Яка відповідальність за похід в сзч і яка за відмову від виконання бойового наказу?

Вітаю!

ВИ НЕ МОЖЕТЕ ВІДМОВИТИСЯ ВИКОНУВАТИ НАКАЗ - ЗА ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

В січні 2023 року Президент Володимир Зеленський підписав закон щодо посилення відповідальності для військовослужбовців за самовільне залишення поля бою, військової частини чи іншого місця служби, невиконання наказів та інші порушення військової дисципліни.

За цим законом, зокрема, судам заборонять пом'якшувати покарання чи давати умовні терміни для військових, засуджених за окремі види злочинів:

- непокора (ст. 402)

невиконання наказу (ст.403)

погрози або насильство щодо начальника (ст.405)

самовільне залишення військової частини (ст.407)

дезертирство (ст.408)

самовільне залишення поля бою (ст. 429)

Також зростають терміни покарання за військові злочини.

НЕ ТРЕБА ОФІЙЦІЙНО ВІДМОВЛЯТИСЯ І ТИМ БІЛЬШЕ ПОДАВАТИ РАПОРТ ПРО ВІДМОВУ І ТОДІ НЕ БУДЕ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ:

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141):

Конституція України | від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (rada.gov.ua)

"Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь".

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88):

Кримінальний процесуальний к... | від 13.04.2012 № 4651-VI (rada.gov.ua)

"Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Стаття 18. Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї

1. Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення".

Написання рапорту про відмову виконувати наказ - буде доказом вашої вини у провадженні про невиконання наказу, тобто визнанням вини.

Я РАДЖУ ПИСАТИ РАПОРТ НА ПРОВЕДЕННЯ МЕДИЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ, З МЕТОЮ ВИЯВЛЕННЯ У ВАС ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ ТА ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ПРО МОЖЛИВІСТЬ ПОДАЛЬШОГО ПРОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

(https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12/conv#n...):

Стаття 11. Право військовослужбовців на охорону здоров'я та медичну допомогу

1. Охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби.

Військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

СТАТУТ ВНУТРІШНЬОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

(https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/548-14#Text):

Лікувально-профілактичні заходи

254. Військовослужбовці зобов’язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов’язаний направити хворого до медичного пункту частини.

255. Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини.

Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

260. На стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).

ТАКОЖ ПАРАЛЕЛЬНО ДРУГИМ РАПОРТОМ ЗВЕРНІТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ.

Військовий психолог — це фахівець, який вміє розпізнавати негативні психічні стани військовослужбовців та може надати кваліфіковану допомогу щодо збереженням психічного здоров’я особового складу. Вміє розпізнати проблеми у військовому колективі та забезпечити шляхи їх вирішення.

Головне завдання військового психолога — допомогти таким чином, щоб той виконував своє завдання на високому рівні. Військовий психолог оцінює морально-психологічний стан колективу та забезпечує його якісне функціонування для виконання завдань за призначенням.

З важливого — військовий психолог розуміється у розпізнаванні бойових психічних травм, впливові на морально-психологічний стан колективу та шляхах відновлення боєздатності особового складу.

Для будь-якого військовослужбовця морально-психологічна підтримка потрібна на всіх етапах його військової служби, адже зазвичай військова служба — це професія, яка несе в собі велике навантаження: як моральне, так і фізичне.

Досвідчений, компетентний психолог може провести якісну психологічну діагностику на наявність психологічної травми та її наслідків. Після цього він проводить психологічну роботу відповідно до Протоколу надання психологічної допомоги військовослужбовцям Збройних сил України в бойових умовах. Якщо військовослужбовцю не достатньо допомоги психолога, то його направляють на лікування у медико-реабілітаційні заклади.

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ може звернутися самостійно у центр морально-психологічного забезпечення. Але у кожній військовій частині є групи контролю бойового стресу. У кожному підрозділі, батальйоні та загоні є свій психолог. Є заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення.

Координати центру: https://web.facebook.com/CMASua/?_rdc=1&_rdr

Телефон центру: +380 44 454 7429

НІ В ЯКОМУ РАЗІ ВІДКРИТО (ПИСЬМОВО АБО УСНО) НЕ ВІДМОВЛЯЙТЕСЬ ВІД ВИКОНАННЯ НАКАЗУ.

РАПОРТОМ ВИМАГАЙТЕ ВІДПРАВИТИ ВАС НЕ МЕДИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ З МЕТОЮ ВИЯВЛЕННЯ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ ТА ПОПУШЕНЬ ФУНКЦІЙ ВАШОГО ОРГАНІЗМУ.

ххх

ПРОІГНОРУВАТИ РАПОРТ НЕ МАЮТЬ ПРАВА.

Міноборони зробило те, чого так чекала величезна кількість військовослужбовців - врегулювало питання подання та розгляду рапортів.

Мова йде про Наказ № 531 від 06.08.24 р. "Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України", який розповсюджується на військовослужбовців ЗСУ та Державній спеціальній службі транспорту.

Його основні нормами:

1️. Рапорт, як і раніше, має подаватись безпосередньому командиру. Але якщо він не може вирішити порушене у рапорті питання або відмовляється розглядати рапорт - вищестоящому командирові.

2️. Врегульовані строки розгляді рапортів.

Рапорти мають бути розглянути в такі строки:

-усні рапорти - негайно, але не довше строку розгляду паперових рапортів

-паперові та електронні рапорти щодо питань військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів, збереження життя і здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин - невідкладно, але не довше 48 годин.

-паперові та електронні рапорти з інших питань - протягом 14 днів.

При цьому відлік строку починається не з моменту реєстрації рапорту у службі діловодства, а з моменту фактичної подачі рапорту по команді.

3️. Встановлені мінімальні вимоги до змісту рапорту та заборона вимагати дотримуватись певного шрифту, інтервалу тощо (про це зроблю окремий допис)

4️.Закріплена вимоги до змісту резолюції командирів на рапортах. У випадку відмови обов'язково мають бути зазначені правова підстава та обґрунтування.

5️. Нарешті закріплена норма, про яку я так багато говорю: якщо проміжний командир не погодив рапорт, це не зупиняє рух рапорту - рапорт має бути направлений до того командира, який повноважний приймати остаточне рішення по суті рапорту.

6️. Якщо командир не погоджує рапорт через недостатність наданої інформації чи документів, він зобов'язаний чітко вказати вичерпний перелік підстав та документів, які необхідно додати для вирішення питання по суті.

Інакше кажучи, розповсюджене формулювання "Подано неповний пакет документів" не є належним результатом розгляду рапорту

7️. Заборонено вимагати попереднє усне погодження рапорту (що на практиці мале місце)

8️. Нормативно закріплена можливість направляти рапорт поштою.

9️. Закріплена можливість подавати рапорт в електронній формі, в тому числі через додаток "Армія+".

При цьому кожен командир зобов'язаний повідомити своїм підлеглим свій ID-номер в системі та ID-номер СЕДО підрозділу.

10. Закріплена заборона негативного ставлення чи притягнення до відповідальності військовослужбовця за сам факт подачі рапорту.

Вітаю Вас!

Відповідно до закону військовослужбовці мають право звертатись до свого командування з рапортом по різним питанням: звільнення з військової служби, направлення на ВЛК, отримання лікування, надання відпустки тощо.

Військовому потрібно подати рапорт про направлення на ВЛК у зв'язку з різким погіршення стану здоров'я, що унеможливлює його проходження військової служби та виконання покладених на нього обов'язків.

Якщо він відмовиться від виконання наказу - то скоріш за все командування розціне даний поступок як непокору і в такому випадку йому доведеться відстоювати свої право у судовому порядку.

Проте, згідно статті 37 розділу І, частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» підлеглий має право звернутися до командира з проханням уточнити наказ.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Саме тому у випадках невпевненості у можливості виконати наказ раджу писати рапорт про уточнення наказу, обов’язково в ньому зазначаючи про те, що військовослужбовець НЕ відмовляється виконувати наказ, а просто по стану здоров'я не в змозі виконувати покладені на нього обов'язки.

Стаття 41 Кримінального кодексу України визначає, що наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Тобто виконанню підлягає тільки законний наказ.

Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження. Також зауважу, що виконавець наказу може бути звільнений від відповідальності, якщо він не усвідомлював і не міг усвідомлювати злочинність наказу. У такому випадку відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ.

Крім того, військовослужбовець можете подати скаргу на командира за перевищення службових повноважень до вищестоящого командування.

Щодо кримінальної відповідальності, то

Згідно статті 403 Кримінального кодексу України

1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, - карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Згідно статті 407 Кримінального кодексу України

5. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Згідно статті 408 Кримінального кодексу України

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу - караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, Сергію!

Як вчинити в даній ситуації та правильно йому відповитись від наступного виїзду на бойові.

Перше, що потрібно зробити у даному випадку - це подати рапорт на ім'я командира із проханням направити Вашого родича на лікування у зв'язку із значним погіршенням стану здоров'я та повторне проходження ВЛК.

Крім цього, при відправці у зону бойових дій, подати рапорт на роз'яснення наказу, оскільки виконання останнього може загрожувати життю військовослужбовця.

Може можливо зробити якийсь перевод в тил чи іншу частину,але щоб він більше не ходив на бойові завдання? Потрібна допомога як це все правильно зробити з мінімальною шкодою для нього?

Для переміщення потрібно мати підстави, наприклад, стан здоров'я, але для того необхідно пройти ВЛК та отримати рішення останньої "придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв’язку, оперативного забезпечення, охорони".

Також потрібно мати відношення від частини до якої Ваш родич бажає перевестись.

Яка буде в нього зараз відповідальність якщо він піде в СЗЧ, і яка буде відповідальність якщо він дасть просто відмову в частині від вихода на бойові?

І в першому, і в другому випадку передбачена кримінальна відповідальність.

Стаття 402 ККУ. Непокора.

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 407 ККУ. Самовільне залишення військової частини або місця служби

"1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, -

караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, -

караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

5. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років".

Проте, нещодавно були прийняті зміни до статті 401 ККУ, які надають можливіть "звільнення" від кримінальної відповідальності за певних обставин.

Стаття 401. Поняття військового кримінального правопорушення.

5. Особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю Вас.

На жаль, але складна історія. Ви абсолютно праві, тут потрібно бути дуже обережним, оскільки його відмова може бути кваліфікована як непокора або відмова від виконання наказу, вчинені в умовах воєнного стану.

Якщо у нього з'явились проблеми зі здоров'ям, йому терміново потрібно подати рапорт про погіршення стану здоров'я безпосередньому командиру, який зобов'язаний направити до медичної частини. В рапорті посилайтесь на статтю 254 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України".

Підкреслюю, командир зобов'язаний направити його до медичної частини. Далі, медикам доведіть свої проблеми, якщо є - покажіть відповідні медичні документи. Після медиків є сенс подавати рапорт про направлення на лікування та обстеження.

ПОТРІБНО ПОДАВАТИ ПИСЬМОВИЙ РАПОРТ КОМАНДИРУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ ПРО ПОГІРШЕННЯ СТАНУ ЗДОРОВ'Я ТА НАПРАВЛЕННЯ НА ЛІКУВАННЯ ТА ДОДАТКОВЕ МЕДИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ!

КРІМ ТОГО, ПОТРІБНО СКАРЖИТИСЬ ДО МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ.

ЗВЕРТАЮ УВАГУ НА лінію Міністерства оборони України та ЗСУ для скарг щодо порушень порядку мобілізації:

0-800-500-410;

0-800-500-442;

044-454-44-99.

Назвати:

- ПІБ мобілізованої особи;

- Номер в/ч, в яку направили.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МОЖЕ БУТИ, АЛЕ ПОТІМ ДЛЯ ЇЇ ПРИТЯГНЕННЯ ПОТРІБНО БУДЕ ПРОВЕСТИ ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ, ПІД ЧАС ЯКОГО ЧОЛОВІК АРГУМЕНТУЄ ВІДМОВУ ВИКОНАННЯ НАКАЗУ КРИТИЧНИМ СТАНОМ ЗДОРОВ'Я!

Якщо вже ніяк не будуть реагувати, тоді можливо думати і про подальші кроки. Маю всі зразки рапортів.

З повагою!

Доброго дня.

Під час війни відповідальність за СЗЧ та нез’явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойових обставинах, тривалістю понад три доби передбачає від 5 до 10 років в’язниці.

Адміністративна відповідальність

Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає СЗЧ як:

самовільне залишення військової частини або місця служби;

нез’явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення;

нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Йдеться про відсутність на місці служби без дозволу командира або поважної причини тривалістю до десяти діб.

Покарання:

Накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.

Або штраф від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п’ятнадцяти діб, якщо це відбувається під час особливого періоду.

Однак кодекс про адміністративні правопорушення не містить окремої норми за такий вчинок саме під час дії воєнного стану.

Кримінальна відповідальність

Кримінальний кодекс України, на відміну від адміністративного, має прив’язку до режиму воєнного стану. Тож, СЗЧ згідно з Кримінальним кодексом:

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

Покарання:

Передбачається позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

Також в кримінальному кодексі є ще одна стаття — дезертирство.

По суті, це також є самовільним залишенням частини або місця служби. І під час дії воєнного стану воно карається позбавленням волі на строк від 5 до 12 років.

СЗЧ розглядається більше як тимчасове залишення місця служби без дозволу командира або поважних причин, або нез’явлення на неї впродовж певного періоду.

Дезертирство тим часом розглядається як умисне залишення частини чи місця служби з наміром ухилитися від служби. Тобто у випадку, коли повертатися військовослужбовець не збирається.

Добрий вечір!

Відповідно до норм чинного законодавства військовослужбовець повинен виконувати накази/розпорядження свого командира. Можна не виконувати лише явно злочинні накази чи розпорядження. Загрожуватиме кримінальна відповідальність за ч. 4 ст. 402 КК України (непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років, - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

СТАТУТ ВНУТРІШНЬОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/548-14#Text):

Загальні обов’язки військовослужбовців

11. Необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов’язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов’язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок;

бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов’язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;

дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;

бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;

вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;

виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

ДИСЦИПЛІНАРНИЙ СТАТУТ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/551-14#Text):

4. Військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця:

додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;

бути пильним, зберігати державну таємницю;

додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;

виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;

поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків;

не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов’язків військової служби.

6. Право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов’язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов’язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Командир зобов’язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.

Кримінальний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text):

Стаття 402. Непокора

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення;

3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім;

4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності;

5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого;

8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

1. За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

{Стаття 69 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008, № 4025-VI від 15.11.2011, № 1698-VII від 14.10.2014, № 2617-VIII від 22.11.2018, № 1576-IX від 29.06.2021}

Стаття 69-1. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання

1. За наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

ЗРАЗОК СУДОВОГО РІШЕННЯ ПО СХОЖОМУ ВИПАДКУ - https://reyestr.court.gov.ua/Review/105219873

Доброго дня, Дезертирство є одним із видів військових кримінальних правопорушень, передбачене статтею 408 Кримінального кодексу України.

Дезертирство - самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.Об’єктом даного злочину є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби.Суб’єктом злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу (ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»).Об’єктивна сторона полягає у:

1. самовільному залишенні військової частини або місця служби;
2. нез’явленні на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк. Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання (Постанова ККС ВС від 01 грудня 2022 року справа № 297/2178/21).

Під час дезертирства особа залишається військовослужбовцем!Суб’єктивна сторонаДезертирство завжди характеризується прямим умислом. При чому, винний має намір ухилитися від військової служби назавжди, а не тимчасово.

Обов`язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають). Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів (Постанова ККС ВС від 01 грудня 2022 року справа № 297/2178/21).Кваліфіковані види дезертирства

1. Вчинення дезертирства зі зброєю – має місце у випадку, коли принаймні на початковому етапі злочину дезертир має при собі зброю (вогнепальну, холодну, чи інші види зброї, якими можуть оснащуватися військові формування та інші).
2. За попередньою змовою групою осіб – тобто спільне вчинення дезертирства двома і більше військовослужбовцями, які домовилися про це заздалегідь.
3. Дезертирство, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.
4. Дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

За дезертирство передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.Якщо даний злочин вчиняється зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб – винним загрожує ув’язнення на строк від п’яти до десяти років.

За дезертирство вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.А за дезертирство умовах воєнного стану або в бойовій обстановці винному загрожує позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Законом України «Про оборону України» даються визначення поняття особливий період та воєнний стан. Отже, відповідно до вказаного Закону:

- особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу є правопорушенням.В залежності від конкретних обставин, таке діяння може бути кваліфіковане як адміністративне чи кримінальне правопорушення. В незалежності від того, як буде кваліфікований вчинок, спільним як для адміністративного так і для кримінального правопорушення є:

• суб’єкт - військовослужбовець;
• суб’єктивна сторона – прямий умисел з метою тимчасового ухилення від служби;
• об’єкт - порядок проходження військової служби.

Військова частина взагалі - це типова організаційна одиниця, що утримається на окремому штаті і призначається для виконання визначених завдань самостійно або у складі організаційної структури вищого рівня. Під військовими частинами також розуміють органи військового управління, з’єднання, військові частини, військові кораблі (екіпажі), військові навчальні заклади та установи.Однак у даному випадку – мається на увазі територія військової частини, межі якої можуть і не позначатися огорожею, але звичайно визначаються наказом командира частини з ілюстрацією їх на плані (схемі).Місце служби, якщо воно не збігається з розташуванням військової частини це будь-яке місце, де військовослужбовець має протягом визначеного часу виконувати військові обов’язки чи перебувати відповідно до наказу чи дозволу начальника.Самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати.Нез’явлення військовослужбовця вчасно на службу – це його нез’явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, смерть або тяжка хвороба членів його сім’ї, стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини, які підтверджені відповідними документами.

Самовільне залишення військової частини або місця служби кваліфікуються за статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якщо воно вчиняється:

1. військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб;
2. військовослужбовцем (крім строкової служби), а також військовозобов’язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез’явлення їх вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

Об’єктивна сторона може мати наступні прояви:

1. самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби тривалістю до трьох діб;
2. нез’явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб;
3. самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) а також військовозобов’язаним та резервістом під час проходження зборів тривалістю до десяти діб;
4. нез’явлення військовослужбовця (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин у разі призначення або переведення тривалістю до десяти діб;
5. нез’явлення військовослужбовця (крім строкової служби) з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

За самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб (ч.1 ст.172-11 КУпАП). Якщо таке сталося з військовослужбовцем, на якого вже накладалося таке стягнення, в такому випадку передбачена відповідальність у вигляді арешту з утриманням на гауптвахті на строк від семи до п’ятнадцяти діб (ч.2 ст. 172-11 КУпАП).

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов’язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, - тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.

У разі самовільного залишення військової частини або місця служби в умовах особливого періоду, крім воєнного стану штраф може сягати від від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000 -34000 грн), або арешт з утриманням на гауптвахті - від десяти до п'ятнадцяти діб.

Відповідно до вимог статті 407 Кримінального кодексу України злочином визнається: самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, а також вчинене в умовах особливого періоду, воєнного стану чи бойовій обстановці. Обов`язковою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, є мета, яка полягає у тому, що військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби тимчасово (постанова ККС ВС від 01 грудня 2022 року справа № 297/2178/21).Під бойовою обстановкою слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою (примітка статті 402 Кримінального кодексу України).Об’єктивна сторона полягає у діях або бездіяльності і може мати такі прояви:

1. самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби тривалістю понад три доби, але не більше місяця;
2. нез’явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця;
3. самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року;
4. нез’явлення військовослужбовця (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року;
5. самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць;
6. самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин в умовах особливого періоду, крім воєнного стану;
7. самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

За самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця винному загрожує покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.Якщо військовослужбовець (крім строкової служби) самовільно залишив військову частину або місце служби, а також не з'явився вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, повторно протягом року покарання призначається у вигляді штрафу від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000 - 68000 грн) або службового обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.Якщо будь-який військовослужбовець самовільно залишив військову частину або місце служби, а також не з'явився вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць- його може бути покарано позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.За самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.