опіка над недієздатною особою, майнові права

1. Сутність договору довічного утримання

Договір довічного утримання — це довгострокове, фактично невизначене у часі зобов’язання, яке передбачає передачу майна у власність набувача в обмін на зобов’язання довічного утримання відчужувача.

Тобто: одна сторона відчужує майно, а інша довічно утримує цю особу.

Недієздатна особа за законом не має цивільної дієздатності (Цивільний кодекс України, стаття 39), а отже:

• не може укладати правочини, у тому числі й такий, як договір довічного утримання;
• правочини від її імені вчиняє опікун, але з обмеженнями.

Згідно з ч. 3 ст. 71 ЦК України, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування укладати правочини щодо відчуження майна підопічного.

Але:

• Навіть з дозволом, договір довічного утримання укласти неможливо, бо:
  • він носить довічний характер, а опіка встановлюється на визначений строк (наприклад, до поновлення дієздатності або смерті особи);
  • права і обов’язки сторін у такому договорі виникають особисто, передбачають довічне забезпечення, а опікун не може зобов’язати третю особу утримувати недієздатну довічно — він не є гарантом або стороною договору.

Якщо навіть такий договір і буде укладено, то:

• він може бути визнаний недійсним як укладений від імені особи, яка не мала права його укладати;
• або — якщо його підписав опікун — як такий, що суперечить інтересам підопічного, що прямо заборонено статтею 72 ЦКУ.

Опікун не має права укладати договір довічного утримання від імені недієздатної особи, оскільки:

1. Такий договір носить довічний характер, тоді як опіка — тимчасова;
2. Договір пов'язаний з особистими немайновими правами, які не можуть бути передані опікуном;
3. Це порушує принцип захисту інтересів підопічного;
4. Відповідний правочин може бути визнаний недійсним