Виїзд за кордон на короткий термін, для особи виключеної з військового обліку у зв'язку з судимістю

Доброго дня!

На жаль, прикордонники можуть не пропустити сина за кордон, адже якщо чоловік виключений з військового обліку по судимості, то йому не дозволять виїхати з України. У нього є два варіанти: оскаржувати відмову у перетині кордону у судовому порядку або стати на військовий облік та оформити бронювання.

Син працює лікарем. Чи можливий законний варіант виїзду за кордон на весілля до рідного брата? Наприклад у відпустку? Чи на роботі оформити відрядження?

Щоб виїхати у відпустку потрібно, щоб чоловік став на військовий облік, лікарня його забронювала та видала наказ про закордонне відрядження або про відпустку.

Поки чоловік є виключеним з військового обліку, то його не можливо забронювати.

Згідно пункту 49 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу.

Згідно пункту 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України У разі введення в Україні воєнного стану працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.

Отже, для перетину кордону на підставі бронювання сину необхідно підготувати такі документи:

1) закордонний паспорт;

2) Витяг про бронювання

3) Наказ про службове відрядження

4) військово-обліковий документ з вклеїним штрикодом або е-ВОД з Резерв+

Чи можливо оскаржити цю заборону?

Сину 100 % відмовлять у перетині кордону на підставі виключення з військового обліку у зв'язку із судимістю. Проте, він може спробувати оскаржити дане рішення у судовому порядку.

На даний час є позитивне рішення суду першої інстанції https://reyestr.court.gov.ua/Review/119908368, де суд визнав протиправним та скасував рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину, який був виключений з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як раніше засуджений до позбавлення волі.

Проте, дане рішення прикордонники оскаржили в апеляційному суді https://reyestr.court.gov.ua/Review/122134258

Чоловік подав скаргу до Верховного суду, який відмовив у відкритті касаційного провадження, тим самим залишивши рішення апеляційного суду в силі https://reyestr.court.gov.ua/Review/123151746

Щоб Ви розуміли оскарження відмови у перетині кордону тривало 15 місяців і чоловіку все рівно відмовили у перетині кордону.

Тому, якщо син піде шляхом оскарження відмови про перетин кордону у судовому порядку, то він явно не встигне на весілля брата і не факт, що він зможе взагалі виграти справу.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, Марія!

Для виїзду за кордон особа чоловічої статі у віці 18-60 років повинна мати підстави. Всі вони передбачені постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" в редакції постанови КМУ № 1536 від 31.12.2024}.

Звичайно, чоловік, який виключений з військового обліку, формально має право на виїзд за кордон, але, на жаль, не у випадку з Вашим сином, як Ви правильно помітили.

Тепер відповіді на Ваші питання.

Син працює лікарем. Чи можливий законний варіант виїзду за кордон на весілля до рідного брата? Наприклад у відпустку? Чи на роботі оформити відрядження?

Право на виїзд за кордон у відрядження мають заброньовані працівники, що у випадку ж з Вашим сином неможливо, оскільки він не підлягає бронюванню на підставі того, що є невійськовозобов'язаним й відповідно не стоїть на обліку в ТЦК.

Так що відрядження - не варіант для Вашого сина.

Чи можливо оскаржити цю заборону?

Так, подібна можливість є у Вашого сина. Для того при перетині кордону йому обов'язково потрібно отримати письмову відмову начальника пункту перетинання кордону та оскаржити таку відмову в окружному адмінистративному суді.

Алгоритм дій такий:

За загальним правилом, звернутися до суду з адміністративним позовом можна протягом 6 місяців з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАСУ).

Позовна заява подається в письмовій формі і повинна містити (стаття 160 КАСУ):

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв’язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб’єкта владних повноважень;

4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;

10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб’єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;

11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

До позовної заяви додаються:

1) документ про сплату судового збору (за необхідності);

2) документ, що підтверджує повноваження представника (якщо позовну заяву подає представник);

3) копії позовної заяви та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості учасників справи, докази надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення іншим учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси, копії позовної заяви та доданих до неї документів.

У разі подання до суду документів в електронній формі суб’єкт владних повноважень зобов’язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через 60 днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Суд розглядає справу по суті протягом 30 днів з дня початку розгляду справи по суті (стаття 193 КАСУ).

Рішення суду першої інстанції може бути повністю або частково оскаржено в апеляційній інстанції протягом 30 днів з дня проголошення постанови адміністративного суд (протягом 15 днів з дня проголошення ухвали), в окремих випадках протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Рішення суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційній інстанції протягом 30 днів після набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Звичайно, у разі оскарження відмови ДПСУ у суді Вам обов'язково знадобиться досвідчений адвокат.

Якщо хтось стикався з цим питанням та може порадити, чи взяти на себе цю справу в якості адвоката ?

Адвокат може бути залучений, як в тому регіоні, де син отримає відмову у виїзді, так і по місцю його проживання. В таких випадках цілком можливо вести цю справу дистанційно.

Як раз у випадку з Вашим сином маємо Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 600/2520/22-а, в якій останній наголошує:

"Суди попередніх інстанцій установили, що, крім паспорту громадянина України для виїзду за кордон, позивач для проходження прикордонного контролю надав тільки військовий квиток з відміткою про виключення позивача з військового обліку відповідно до п.6 ч.6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

75. Оскільки позивач під час перетину кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у спірних правовідносинах він не мав правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

76. З урахуванням означеного Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, прийняте відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень, це рішення відповідає визначеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним.

77. При цьому Верховний Суд погоджується з критичним сприйняттям судами попередніх інстанцій твердження позивача про те, що він не відноситься до категорії військовозобов`язаних, призовників, резервістів, тощо, а тому не може бути обмежений в праві перетину кордону під час запровадженого воєнного стану, оскільки законодавством визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку, і будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав.

78. Верховний Суд наголошує на тому, що позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов`язує наявність права на перетин кордону з виключенням з військового обліку.

79. Зважаючи на доводи і обґрунтування вимог позивача та висновки судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає, що варто зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

80. Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.

81. Верховний Суд не вбачає підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом заявника.

82. Отже, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

83. За цих обставин Верховний Суд констатує правильність висновку судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

84. Отже, Верховний Суд резюмує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм матеріального та процесуального права.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

85. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

86. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

87. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

88. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

89. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

90. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

91. Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Отже, Ваш син може, звичайно, спробувати оскаржити відмову ДПСУ у виїзді за кордон, але шанси добитися успіху дуже невеликі.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

ЗАБОРОНИ НА ПЕРЕТИН КОРДОНУ НЕ ВІЙСЬКОВОЗАБОВЯЗАНИХ НЕ ІСНУЄ - В РАЗІ ЗАБОРОНИ ПРИКОРДОННИКАМИ ВИЇЗДУ ЗА КОРДОН, НЕХАЙ ВАШ СИН ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО СУДУ ЗА ЗАХИСТОМ СВОЇХ ПРАВ.

Є РІШЕННЯ З ЦЬОГО ПИТАННЯ Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року по справі №380/26659/23.

Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України, що кореспондується з конституційно-правовою нормою, що закріплена в ч. 2 ст. 63 Конституції України, в якій говориться про користування засудженим всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Порядок в’їзду та виїзду з території України, на сьогоднішній день, регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 (зі змінами) та постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995, якою затверджено Правила перетину державного контролю громадянами України.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону №389-VIII в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються в т.ч. вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до статті 20 Закону № 389-VIII правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Президент України 24 лютого 2022 року прийняв Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, а також Указ №69/2022 «Про загальну мобілізацію», затверджений Законом України від 3 березня 2022 року № 2105-IX, які внаслідок прийняття рішень про продовження строку дії є чинними донині.

Відповідно до Указу №64/2022 тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до Указу №64/2022 оголошено та проводиться загальна мобілізація на усіх підконтрольних державі територіях.

Отже, Верховна Рада України затвердила рішення Президента України про те, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися [а не обмежуються] конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені в т.ч. статтею 33 Конституції України в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Єдині заходи правового режиму воєнного стану щодо реалізації громадянами свободи пересування, що передбачені частиною першою статті 8 Закону №389-VIII, наведені передбачені в пункті 6 такого змісту:

«В Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: […]

1. Встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів».

Кабінет Міністрів України на реалізацію цієї норми Закону №389-VIII прийняв Постанову від 29.12.2021 № 1455, якою затвердив Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан.

В Порядку №1455 питанню перетину державного кордону присвячено єдиний пункт такого змісту: « 8. Перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством».

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII.

Статтею 22 Закону №3543-XII визначено такі обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації

- з`явитися в ТЦК та СП для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, та для визначення їх призначення на особливий період, а також в установленому порядку надавати під час мобілізації майно ЗСУ та іншим військовим формуванням з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

- під час мобілізації громадяни, які є військовозобов`язаними та резервістами, зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти ТЦК та СП у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках), або у строки, визначені командирами військових частин або за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

- громадяни, які перебувають у запасі (тобто військовозобов`язані) і не призвані на військову службу або не залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час мобілізації, можуть бути відповідно до закону залучені до виконання робіт, які мають оборонний характер.

- громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, виконують мобілізаційні завдання (замовлення) згідно з укладеними договорами (контрактами);

- військовозобов`язані та резервісти, які перебувають на зборах, у разі оголошення мобілізації продовжують перебувати на зборах;

- громадянам, які перебувають на військовому обліку (тобто призовникам, військовозобов`язаним та резервістам) з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу відповідної посадової особи (начальник ТЦК та СП, військової частини та органу військового управління).

При оцінці цих норм Закону №3543-XII звертаю увагу на те, що свобода пересування та свобода вибору місця проживання є різними (відмінними) свободами, що окремо гарантуються як ст. 33 Конституції України, так і статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції. Тому передбачена статтею 22 Закону №3543-XII заборона зміни місця проживання без дозволу відповідного начальника: (а) стосується тільки тих громадян, які перебувають на військовому обліку; (б) стосується лише свободи вибору місця проживання та не є обмеженням свободи пересування.

Аналіз положень усіх законів України свідчить про таке:

- ці закони передбачають лише потенційну можливість обмеження свободи пересування громадян України на період дії воєнного стану, проте не запроваджують це обмеження безпосередньо (таке відсутнє в тексті законів);

- жоден із цих законів не визначає суті обмеження свободи пересування громадян України на час воєнного стану, тобто не пояснює, в чому саме таке обмеження полягає в забороні пересуватися поза певними межами (населеного пункту, району, області, державного кордону тощо), в необхідності отримати дозвіл на пересування поза певними межами, в тому числі на залишення України тощо;

- жоден із цих законів не визначає кола громадян України, яким обмежено свободу пересування на період дії воєнного стану, із зазначенням об`єктивних та зрозумілих критеріїв, напр. відношення щодо військового обов`язку відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (призовник, військовозобов`язаний, резервіст тощо), стать, вік, професія тощо.

Отже, навіть якщо припустити, що Закон №2102-IX від 24.02.2022, яким затверджений Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та пункт 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIIІ є тими законами, що обмежують свободу пересування, то положення цих законів не дають можливості зрозуміти, в чому полягає суть цих обмежень (заборона, необхідність отримання дозволу тощо) та на які категорії громадян України ці обмеження поширюються.

ОСЬ ОСТАННЯ ПОЗИЦІЯ З ЦЬОГО ПИТАННЯ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ:

Згідно з інформацією від Державної прикордонної служби України, факт наявності судимості не є підставою для обмеження виїзду за межі країни. Більше того, судимість як правовий статус не передбачає жодних заборон на виїзд, оскільки не існує законодавчих норм, які пов’язували б судимість у минулому з перетином державного кордону. Прикордонна служба також не має «каналів зв’язку» із судовими органами для отримання інформації про судимість особи, яка намагається виїхати з країни.

https://el-research.center/2024/10/02/vyyizd-za-kordon-viyskovozobovyazanykh-osib-yaki-ne-pidlyahayut-pryzovu/#:~:text=%D0%9E%D1%84%D1%96%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C%20%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8&text=%D0%A1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B5%20%D1%94%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F,%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%B2%D0%B8%D1%97%D1%85%D0%B0%D1%82%D0%B8%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BC%D0%B5%D0%B6%D1%96%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8.

https://el-research.center/2024/10/02/vyyizd-za-kordon-viyskovozobovyazanykh-osib-yaki-ne-pidlyahayut-pryzovu/#:~:text=%D0%9E%D1%84%D1%96%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C%20%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8&text=%D0%A1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B5%20%D1%94%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F,%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%B2%D0%B8%D1%97%D1%85%D0%B0%D1%82%D0%B8%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BC%D0%B5%D0%B6%D1%96%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8.

Доброго дня, виїзд за кордон у вашому випадку можливий лише через рішення суду. Для цього вам треба звернутися на пункт пропуску для перетину кордону, у разі відмови вимагайте її у письмовій формі з законним обговоренням такої відмови.

Після чого відмову можна буде оскаржити у судовому порядку, визнати відмову не законною та зобов'язати вчинити певні дії. (Тобто випустити за кордон)

Дякую дуже

Вітаю!

Ваша ситуація потребує детального аналізу, оскільки законодавство України щодо виїзду за кордон під час воєнного стану зазнало змін.

1. Можливість виїзду за кордон:

Згідно з чинним законодавством, чоловіки віком від 18 до 60 років підлягають обмеженням на виїзд за кордон під час воєнного стану. Виключення з військового обліку через судимість не надає автоматичного права на перетин кордону. Верховний Суд України зазначив, що військовий квиток з відміткою про зняття з обліку не є достатнім підтверджуючим документом для виїзду за межі країни

Військовий квиток з відміткою про зняття з обліку як документ засвідчує виключно питання військового обліку особи.

Документ, який підтверджує зняття особи з військового обліку, не є підставою для перетину кордону.

Факт зняття з військового обліку на підставі пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" ("були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину") не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Документами, які посвідчують факт зняття особи з військового обліку, є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відповідною відміткою", – йдеться у постанові Касаційного адміністративного суду.

Водночас наголошується, що військовий квиток з відміткою про зняття з обліку як документ засвідчує виключно питання військового обліку особи і сам по собі він не є достатнім підтверджувальним документом для перетину державного кордону особою в умовах воєнного стану.

Щодо отримання бронювання та виїзд за кордон у зв’язку із бронюванням, то тут питання залишається відкритим оскільки Ваш син був виключений з віськового обліку.

Тому я повінстю погоджуюсь із своїми колегами, та зазначу, що слід отримувати відмову Держприкордонної служби і намагатися оскаржувати її в суді.

Дуже дякую за відповідь

Доброго дня.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону врегульовано Правилами перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені ПКМУ від 27 січня 1995 р. № 57.

Згідно п. 2-6 Правил:

У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов’язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.

Виходячи з цього чоловік не зможе виїхати за кордон.

Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону має право ухвалити рішення про відмову в перетині державного кордону лише в тому разі, якщо громадянин України не надав на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Вам необхідно буде її отримати та оскаржити в судовому порядку (визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону).

Є позитивна судова практика з цього питання:

Витяг з рішення суду:

"Оцінюючи оскаржене рішення від 26.12.2022 на предмет його «необхідності у демократичному суспільстві» і, зокрема, чи є воно пропорційним індивідуальним обставинам позивача, суд зазначив, що аналіз норм статті 1, 2, 14, 15, 26-1, 27, 33, 37, 39 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ в контексті спірних правовідносин дозволяє зробити такі висновки:

- виконання громадянином України військового обов`язку включає підготовку до військової служби та приписку до призовної дільниці, проходження військової служби (за призовом, за контрактом або в резерві), виконання військового обов`язку в запасі, а також дотримання правил військового обліку;

- військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- на військову службу під час мобілізації можуть призиватися лише дві категорії громадян України (1) резервісти та (2) військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації;

- зняття громадянина України з військового обліку та виключення з військового обліку мають різні підстави та є різними юридичними фактами, що мають відмінні правові наслідки;

- підстави для виключення громадянина України з військового обліку можна поділити на три основні категорії:

1) особа стає військовослужбовцем, тому перестає обліковуватися як призовник, військовозобов`язаний або резервіст, допоки не звільниться з військової служби в запас;

2) особа звільняється від виконання військового обов`язку внаслідок припинення громадянства України, смерті, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою;

3) особа звільняється від виконання військового обов`язку внаслідок визнання її непридатною до військової служби з різних причин, що передбачені Законом №2232-ХІІ, як-от: стан здоров`я, вік, засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину тощо.

Отже, виключення громадянина України з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону №2232-ХІІ звільнила цю особу від виконання військового обов`язку.

Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного/резервіста, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Оскільки позивач 30.10.219 був виключений з військового обліку як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону №2232-ХІІ, то з цієї дати він є звільненим від виконання військового обов`язку як особа, що в силу закону вважається непридатною до проходження військової служби. Факт виключення позивача з військового обліку свідчить про те, що він більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не може бути призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ та статті 22 Закону №3543-XII.

Суд констатує, що за таких обставин рішення відповідача від 23.09.2023 було втручанням у свободу пересування позивача, котре очевидно не було «необхідним в демократичному суспільстві» з огляду на індивідуальну ситуацію позивача, а саме через те, що обмеженням його права залишати територію України неможливо досягнути заявленої легітимної мети інтересів національної безпеки оскільки позивач, як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, звільнений від виконання військового обов`язку та в силу закону не підлягає призову та виконанню інших обов`язків за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Водночас суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача не чинити перешкод в перетині державного кордону України, бо прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону належить до компетенції органів Державної прикордонної служби України та приймається в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного на момент прийняття такого рішення."

Суд адміністративний позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.