умовний термін за 114-2

Доброго дня, Микито!

Це питання знаходиться у виклюсній компетенції суду та залежить від Ваших дій та дій Вашого адвоката.

Підтвердження факту існування предмета злочину:

На практиці факт «переміщення» чи «розташування» військових формувань доводиться офіційними листами від військових частин, адміністрацій та органів влади — відповіді МОУ, ОТУ, міських військових адміністрацій, листи командувачів тощо.

У постанові Касаційного кримінального суду від 25 червня 2025 р. (№ 487/2802/22) визнано, що військовий комендант має право надавати інформацію про розташування підрозділів, і його повідомлення є допустимим доказом (див. також ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2024 р. № 487/2802/22).

Судова практика:

• Вирок Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 4 квітня 2024 р. № 243/1591/24: поширення GPS-координат розташування особового складу та техніки ЗСУ.
• Вирок Індустріального райсуду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2022 р. № 202/7404/22: передача скріншотів Google Maps з координатами блок-постів у м. Краматорськ.
• Вирок Індустріального райсуду м. Дніпропетровська від 4 квітня 2023 р. № 202/4425/23: поширення адрес і найменувань об’єктів, де розміщувалися підрозділи ЗСУ.
• Вирок Ратнівського райсуду Волинської області від 23 липня 2024 р. № 166/1071/24: хоча в повідомленні не було координат, зміст дозволяв ідентифікувати місцевість, тому діяння кваліфіковане за ч. 2.
• Вирок Київського районного суду м. Харкова від 7 жовтня 2022 р. № 953/3948/22):поширення фото і відео з технікою ЗСУ у месенджерах — ч. 2 ст. 114-2.
• Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 7 липня 2022 р. № 452/1230/22: публікація відео з переміщенням підрозділу ЗСУ в мережі TikTok з позначенням місцевості.
• Вирок Рівненського міського суду від 23 грудня 2024 р. № 569/11169/22: єдиний відомий виправдувальний вирок — суд визнав, що інформація про блок-пости вже перебувала у вільному доступі, тому складу злочину не було.

Проблема тлумачення поняття «поширення» військово значущої інформації

У судовій практиці виникають три основні підходи до визначення «поширення»:

1. Традиційний підхід — як публічне оприлюднення інформації (у соцмережах, на відкритих платформах);
2. Інтерпретаційний підхід — як передання даних навіть у закритих або приватних чатах;
3. Розширювальний підхід — як будь-яке збереження, пересилання чи навіть збирання з наміром передати.

Саме другий і третій підходи нині домінують у практиці Касаційного кримінального суду.

Так, у постанові ККС ВС від 10 грудня 2024 року у справі № 953/1070/23 суд зазначив, що факт отримання інформації з відкритих Telegram-каналів не виключає складу злочину, якщо особа надалі передала або розповсюдила ці дані іншим особам, навіть без корисливого мотиву.

Аналогічну позицію висловлено у постанові Третьої судової палати ККС ВС від 13 листопада 2024 року у справі № 202/2174/23.

«Достатньо встановити сам факт доведення інформації до відома хоча б однієї особи, аби констатувати наявність ознаки “поширення”, незалежно від подальшого використання чи мети».

Поширення інформації у форматі переписки (особисті повідомлення, групові чати, пересилання скріншотів або фотографій) визнається діянням, охопленим диспозицією статті 114-2. При цьому суд не вимагає доведення факту передачі інформації «ворогу» — достатньо підтвердження несанкціонованого поширення.

Приклад — вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 7 липня 2022 року у справі № 452/1230/22: громадянка поширила відео з колоною військової техніки ЗСУ у TikTok із позначенням конкретної місцевості. Суд кваліфікував дії за ч. 2 ст. 114-2 КК.

У вироку Київського районного суду м. Харкова від 7 жовтня 2022 року у справі № 953/3948/22 поширення кількох відеофайлів із військовою технікою у Viber-групі з обмеженою кількістю учасників також було розцінене як «поширення».

Особливо показовою є постанова ККС ВС від 22 липня 2024 року у справі № 682/2254/22, у якій суд наголосив, що «поширення» не вимагає встановлення адресата чи наміру нашкодити обороноздатності — достатньо самого факту розголошення даних, що мали військове значення.

У межах цієї ж логіки Касаційний суд у рішенні від 14 серпня 2024 року (№ 748/1389/23), вказав, що передача інформації “жартома” або без мети допомогти ворогу не звільняє від відповідальності, якщо така інформація створює потенційну загрозу безпеці військових.

Отже, поняття «поширення» у практиці ВС трактується надзвичайно широко і охоплює будь-які способи передачі відомостей — навіть у формі коротких повідомлень, пересилання зображень чи коментарів у чатах.

3.2. Проблема визнання діянь, передбачених ст. 114-2 КК, малозначними

Поширеним аргументом захисту є твердження, що дії підозрюваного не становили реальної шкоди обороноздатності держави, а тому є малозначними. Проте судова практика демонструє вкрай обережне ставлення до застосування цього інституту щодо злочинів проти основ національної безпеки.

У постанові Черкаського апеляційного суду від 19 червня 2025 року у справі № 712/1218/24 зазначено, що саме по собі несанкціоноване поширення інформації про розташування чи рух Збройних Сил України вже створює загрозу обороноздатності і не може визнаватися малозначним.

Суд підкреслив, що навіть якщо внаслідок поширення ніхто не зазнав шкоди, саме існування ризику доступу до таких даних третіх осіб виключає малозначність.

Аналогічна позиція простежується у вироку Приморського районного суду м. Одеси від 9 серпня 2023 року у справі № 522/7465/23: громадянка поширила фото з коментарем «наші їдуть» у чаті з трьома особами; суд вказав, що навіть таке повідомлення створювало ризик розкриття місцезнаходження військової техніки.

Вирок Рівненського міського суду від 23 грудня 2024 року у справі № 569/11169/22 є єдиним відомим випадком, коли суд визнав відсутність складу злочину через те, що інформація вже перебувала у відкритому доступі й не мала жодного військового значення. Цей вирок став винятком, а не правилом.

Касаційний кримінальний суд у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 953/1070/23 підтвердив: якщо інформація стосується військової техніки чи підрозділів, її навіть одноразове несанкціоноване поширення не може бути малозначним через потенційну загрозу обороні держави.

Таким чином, застосування положень про малозначність до злочинів, передбачених статтею 114-2 КК, фактично виключається судовою практикою. Суди виходять з презумпції, що сама природа цих діянь — посягання на інформацію військового характеру — робить їх суспільно небезпечними, незалежно від фактичних наслідків.

4. Характеристика суб’єкта аналізованих злочинів та особи злочинця

Суб’єкт злочинів, передбачених статтею 114-2 КК України, є загальним — це будь-яка фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.У структурі суб’єктів цього складу злочину Мовчан виокремлює кілька типових категорій осіб, які найчастіше зустрічаються в судовій практиці:

1. Випадкові очевидці, які, не усвідомлюючи суспільної небезпечності своїх дій, поширюють фото чи відео військових пересувань або наслідків обстрілів.
2. «Горе-патріоти» — особи, що намагаються «інформувати» суспільство про хід бойових дій, часто не розуміючи шкоди, яку завдають.
3. Зрадники — особи, що діють свідомо в інтересах держави-агресора.
4. «Ждуни», налаштовані проросійськи, які поширюють інформацію з метою допомоги ворогові.
5. Блогери, стримери, інфозаробітчани, які заради переглядів чи прибутку публікують відео військової тематики.
6. Невдоволені діями ТЦК або органів влади громадяни, що демонстративно «зливають» інформацію.
7. Військовослужбовці, котрі всупереч наказам публікують матеріали з місць дислокації.
8. Посадовці державних структур, які мають доступ до службової інформації й передають її з корисливих мотивів.
9. Іноземні громадяни, розвідники, або особи, які діють за дорученням спецслужб держави-агресора.
10. Інші категорії, серед яких особи, що відбувають покарання або беруть участь у публічних закупівлях і мали випадковий доступ до військових даних.

Загальна характеристика осіб засуджених за цією статтею показує, що більшість із них раніше не судимі, мають середню або вищу освіту, і лише близько 10 % мають зв’язки з окупованими територіями.

Судова практика:

• Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 9 червня 2023 р., справа № 761/15357/22: поширення відео з колоною військової техніки ЗСУ у Telegram-каналі;
• Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 26 вересня 2024 р., справа № 725/8737/24: громадянка виклала у TikTok фото з підписом «їдуть наші»;
• Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 7 липня 2025 р., справа № 748/1882/25: чоловік надсилав фото руху військової техніки знайомим через Viber;
• Вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 6 лютого 2023 р., справа № 351/130/23: пересилання координат дислокації військової частини;
• Вирок Рівненського міського суду від 23 грудня 2024 р., справа № 569/11169/22: єдиний випадок виправдання за відсутністю складу злочину.

Переважна більшість обвинувачених визнають свою вину та укладають угоди про визнання винуватості. Водночас суди відзначають, що у частини засуджених мотиви діяння не завжди очевидні — від необережності та «інформаційної наївності» до умисного сприяння ворогу.

https://www.hsa.org.ua/blog/problemi-kriminalnoyi-...

Відповідно до статті 75 ККУ. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

1. Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачені абзацом першим цієї частини, не застосовуються, якщо суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією.

2. Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років або іншого більш м’якого покарання, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

3. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

4. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

З повагою, адвокат Айвазян.