Вимагання з сторони поліції від чергового лікаря довідки від госпіталі

Доброго дня, Лана!

З наведеного у питанні, Ви не зобов’язані і не маєте права на усну вимогу працівників поліції видавати довідку про діагноз, результати КТ чи інші медичні відомості щодо пацієнтки. Такі дані належать до лікарської таємниці, оскільки охоплюють сам факт звернення за медичною допомогою, стан здоров’я, діагноз і відомості, отримані під час медичного обстеження. Це підтверджується статтями 39-1 та 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я, а також статтею 286 ЦК України.

Поліція може отримувати медичну інформацію не в довільному порядку і не шляхом тиску на Вас як чергового лікаря, а лише у спосіб, передбачений законом. Якщо такі відомості потрібні для кримінального провадження, належним шляхом є тимчасовий доступ до речей і документів за правилами КПК України. У такому разі має бути відповідна ухвала слідчого судді або суду, а особа, яка її виконує, повинна пред’явити оригінал ухвали та вручити копію закладу охорони здоров’я.

Тому вимога працівників поліції надати довідку про діагнози без письмової згоди пацієнтки, без ухвали слідчого судді та без офіційного звернення до закладу охорони здоров’я не є належною правовою підставою для розкриття медичної інформації.

Існує спеціальний порядок інформування поліції про звернення або доставлення осіб із тілесними ушкодженнями кримінального характеру. Він передбачений наказом МВС та МОЗ №612/679 від 06.07.2016 року. Однак, у цьому порядку немає норми, яка б передбачала, що поліцейський може вимагати від Вас довідку про діагноз. Заклад охорони здоров’я фіксує відповідні відомості у спеціальному журналі, повідомляє поліцію про сам факт звернення або доставлення особи з такими ушкодженнями, а працівники поліції мають право ознайомлюватися з цим журналом у межах визначеного порядку.

Якщо пацієнтка спочатку погодилась на госпіталізацію, а потім відмовилась, Ви маєте роз’яснити їй можливі наслідки такої відмови. Якщо пацієнтка не бажає підписувати письмову відмову, це не означає, що Ви повинні утримувати її примусово. У такій ситуації відмову необхідно зафіксувати актом у присутності свідків із зазначенням, що пацієнтці були роз’яснені ризики, однак від підписання заяви вона відмовилась. Такий підхід відповідає статті 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Щодо відеозйомки з боку поліції, то сама по собі відеофіксація не завжди є незаконною, оскільки Закон України «Про Національну поліцію» допускає використання технічних засобів фото- і відеофіксації під час виконання поліцейських повноважень. Однак така зйомка не може використовуватись як спосіб тиску на Вас та інших медичних працівників, примушування до розголошення лікарської таємниці або втручання в роботу закладу охорони здоров’я. Поліція також зобов’язана діяти лише на підставі, у межах повноважень і в спосіб, визначені законом.

Отже, у діях працівників поліції у цій ситуації можуть вбачатися ознаки неправомірного вимагання інформації з обмеженим доступом, порушення встановленого порядку отримання медичної документації та можливого виходу за межі службових повноважень, якщо такі вимоги супроводжувалися тиском, погрозами або перешкоджанням роботі медичних працівників.

Статті 39-1, 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я та стаття 286 ЦК України відносять відомості про факт звернення за медичною допомогою, стан здоров’я, діагноз, результати обстеження та лікування до лікарської таємниці.

Стаття 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я визначає порядок дій лікаря у разі відмови пацієнта від лікування.

Стаття 159 КПК України визначає тимчасовий доступ до речей і документів як процесуальний механізм отримання документів у межах кримінального провадження. Стаття 162 КПК України відносить відомості, які можуть становити лікарську таємницю, до охоронюваної законом таємниці. Тому медичні документи з такими відомостями не можуть надаватися на усну вимогу працівників поліції, а мають отримуватися у процесуальному порядку — на підставі відповідної ухвали слідчого судді або суду.

Закон України «Про Національну поліцію» зобов’язує поліцейських діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

Закон України «Про захист персональних даних» охороняє відомості про стан здоров’я як чутливі персональні дані.

Наказ МВС і МОЗ №612/679 від 06.07.2016 року регулює порядок інформування поліції про факт звернення або доставлення особи з тілесними ушкодженнями, але не надає поліцейським права вимагати від Вас довідку про діагноз чи результати КТ на місці.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

Право на інформацію про стан здоров’я має:

• повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров’я;
• батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров’я дитини або підопічного;
• у разі смерті фізичної особи члени її сім’ї або інші фізичні особи, уповноважені ними.

Медична інформація про пацієнта може бути розголошена:

• у разі письмової згоди самого пацієнта;
• у випадку мотивованої вимоги органів дізнання, слідства, прокуратури і суду, санепідемслужби;
• якщо зберігання таємниці істотно загрожує здоров’ю і життю пацієнта і/або/інших осіб (небезпечні інфекційні захворювання);
• у випадку залучення до лікування інших спеціалістів, для яких ця інформація є професійно необхідною.

---

Згідно статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» медична інформація — інформація про медичне обслуговування особи або його результати, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством, у тому числі інформація про стан здоров’я, діагнози та будь-які документи, що стосуються здоров’я та обмеження повсякденного функціонування/життєдіяльності людини.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, витребовуючи у закладів охорони здоров’я інформацію, органи досудового розслідування мають керуватися конкретними нормами чинного законодавства і діяти у повній відповідності до вказаних законодавчих норм.

Особа, як фізична так і юридична, зобов’язані виконувати лише ті вимоги державного органу, права, підстави та спосіб реалізації яких чітко визначені в законі. Якщо ж вимоги державного органу не обґрунтовані конкретними нормами закону або суперечать їм, особа має право не виконувати такі вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Крім того, ст. 84 КПК України встановлено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Крім того, процедура отримання інформації регламентована КПК України, зокрема, порядок реалізації повноважень слідчого щодо витребування документів від підприємств, установ та організацій визначений главою 15 КПК України і здійснюється у формі отримання тимчасового доступу до речей і документів.

Про необхідність застосування глави 15 КПК України зазначено і в роз’ясненнях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013 № 223-559/0/4-13.

Тобто право витребовування документів (отримувати тимчасовий доступ до речей і документів) може мати місце лише на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Кримінальним процесуальним законодавством України визначено виключно такий порядок отримання доказів при розслідуванні обставин діяння з метою забезпечення здійснення судового контролю за правомірністю та обґрунтованістю вимог органів досудового слідства.

Листами, надісланими в порядку статті 93 КПК України, зазвичай запитується не отримання документів, а надання інформації, очевидно, що у формі відповідей на поставлені запитання.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 162 КПК України, до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать відомості, які можуть становити лікарську таємницю.

Згідно ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», якою врегульовано право на таємницю про стан здоров'я, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Аналогічно ст. 286 Цивільного кодексу України, встановлено також право фізичної особи на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Передбачено заборону вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Та встановлено обов’язок осіб утримуватися від поширення такої інформації, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.

Статтею 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», якою врегульовано питання щодо лікарської таємниці, медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Недопустимість поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди гарантовано Конституцією України, зокрема ст. 32.

Згідно ст. 21 Закону України «Про інформацію», інформація про фізичну особу є конфіденційною та відноситься до інформації з обмеженим доступом і, на підставі ст. 11 цього ж Закону, інформація про стан здоров’я за своїм правовим режимом також відноситься до конфіденційної.

Таким чином, у разі запитування інформації про стан здоров’я, про факти звернення за медичною допомогою, діагнози, методи лікування тощо, то можна стверджувати, що така інформація містить відомості, що становлять охоронювану законом таємницю, а саме лікарську таємницю.

Враховуючи ненадання фізичною особою попередньої згоди на розповсюдження відомостей про її стан здоров’я, діагнози тощо, на підставі частини 1 статті 19 Конституції України, у органів досудового розслідування відсутні достатні і законні підстави для отримання від закладу охорони здоров’я інформації про будь-якого з пацієнтів, а у закладу відсутні підстави для її розголошення.

Така інформація підлягає розголошенню виключно на підставі ухвали суду.

Окремо слід мати на увазі та враховувати умови воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (далі – Указ).

Статтею 64 Конституції України передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені, зокрема, статтею 32 Конституції України. Це узгоджується із положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997), згідно з якою органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Також відповідно до статті 15 цієї Конвенції під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.

У статті 9 Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (ратифіковано із заявами згідно із Законом № 2438-VI від 06.07.2010) передбачено, що відхилення від положень статей 5 (Якість даних), 6 (Особливі категорії даних) та 8 (Додаткові гарантії для суб’єкта даних) цієї Конвенції дозволяється тоді, коли таке відхилення передбачене законодавством Сторони та є в демократичному суспільстві необхідним заходом, спрямованим на:

1. a) захист державної та громадської безпеки, фінансових інтересів Держави або на боротьбу з кримінальними правопорушеннями;
2. b) захист суб’єкта даних або прав і свобод інших людей.

Отже, в кожному конкретному випадку необхідно враховувати весь спектр законодавства, що існує в юридичній площині.

Нормативно-правові акти:

— Конституція України;

— Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»;

— Кримінальний процесуальний кодекс України;

— Роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013 № 223-559/0/4-13;

— Закон України «Про інформацію»;

— Закон України «Про захист персональних даних»;

— Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022;

— Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.9797);

— Конвенція про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних (ратифіковано із заявами згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних» № 2438-VI від 06.07.2010)

Доброго дня!

Поліція не має права усно вимагати розголошення діагнозу чи обставин травми. Інформація про факт звернення за медичною допомогою, стан здоров'я та діагноз є лікарською таємницею.

Ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»:

Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Ст. 286 Цивільного кодексу України:

Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.

Ст. 159, 162 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України

Доступ до медичних документів поліція може отримати виключно на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, оскільки це охоронювана законом таємниця.

Без ухвали суду або письмової згоди самої пацієнтки надання довідки є злочином з боку лікаря.

Поліція дійсно має право використовувати службові портативні відеореєстратори (бодікамери) під час виконання обов'язків (ст. 40 Закону «Про Національну поліцію»), але їхні дії в медичному закладі суворо обмежені.

Зйомка фізичної особи допускається лише за її згодою. Ви знаходились на робочому місці, де не просто виконуєте обов'язки, а працюєте в умовах лікарської таємниці.

Зйомка в приймальному відділенні чи оглядовому кабінеті неминуче фіксує медичну документацію, розмови з пацієнткою та обставини її травми. Це є грубим порушенням її конституційних прав.

Якщо поліцейські знімали Вас на власні смартфони (а не на службові бодікамери, які безперервно фіксують їхню зміну), це є прямим порушенням інструкцій та перевищенням службових повноважень. І на них може чекати кримінальна відповідальність за статтею 365 ККУ. Згідно даної статті перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб, - карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ваша позиція щодо довідок та печаток є юридично правильною:

1. Будь-які довідки на запит правоохоронних органів (якщо запит офіційний і письмовий) надаються лише через канцелярію медичного закладу, після завершення обстеження, за підписом головного лікаря (або начмеда) та з офіційною печаткою установи. Черговий лікар такі довідки патрульним на руки не виписує.
2. Відповідно до ст. 43 Основ законодавства про охорону здоров'я, пацієнтка може відмовитись від лікування. Якщо вона не хоче підписувати бланк, Ви просто робите запис у медичній картці (або журналі приймального відділення): "Від госпіталізації та обстеження відмовилася. Від підпису відмовилася". Цей запис мають завірити своїми підписами свідки — Ви та присутній терапевт. Цього цілком достатньо для Вашого юридичного захисту від претензій щодо ненадання допомоги.

Залучення завідувача або начмеда у такій ситуації — це найкращий алгоритм дій, щоб перевести конфлікт з поліцією в офіційне адміністративне русло і захистити чергову зміну.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня.

Це дуже стресова та, на жаль, типова конфліктна ситуація для чергового лікаря. Ви діяли абсолютно правильно, коли відмовилися видавати документи «на місці» та звернулися до керівництва. Дії працівників поліції у цій ситуації містять ознаки перевищення повноважень та прямого порушення законодавства України щодо захисту медичної таємниці та прав громадян.

По-перше, поліція брутально порушила вимоги законодавства щодо збереження медичної таємниці. Відповідно до статті 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» та статті 286 Цивільного кодексу України, інформація про стан здоров’я, діагноз та результати обстеження є конфіденційною. Поліція не має права вимагати такі дані усно, «на словах» чи під психологічним тиском. Для отримання медичної довідки правоохоронні органи зобов'язані надіслати офіційний письмовий запит на ім'я керівника медичного закладу (головного лікаря чи начмеда) або надати ухвалу слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів. Ви абсолютно праві: черговий лікар самостійно не видає офіційні відповіді правоохоронцям, усі документи реєструються через приймальню та завіряються печаткою закладу й підписом керівництва.

По-друге, фіксація ваших дій на камеру (особливо якщо це робилося на приватні телефони або супроводжувалося психологічним тиском) є порушенням статті 307 Цивільного кодексу України, яка захищає право особи на власне зображення і забороняє зйомку без згоди, якщо людина не вчиняє правопорушення. Що стосується службових боді-камер, то згідно зі статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію», вони можуть використовуватися для фіксації правопорушень або забезпечення публічної безпеки. Оскільки ви виконували свої посадові обов'язки та захищали закон, використання камер правоохоронцями в даному випадку слугувало інструментом залякування та тиску на медичний персонал, що є неприпустимим.

Щодо поведінки самої пацієнтки, то згідно зі статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров'я, кожен пацієнт має право відмовитися від лікування чи госпіталізації. Якщо вона пішла і категорично відмовилася підписувати заяву про відмову, ви не можете утримувати її силою. У такій ситуації закон захищає лікаря через складання внутрішнього акта. Вам разом із терапевтом та іншим свідком (наприклад, черговою медсестрою) слід було скласти Акт про відмову від підпису заяви про відмову від госпіталізації. Усі дані, включаючи результати КТ, обов'язково заносяться до медичної карти чи журналу відмов, що повністю знімає з вас юридичну відповідальність за подальший стан пацієнтки, яка самовільно залишила лікарню.

Вітаю Вас.

Працюю черговим неврологом .Поступила пацієнтка з травмою головного мозку з струсом в супроводі поліції.Зрлбили ургентно КТ головного мозку.Погодилась на госпіталізацію,потім відмовилась бо мед персонал не сподобався.Заяву на відмова від госпіталізації відмовилась писати .Поліція давай від мене вимагати довідку про її діагнози.Я сказала що це неможливо така як госпіталізована ,що всі довідки після результатів обстеження та лікування.Поліція почала знімати на камеру мене та терапевта Я подзвонила завідувачі попросила номер нач меда при такій ситуації.Підскажіть які закони та статті порушила поліція.Лікар ж не має права надавати довідки без печаті керівництва вищого

На мій погляд, тут справді є декілька моментів, які викликають питання до дій працівників поліції, але я б не поспішав стверджувати, що кожна їхня дія автоматично є порушенням закону.

Насамперед щодо вимоги надати довідку про діагноз. Якщо пацієнтка фактично не проходила стаціонарне лікування та не була виписана із закладу охорони здоров'я, то вимога видати довідку з остаточним діагнозом виглядає сумнівною. Крім того, інформація про стан здоров'я особи належить до лікарської таємниці.

Відповідно до статті 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров'я та статті 286 Цивільного кодексу України, відомості про стан здоров'я особи, факт звернення за медичною допомогою, діагноз та результати обстеження є конфіденційною інформацією. Передача таких даних третім особам здійснюється лише у випадках, прямо передбачених законом.

Поліція має право отримувати певну інформацію в межах кримінального провадження або перевірки обставин події, але це не означає, що лікар зобов'язаний на місці усно чи письмово видавати довідку на першу вимогу поліцейського. Зазвичай такі питання вирішуються через офіційний запит, постанову слідчого, ухвалу суду або інший передбачений законом механізм.

Щодо відеозйомки ситуація трохи складніша. Сам факт зйомки працівниками поліції не обов'язково є незаконним. Навпаки, Закон України "Про Національну поліцію" передбачає можливість застосування фото- та відеофіксації під час виконання службових повноважень. Тому сам по собі факт запису на телефон або бодікамеру ще не означає порушення.

Інше питання - мета такої зйомки та поведінка працівників поліції. Якщо зйомка використовувалась як спосіб психологічного тиску на медичних працівників або супроводжувалась вимогами надати інформацію, яка становить лікарську таємницю, то це вже може бути предметом службової перевірки.

Також варто звернути увагу на поведінку самої пацієнтки. Якщо вона відмовилась від госпіталізації, але відмовилась підписувати відповідну заяву, медичний персонал зазвичай складає акт про відмову від госпіталізації за участю свідків. Це досить поширена практика і дозволяє захистити лікаря від подальших претензій.

Якби я опинився у подібній ситуації, то рекомендував би підготувати службову доповідну записку на ім'я керівника закладу із викладенням усіх обставин події: час прибуття пацієнтки, присутність поліції, проведені обстеження, відмову від госпіталізації, відмову від підписання заяви та вимоги поліцейських щодо надання медичної інформації.

Якщо Ви вважаєте, що працівники поліції перевищили свої повноваження або чинили тиск на медичний персонал, можна подати скаргу до керівництва відповідного підрозділу поліції або до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції з проханням провести службову перевірку.

Але саме твердження про те, що поліція не мала права здійснювати відеозйомку без Вашої згоди, я б використовував дуже обережно, оскільки під час виконання службових повноважень така відеофіксація часто є законною. Натомість значно сильнішим аргументом тут виглядає саме питання лікарської таємниці та спроб отримати медичну інформацію поза встановленою законом процедурою.

З повагою! Щасти Вам!

Доброго дня. Ви діяли правильно. Лікар не має права за усною вимогою працівників поліції видавати довідку про діагноз пацієнта, результати КТ, стан здоров’я, факт госпіталізації або інші медичні дані. Така інформація є лікарською таємницею та конфіденційною інформацією про особу.

Відповідно до статті 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, отримані під час медичного обстеження.

Відповідно до статті 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я, медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, не мають права розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених законом.

Тому поліція не може просто в усній формі вимагати від чергового лікаря довідку про діагноз пацієнта.

Окремо треба розділяти повідомлення поліції про факт звернення особи з тілесними ушкодженнями та видачу медичної довідки про діагноз.

За наказом МВС та МОЗ №612/679, заклади охорони здоров’я повинні вести облік фактів звернення або доставлення осіб у зв’язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру та інформувати про такі випадки органи поліції. Але цей наказ не означає, що черговий лікар зобов’язаний на місці видати поліцейським довідку про діагноз, результати КТ або іншу медичну документацію.

Якщо поліції потрібні медичні документи для кримінального провадження, вони повинні діяти у встановленому законом порядку. Зокрема, відповідно до статей 159–164 КПК України, доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, здійснюється у процесуальному порядку. А стаття 162 КПК України прямо відносить відомості, які можуть становити лікарську таємницю, до охоронюваної законом таємниці.

Щодо відмови пацієнтки від госпіталізації. Відповідно до статті 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я, якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний це пояснити. Якщо після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти письмове підтвердження відмови, а якщо отримати його неможливо — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Тобто якщо пацієнтка відмовилась писати заяву про відмову від госпіталізації, правильним варіантом є скласти акт про відмову у присутності свідків із зазначенням, що пацієнтці були роз’яснені можливі наслідки відмови від госпіталізації.

Щодо відеозйомки з боку поліції. Відповідно до статті 40 Закону України “Про Національну поліцію”, поліція може застосовувати фото- і відеотехніку для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом. Але така зйомка не може використовуватися як спосіб тиску на лікаря або як спосіб примусити лікаря розголосити лікарську таємницю.

У діях поліції можна ставити питання про порушення:

1. статті 19 Конституції України, оскільки органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законом;
2. статті 32 Конституції України, оскільки не допускається збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом;
3. статті 8 Закону України “Про Національну поліцію”, оскільки поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України;
4. статті 18 Закону України “Про Національну поліцію”, оскільки поліцейський зобов’язаний поважати і не порушувати права і свободи людини, а також зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків;
5. статей 39-1 та 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я, оскільки інформація про діагноз, обстеження, лікування і факт звернення за медичною допомогою є лікарською таємницею;
6. статті 286 Цивільного кодексу України, яка гарантує фізичній особі право на таємницю про стан здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз та відомості, отримані при медичному обстеженні;
7. статті 7 Закону України “Про захист персональних даних”, оскільки дані, що стосуються здоров’я, є особливо чутливими персональними даними;
8. за наявності незаконного збирання, використання або поширення медичних даних — може ставитися питання про ознаки статті 182 Кримінального кодексу України.

Ваша Правильна поведінка, як лікаря в такій ситуації:

1. не видавати довідку про діагноз на усну вимогу поліції;
2. запропонувати працівникам поліції звернутися офіційно до адміністрації закладу охорони здоров’я;
3. якщо потрібні медичні документи — вимагати належну правову підставу;
4. зафіксувати у медичній документації факт відмови пацієнтки від госпіталізації;
5. якщо пацієнтка відмовилась писати заяву — скласти акт про відмову від госпіталізації у присутності свідків;
6. повідомити керівництво лікарні про інцидент із поліцією службовою запискою.

Враховуючи вище викладене ви , як лікар не порушили закон, коли відмовились видати поліцейським довідку про діагноз пацієнтки. Навпаки, якби ви без законної підстави передали поліції медичні дані пацієнтки, саме це могло б створити ризики для ваамяк лікаря лікаря та лікарні через розголошення лікарської таємниці.