Жена собирается съехать на другую квартиру и забрать детей

Доброго дня, Артеме!

З юридичної точки зору Вам необхідно звернутись до органу опіки та піклування (служби у справах дітей), якщо дружина збирається забрати дітей. Ви маєте рівні права та обов'язки відносно виховання дитей і дружина не може вирішувати питання їх проживання в односторонньому порядку.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України), місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання. В свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.

Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Предметом даного договору є визначення місця проживання та дії з виховання, навчання, догляду за дитиною або поєднаних цих елементів, спрямованих на забезпечення нормального фізичного, духовного та морального розвитку дитини. Договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування.

Для вирішення спору органом опіки та піклування необхідно звернутись до районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у містах, сільської, селищної ради. Місцевий орган опіки та піклування, який призначить засідання комісії, викличе обох батьків, проведе з ними бесіди, оцінить інші обставини та винесе відповідне рішення.

Відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини:

• заяву;
• копію паспорта;
• довідку з місця реєстрації (проживання);
• копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності);
• копію свідоцтва про народження дитини;
• довідку з місця навчання, виховання дитини;
• довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Засідання спеціальних комісій у органах опіки та піклування проводяться у разі потреби, але не рідше ніж один раз на місяць.

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

З метою позитивного для Позивача вирішення даного спору, в суді необхідно доводити наступні обставини:

• відповідальне ставлення до своїх батьківських обов’язків,
• стан здоров’я як батьків, так і дитини,
• матеріальне становище батьків,
• можливість забезпечення належних житлових умов,
• сімейний стан батьків,
• сталість соціальних зв‘язків дитини, її психологічний стан, місце навчання,
• інші обставини(шкідливі звички, графіки роботи, професія і т.д.)

Позовна заява про визначення місця проживання дитини подається в порядку цивільного судочинства до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування Відповідача.

До суду подається:

1. Позовна заява.
2. Копія паспорта позивача.
3. Копія рішення суду про розірвання шлюбу.
4. Копія свідоцтва про народження дитини.
5. Характеристики з місця роботи та місця проживання позивача.
6. Характеристики з місця навчання дитини
7. Висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків.
8. Довідка з місця проживання позивача про склад сім'ї.
9. Довідки про доходи позивача.
10. Медичні довідки, висновки лікарів про стан здоров'я позивача та дитини.
11. Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача.
12. Документи, що підтверджують право власності на житло, авто тощо.
13. Квитанція про сплату судового збору.
14. Інші документи, що підтверджують більш сприятливі обставини проживання дитини саме з позивачем і несприятливі умови проживання з другим із батьків.

Крім того, дитина віком від 10 до 14 років має право висловити власну думку про ставлення до кожного з батьків і вказати, з ким із них вона бажає проживати. Така думка заслуховується безпосередньо у суді. З 14 років дитина може самостійно обирати з ким із батьків їй проживати. А свідки можуть підтверджувати відповідальне ставлення до виконання батьківських обов’язків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними, як вже зазначалося раніше, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Яблуком розбрату у подібних справах зазвичай стає наведена у Декларації з прав дитини 1959 року презумпція закріплення проживання дитини разом з матір’ю, відповідно до якої малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір’ю. Однак наразі вона не підтримується ані сучасним європейським законодавством, ані рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Відповідно до Конвенції про права дитини 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, а також забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - і якщо це не порушуватиме права та інтереси дитини - підлягають врахуванню інтереси батьків.

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня, діти з 14 років самостійно обирають своє місце проживання. З 10 років за згодою дітей та батьків.

Поки шлюб не розірвано і немає рішення суду про визначення місця проживання дітей, ви і ваша дружина маєте абсолютно рівні батьківські права. Закон не надає матері автоматичної переваги лише через те, що вона мати. Обидва з батьків мають однакове право проживати з дітьми та брати участь у визначенні їхнього місця проживання.

Якщо дружина вирішить з’їхати і забрати дітей без вашої згоди, формально це не буде викраденням, оскільки вона також є законним представником дітей. Поліція, як правило, у такі конфлікти не втручається, якщо немає загрози життю чи здоров’ю дітей. Це вважається сімейним спором, який вирішується виключно в судовому порядку.

Якщо ви не згодні з тим, щоб діти проживали з матір’ю, правильний юридичний шлях — негайно звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дітей разом із вами. Одночасно доцільно подати заяву про забезпечення позову, в якій просити суд тимчасово заборонити зміну місця проживання дітей без вашої згоди на час розгляду справи. Це важливо, оскільки якщо діти тривалий час фактично проживатимуть з матір’ю, суд у майбутньому може врахувати сформовану стабільність як аргумент на її користь.

Паралельно варто звернутися до служби у справах дітей із заявою про наявність спору щодо визначення місця проживання дітей. Цей орган буде проводити оцінку умов проживання кожного з батьків і надавати висновок суду.

Дуже важливо діяти виключно законними методами. Не можна силоміць утримувати дітей, перешкоджати матері спілкуватися з ними або створювати конфліктні ситуації — це може бути використано проти вас у суді як доказ негативної поведінки.

Суд, вирішуючи питання, з ким проживатимуть діти, враховує їхній вік, емоційний зв’язок із кожним із батьків, умови проживання, стабільність середовища, участь кожного у вихованні, матеріальне забезпечення та інші обставини. Якщо дитині більше десяти років, її думка обов’язково враховується.

Найбільш правильною з юридичної точки зору є не фізичне «не відпускати», а швидке процесуальне реагування через суд. Саме суд визначає місце проживання дітей, а не той із батьків, хто першим їх забрав.

Бажаю здоров'я, пане Артем.

В даному випадку цей спір можна врегулювати за допомогою досудового врегулювання, включаючи медіацію, так і судового розгляду даного питання.

Сімейний кодекс України наголошує, що мати, батько та дитина мають право на БЕЗПЕРЕШКОДНЕ спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, який проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні та має право спілкуватися з нею, а інший з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати цьому, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Право батьків і дітей на спілкування закріплено також в ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини, згідно якої держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке розлучення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Батьки можуть укласти між собою договір у якому визначать права і обов’язки кожного. Сімейним кодексом України надано батькам право укладати договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 159 Сімейного кодексу України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні (ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України).

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Тобто, якщо дружина прямо, без поважних причин та пояснень перешкоджає у вихованні та побаченні з дітьми, необхідно звернутися до служби у справах дітей із відповідною заявою про вжиття заходів реагування.

Якщо дружина зникла безвісти разом з дітьми, необхідно звернутися до правоохоронних органів негайно для встановлення їхнього місця проживання (перебування).

В будь-якому випадку, Ви можете подати позов про розірвання шлюбу та (або) позов про визначення місця проживання Ваших неповнолітніх дітей.

Доброго дня, Артеме!

У Вас дуже емоційно складна ситуація, яка потребує дуже виважених і юридично грамотних дій, оскільки питання стосується місця проживання неповнолітніх дітей, а це завжди пріоритет інтересів дитини, а не батьківських амбіцій.

Якщо шлюб не розірвано і немає рішення суду щодо визначення місця проживання дітей, обидва батьки мають рівні права на дітей (ст. 141 Сімейного кодексу України).

Щодо місця проживання дітей, то відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України:

• Якщо дітям до 10 років: місце проживання визначається за згодою батьків.
• Якщо дітям від 10 до 14 років: спільна згода батьків + згода самої дитини.
• Якщо дитині 14 років і більше: вона сама вільно обирає, з ким жити.

Оскільки рішення суду немає, то дружина формально не порушує закон, якщо переїде з дітьми (в межах України). Але і Ви не порушуєте закон, якщо діти залишаться з Вами. Це створює юридичний "клінч", адже жоден із батьків:

• не має переважного права забрати дітей;
• не може самостійно обмежити іншого у спілкуванні;
• не має права силоміць утримувати дітей.

Фактичний переїзд матері з дітьми сам по собі не є викраденням, якщо це відбувається без порушення безпеки дітей і в межах України.

Ви зазначили, що не маєте наміру відпускати дітей, але тут треба бути дуже обережним, адже якщо Ви будете силою утримувати дружину або силою забирати дітей з її рук, це може бути кваліфіковано як домашнє насильство. Виклик поліції та фіксація факту агресії з Вашого боку різко знизять Ваші шанси виграти суд у майбутньому. Не шантажуйте та не погрожуйте дружині, адже всі повідомлення можуть бути використані проти Вас у суді. Окрім того, це дуже негативно вплине на емоційний стан дітей.

Алгоритм дій: Як діяти юридично правильно

Якщо Ви не можете домовитися мирно, Вам потрібно перевести конфлікт у правове поле якнайшвидше.

Крок 1. Зверніться до Органу опіки та піклування.

Ви маєте право подати заяву до Служби у справах дітей (за місцем проживання дітей) з проханням визначити місце проживання дітей з вами. Комісія обстежить умови проживання, поспілкується з дітьми та надасть висновок. Цей висновок дуже важливий для суду.

Крок 2. Подання позову до суду про "Визначення місця проживання дітей".

Чому це важливо? Справа в тому, що той, хто подає позов першим, часто задає тон процесу. У позові Ви маєте обґрунтувати, чому дітям краще залишитися саме з батьком (матеріальний стан, графік роботи, прив'язаність дітей, наявність житла, відсутність шкідливих звичок тощо).

Разом із позовом можна подати заяву про забезпечення позову - просити суд визначити місце проживання дітей з Вами на час розгляду справи. Це найефективніший спосіб легально не відпустити дітей до фінального рішення.

Крок 3. Нотаріальний договір (якщо можливий компроміс)

Якщо дружина готова говорити, запропонуйте укласти нотаріальний договір про виховання та утримання дітей. Там можна прописати, що діти живуть з Вами, а вона має право їх відвідувати (або навпаки). Це швидше і дешевше, ніж суд.

Як поводитися прямо зараз (Практичні поради)

1. По можливості не покидайте житло. Якщо Ви виїдете, а діти залишаться з нею - повернути їх буде важче.
2. Якщо дружина намагається вивезти дітей силою або потайки, Ви можете викликати поліцію. Вони, швидше за все, скажуть, що це "цивільно-правові відносини", але сам факт виклику та рапорт поліції будуть доказом конфлікту.
3. Переконайтеся, що свідоцтва про народження дітей, їхні паспорти (якщо є) знаходяться у Вас або Ви маєте доступ до них.
4. Спілкуйтеся з дружиною спокійно, бажано письмово (месенджери), щоб мати історію листування.
5. Не налаштовуйте дітей проти матері (це "батьківське відчуження", суди та психологи це бачать і не люблять), але м'яко поясніть, що Ви хочете, щоб вони жили вдома.
6. Якщо є змога зверніться до сімейного психолога.

ПІДСУМОК

На даний момент у Вас і дружини рівні права. Заборонити їй виїхати лише словами або фізично - неможливо і небезпечно з юридичної точки зору. Єдиний правильний механізм - офіційний спір через орган опіки та суд із вимогою визначити місце проживання дітей.

Якщо орган опіки не допоможе, то Вам потрібно:

1. Терміново готувати позов до суду про визначення місця проживання дитини з вами.
2. Подавати заяву про забезпечення позову (щоб суд заборонив змінювати місце проживання дітей до завершення процесу).

Важливий практичний момент - якщо мати вже фактично проживатиме з дітьми певний час і це стане їх звичним середовищем, суд часто враховує принцип стабільності життя дитини. Тобто пасивність з Вашого боку може зіграти проти вас.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Щиро бажаю налагодження Ваших стосунків та вдалого вирішення ситуації!

Вітаю!

ЯКЩО У ВАС ІЗ ДРУЖИНОЮ НЕМАЄ ЗГОДИ ПРО МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ДІТЕЙ, ТО ЦЕ ПИТАННЯ МОЖЛИВО ВИРІШИТИ ТІЛЬКИ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ.

ЗАКРИТИ ФІЗИЧНО В КВАРТИРІ ДРУЖИНУ (ОСОБЛИВО ЇЇ) ТА ДІТЕЙ ВИ НЕ МАЄТЕ ПРАВА - ЗА ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО МОЖЛИВА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

У ст. 161 СК України містяться загальні критерії, які суд має брати до уваги при визначенні місця проживання дитини. У постановах Верховного Суду ширше окреслено обставини, які підлягають встановленню судом у процесі вирішення цієї категорії спорів.

В постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 КЦС ВС зазначив, що при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати об’єктивні та наявні у справі докази, зокрема щодо обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини і висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин у їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, вона не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства через те, що батьки не змогли зберегти стосунки або домовитися.

Необхідно звернути увагу на постанову КЦС ВС від 4 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, в якій визначено базові елементи, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, а саме:

• погляди дитини;
• індивідуальність дитини;
• збереження сімейного оточення і підтримання взаємин;
• піклування, захист і безпека дитини;
• вразливе становище;
• право дитини на здоров’я;
• право дитини на освіту.

При вирішенні цієї категорії спорів також підлягають врахуванню:

• спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто;
• стосунки між дитиною і батьками в минулому;
• бажання батьків бути опікунами;
• збереження стабільності в оточенні дитини (йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів);
• бажання дитини.

В умовах війни в Україні, вирішуючи такі спори, необхідно враховувати безпекові питання. Тому істотне значення має дослідження судами безпекової ситуації та обмежень, пов’язаних із проведенням бойових дій і їх наслідками. При цьому сам факт запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини з одним із батьків, зокрема з тим, який проживає за межами України.

зауважив і про рівність прав та обов’язків батьків, яка гарантована положеннями міжнародних договорів і національного законодавства.

Наголошую також на важливості врахування думки дитини при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини. Зокрема, у статтях 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року визначено, що дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Водночас згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини (ст. 12 Конвенції про права дитини, ст. 171 СК України, ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

У постанові КЦС ВС від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 зазначено, що суд враховує висловлену дитиною думку системно, з’ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Необхідна також оцінка судом висновку органу опіки та піклування при вирішенні цієї категорії спорів.

Можливі варіанти при вирішенні спору між батьками про визначення місця проживання дитини розглядати:

• спільна опіка з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків за відповідним графіком (у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 ВС звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки над дитиною);
• визначення місця проживання дитини в помешканні, у якому дитина проживала, а батьки почергово мають приїжджати і виїжджати до цього помешкання згідно з погодженим графіком;
• визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим із батьків за відповідним графіком.

Добрый день.

Таких случаев много.

По правилам данного Сайта запрещено повторять то, что уже написано другими юристами, поэтому кратко:

Есть два пути:

1. Обращаетесь с Жалобой в Опекунский совет при той районной Администрации (Исполкоме) района, в котором проживают дети с родителями. Опекунский совет создаёт комиссию, которая будет рассматривать вашу Жалобу. Опекунский совет проведёт беседу с супругой, посетят место прожавания и т.д. Разъяснят перспективы в сложившейся ситуации (Судебный процесс, Исполнительная служба и т.п.). А если условия проживания для детей в новом месте будут хуже, чем в существующем - супруге откажут.

2. Если Опекунский совет не повлияет на позицию супруги - обращайтесь в районный Суд с Иском об определении места проживания детей.

Важные ньюансы:

1. Предварительное обращение в Опекунский совет существенно усилит вашу позицию в будущем возможном судебном процессе.

2. Если будете жить раздельно и не договоритесь с супругой (на основании нотариально заверенного договора) о месте проживания детей, не получите Решение Опекунского совета или Решение Суда об определении места проживания детей, супруга получит право подать в Суд иск к Вам о взыскании алиментов на содержание детей.

Если Суд определит место жительства детей с Вами — алименты будете взыскивать уже Вы (при необходимости).

Вітаю Вас.

Как правильно, с юридической стороны, действовать в ситуации когда жена намеревается съехать на другую квартиру и забрать с собой детей? Развода не было, суда не было. Я не намерен отпускать детей с женой.

Ситуація складна, адже містить виражений сімейних характер.

У подібних ситуаціях найважливіше розуміти базову річ: поки між батьками немає рішення суду про визначення місця проживання дітей, закон виходить із принципу їхньої повної рівності у правах та обов’язках. Сам факт того, що дружина планує переїхати на іншу квартиру й хоче забрати дітей, не робить її дії автоматично незаконними, але й не означає, що Ви зобов’язані з цим погоджуватись. Ні Ви, ні дружина не маєте переваги перед однин одним у вихованні дітей.

Водночас силовий або конфліктний сценарій майже завжди працює проти того з батьків, хто намагається фізично перешкоджати, блокувати переїзд чи утримувати дітей. Такі дії легко можуть бути інтерпретовані як протиправна поведінка, створення загрози чи психологічний тиск, що надалі негативно впливає і на позицію в суді, і на оцінку органу опіки. У сімейних спорах держава орієнтується не на емоції сторін, а на інтереси та стабільність для дітей, тому надмірна жорсткість або агресія юридично небезпечні.

Юридично грамотний підхід у такій ситуації полягає не в заборонах чи конфронтації, а у фіксації своєї незгоди та переході в правове поле. Якщо Ви вважаєте переїзд небажаним або ризикованим для дітей, це вирішується через судовий механізм визначення місця проживання дитини, із залученням органу опіки та аналізом реальних умов життя, участі у вихованні, звичного середовища й побутових факторів. Саме суд, а не один із батьків, має повноваження поставити в цьому питанні юридичну крапку.

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135)

Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дити

З повагою! Щасти Вам!