Задайте вопрос юристу

829 юриста готовы ответить сейчас

Ответ за ~15 минут

Задать вопрос на сайте

Конституционное право, 01 мая 2022, вопрос №63295 150₴

Право на свободу віросповідання.

Доброго дня. Нещодавно місцева сільська влада й частина громади здійснили перехід з УПЦ до ПЦУ, забравши у нас храм, все церковне начиння, богослужбові книги і т.д. Всі наші звернення, скарги до місцевих органів влади залишаються без відповіді. Божу службу здійснюємо на відкритому повітрі, просто неба. Нас у селі багато, непідтримавших даний перехід. Відповідного закону щодо єдиної-державної церкви в Україні немає, тому ми маємо право на свободу світогляду і віросповідання, що визначено безпосередньо у ст. 35 Конституції України. Вимагаємо лише одного: нехай місцева влада надасть НАМ будь-яке приміщення для проведення Служб та не чинитиме тиску! В центрі села декілька пустих будівель...
ДО яких конкретно органів чи служб НАМ варто звернутись; які заяви чи підписи потрібні; які документи надати??? Просимо детально пояснити.

Ответы юристов (8)

    Кирда Вячеслав Володимирович
    33.3%

    Доброго дня!

    Вам потрібно спробувати звернутись до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті.

    Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) ‒ центральний орган виконавчої влади, створений 18 березня 2020 року на підставі рішення Уряду від 12 червня 2019 року, який діє на підставі Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України 21 серпня 2019 року.

    Діяльність ДЕСС спрямовує та координує Кабінет Міністрів України через Міністра культури та інформаційної політики.

    Даю контакти для можливого звернення: https://dess.gov.ua/contacts/

    Всього доброго!

    • Дмитро Клиент год назад

      Дякуємо за інформацію.

      • Кирда Вячеслав Володимирович

        немає за що! У випадку наявності запитань, звертайтесь!

    Пользователь не активен
    Пользователь не активен год назад

    Адвокат, г. Киев

    Общаться в чате

    Зміст права на свободу світогляду і віросповідання визначається безпосередньо у ст. 35 Конституції України Архівовано 3 листопада 2017 «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність».

    Також у 1991 р. Верховною Радою України прийнято закон «Про свободу совісті та релігійних організацій» Архівовано 25 квітня 2015 Ст.4 цього закону говорить, що всі громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Ст.35 Конституції України Архівовано 3 листопада 2017 говорить, що «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова».

    «Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва)» — ст.21 ЗУ "Про свободу совісті та релігійних організацій.

    Відповідно до ст.64 Конституції України Архівовано 3 листопада 2017 конституційні права, до яких входить право на свободу віросповідання, і свободи людини можуть бути обмежені із зазначенням строку дії цих обмежень в умовах воєнного або надзвичайного стану.

    Ніхто вам нічого не забороняє, але і надавати якісь приміщення громада вам теж не зобов'язана, тим більше у військовий стан.

    Айвазян Юрий Климентьевич
    Айвазян Юрий Климентьевич год назад

    Адвокат, г. Николаев, 32 года опыта

    Общаться в чате

    Добрий день, Дмитре!

    Селищна рада та частина громади грубо порушують Ваше конституційне право на віросповідання.

    Ст. 18 Загальної декларації прав людини говорить: «Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв».

    Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966р від 26 травня 2015, а саме стаття 18 цього документа підтверджує визнання права людини на віросповідання: «1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень. 2. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір. 3. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише обмеженням, які встановлено законом і які є необхідними для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров'я і моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб.»

    У ст.9 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року 27 квітня 2015 наголошується: «Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно».

    Зміст права на свободу світогляду і віросповідання визначається безпосередньо у ст. 35 Конституції України: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність».

    Також у 1991 р. Верховною Радою України прийнято закон «Про свободу совісті та релігійних організацій». Ст.4 цього закону говорить, що всі громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Ст.35 Конституції України говорить, що «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова».

    «Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва)» — ст.21 ЗУ "Про свободу совісті та релігійних організацій.

    Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права, до яких входить право на свободу віросповідання, і свободи людини можуть бути обмежені із зазначенням строку дії цих обмежень в умовах воєнного або надзвичайного стану.

    Якщо ви зазнали порушень індивідуально як фізична особа, потрібно звернутися до керівництва вашої релігійної громади по юридичну допомогу, а в разі порушень прав релігійної громади – звернутися за підтримкою до релігійного центру (єпархії, митрополії, духовного управління тощо).

    Найімовірніше, ваші одновірці вже стикалися зі схожими проблемами, тому обмін досвідом і залучення фахівців із релігійних організацій вищого рівня може допомогти конкретно вам.

    Якщо порушення ваших прав обумовлене зловживаннями посадових осіб органів влади, то скаргу на їхні дії можна направити до вищестоящих урядовців.

    Якщо неможливо сформулювати скаргу чи визначити її адресата – зверніться по допомогу до державних органів чи правозахисних організацій.

    Це, зокрема:

    контакт-центр системи безоплатної правової допомоги Міністерства юстиції України: 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно в межах України зі стаціонарних та мобільних телефонів),

    вебсайт із довідковою інформацією: legalaid.gov.ua

    центри первинної та/або вторинної правової допомоги Міністерства юстиції України: bit.ly/38O8jHw

    ПРИКЛАД :

    Місцева релігійна громада вирішила провести у сусідньому селищі вуличну просвітницьку акцію для молоді, письмово повідомивши про це селищну раду. Однак остання прийняла рішення заборонити таку акцію, оскільки у селищі вже є храм іншої конфесії, яка не схвалює проведення заходів будь-яких інших релігійних громад. Можливі дії організаторів акції: • Насамперед намагатися вирішити питання шляхом діалогу, мінімізуючи конфліктність ситуації; • Повідомити селищного голову, що обмежити конституційне право на мирні зібрання може лише суд за ініціативою місцевої влади; • Зв’язатися зі своїм релігійним центром та/чи правозахисними організаціями, щоб отримати зразки листів, у яких юридично грамотно викладено аргументи на захист права віруючих на мирні зібрання; • За потреби спрямувати скаргу на незаконні дії місцевої влади до державних інституцій, уповноважених сприяти забезпеченню прав людини.

    Хто може допомогти захистити ваші релігійні права:

    Інститут релігійної свободи: irs.in.ua/ua/contacts

    громадські приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини: helsinki.org.ua/advice-centres/

    приймальня Харківської правозахисної групи: help.khpg.org/index.php?id=1486978416

    Якщо ваші права порушуються посадовими особами місцевих органів влади, направте письмові скарги до державних органів влади, уповноважених сприяти забезпеченню свободи віросповідання.

    Це, зокрема:

    Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, поштова адреса: 01008, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8;

    громадська приймальня в Києві: ombudsman.gov.ua/ua/page/applicant/

    Державна служба України з етнополітики та свободи совісті, поштова адреса: 01001, м. Київ, вул. Прорізна, 15 dess.gov.ua

    обласна державна адміністрація. Закон України «Про місцеві державні адміністрації»: Стаття 25. Повноваження в галузі забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян Місцева державна адміністрація: 8) забезпечує виконання законодавства щодо національних меншин і міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання...

    Якщо будуть питання, звертайтесь персонально, натиснувши кнопку "звернутись".

    Гончаренко Константин
    33.3%

    Доброго дня!

    Увага!!! З 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено режим воєнного стану!

    Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна": під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо:

    • строків надання згоди на включення об’єкта оренди до одного з Переліків;
    • стартової орендної плати у випадках, якщо інформація про залишкову балансову вартість об’єкта оренди є меншою 10 відсотків первісної балансової вартості об’єкта оренди;
    • необхідності здійснення оцінки об’єкта оренди для цілей передачі його в оренду орендарям, передбаченим абзацом першим частини першої статті 15 цього Закону;
    • строків проведення аукціону і затвердження протоколу результатів аукціону;
    • необхідності та строків завантаження орендодавцем договору оренди та акта приймання-передачі до ЕТС;
    • можливості підписання документів за допомогою кваліфікованого електронного підпису та переліку таких документів;
    • продовження договору оренди, зокрема щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану;
    • припинення орендарем договору оренди;
    • незастосування окремих обмежень на передачу майна в суборенду, передбачених абзацами дев’ятим і десятим частини першої статті 3 та статтею 22 цього Закону, при цьому строк дії укладеного відповідно до цієї статті договору суборенди не може перевищувати строк дії воєнного стану, збільшений на чотири місяці;
    • можливості застосування пільгової орендної плати на строк, що не перевищує шість місяців, для орендарів, які беруть участь в аукціоні з оренди державного майна з метою переміщення виробництв, активів і потужностей для здійснення господарської діяльності, розміщених на території, визначеній Кабінетом Міністрів України, а також механізму підтвердження права на застосування пільгової орендної плати;
    • повноважень військової адміністрації з питань, визначених цим пунктом.

    Строк дії договорів оренди державного майна, які укладаються під час дії воєнного стану, не може перевищувати 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану.

    Загальні положення

    Законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з Закону України "Про оренду державного та комунального майна", інших законодавчих актів. (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна". (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" поширюються також на договори зберігання, крім договорів публічного зберігання, якщо місцем зберігання майна третьої особи є індивідуально визначене нерухоме майно державної або комунальної власності. (ч. 3 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Основною метою оренди є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, посилення фінансової спроможності підприємств державної або комунальної власності. (ч. 4 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Оренда здійснюється на основі таких принципів:

    • законності;
    • відкритості та прозорості;
    • рівності та змагальності;
    • державного регулювання та контролю;
    • врахування особливостей об’єктів державної та комунальної форм власності;
    • захисту економічної конкуренції;
    • створення сприятливих умов для залучення інвестицій;
    • повного, своєчасного, достовірного інформування про об’єкти оренди та порядок передачі їх в оренду;
    • забезпечення конкурентних умов оренди та інших видів договорів.

    Галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами. (ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, об’єктів майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу". (абз. 1 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв’язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України". (абз. 2 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що є засновниками наукового парку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про наукові парки". (абз. 3 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Відносини оренди об’єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про особливості передачі в оренду об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності". (абз. 4 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Відносини оренди об’єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про особливості оренди чи концесії об’єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності". (абз. 5 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Відносини оренди рухомого та нерухомого майна державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, підприємств оборонно-промислового комплексу, включених до складу Державного концерну "Укроборонпром", регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку". (абз. 6 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Відносини оренди об’єктів портової інфраструктури, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про морські порти України". (абз. 7 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Відносини користування державним майном, створеним або придбаним інвестором для виконання угоди про розподіл продукції, після переходу прав власності на таке майно до держави регулюються Законом України "Про угоди про розподіл продукції". (абз. 8 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Відносини користування приватним партнером державним, комунальним майном та майном, що належить Автономній Республіці Крим, створеним або придбаним цим приватним партнером на виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, після переходу права власності на таке майно до держави, територіальної громади чи Автономної Республіки Крим регулюються Законом України "Про державно-приватне партнерство". (абз. 9 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Відносини оренди об’єктів газорозподільних систем або їх складових, що перебувають у державній власності, а також об’єктів газорозподільних систем або їх складових, що перебувають на балансі Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених законами України "Про трубопровідний транспорт" та "Про ринок природного газу". (абз. 10 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди. (ч. 7 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають при наданні державним або комунальним закладом культури у користування державного та комунального майна, пов’язаного з наданням платних послуг, які можуть надаватися державними і комунальними закладами культури, що не є орендою, перелік яких затверджено Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури.(ч. 8 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

    Суб'єкти орендних відносин

    Суб’єктами орендних відносин є:

    • орендар;
    • орендодавець;
    • балансоутримувач;
    • уповноважений орган управління;
    • представницький орган місцевого самоврядування або визначені ним органи такого представницького органу;
    • Кабінет Міністрів України або орган державної влади, визначений Кабінетом Міністрів України.

    Орендодавцями є:

    а) Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна,що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна);

    б) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке належить Автономній Республіці Крим;

    в) органи, уповноважені представницькими органами місцевого самоврядування, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке перебуває у комунальній власності;

    г) балансоутримувачі - щодо:

    • нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об’єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна;
    • нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує п’яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб’єктам виборчого процесу для проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії;
    • нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організування конгресів і торговельних виставок;
    • іншого окремого індивідуально визначеного майна;

    ґ) державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства, що передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні.

    Орендарями за цим Законом можуть бути фізичні та юридичні особи, у тому числі фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства (крім передбачених частиною четвертою цієї статті).

    Не можуть бути орендарями:

    • фізичні та юридичні особи, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції", а також пов’язані з ними особи;
    • юридичні особи, інформація про бенефіціарних власників яких не розкрита в порушення вимог Закону України "Про державнуреєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань";
    • фізичні та юридичні особи, зареєстровані в державах, включених FATF до списку держав, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, а також юридичні особи, 50 і більше відсотків статутного капіталу яких належать прямо або опосередковано таким особам;
    • фізичні та юридичні особи, які перебувають у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) або у процесі припинення;
    • працівники орендодавця - щодо майна, яке надається в оренду такими орендодавцями;
    • працівники уповноважених органів управління та балансоутримувачів - щодо майна, оренда якого погоджується такими уповноваженими органами управління або яке знаходиться на балансі таких балансоутримувачів.
    Етапи передачі майна в оренду

    Етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає:

    • прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду;
    • внесення інформації про потенційний об’єкт оренди до ЕТС;
    • прийняття рішення про включення потенційного об’єкта оренди до одного із Переліків;
    • опублікування інформації про потенційний об’єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС;
    • розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду;
    • проведення аукціону на право оренди майна або передача об’єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.

    Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.

    Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком передачі майна в оренду.

    Вартість об'єкта оренди

    Вартістю об’єкта оренди для цілей визначення стартової орендної плати є його балансова вартість станом на останнє число місяця, який передує даті визначення стартової орендної плати.

    Балансоутримувач потенційного об’єкта оренди обов’язково здійснює переоцінку такого об’єкта у разі, якщо:

    • у об’єкта оренди відсутня балансова вартість;
    • залишкова балансова вартість об’єкта оренди дорівнює нулю;
    • залишкова балансова вартість об’єкта оренди становить менше 10 відсотків його первісної балансової вартості (балансової вартості за результатами останньої переоцінки).

    Переоцінка здійснюється після внесення інформації про потенційний об’єкт оренди до ЕТС в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 6 цього Закону, і до розміщення оголошення про передачу майна в оренду, передбаченого статтею 12 цього Закону. Після переоцінки потенційного об’єкта оренди балансоутримувачі зобов’язані збільшити балансову вартість відповідного майна згідно з результатами оцінки відповідно до правил бухгалтерського обліку.

    Вартість об’єкта оренди встановлюється на рівні його ринкової (оціночної) вартості, за умови наявності однієї з таких підстав:

    • об’єктом оренди є єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства;
    • об’єкт оренди пропонується для передачі в оренду без проведення аукціону;
    • об’єкт оренди використовується на підставі договору оренди, укладеного без проведення аукціону або конкурсу, і орендар бажає продовжити договір оренди на новий строк.

    Ринкова (оціночна) вартість об’єкта оренди для цілей оренди визначається на замовлення балансоутримувача, крім випадку, передбаченого частиною шостою цієї статті. Орендар, визначений за результатами аукціону, або орендар, якому було передано в оренду об’єкт без аукціону, зобов’язаний відшкодувати балансоутримувачу вартість проведення оцінки об’єкта оренди.

    Ринкова (оціночна) вартість об’єкта, який перебуває в оренді на підставі договору, який орендар бажає продовжити на новий строк без проведення аукціону у випадках, передбачених цим Законом, визначається на замовлення орендаря згідно з Порядком передачі майна в оренду як особи, у якої орендоване майно перебуває на законних підставах, без доручення балансоутримувача.

    Ринкова (оціночна) вартість об’єкта оренди визначається відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

    Стартова орендна плата за об’єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі майна в оренду.

    Забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

    Строк договору оренди не може становити менше п’яти років, крім випадків, визначених Порядком передачі майна в оренду.

    З повагою,

    Костянтин Гончаренко

    Гончаренко Константин

    Доброго дня!

    Вам необхідно звернутися до сільської ради письмово та отримати список вільних приміщень комунального майна ,які можуть бути переданв в оренду. Обрати бажане приміщення та окремо звернутися до ради з заявою про передачу в оренду з зазначенням його адреси та квадратних метрів рада має роглянути та прийняти рішення на сесії депутатами про надання Вам в оренду ,або відмову.

    Бажано зареєструйте Вашу організацію ,як ГО та звернення подайте на ім 'я голови сільського через канцелярію на бланку організації з підписом голови ГО Вашої ,відповідь мають надати письмово на вказану адресу протягом 30 -ти днів згідно ЗУ Про звернення громадян.

    Якщо буде релігійна згідно статуту ГО зможете претендувати на пільгову оренду комунального майна наприклад 24 грн на рік ,якщо такий порядок затверджено радою.

    З повагою,

    Костянтин Гончаренко

    Савченко Олександр
    33.3%
    Савченко Олександр год назад

    Юрист, г. Чернигов, 9 лет опыта

    Общаться в чате

    Доброго дня, Дмитро!

    Нещодавно місцева сільська влада й частина громади здійснили перехід з УПЦ до ПЦУ, забравши у нас храм, все церковне начиння, богослужбові книги і т.д. - скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі (ст. 16 Закону України «Про звернення громадян»).

    Це не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства.У разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням він може звернутися безпосередньо до суду.

    Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.

    Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність.

    До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.

    Стаття 17 Закон України "Про звернення громадян" визначає строки оскарження: скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.

    Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.

    Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.

    Стаття 18 Закон України "Про звернення громадян" визначає , що громадянин , який звернувся із скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування має право:

    • особисто викласти аргументи особі, що перевіряла скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги;
    • знайомитися з матеріалами перевірки;
    • подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу;
    • бути присутнім при розгляді скарги;
    • користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
    • одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги;
    • висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги;
    • вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

    Органи державної влади і місцевого самоврядування їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані ( стаття 19 Закон України "Про звернення громадян"):

    • об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти скарги;
    • у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді скарги скласти про це мотивовану постанову;
    • на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його скаргу;
    • скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
    • забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з скаргою рішень;
    • письмово повідомляти громадянина про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення;
    • вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
    • у разі визнання скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
    • не допускати безпідставної передачі розгляду скарг іншим органам;
    • особисто організовувати та перевіряти стан розгляду скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

    У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

    Скарги розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, керівник відповідного органу, або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала скаргу. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого вище терміну. Скарги громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

    Оскарження рішення, дії та бездіяльності місцевих ОВВ та ОМС в судовому порядку:

    Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Порядок звернення до суду регламентований процесуальним законодавством, зокрема Кодексом адміністративного судочинства України (надалі – КАС). Так, стаття 2 КАС визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (Провадження в адміністративній справі).

    Якщо виникнуть додаткові питання, звертайтеся через кнопку "Звернутися" і я відповім на них в індивідуальному порядку.

    При зверненні вказуйте свою е-пошту, по якій з Вами можна зв'язатися.

    ВСЬОГО НАЙКРАЩОГО!


Похожие вопросы


Кодексы Україна

Кодекс України з процедур банкрутства Кодекс цивільного захисту України Кримінальний процесуальний кодекс України Митний кодекс України Повітряний кодекс України Податковий кодекс України Кодекс адміністративного судочинства України Цивільний процесуальний кодекс України Кримінально-виконавчий кодекс України Господарський кодекс України Цивільний кодекс України Сімейний кодекс України Земельний кодекс України Кримінальний кодекс України Водний кодекс України Кодекс торговельного мореплавства України Про надра Лісовий кодекс України Господарський процесуальний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330) Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-21) Житловий Кодекс Української РСР Європейський кодекс соціального забезпечення Бюджетний кодекс України