Чи можливо оскаржити договір дарування частки нерухомості колишнього чоловіка і нового обдарованого і як правильно?

Доброго дня!

Колишній чоловік уклав договір дарування частки нерухомості з іншою особою без повідомлення співвласника, право власності на частку вже зареєстровано в реєстрі.

Законодавство не зобов'язує співвласника повідомляти інших співвласників про те, що він хоче подарувати свою частку нерухомості.

Положення про переважне право перед іншими особами на купівлю частки майна, яке знаходиться у спільній власності, стосується лише договору купівлі-продажу майна. Отже, на договір дарування положення статті 362 ЦК не поширюються.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 12 жовтня 2021 року у справі № 725/4816/19.

Згідно статті 361 Цивільного кодексу України Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності

Згідно статті 362 Цивільного кодексу України У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

ОТЖЕ, ЯКБИ СПІВВЛАСНИК ПРОДАВ СВОЮ ЧАСТИНУ, ТО ІНШИЙ СПІВЛАСНИК МАВ ПРАВО НА ПЕРШОЧЕРГОВИЙ ЇЇ ВИКУП ЗГІДНО СТАТТІ 362 ЦКУ. АЛЕ ЯКЩО ЧАСТКА БУЛА ПОДАРОВАНА, ТО СПІВВЛАСНИКУ НЕ ПОТРІБНО ОТРИМУВАТИ ЗГОДУ ІНШИХ СПІВВЛАСНИКІВ.

Додатково можете ознайомитись з корисним матеріалом https://biz.ligazakon.net/news/206858_vs-zaznachiv...

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, якщо власність видалена в натурі у кожного, то ви не зможете нічого оскаржити.

Поділ нерухомого майна в натурі — це правова процедура, що регламентує виділення кожному співвласнику майна, що відповідає його частці в загальному праві власності на об'єкт нерухомого майна

Стаття 361 ЦКУ Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Можна було, щось вдіяти якщо, би не було поділу часток в натурі, тоді би діяло наступне:

Існують особливості укладання договору дарування, коли його учасниками є подружжя. Згідно зі ст. 67 Сімейного кодексу України (далі - СК) чоловік, дружина мають право укласти з іншою особою договір дарування щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.Якщо об’єктом договору дарування є спільне майно подружжя, то повинна бути нотаріально посвідчена письмова згода другого з подружжя. Оскільки для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово і нотаріально засвідчена (ст. 65 СК). При посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Тому, на осіб, які припинили шлюбні відносини, проте мають нерухоме майно та намір укласти договір дарування, поширюються вказані вище правила, щодо нотаріально посвідченої згоди іншого співвласника майна.

Доброго дня, Тетяна!

Суд поділив будинок і і земельну ділянку між подружжям, але там є невідповідності в рішенні і по фактичних документах (будинок за рішенням суду добудований, а по документах - недобудований і ще кілька таких моментів). Сам поділ буде згодом оскаржуватись, питання в іншому.

Допоки поділ не оскаржений, рішення суду є законим, а отже, чоловік мав право подарувати саме ту частку, яка була йому присуджена за рішенням суду.

Щодо "будинок за рішенням суду добудований, а по документах - недобудований і ще кілька таких моментів" мається на увазі описка у рішенні суду?

У Вашому випадку не потрібна згода іншого співвласника, оскільки чоловік подарував свою частку у спільній частковій власності, а не продав останню.

Відчуження частки у спільній частковій власності здійснюється із дотриманням права переважної купівлі, зміст якого розкритий у ст. 362 Цивільного кодексу України.

• У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

• Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

• Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

• Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

• У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

• Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

• Право переважної купівлі не поширюється на договори дарування, довічного утримання (догляду), міни, виділу частки співвласнику у натурі;

• Право переважної купівлі поширюється на договори міни, якщо частка обмінюється на речі визначені родовими ознаками і особа, яка має право переважної купівлі пропонує відчужувану річ того ж роду, в тій же кількості і ті є ї ж якості.

Щодо оскарження договіру дарування:

За законодавством України, оскарження договору дарування можливе лише в судовому порядку, із заявою позовної вимоги про визнання договору недійсним.

Існує кілька вимог, порушення яких дає підстави для визнання угоди недійсною (нікчемною або оспорюваною):

1. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Найпоширені ситуації, коли звертаються до суду про визнання договору дарування недійсним.

1. Договір дарування плутають із заповітом. Тут варто пам’ятати, що право власності на майно за договором дарування переходить до обдарованого одразу після укладення такого договору. А за заповітом право власності на майно переходить тільки після смерті спадкодавця та оформлення спадщини.
2. Документи були підроблені, і це потрібно довести при оскарженні.
3. Дарувальник оформив договір під тиском третіх осіб, які змусили його підписати, застосувавши силу і погрози по відношенню до нього або його близьким.
4. Якщо угода проведена дарувальником в результаті помилки, обману, залежного стану, коли дарувальник був змушений здійснити її внаслідок важких життєвих обставин на невигідних для себе умовах.
5. Відсутня згода чоловіка (дружини) на дарування спільно нажитого майна, завірені нотаріально.
6. Якщо обдаровуваний був співробітником соціальних служб, а також державних структур і, доглядаючи за старими, отримав дарчу.
7. Дарувальник в момент підписання дарчої знаходився в неадекватному стані і не усвідомлював до кінця значимість своїх вчинків.

ОГЛЯД судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо вирішення спорів, пов’язаних з укладенням, розірванням та визнанням недійсним договору дарування https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_f...

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня.

Згідно зі статтею 362 ЦК у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Положення про переважне право перед іншими особами на купівлю частки майна, яке знаходиться у спільній власності, стосується лише договору купівлі-продажу майна. Отже, на договір дарування положення статті 362 ЦК не поширюються.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 12 жовтня 2021 року у справі № 725/4816/19.

https://biz.ligazakon.net/news/206858_vs-zaznachiv...

Вітаю Вас.

На мій погляд, справа доволі складна. Переважне право викупу діє лише при продажу частки нерухомого майна, але не при даруванні.

Проте це не означає, що договір дарування неможливо оскаржити. Можливі підстави для оскарження договору дарування є наступними:

1. Зловживання правом або удаваний правочин:

Якщо є підстави вважати, що договір дарування укладений з метою приховати інший правочин (наприклад, купівлю-продаж, щоб обійти ваше переважне право викупу), можна доводити його удаваний характер (ст. 235 ЦК України).

Судова практика знає випадки, коли "дарування" було визнано купівлею-продажем із наступним застосуванням права переважного викупу.

2. Недотримання форми або порядку укладання

Якщо нотаріус порушив процедуру, наприклад, не перевірив невідповідність даних у судовому рішенні та документах на нерухомість, можна доводити порушення вимог до посвідчення договору.

3. Обман або введення в оману

Якщо обдарований не був поінформований про судові суперечки щодо нерухомості, це можна використати як аргумент у справі.

Якщо доведеться доводити недобросовісність нотаріуса, слід подати скаргу до Нотаріальної палати України.

4. Порушення прав іншого співвласника

У судовій практиці зустрічаються випадки, коли договір дарування оскаржувався, якщо він створював перешкоди у користуванні майном іншому співвласнику.

Наприклад, якщо новий обдарований починає чинити перешкоди у користуванні вашою часткою (зачиняє доступ, змінює замки, проводить незаконне перепланування), можна посилатися на порушення ваших прав як співвласника (ст. 391 ЦК України).

З повагою! Щасти Вам!

ДОБРОГО ДНЯ, ТЕТЯНО! На жаль, якщо добудований будинок чи ні - не впливає на суть судового рішення, то такі помилки не мають вирішального значення. Щодо оскарження договору дарування, то якщо Ви не доведете, що це прихований договір купівлі-продажу ("вдаваний правочин") і порушено Ваше пріоритетне право на купівлю частки у спільній частковій власності та що Ви реально планували і могли її придбати - то шанси оскаржити такий договір дарування майже рівні нулю.

Право переважної купівлі

Відчуження частки у спільній частковій власності здійснюється із дотриманням права переважної купівлі, зміст якого розкритий у ст. 362 Цивільного кодексу України.

• У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

• Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

• Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

• Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

• У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

• Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

• Право переважної купівлі не поширюється на договори дарування, довічного утримання (догляду), міни, виділу частки співвласнику у натурі;

• Право переважної купівлі поширюється на договори міни, якщо частка обмінюється на речі визначені родовими ознаками і особа, яка має право переважної купівлі пропонує відчужувану річ того ж роду, в тій же кількості і ті є ї ж якості.

ОСКАРЖЕННЯ ПОМИЛКИ В СУДОВОМУ РІШЕННІ.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи:

1) учасники справи, а також

2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі №757/66808/19-ц (провадження №61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20).

Також, схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися – закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13.

Рішення суду 1-ї інстанції оскаржується протягом 30 днів з дня його ухвалення або складення повного тексту.

Особам, які отримали повний текст судового рішення пізніше - мають подати до суду клопотання про поновлення строку, пропущеного з поважних причин.

Тим більше якщо судове рішення набрало законної сили - Ви його не оскаржите, адже пройшли строки.

Звісно якщо Ви не були стороною справи або її учасником (третьою особою), то в теорії можна поновити строк з дати отримання копії рішення суду. Але шанси мінімальні.

За нововиявленими обставинами - глухий номер як правило.

Щодо Вашої згоди та дарування.

Договір дарування не може бути оскаржений Вами з мотивів відсутності Вашої згоди, адже така процедура виключно для договорів купівлі-продажу. Подарувати співвласник майна свою частку може. Це законно. Саме тому нотаріус і посвідчила цей договір.

Єдиний варіант в такому випадку - це визнання правочину вдаваним. Тобто, що насправді мало місце отримання грошей за фактичну продаж частки у нерухомості, що приховано буцімто договором дарування.

Для визнання правочину удаваним слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

05 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 711/7715/20, провадження № 61-11760св21 (ЄДРСРУ № 108285237) досліджував питання щодо визнання удаваним договору дарування майна та застосування наслідків удаваного правочину, оскільки насправді укладено договір купівлі-продажу.

Здебільшого сторони укладають удаваний правочин (договір дарування замість договору купівлі-продажу) задля зменшення податкового навантаження та обов’язкових витрат, але чи захищеним в такому випадку є покупець і які можуть наступити наслідки такого укладання буде викладено нижче.

Стаття 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною другою статті 719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договірє укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

(!!!) Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року в справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року в справі № 742/1913/15 (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року в справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року в справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20) та підтримані у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20).

Тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий – прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року, справа № 346/2238/15-ц відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19) де викладена позиція, що договір відповідно до статей 235,236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. Також для забезпечення єдності судової практики відступив і від аналогічного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19, провадження № 61-1188св21.

При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформував висновок про застосування норми права:

1.Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий – прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

2.Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним (23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 208/6630/19, провадження № 61-6482св22 (ЄДРСРУ № 107651719).

Слід відмітити, що оскарження договору дарування, як і будь-якого договору, можливе з підстав, передбачених Цивільним кодексом:

• загальні підстави для оскарження договору дарування;
• оскарження договору дарування, вчиненого під впливом помилки;
• оскарження договору дарування, вчиненого під впливом обману;
• оскарження договору дарування, вчиненого під впливом насильства;
• оскарження договору дарування, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною;
• оскарження договору дарування, який вчинено під впливом тяжкої обставини;
• форма договору дарування;
• позовна давність для оскарження договору дарування.

Ініціаторами оскарження, як правило, є родичі дарувальника, які не отримали своєї вигоди від здійсненої угоди.

Також слід враховувати, якщо договір купівлі-продажу вчинений за множинності осіб на стороні покупця (чи продавця), то в справі за позовом одного з учасників такого договору про визнання його удаваним як відповідачі мають залучатись всі учасники правочину, а не тільки учасники правочину на стороні покупця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 року, справа № 369/7073/18.

Основна різниця буде полягати в тому, що разі визнання договору дарування недійсним, ошуканому покупцю ніхто не поверне сплачених коштів, а при визнанні недійсним договору купівлі-продажу, покупець може розраховувати на повернення сплачених коштів, хоча б тієї частини, яка вказана в договорі.

Окрім цього, договір купівлі-продажу оскаржити значно складніше і судова практика притримується фундаментальних принципів законності і правомірності угоди, поки не буде доведено зворотного.

Якщо Ви не планували скористатися правом пріоритетного (першочергового викупу) та факт вдаваності договору дарування, яким приховано договір купівлі-продажу або міни, то скоріш за все Вам суди відмовлять, адже Ваше право умовне і надумане.

Вибачте. Я пишу не щоб сподобатися, а як воно є насправді та з практики.

Щасти Вам!

З повагою та розумінням, юрист Ярослав Турчин