Могу ли я отказаться от выполнения приказов и по каким причинам?

Доброго дня, Михайло!

Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження.

Але давайте по порядку...

Особа, яка виконала явно кримінально протиправний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати кримінально протиправного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, яка віддала кримінально протиправний наказ чи розпорядження.

При непокорі чи опорі підлеглого командир зобов’язаний для відновлення порядку вжити всіх, передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 402 Кримінального кодексу України непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти.

Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак непокори, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років (стаття 403 Кримінального кодексу України).

Отже, виконанню підлягає тільки законний наказ. Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.

Відповідно до статті 37 розділу І, частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, яка регулює порядок віддання й виконання наказів, «військовослужбовець для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. У свою чергу, підлеглий має право звернутися до командира з проханням уточнити наказ.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно».

Згідно пункту 6 розділу І Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» за командиром закріплено право «віддавати накази і розпорядження, а обов’язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк».

Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

За змістом пункту 2 статті 41 Кримінального кодексу України, в якому згадується незаконність наказу або розпорядження

«Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина».

По какой причине я могу отказаться выполнять приказ на выполнение боевых задач?Может ли военнослужащий ДПСУ отказаться выполнять боевые задачи на територии соседней страны и вообще могут ли военнослужащие ДПСУ принимать участия в боевых задачах на територии соседней страны?

Відповідно до ДИСЦИПЛІНАРНОГО СТАТУТУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ та СТАТУТУ ВНУТРІШНЬОЇ СЛУЖБИЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ під їхню дію підпадають військовослужбовці:

"... Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями".

Що стосується надання злочинних наказів командиром, то територія, де це відбувається, не має значення. Важлива підпорядкованість Вас командиру, який надає наказ, та обставини, за яких це відбувається.

Насамкінець прикріпляю до своєї відповіді приклад написання рапорту на роз'яснення наказу у разі обмежень за станом здоров'я.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю Вас.

По какой причине я могу отказаться выполнять приказ на выполнение боевых задач?Может ли военнослужащий ДПСУ отказаться выполнять боевые задачи на територии соседней страны и вообще могут ли военнослужащие ДПСУ принимать участия в боевых задачах на територии соседней страны?

Так, можуть приймати. На жаль, але відмова від виконання завдання може бути підставою для притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності.

Стаття 402. Непокора

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Примітка. Під бойовою обстановкою в розділі XIX цього Кодексу слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою.

Якщо Ви маєте достатні підстави, рекомендую подавати рапорт про неможливість виконання завдання за тих чи інших підстав. Зразок рапорту можу надати.

З повагою!

Доброго дня!

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/548-14#Text визначає загальні права та обов’язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов’язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до Кримінального кодексу України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військовослужбовець зобов’язаний виконувати накази командира, але є випадки, коли наказ може не підлягати виконанню.

Поважні причини для невиконання наказу командира

1. Наказ явно злочинний та суперечить Конституції України або міжнародним нормам, ратифікованим Україною (наприклад, Женевським конвенціям). Наприклад, наказ стріляти в мирних громадян, застосовувати тортури, здійснювати мародерство або інші воєнні злочини. Військовослужбовець зобов’язаний відмовитися від виконання злочинного наказу та повідомити про це вищому командуванню чи правоохоронним органам.
2. Фізична або психічна неможливість виконання наказу. Наприклад, важке поранення, втрата свідомості, шоковий стан або якщо військовослужбовець перебуває у стані, що унеможливлює виконання наказу (кома, контузія, інвалідизація тощо).
3. Наказ, який виходить за межі компетенції командира. Якщо командир віддає наказ, який не належить до його повноважень (наприклад, наказує цивільній особі виконати військову задачу).
4. Відсутність належних умов для виконання наказу. Наприклад, командир наказує використовувати несправну техніку або відправляє підрозділ на завдання без зброї, спорядження чи інших засобів, без яких це завдання стає самогубством.
5. Дисциплінарне неправомірне покарання. Наприклад, якщо командир наказує військовослужбовцю вчинити дії, які є порушенням прав людини або не передбачені статутом як дисциплінарне стягнення (наприклад, наказ працювати на приватному будівництві командира).
6. Наказ суперечить умовам військового контракту. Наприклад, якщо військовослужбовець підписав контракт на службу в тилу, а його примусово відправляють у зону бойових дій без його згоди (за винятком мобілізованих осіб під час воєнного стану).

Якщо Ви не маєте наміру виконувати наказ, то Вам потрібно подати рапорт про роз'яснення наказу та повідомити, що Ви за станом здоров'я або інших поважних причин не можете виконувати бойові завдання і направлення Вас на бойові позиції суперечить законодавству. Також можете подати скаргу до Міноборони, Військової служби правопорядку та ДБР з повідомленням про перевищення командиром своїх службових повноважень.

Згідно статті 37 розділу І, частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» підлеглий має право звернутися до командира з проханням уточнити наказ.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Саме тому у випадках коли не зрозуміло на якій підставі виданий наказ про вихід на 0 Вам потрібно подати рапорт про уточнення наказу, обов’язково в ньому зазначаючи про те, що Ви НЕ відмовляєтесь виконувати наказ, а за наявності поважних причин (стан здоров'я та ін.) не в змозі виконувати покладені на Вас обов'язки.

Стаття 41 Кримінального кодексу України визначає, що наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Тобто виконанню підлягає тільки законний наказ.

Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.

У разі явно злочинного наказу Вам потрібно зафіксувати факт, повідомити військову прокуратуру або ВСП (Військову службу правопорядку). Якщо наказ не злочинний, але неможливий для виконання – письмово доповісти командуванню про об’єктивні причини невиконання. Якщо є сумніви в правомірності наказу – звернутися до вищого командування або військового юриста.

Якщо наказ не виконується без поважних причин, це може бути підставою для притягнення Вас до кримінальної відповідальності за статтею 402 КК України – від 5 до 10 років позбавлення волі.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Вітаю!

Так. Війну розпочала Росія. Україна, згідно з 51 статтею статуту ООН, має право на захист та сама вирішує, де це робити — на своїй території, чи країни-агресорки. "Україна має невідʼємне право захищати суверенітет та цілісність настільки ж, наскільки Росія порушила ці принципи", — пояснює Марк Елліс, експерт з міжнародного права, виконавчий директор Міжнародної асоціації адвокатів.

Курська область — один з регіонів РФ, звідки Росія завдає ударів по Україні. "Це виправдовує фокус України до цього регіону. Дії України відповідають міжнародному праву — це самооборона", — говорить Елліс.

Міжнародне гуманітарне право (або право збройних конфліктів) визначає два режими: ведення бойових дій та контролю над територією противника. Другий звикли називати окупацією. Наталія Хендель, експертка Фонду підтримки фундаментальних досліджень, зазначає: окупація може бути правомірною і ні.

"Неправомірна окупація — це те, що вчиняє РФ, починаючи з 2014 року. Це стосується окупації й Криму, і східних областей України. Ця окупація є наслідком агресії, порушенням імперативних норм міжнародного права — наприклад, територіальної цілісності України", — каже експертка. Що таке правомірна окупація, можемо зрозуміти на прикладі, додає Хендель: після Другої світової війни територія нацистської Німеччини була окупувана та поділена на зони контролю. Тож обʼєктом окупації була держава-агресорка, яка порушила норми міжнародного права.

Катерина Рашевська, юристка Регіонального центру з прав людини, зауважує: сама по собі окупація не є порушенням міжнародного права: "Це фактична ситуація, щодо якої існує певний масив норм, прав та обов'язків. У нас склалося негативне ставлення до режиму окупації через дії РФ, для якої окупація і дотримання Status quo ante bellum ("ситуація, яка існувала до війни") було нічим, і її головною метою була анексія українських територій. Українські Збройні Сили такої мети не переслідують".

Сили оборони створюють "зону безпеки" (або "буферну зону") на контрольованих ними територіях Курської області. Такі безпекові зони передбачені міжнародним гуманітарним правом.

За міжнародним правом, окупація — це тимчасовий режим, який має звершитися після досягнення військової мети. Та, як зазначає Марк Елліс, рішення, як далеко можуть просуватися українські війська територією Росії, повинно мати військове обґрунтування. Зокрема — якщо Україна такими діями підвищує обороноспроможність та безпеку власних громадян.

---

Військова служба побудована на принципі повної єдино начальності. Це означає, що командири мають право віддавати накази підлеглим, які повинні бути вчасно та сумлінно виконані. Така ієрархічна система допомагає якісно керувати великими людськими ресурсами, які зосереджені у війську. У випадку, якщо один або група підлеглих починає непокорятись наказам, саботувати їх та відкрито відмовлятись від виконання під загрозу може стати вся обороноздатність країни.Особливу суспільну небезпеку несе відмова від виконання бойових завдань та розпоряджень, адже в такому разі існує цілком реальна загроза прориву лінії фронту. Саме тому непокора є тяжким злочином, за який передбачена саме кримінальна відповідальність у рамках статті 402 Кримінального кодексу України.

У випадку отримання від начальника наказу підлеглий в обовʼязковому порядку зобовʼязаний сумлінно його виконати. Начальником є особа, якій підлеглі інші військовослужбовці. Існують начальники за службовим положенням та за військовим званням.Наказ про вчинення певних дій або про утримання від вчинення дій може доноситись підлеглим різними способами: усно, письмово, по телефону, через месенжери тощо. Підлеглі не можуть обговорювати сам наказ, але у випадку додаткових питань можуть уточнити його деталі або написати рапорт про уточнення наказу.Кримінальна відповідальність настає саме за відкриту відмову виконувати наказ. Відкрито підлеглий військовослужбовець може відмовитись виконувати наказ особисто командиру або публічно перед особовим складом усно, письмово або під відеозапис. Також відкритою є відмова, коли хоч публічних заяв не надходило, але підлеглий явно вчиняє дії або бездіяльність, які свідчать про те, що наказ виконаним не буде. Публічна групова відмова перед особовим складом має більшу суспільну небезпеку та може бути фактором, який обтяжує вину.У випадку, якщо підлеглий сперечається стосовно виконання бойового наказу, але фактично його виконує, відповідальність не може наставати. Закінченим вважається злочин, коли підлеглий відкрито відмовляється від виконання наказу або вчиняє дії, які свідчать про таке рішення.

У підлеглих, які вчинили дане правопорушення можуть збиратись письмові пояснення із зазначенням причин та мотивів вчинення злочину, а сам факт відмови може фіксуватись на відеокамеру з метою подальшої передачі даних матеріалів органам слідства. Причини відмови від виконання можуть бути різними, наприклад стан здоровʼя, морально-психологічний стан, тощо.

Злочинність діяння відсутня, якщо непокора являє собою невиконання незаконного наказу. Злочинним може бути наказ, якщо він відданий начальником до компетенції якого не входить надання таких розпоряджень. Також у випадку, якщо наслідками такого наказу може слугувати загроза обороноздатності та незалежності країни, наказ можуть визнати злочинним. Проте дані обставини перевіряються правоохоронними органами, а факт злочинності наказу встановлюється судовою інстанцією.Відповідальність може не наставати також у випадку, якщо військовослужбовець обʼєктивно не може виконати розпорядження по стану здоровʼя. Наприклад військовослужбовець, якому за висновком ВЛК противопоказана участь у бойових діях не є субʼєктом злочину та не може бути притягнутим до відповідальності за невиконання бойового наказу. Якщо причиною відмови є саме стан здоровʼя, такого військовослужбовця можуть направити на проходження медичного огляду з метою встановлення наявності проблем, які дійсно можуть свідчити про неможливість виконання подібних наказів. Якщо такі проблеми не підтверджуються відповідальність все-таки може настати.

Підлеглі, які вчинили відкриту відмову від виконання наказу в умовах воєнного стану притягуються до відповідальності за ч.4 ст.402 Кримінального кодексу України. Дане діяння карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

У випадку наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за це кримінальне правопорушення. Обставинами, які помʼякшують покарання є наприклад з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. В таких випадках суд може призначити покарання, яке не повʼязане з позбавленням волі.

___

ПЕРЕПРОШУЮ, В ПОПЕРЕДНІЙ ВІДПОВІДІ Я ЗРОБИВ ПОМИЛКУ - ПЕРЕПЛУТАВ ДСНС ТА ДПСУ.

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ ДПСУ ПІДПАДАЮТЬ ПІД ДІЮ СТАТТІ 402 КК УКРАЇНИ.

Доброго дня.

Порядок віддання й виконання наказів передбачено статтями 35-38 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Так, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв’язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Згідно статті 36 розділу 1 частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.

За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.

«Стаття 41 Кримінального кодексу України. Виконання наказу або розпорядження

1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно кримінально протиправний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати кримінально протиправного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ чи розпорядження.»

Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.

Оцінити незаконність наказу в кожному конкретному випадку може бути доволі складно в силу різних обставин, особливо в бойових умовах. Тому важливо розуміти, що сама по собі Ваша незгода з наказом, його доцільністю та ефективністю ще не означає, що такий наказ є дійсно незаконним.

Доброго дня,

Наказ ‒ обов’язкова вимога начальника/командира про виконання або невиконання підлеглим певних службових дій.

Командир ‒ це особа, якій військовослужбовець підпорядковується за службою, тобто тимчасово або постійно є підлеглим.

Відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України право командира ‒ віддавати накази і розпорядження, а обов’язок підлеглого ‒ їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження.

Порядок віддання й виконання наказів передбачено статтями 35-38 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Так, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв’язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Командир відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.

Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.

Військовослужбовець зобов’язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов’язаний доповісти командирові, який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові, а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

У разі коли військовослужбовець, який виконує наказ, отримав від іншого командира, старшого за службовим становищем чи військовим званням, новий наказ, що стане перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це командирові, який віддав наступний наказ, і після отримання його згоди припиняє виконання попереднього наказу.

Статтею 41 Кримінального кодексу України передбачено, що наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження.

Особа, яка виконала явно кримінально протиправний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати кримінально протиправного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, яка віддала кримінально протиправний наказ чи розпорядження.

При непокорі чи опорі підлеглого командир зобов’язаний для відновлення порядку вжити всіх, передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 402 Кримінального кодексу України непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти.

Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак непокори, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років (стаття 403 Кримінального кодексу України).

Отже, виконанню підлягає тільки законний наказ. Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.

Тобто якщо наказ не обгрунтований і очевидно, що його виконати не можливо враховуючи обставини та з матеріальне забезпеченням. Ви маєте право його не виконувати. У такому разі зазвичай командири починають тиск, маніпуляції і таке інше, тому будьте до цього готові, так як притягнути до відповідальності вас не можуть, бо командири свій наказ прийдеться викладати у письмовій формі та вас ознайомити під підпис,. Тому єдиний шлях , залякування, психологічний тиск переміщення на інші рубежі, позиції.

Для захисту раджу звернутися у дбр , на гарячу лінію міністерства оборони України.

телефонна лінія Державного бюро розслідувань +38 (044) 300 27 07, де можна залишити звернення, заяву / повідомлення про кримінальне правопорушення тощо

Міністерства оборони – 0 800 50 04 42.