Відмова йти на позицію

Вітаю!

ЯКЩО КОНКРЕТНО НІКОМУ НЕ БУВ НАДАН НАКАЗ - ЗА ЦЕ НЕ БУДЕ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

Доброго дня, Нічого не буде.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження.

Отже, виконанню підлягає тільки законний наказ. Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.

Тобто у вас є своя спеціальність за якою ви проходите службу і виконує те свої обов'язки. Щоб допомога и піхоті вас повинні перевести в їхню частину.

Якщо я допоміг вирішити ваше питання ставте ✅біля фото підтримайте лайком залиште відгук.

Для детальної консультації натискайте кнопку звернутися.

Доброго дня, Тарасе!

У Вашому випадку не буде відповідальності, якщо наказ не був сформульований у ясній та зрозумілій формі. Він повинен включати в себе чіткий алгоритм дій, які Ви не тільки повинні, але і маєте фізичну можливість виконати!

Проте оцінка того, чи мало місце невиконання наказу - питання достатньо складне!

Відповідно до ст. 402 Кримінального кодексу України непокора (відкрита відмова виконати наказ начальника), а також інше умисне невиконання наказу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Також згідно зі ст. 403 Кримінального кодексу України невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак непокори, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Основа відмінність між двома злочинами полягає в тому, що при невиконанні наказу (ст. 403) відсутні відкрита заява про небажання виконувати наказ і демонстративні дії, що свідчать про явне небажання підлеглого коритися наказу начальника. Обов’язковою ознакою об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 403 Кримінального кодексу України, є настання через невиконання наказу тяжких наслідків.

Відповідно до Статуту Статут внутрішньої служби ЗСУ та Дисциплінарного статуту ЗСУ командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству.

Стаття 41 Кримінального кодексу України визначає, що наказ або розпорядження є законними, якщо вони:

віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень;

за змістом не суперечать чинному законодавству;

не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Виконанню підлягає тільки законний наказ.

Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.

Особа, що виконала явно кримінально протиправний наказ або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження. Варто зазначити, що виконавець наказу може бути звільнений від відповідальності, якщо він не усвідомлював і не міг усвідомлювати злочинність наказу. У такому випадку відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ.

Чи варто писати відмову від виконання наказу?

Відповідно до статті 37 розділу І, частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. У свою чергу, підлеглий має право звернутися до командира з проханням уточнити наказ.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Тому у випадках невпевненості у можливості виконати наказ я на майбетнє раджу писати рапорт про уточнення наказу, обов’язково в ньому зазначаючи про те, що Ви НЕ відмовляється виконувати наказ. Це передбачено наступними нормативно-правовими актами:

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III;

Статут внутрішньої служби ЗСУ від 24.03.1999 № 548-XIV;

Дисциплінарний статут ЗСУ від 24.03.1999 № 551-XIV.

Будуть додаткові питання чи уточнення, натискайте кнопку "звернутись" біля мого профілю. Буду радий допомогти!

Доброго дня!

Ваші питання вррегульовані наступним:

ЗАКОН УКРАЇНИ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців, надання командирам додаткових прав та покладення обов’язків в особливий період"(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 13, ст.92) Стаття 172-10. Відмова від виконання наказу або інших законних вимог командира (начальника) Відмова від виконання законних вимог командира (начальника) - тягне за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб. Кримінальний Кодекс України Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження 1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. 2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. 3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. 4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. 5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження. статті 402. Непокора КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу - караються службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені групою осіб або спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 3. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці,- карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. 1. Одним із головних загальних обов'язків усіх військовослужбовців є обов'язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників), крім явно злочинних. Це обумовлено характерним для всіх військових формувань принципом єдиноначальності. 2 Об'єктом злочину є порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі. 3. З об'єктивної сторони злочин може виражатися у двох формах: 1) відкрита відмова виконати наказ начальника; 2) інше умисне невиконання наказу. Враховуючи зазначене , якщо наказ виданий законно , то військовослужбовець має його виконувати з огляду на бойову обстановку. Таким чином , наказ завжди має бути конкретним. Тому не можна розглядати як невиконання наказу невиконання військовослужбовцем загальних вимог служби, які містяться в статутах, порадниках, інструкціях тощо. Крім того, наказ має бути законним і виданим тільки в межах компетенції відповідної службової особи, а наказ з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань, - крім того, у письмовій формі. Якщо наказ виданий з порушенням вимог, які до нього пред'являються законодавством, він є незаконним.Підлеглий не несе відповідальності за ст. 402 за невиконання наказу начальника, якщо цей наказ був незаконним (відданий невідповідною особою, в неналежному порядку, виходив за межі повноважень командира (начальника), за своїм змістом суперечив чинному законодавству, був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина). За умисне ж виконання явно злочинного наказу начальника підлеглий підлягає відповідальності як пособник відповідного військового службового злочину (скажімо, за виконання наказу начальника караулу про застосування фізичного насильства щодо заарештованих чатовий має нести відповідальність за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст 424).

З повагою,

Костянтин Гончаренко

Вітаю, Тарасе!

Якщо конкретно наказ не видавався жодному військовослужбовцю, а було сказано про потребу в 2 хлопцях, його взагалі не можна вважати наказом. Жодна відповідальність у такому випадку виключається.

Наказ повинен бути сформульований чітко та без двузначності та стосуватись конкретного або групи військовослужбовців.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, № 22-23, ст.194)

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/548-14#Text

Порядок віддання й виконання наказів

35. Накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.

Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв’язку.

Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

36. Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.

За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.

37. Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.

Військовослужбовець зобов’язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

{Частина третя статті 37 в редакції Закону № 1420-IV від 03.02.2004}

38. У разі коли військовослужбовець, який виконує наказ, отримав від іншого командира (начальника), старшого за службовим становищем чи військовим званням, новий наказ, що стане перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це командирові (начальникові), який віддав наступний наказ, і після отримання його згоди припиняє виконання попереднього наказу.

Командир (начальник), який віддав наступний наказ, повідомляє про це командира (начальника), який віддав попередній наказ.

Всього доброго! Якщо Ви хочете поспілкуватись індивідуально і випрацювати алгоритм дій, натискайте зелену кнопку Звернутися/Обратиться нижче фото! Буду радий допомогти.

Доброго вечора, Тарас!

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131):

Кримінальний кодекс України | від 05.04.2001 № 2341-III (rada.gov.ua)

"Стаття 403. Невиконання наказу

1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років".

Відповідно до Статуту Статут внутрішньої служби ЗСУ та Дисциплінарного статуту ЗСУ командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству.

Стаття 41 Кримінального кодексу України визначає, що наказ або розпорядження є законними, якщо вони:

• віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень;
• за змістом не суперечать чинному законодавству;
• не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Виконанню підлягає тільки законний наказ.

Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.

Так. Особа, що виконала явно кримінально протиправний наказ або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження. Варто зазначити, що виконавець наказу може бути звільнений від відповідальності, якщо він не усвідомлював і не міг усвідомлювати злочинність наказу. У такому випадку відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ.

Відповідно до статті 37 розділу І, частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. У свою чергу, підлеглий має право звернутися до командира з проханням уточнити наказ.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Тому у випадках невпевненості у можливості виконати наказ ми радимо писати рапорт про уточнення наказу, обов’язково в ньому зазначаючи про те, що Ви НЕ відмовляється виконувати наказ»,

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141):

Конституція України | від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (rada.gov.ua)

"Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь".

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88):

Кримінальний процесуальний к... | від 13.04.2012 № 4651-VI (rada.gov.ua)

"Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Стаття 18. Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї

1. Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення".

У разі наявності запитань звертайтеся через кнопку "ЗВЕРНУТИСЯ".

Всього доброго!