Поділ майна подружжя

Доброго дня, Катерино! Ні, хоча Ваш чоловік формально може про це заявити, але позбавлення власності без згоди іншої сторони - дуже рідко зустрічається в судовій практиці та не грунтується на законі. Ваші частки рівні, а отже компенсація можлива лише за Вашої згоди на це. Крім того я особисто (та значна частина суддів) вважають, що заявляти вимоги про розлучення та про поділ майна в одному позові - недоречно, адже перешкоджає швидкому розлученню. Тому такі справи мають бути роз"єднані на дві окремі, оскільки поділ майна через суд може відбуватися РОКАМИ.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди застосовують положення частин четвертої та п’ятої статті 71 Сімейного кодексу України щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п’ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку. Принцип обов’язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду. Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки. Оцінюючи положення частини п’ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд зробив висновок, що ця норма не вимагає обов’язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 02 травня 2018 року залишено без змін.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/87423852

За таких обставин співвласник майна може (а) позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості своєї частки на підставі ст. 364 Цивільного кодексу України або (б) домогтися позбавлення інших співвласників власності на їх частку у майні на підставі ст. 365 Цивільного кодексу України.

Стаття 364 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки, проте така компенсація може бути надана лише за його згодою.

При прийнятті рішень у такій категорії справ, суди, зазвичай, встановлюють:

(1) чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом;

(2) чи користуються спільним майном інші співвласники – відповідачі у справі;

(3) чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до ч. 3 ст. 358 Цивільного кодексу України;

(4) чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

За такої конструкції спору, передбаченою ст. 364 Цивільного кодексу України – коли особа бажає позбутися своєї часки у праві спільної власності, важливо пам’ятати, що згода інших співвласників не є обов`язковою. Водночас, суди зазвичай встановлюють чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які мають/не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Надання оцінки матеріальному стану сторони у спорі є досить неоднозначним і суб’єктивним. З аналізу судової практики вбачається, що суд може враховувати як підставу для наявності у відповідача фінансової можливості виплати іншій стороні грошової компенсації – нещодавній продаж іншого сумісного майна, стабільний дохід або наявність іншого майна у власності.

В свою чергу, підставою для відмови у припиненні права власності із стягненням грошової компенсації з іншого співвласника можуть бути – пенсійний вік та невеликий дохід особи, вiдсутність іншого джерела доходу або майна.

Вимога одного з власників про стягнення з іншого співвласника грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

Проте як вже було зазначено вище практика не є однозначною. Так, Верховний Суд у своїй постанові від 27.02.2019 у справі №464/7011/16-ц вказав на те, що примусове припинення права власності можливе лише на підставі ст. 365 Цивільного кодексу України, яка передбачає попереднє внесення позивачем вартості його частки на депозитний рахунок суду. Оскільки у справі, яка розглядалась, позивачкою такі кошти внесено не було – їй було відмовлено у позові. Втім, така позиція є досить незрозумілою, оскільки ст. 365 Цивільного кодексу України регулює випадки з іншою правовою природою – де саме співвласники є позивачами у справі, які бажають позбавити іншого зі співвласників його частки у праві власності.

Так, внесення позивачем на депозитний рахунок суду вартості частки відповідача – особи, яку бажають позбавити її власності, є виправданим. Такий підхід дозволяє створити ефективний механізм охорони прав особи, право на частку якої припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення.

В свою чергу, у наведеному випадку позивачка бажає позбутися свого права власності – відповідно, вона, навпаки, бере на себе ризики втрати свого права, не отримавши за нього ніякої компенсації.

Випадки, коли позивач - співвласник майна, домагається позбавлення інших співвласників - відповідачів по справі, права власності на частку у майні, регулюються ст. 365 Цивільного кодексу України.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду за наявності будь-якої із обставин, передбачених у згаданій статті:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Примусове припинення одного зі співвласників його частки у праві власності на підставі ст. 365 Цивільного кодексу України не передбачає отримання згоди останнього, проте можливе лише за умови попереднього внесення позивачем вартості частки іншого співвласника на депозитний рахунок суду.

Процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку – є превентивним заходом щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою. Така процесуальна дія є релевантною, оскільки на підставі такого рішення один зі співвласників втрачає своє право власності, а інша особа - набуває право на цю частку.

Оскільки між подружжям нe досягнуто згоди щодо способу поділу спільного майна та враховуючи, що сторони на депозитний рахунок вартість частини майна не вносили, в такому випадку обґрунтованим є висновок про визнання за кожним із сторін права власності на 1/2 частину спірного майна. Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року залишено без змін.

Відповідний правовий висновок був викладений у постановах Верховного Суду України:

1) від 03 червня 2015 року, справа № 6-38цс15 - http://reyestr.court.gov.ua/Review/44666116

2) від 03 липня 2013 року, справа № 6-61цс13 - http://reyestr.court.gov.ua/Review/32532909

3) від 02 жовтня 2013 року, справа № 6-79цс13 - http://reyestr.court.gov.ua/Review/34180776

4) від 11 березня 2015 року, справа № 6-21цс15 - http://reyestr.court.gov.ua/Review/43307434

5) від 16 грудня 2015 року, справа № 6-1109цс15 - http://reyestr.court.gov.ua/Review/54688992

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/19826/15-ц (провадження № 61-26190св18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/86468310

Аналогічна позиція сформульована у постановах Верховного Суду:

1) від 29 січня 2020 року у справі № 642/2179/17 (провадження № 61-10217св19) http://reyestr.court.gov.ua/Review/87517083

2) від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/6236/16-ц (провадження № 61-19815св18) http://reyestr.court.gov.ua/Review/77473482

3) від 18 липня 2018 року у справі № 209/974/15-ц (провадження № 61-31318св18) http://reyestr.court.gov.ua/Review/75498185

4) від 06 листопада 2019 року у справі № 161/11764/15-ц(провадження № 61-24242св18) http://reyestr.court.gov.ua/Review/86207408

5) від 06 листопада 2019 року у справі № 314/3916/15-ц (провадження № 61-1925св19) http://reyestr.court.gov.ua/Review/85836183

6) від 29січня 2020 року у справі № 642/2179/17 (провадження № 61-10217св19) http://reyestr.court.gov.ua/Review/87517083