Звільнення мобілізованого безвісти пропавшого працівника

Доброго дня, Людмила!

Згідно ст. 119 Кодекс законів про працю (далі – КЗпП) за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідних підрозділах розвідувальних органів України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади – також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Гарантії, передбачені частинами другою і третьою цієї статті, не поширюються на осіб, які визнані винними у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військових кримінальних правопорушень) під час особливого періоду і вирок стосовно яких набрав законної сили.

Таким чином відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП роботодавець має зберігати місце роботи та посаду за мобілізованим до його повернення (демобілізації).

На підставі п. 8–2 ч. 1 ст. 36 КЗпПроботодавець припиняє трудові відносини у разі:

1. смерті працівника;
2. визнання його судом безвісно відсутнім;
3. або оголошення померлим (якщо будуть надані документальні підтвердження одній з цих подій).

Проте у разі ліквідації підприємства все ж таки можна звільнити мобілізованих працівників, оскільки виконати вимоги про збереження посади та місця роботи просто неможливо.

Формально повідомити мобілізованих працівників про заплановане звільнення необхідно не пізніше, ніж за два місяці (ч. 1 ст. 49-2 КЗпП).

Тому можна надіслати два листа з описом вкладення: один - на відому адресу реєстрації працівника, інший - на адресу військової частини, де працівник проходить службу.

Інших можливостей виконати вимогу законодавства у цьому випадку нема. У такому варіанті причин для настання негативних наслідків немає, проте важливо зберегти докази того, що листи направлялися завчасно відповідно до вимог КЗпП.

З повагою, адвокат Айвазян.