Звільнення від військової служби, тим що я являюсь матір'ю двох неповнолітніх дітей, яких виховую і утримую самостійно.

Доброго дня.

Підстави для звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу". Цей перелік є вичерпним, тобто інших підстав бути не може.

Відповідно до аб. 6 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці звільняються через сімейні обставини або з інших поважних причин, звільнитись можуть військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Таким чином, те що колишній чоловік не приймає фактичної участі в вихованні дітей, не є підставою для Вашого звільнення.

З повагою, адвокат С.Гіммельфарб

Вітаю Вас, пані Христино!

На жаль, Ви зможете звільнитись з військової служби лише в тому випадку, якщо отримаєте рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дітей.

На даний час, юрист відмовив Вам правомірно.

Згідно частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

• військовослужбовці-жінки - у зв’язку з вагітністю;
• військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
• дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
• перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;
• військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;
• військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;
• виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов’язані її виховувати;
• утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
• виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати;
• необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
• необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;
• необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я;
• необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім’ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я;
• у зв’язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;
• якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
• якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року)".

Згідно Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України для звільнення по самостійному вихованню дітей Вам потрібно надати рапорт та:

1. Копію свідоцтв про народження дітей;

2. Один із документів:

• копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або
• копія рішення суду про визнання одного із батьків безвісно відсутнім, або
• оголошення померлим, або
• копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або
• копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або
• документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України);

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, Христина!

Чи можливо доказати військовій частині, що я маючи двох неповнолітніх дітей утримую їх самостійно? Колишній чоловік виплачує лише аліменти, що місячно в розмірі 2400 на 2 -х дітей і не приймає участі в їхньому вихованні, лікуванні, забезпеченні, навчанні.

Це буде доволі складно, Христина. Якщо чоловік сплачує аліменти, це означає, що він утримає дітей. Я розумію, що 2,5К зараз не вистачить навіть на те, аби прогодувати одну дитину, проте та, на жаль, в такому варіанті Ви не можете стверджувати, що утримуєте дітей самостійно.

Юрист в частині де я проходжу службу відмовив в даному випадку в звільнені, кажучи що це недоцільно. Хоча по законодавству про захист материнства і дитинства я маю право і не зобов'язана доводити, тому що я їх народила.

Юрист відмовив у звільненні, оскільки керується ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу" та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Частина 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу»:

12. Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

3) під час дії воєнного стану:

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

При поданні до звільнення з військової служби за підставами:

5. Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

14) військовослужбовцями, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, зник безвісти, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України:

• копія свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства (материнства) особи;
• один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного із батьків безвісно відсутнім, або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України);

В рішеннях про розлучення вказано, що діти проживають зі мною, додатково довідка про склад сім'ї, діти навчаються в тому ж місці де і проживають зі мною, зі школи довідка що батько за все навчання дитини ні разу не поцікавився і не з'являвся в школі. В рішенні про стягнення аліментів вказано, що утримуючи самостійно двох неповнолітніх дітей я прошу відповідача виплачувати аліменти.

Так, Ви маєте вагомий перелік документів, який може слугувати підтвердженням того, що Ви самостійно виховуєте дітей, але для звільнення Вам необхідно додати до рапорту рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Тобто, без цього документу Вам не погодять звільнення і це вже зрозуміло, виходячи з викладеного Вами у питанні.

Отже, станом на зараз у Вас є два шляхи:

1. Подати рапорт, отримати відмову та оскаржувати її в адміністративному суді.

2. Встановити у судовому порядку факт самостійного виховання та утримання дитини, а потім подавати рапорт на звільнення.

І перший, і другий варіанти мають багато нюансів та будуть доволі складними у реалізації, враховуючи той факт, що батько дітей офіційно сплачує аліменти.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про військовий обов'язок і військову службу

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12#top

Стаття 26. Звільнення з військової служби

5. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах:

3) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

12. Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

3) під час дії воєнного стану:

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

---

Раніше визначення поняття «одинока матір» ґрунтувалось відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 та п. 5 ч. 13 ст. 10 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Таким чином, для визнання «іншої жінки» одинокою потрібно було дві ознаки:

• вона i виховує дитину;
• сама її утримує.

Після набрання чинності Законом Закону України «Про відпустки» таке поняття одинокої матері не повинно застосовуватись, оскільки п. 5 частини дванадцятої ст. 10 цього Закону України «Про відпустки» визначає одиноку матір (батька) як таких, які виховують дитину без батька (матері).

Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої.

Тому до категорії «одинока матір» належить:

• жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері;
• вдова;
• жінка, яка виховує дитину без батька (у тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, i жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

АЛЕ, зазначене визначення терміна «одинока мати» застосовується тільки для надання пільг і гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо відпусток.

НАЖАЛЬ, ЦЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ НЕМОЖЛИВО ЗАСТОСУВАТИ ДЛЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ - Я ДУМАЮ, ЩО ВАМ НЕОБХІДНО В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ ДОВОДИТИ ФАКТ, ЩО ВИ ОДИНОКА МАТИ, А ВЖЕ ПОТІМ ПОДАВАТИ РАПОРТ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ З ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ,

Вітаю Вас.

Чи можливо доказати військовій частині, що я маючи двох неповнолітніх дітей утримую їх самостійно? Колишній чоловік виплачує лише аліменти, що місячно в розмірі 2400 на 2 -х дітей і не приймає участі в їхньому вихованні, лікуванні, забезпеченні, навчанні. Юрист в частині де я проходжу службу відмовив в даному випадку в звільнені, кажучи що це недоцільно. Хоча по законодавству про захист материнства і дитинства я маю право і не зобов'язана доводити, тому що я їх народила. В рішеннях про розлучення вказано, що діти проживають зі мною, додатково довідка про склад сім'ї, діти навчаються в тому ж місці де і проживають зі мною, зі школи довідка що батько за все навчання дитини ні разу не поцікавився і не з'являвся в школі. В рішенні про стягнення аліментів вказано, що утримуючи самостійно двох неповнолітніх дітей я прошу відповідача виплачувати аліменти. Але юрист не вважає це за доказ того, що своїх дітей я утримую самостійно.

На жаль, але ситуація складна. Всі підстави для звільнення визначені на рівні чинного законодавства. Скільки років Вашим дітям? Для звільнення Вам потрібно мати копію рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Тому юридично представник в/ч правий.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про військовий обов'язок і військову службу

Стаття 26. Звільнення з військової служби

...

12. Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

...

3) під час дії воєнного стану:

...

3) під час дії воєнного стану:

військовослужбовці-жінки - у зв’язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;

виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов’язані її виховувати;

утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати;

необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім’ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

у зв’язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;

якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).

З повагою! Щасти Вам!

ДОБРОГО ВЕЧОРА, ХРИСТИНА! НА МОЮ ДУМКУ В ДАНОМУ ВИПАДКУ НЕДОЦІЛЬНЕ НЕ ВАШЕ ЗВІЛЬНЕННЯ, А УСНА БАЛАКАНИНА ЮРИСТА ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ, ЧИ ХТО ВІН ТАМ ПО ШТАТНІЙ ПОСАДІ. АЛЕ НА ЖАЛЬ ВАШИХ ПЕРЕЛІЧЕНИХ ДОКУМЕНТІВ НЕДОСТАТНЬО ДЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ. ОДНАК, ЦІ ДОКУМЕНТИ Є ПІДГРУНТЯМ та ДОКАЗАМИ, ЯКЩО ВСТАНОВЛЮВАТИ В СУДІ ФАКТ ОДНООСІБНОГО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ.

ЗА ОСТАННІМИ ПРАВОВИМИ ПОЗИЦІЯМИ ВЕРХОВНОГО СУДУ після 2024 року ФАКТ ОДНООСІБНОГО ВИХОВАННЯ ВАМ ЗНОВУ ТРЕБА ВСТАНОВЛЮВАТИ В ПОРЯДКУ ОКРЕМОГО ПРОВАДЖЕННЯ. ТОЖ В БУДЬ-ЯКОМУ РАЗІ ТРЕБА ЗВЕРТАТИСЯ ДО СУДУ З ЗАЯВОЮ. ПІСЛЯ РІШЕННЯ СУДУ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТУ ТРЕБА ПОДАВАТИ РАПОРТ НА ЗВІЛЬНЕННЯ та НЕОБХІДНІ ДОКУМЕНТИ. У РАЗІ ВІДМОВИ У ЗВІЛЬНЕННІ - ОСКАРЖИТИ ЇЇ ДО ОКРУЖНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ.

Ви проходите у військовій частині службу за контрактом чи кадрову службу? Або ж були мобілізовані?!

Для кожної категорії статтею 26 Закону України "Про військовий обов"язок та військову службу" передбачено свій пункт звільнення, однак вони майже повінстю збігаються. Зокрема, контракт розривається під час проведення мобілізації та дії воєнного стану з підстав, встановлених п. 3 ч. 5 ст. 26, кадрова військова служба припиняється згідно п. 3 ч. 6 ст. 26, а служба за мобілізацією згідно з п. 2 ч. 4 ст. 26.

В будь-якому разі передбачено право усіх категорій військовослужбовців звільнитися через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - підпункт "г" пункту 2 ч. 4 ст. 26 - для мобілізованих, підпункт "г" пункту 3 ч. 5 ст. 26 - для контрактників, підпункт "г" пункту 3 ч. 6 ст. 26 - для кадрових військовослужбовців.

Абзацом 6 пункту 3 ч. 12 ст. 26 Закону передбачено що Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану:

• військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

Звісно у військових частинах часто сидять не дуже компетентні юристи та кадровики, а хто і знає закон, то має нагласні вказівки нікого не звільняти і нічого не робити, й не роз"яснювати військовим як вирішити питанян та підтвердити своє право ДОКАЗАМИ.

ПРОТЕ, в даному випадку позиція Вашої військової частини відносно правомірна, однак від Вас приховали те, що необхідно надання рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

"Факт одноосібного виховання дитини не підлягає встановленню в судовому порядку за правилами окремого провадження" – Велика Палата Верховного Суду. Цей висновок забіжу наперед не релевантний до сучасних обставин і приймався по справі 2020 року. Тепер факт можна встановлювати, на те є правова позиція Верховного Суду від 02.04.2025 р. у справі № 127/3622/24. Треба дуже чітко суддям нагадувати це, бо вони не завжди слідкують за практикою Верховного Суду на користь людей, а не держави.

Постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121753944.

Встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

За відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

!!! Висновки зроблені з урахуванням висновків Великої Палати про те, що заява про встановлення факту одноосібного виховання дитини не може розглядатися судом в окремому провадженні, та змін у законодавстві.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вважає, що суди не врахували, що заявницею в справі доведено належними та допустимими доказами факт самостійного виховання своєї дитини, що батьком дитини не заперечується.

Законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту самостійного виховання дитини, ніж звернення до суду в порядку окремого провадження.

Аналогічні заяви розглядалися судами в порядку окремого провадження (справи № 331/4826/23, 556/2030/23, 714/949/23, 201/7656/23, 718/2071/23, 718/2069/23, 759/6144/23, 147/664/23, 718/1870/23, 725/3819/23, 557/888/23, 466/4321/23, 724/1170/23), за результатами розгляду яких суди виснували про наявність підстав для їх задоволення.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам виснує, що в цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими ж критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

У справі, яка є предметом перегляду, заявниця просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину, і можливістю у зв`язку з цим звільнитися з військової служби.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), в якій розглядалася заява батька про встановлення факту самостійного виховання дитини, необхідного заявнику для оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, зробила такий висновок:

«Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить заявник не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України (далі - СК України) «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

За установлених обставин факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком) не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим така заява має бути залишена без розгляду».

12 лютого 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своєю ухвалою передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 127/3622/24 для уточнення висновку, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), за яким факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком) взагалі не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим такі заяви слід залишати без розгляду.

19 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою (провадження № 14-25цс25) повернула справу № 127/3622/24 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що Висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) ґрунтувались на загальних нормах, які врегульовували питання встановлення юридичного факту на час виникнення спірних правовідносин (звернення до суду із заявою у серпні 2022 року та її вирішення судом 09 грудня 2022 року), на які не поширювались положення Закону № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким статтю 26 Закону № 2232-ХІІ викладено в новій редакції.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що наведений нею у постанові підхід щодо встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту був обґрунтований з урахуванням мети, для якої заявник просив установити цей факт у сукупності з установленими в справі обставинами, за якими між батьками дитини був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, яким вони узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина, а також іншими обставинами, які свідчили про неможливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі № 922/5158/21).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, обґрунтування колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду необхідності уточнення висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), не знайшло свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити шляхом їх уточнення, Велика Палата Верховного Суду сформулювала у справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті до набрання чинності Законом № 3633-IX, а отже, правовідносини в справі № 201/5972/22 не є подібними до правовідносин у цій справі.

З урахуванням викладених висновків Великої Палати Верховного Суду та обставин, встановлений у справі, що переглядається, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висновує таке.

У справі, що переглядається, колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, встановлено, що 02 квітня 2024 року до суду звернулася військовослужбовиця із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту самостійного виховання нею дитини з метою встановлення за певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину, і можливістю у зв`язку з цим звільнитися з військової служби.

Позивачка в своїй заяві фактично посилається на те, що вона є одинокою матір`ю.

Відповідно до статей 18-1-18-3 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). За пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» визначено одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька.

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зазначав, що одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама (постанови від 18 грудня 2024 року в справі № 676/3150/23, від 17 вересня 2024 року в справі № 285/136/23). Одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Одинока матір - це жінка, яка виховує і утримує дитину сама (постанови Верховного Суду від 26 серпня 2021 року в справі № 591/1371/19, від 20 жовтня 2021 року в справі № 127/15014/20).

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року в справі № 299/2388/16-ц зазначив, що основним критерієм під час визначення статусу одинокої матері є виховання та утримання дитини без участі батька.

Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду неодноразово висновував у своїх постановах про можливість звернення одинокої матері (батька) до компетентних органів за нарахуванням соціальної допомоги (постанова від 18 квітня 2022 року в справі № 320/11614/20) та (або) до адміністрації роботодавця про надання соціальної додаткової відпустки як одинокій матері (батьку) чи про виплату компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки (постанова від 13 серпня 2022 року в справі № 808/610/18).

Відповідно до пункту 35 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 для призначення допомоги на дітей одиноким матерям подаються такі документи:

1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

2) декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - декларація);

3) довідка про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру;

4) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, із зазначенням підстави для внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 СК України, або виданий компетентним органом іноземної держави документ про народження, в якому відсутні відомості про батька, за умови легалізації такого документа в установленому законодавством порядку;

5) копія свідоцтва про народження дитини.

Послалася заявниця на підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону Закон № 2232-XII (у редакції, чинній на момент подання заяви - 02 лютого 2024 року), відповідно до якого під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) як самостійне виховання дитини (дітей) віком до 18 років.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону № 2232-XII, статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом рф, який триває і тепер.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Водночас у статті 26 Закону № 2232-XII встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.

Статтею 26 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) було передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.

У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Зміненою частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII, зокрема, передбачено, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Така редакція статті 26 Закону № 2232-XII була чинною на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, про що суди зазначили в мотивувальних частинах рішень.

Отже, законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки (військовослужбовці), які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право звільнення з військової служби за наведених підстав.

Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Колегія суддів вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

Якщо у Вас на руках є рішення суду в мотивувальній частині якого (яких) вказано, що "утримуєте самостійно двох неповнолітніх дітей" і що "діти проживають з матір"ю", то такі судові рішення і встановлюють відповідні факти.

!!! ОДНАК, законодавець дещо уточнив норму, а Верховний Суд у складі суддів Касаційного цивільного суду уточнили позицію Великої Палати, в тому числі запропонувавши Великій Палаті переглянути своє рішення.

Велика Палата послалася на те, що фактичні обставини з 2024 року змінилися і КЦС ВС має самостійно вирішувати справу за фактичними обствинами.

Верховний Суду у постанові від 2 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 по справі, майже повністю релевантній до Вашої ситуації - вказав, що суд має встановити відповідний факт.

Відмова суду першої інстанції мотивована тим, що обраний заявницею спосіб захисту, не відповідає інтересам дитини, оскільки за такою заявою, фактично усувається участь органу опіки та піклування, яка була б обов`язковою у разі пред`явлення позов щодо участі одного з батьків у вихованні дитини або про позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд змінив мотиви відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 , вказавши, що факт, який просить встановити заявниця, не породжує юридичних наслідків, тобто від його встановлення особисті права ОСОБА_1 як військовослужбовця не зміняться та не припиняться. Факт, який просить встановити заявниця, за своєю суттю зводиться до визнання судом (документування) тієї обставини, що мати виконує свої материнські обов`язки щодо своєї рідної доньки, тоді як законодавством не передбачено окремого встановлення такого факту.

Такі висновки судів Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки вони суперечать редакції статті 26 Закону № 2232-XII, чинної на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, яка передбачає, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які, зокрема, самостійно виховують та утримує дитину за рішенням суду.

Тобто під час розгляду справи суд зобов`язаний залучити до участі в справі всіх зацікавлених осіб, якими є орган опіки та піклування, та встановити, чи здійснює один з батьків самостійне виховання та утримання дитини, з урахуванням того, що саме окреме провадження наділяє суд можливістю активної участі щодо встановлення обставин.

За таких фактичних обставин Верховний Суд повернув справу на розгляд суду 1-ї інстанції, скасувавши попередні рішення судів.

Однак, суддя Вінницького суду як суду першої інстанції знову відмовила у прийнятті справи до провадження, наплювавши на Верховний Суд. https://reyestr.court.gov.ua/Review/128657060

Але в цьому разі вже Вінницький апеляційний суд спрацював адекватніше і скасував подібне нікчемне рішення суду 1-ї інстанції. https://reyestr.court.gov.ua/Review/129470627

Суддя 1-ї інстанції вимушена була відкрити провадження у справі своєю ухвалою 5 вересня 2025 року.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/129980574

Щоб Ви розуміли особа звернулася до суду ще у лютому 2024 року. А рішення вона має шанс отримати лише 25.11.2025 р., якщо звісно суддя знову не начхає на Верховний Суд і для самоствердження не прийме якесь недолуге рішення, відмовившись встановити факт

Саме тому у таких випадках розпочати треба з заяви до суду про встановлення факту одноосібного виховання дитини. Рішення суду набирає законної сили через 30 днів після його ухвалення, якщо воно не було оскаржене.

Потім, коли буде рішення суду, яке набрало законну силу - треба грамотно скласти рапорт на звільнення та вказати додатки, якими доводиться право на звільнення, зафіксувати факт звернення із рапортом на звільнення або подати його через Армія+ і у разі ігнорування рапорту або відмови - оскаржити це до адміністративного суду за місцезнаходженням військової частини або за Вашою адресою "прописки" як позивача - на Ваш вибір.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 25 КАС України, Адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Щасти Вам у захисті свої законних прав та інтересів!

З повагою та розумінням, Я.О. Турчин