуддяОСОБА_1

З повагою!

ВІТАЮ ВАС, пані НАТАЛІЯ!

Умовний термін по таким статтям як правило лише за угоди зі слідством, або дуже гарної роботи адвоката, який пояснить суду іншу сторону медалі та мотиви військовослужбовця, які є пом"якшувальними обставинами формально, чи хоча б з точки зору людяності.

Точну статистику провести неможливо зараз. Адже за розпорядженням керівництва держави доступ до вироків судів по таким справам закрито для всіх, включаючи адвокатів. Тому про стан справ можна судити лише по неформальній статистиці адвокатів, які ведуть такі справи.

Як то кажуть, щоб умовні терміни не гріли душу і неповадно було.

Будь-яке порушення закону - це рано чи пізно ризик отримати відповідальність.

Не займайтеся такими речами. Нічим хорошим це для Вас не буде.

Проблема в тому, що Ви то Анонім, але ж юристи не Аноніми. І за "максимально відверті" відповіді щодо порушення законодавства - може загрожувати стаття 114-1 Кримінального кодексу України "Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань" - карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років. А в окремих випадках і Державна зрада.

Самовільне залишення військової частини

1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, -

караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, -

караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

5. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Тобто, внаслідок воєнного стану, застосовується саме ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, санкція якої від 5 до 10 років ув"язнення.

Дезертирство

Стаття 408. Дезертирство

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Тобто, внаслідок воєнного стану, застосовується саме ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України, санкція якої від 5 до 12 років ув"язнення.

Формально, дезертирство та СЗЧ брати близнюки. Кваліфікуючою ознакою діяння має бути аналіз мотивів вчинення злочину.

СЗЧ - це класичний проступок коли наприклад солдати строкової служби збігали з частини, коли дівчина виходить заміж за іншого, чи ще якісь сімейні чи інші обставини, або дідівщина та позастатутні відносини.

Дезертирство ж має бути підкріплене доказами того, що особа самовільно залишила частину з метою ухилитись від військової служби.

Оскільки компетенція досить низька у сучасних органів слідства, а військова прокуратура була ліквідована перед війною Президентом України, то як правило помилково кваліфікують дезертирство (ст. 408) саме як СЗЧ (ст. 407).

НЕПОКОРА або відмова від виконання наказів командира

Згідно зі статтею 403 КК України, невиконання наказу начальника, яке вчинене за відсутності ознак непокори в бойовій обстановці чи в умовах воєнного стану, карається позбавленням волі. Термін покарання – від 5-х до 8-ми років.

Стаття 403. Невиконання наказу

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Тобто, внаслідок воєнного стану, застосовується саме ч. 3 ст. 403 Кримінального кодексу України, санкція якої від 5 до 8 років ув"язнення.

ОДНАК, кваліфікуючою ознакою цієї статті є наявність того, що таке невиконання наказу має спричинити тяжкі наслідки.

Стаття 402. НЕПОКОРА.

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Примітка. Під бойовою обстановкою в розділі XIX цього Кодексу слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою.

Тобто, внаслідок воєнного стану, застосовується саме ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України, санкція якої від 5 до 10 років ув"язнення.

При цьому, ч. 4 ст. 402 ККУ не містить кваліфікуючих ознак щодо спричинених наслідків.

Як бачите, відповідальність за кожне кримінальне правопорушення, яке віднесено до тяжких та особливо тяжких за формальними ознаками, стартує від 5 років в"язниці.

За Кримінальним кодексом України 2001 р. умовному засудженню відповідає "звільнення від відбування покарання з випробуванням".

Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого судом від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки:1) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років;2) з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Згідно зі статтею 75 Кримінального кодексу України в чинній редакції.

1. Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

3. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

4. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Крім тяжкості вчиненого злочину, про особу винного можуть свідчити її вік, стан здоров'я, поведінка до вчинення злочину в побуті, за місцем роботи чи навчання, визнання її учасником війни, наявність у неї нагород, наявність судимості, адміністративних стягнень тощо. До інших обставин, які враховуються судом при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням, належать: сімейне становище винного, наявність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім'ї, громадянство і місце проживання винного тощо.

Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним є:1) невчинення засудженим нового кримінального правопорушення протягом визначеного, судом іспитового строку;2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього обов'язків ;3) невчинення засудженим систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення.

Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засуджений довів своє виправлення.

ОТЖЕ, лише ст. 402 КК України "НЕПОКОРА" не містить обмеження щодо можливості умовного терміну ув"язнення. А усі перелічені Вами випадки - не можуть бути в силу ч. 1 ст. 75 КК України застосовані до СЗЧ, дезертирства та відмови виконати наказ командира.

Тому, треба було відмовлятися від мобілізації. Коли вже в армії - умовні терміни дуже значна рідкість., адже суддям закон заборонив давати умовні терміни по більшості військових статей.

Хай Вам щастить!

З повагою та розумінням, юрист Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина)

Доброго дня,

Дезертирство є одним із видів військових кримінальних правопорушень, передбачене статтею 408 Кримінального кодексу України.

Дезертирство - самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.Об’єктом даного злочину є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби.Суб’єктом злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу (ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»).Об’єктивна сторона полягає у:

1. самовільному залишенні військової частини або місця служби;
2. нез’явленні на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Під час дезертирства особа залишається військовослужбовцем!Суб’єктивна сторонаДезертирство завжди характеризується прямим умислом. При чому, винний має намір ухилитися від військової служби назавжди, а не тимчасово.Кваліфіковані види дезертирства

1. Вчинення дезертирства зі зброєю – має місце у випадку, коли принаймні на початковому етапі злочину дезертир має при собі зброю (вогнепальну, холодну, чи інші види зброї, якими можуть оснащуватися військові формування та інші).
2. За попередньою змовою групою осіб – тобто спільне вчинення дезертирства двома і більше військовослужбовцями, які домовилися про це заздалегідь.
3. Дезертирство, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.
4. Дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

За дезертирство передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.Якщо даний злочин вчиняється зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб – винним загрожує ув’язнення на строк від п’яти до десяти років.

За дезертирство вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.А за дезертирство умовах воєнного стану або в бойовій обстановці винному загрожує позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу є правопорушенням.В залежності від конкретних обставин, таке діяння може бути кваліфіковане як адміністративне чи кримінальне правопорушення. В незалежності від того, як буде кваліфікований вчинок, спільним як для адміністративного так і для кримінального правопорушення є:

• суб’єкт - військовослужбовець;
• суб’єктивна сторона – прямий умисел з метою тимчасового ухилення від служби;
• об’єкт - порядок проходження військової служби.

Військова частина взагалі - це типова організаційна одиниця, що утримається на окремому штаті і призначається для виконання визначених завдань самостійно або у складі організаційної структури вищого рівня. Під військовими частинами також розуміють органи військового управління, з’єднання, військові частини, військові кораблі (екіпажі), військові навчальні заклади та установи.Однак у даному випадку – мається на увазі територія військової частини, межі якої можуть і не позначатися огорожею, але звичайно визначаються наказом командира частини з ілюстрацією їх на плані (схемі).Місце служби, якщо воно не збігається з розташуванням військової частини це будь-яке місце, де військовослужбовець має протягом визначеного часу виконувати військові обов’язки чи перебувати відповідно до наказу чи дозволу начальника.Самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати.Нез’явлення військовослужбовця вчасно на службу – це його нез’явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, смерть або тяжка хвороба членів його сім’ї, стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини, які підтверджені відповідними документами.

Самовільне залишення військової частини або місця служби кваліфікуються за статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якщо воно вчиняється:

1. військовослужбовцем строкової служби і триває до трьох діб;
2. військовослужбовцем (крім строкової служби), а також військовозобов’язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез’явлення їх вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

Об’єктивна сторона може мати наступні прояви:

1. самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби тривалістю до трьох діб;
2. нез’явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб;
3. самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) а також військовозобов’язаним та резервістом під час проходження зборів тривалістю до десяти діб;
4. нез’явлення військовослужбовця (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин у разі призначення або переведення тривалістю до десяти діб;
5. нез’явлення військовослужбовця (крім строкової служби) з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

За самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцю строкової служби загрожує арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб, а якщо таке сталося з військовослужбовцем строкової служби, на якого протягом року вже накладалося таке стягнення - арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до п'ятнадцяти діб.Якщо дане правопорушення вчиняє військовослужбовець (крім строкової військової служби), чи військовозобов’язаний та резервіст під час проходження зборів, покарання може бути у вигляді накладення штрафу від від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500 -17000 грн) або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.У разі самовільного залишення військової частини або місця служби в умовах особливого періоду, крім воєнного стану штраф може сягати від від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000 -34000 грн), а арешт з утриманням на гауптвахті - від десяти до п'ятнадцяти діб.

Відповідно до вимог статті 407 Кримінального кодексу України злочином визнається: самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, а також вчинене в умовах особливого періоду, воєнного стану чи бойовій обстановці.Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.Бойова обстановка - це період знаходження військової частини, підрозділу або окремих військовослужбовців у безпосередньому зіткненні з противником, підготовка або ведення бою (бойової операції). Вона може виникати не лише у воєнний час, але й в мирний.Об’єктивна сторона полягає у діях або бездіяльності і може мати такі прояви:

1. самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби тривалістю понад три доби, але не більше місяця;
2. нез’явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця;
3. самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року;
4. нез’явлення військовослужбовця (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року;
5. самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць;
6. самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин в умовах особливого періоду, крім воєнного стану;
7. самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

За самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу понад три доби, але не більше місяця винному загрожує покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.Якщо військовослужбовець (крім строкової служби) самовільно залишив військову частину або місце служби, а також не з'явився вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, повторно протягом року покарання призначається у вигляді штрафу від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000 - 68000 грн) або службового обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.Якщо будь-який військовослужбовець самовільно залишив військову частину або місце служюи, а також не з'явився вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць- його може бути покарано позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.За самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.