Припинення права власності на зруйноване житло

Доброго дня!

Стаття 346 ЦКУ передбачає наступні підстави для припинення права власності:

1. Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника;

12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

2. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, то це питання врегульоване статтею 365 ЦКУ:

1. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Отже, для припинення права на частку в майні на підставі позову інших співвласників достатньо наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій статті 365 ЦК України обставин (зокрема, в пунктах 1-3).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) в якій зазначено, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Частка є незначною і не може бути виділена в натурі.

З судової практики вбачається, що поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку суд враховує співвідношення вартості всього майна, розміру часток кожного.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) судом встановлено, що «позивачам на праві спільної часткової власності належить по 1/3 частини трикімнатної, а інша 1/3 частина цієї ж квартири належить відповідачу. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилались на те, що частка відповідача у спірній квартирі порівняно із часткою позивачів є незначною, спірна квартира є неподільною річчю, такою, яку неможливо поділити в натурі без втрати її цільового призначення, спільне володіння та користування майном для сторін є неможливим; відповідач та її діти мають інше житло, а отже припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім'ї, а також той факт, що з моменту набуття права власності на 1/3 частини спірної квартири відповідач жодних витрат на утримання квартири у придатному до використання стані не несла, а також відмовилась отримати компенсацію за свою частку у спільному майні.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилалась на те, що припинення права власності на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім'ї, оскільки іншого житла на праві власності вона не має.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

При цьому право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-68цс12.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Встановлено, що відповідачу належить 1/3 частина спірної квартири, указана частина у порівнянні із частинами співвласників позивачів, яким також належить по 1/3 частині квартири, не може бути визначена як незначна; зазначене житло є єдиною власністю відповідача, припинення на яку завдасть останній істотну шкоду. Та обставини, що відповідач та її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім’ї.

Ураховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що немає достатніх правових підстав для припинення права власності відповідача на належну їй частку в праві спільної часткової власності на квартиру».

Для визначення можливості виділення в натурі частки нерухомого майна необхідно звернутися до суб’єкта господарювання, який здійснює технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна (суб’єкти господарювання, у складі яких працює один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію та отримали кваліфікаційний сертифікат для отримання висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки об’єкта нерухомого майна) та укласти договір про проведення технічної інвентаризації.

Річ є неподільною.

Відповідно до ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Стосовно підтвердження неподільності, суд може призначити будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої може поставити наступні питання (перелік питань приблизний):

1. Яка дійсна ринкова вартість майна?
2. Чи технічно можливий поділ майна відповідно до часток кожного співвласника?
3. Які можливі варіанти поділу майна на ізольовані рівноцінні об`єкти відповідно до часток у власності?
4. Які переобладнання необхідно здійснити для поділу майна відповідно до варіантів розподілу?
5. Якщо поділ майна технічно можливий з незначними відхиленнями від ідеальних часток, то які існують варіанти поділу, розрахунки, компенсації, перерозподіл часток та яким є розмір грошової компенсації одного із співвласника іншому щодо кожного варіанту виділу майна?
6. Які можливі варіанти встановлення порядку користування (поділу) майна?

Однак частими також є випадки, коли суд робить судження щодо неподільності нерухомого майна на основі висновку про неможливість виділу частки з майна.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 766/18974/18 (провадження № 61-6657св21) зроблено висновок «Виходячи з аналізу положень статті 364 ЦК України, з урахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Відмовляючи у задоволенні позову про припинення права власності та стягнення компенсації у зв’язку з неспроможністю відповідача виплатити позивачу компенсацію, апеляційний суд у цій справі обмежився самим лише посиланням на майновий стан відповідача і залишив поза увагою те, що відповідач не проживає у спірній квартирі та не користується нею.

У свою чергу, суд першої інстанції врахував, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що спірна квартира є єдиним житлом відповідача і в разі її відчуження відповідачу буде завдано значної шкоди, зокрема позбавить житла, у зв’язку з чим дійшов правильного висновку про те, що об’єкт спільної власності може бути відчужено з компенсацією кожному власнику його частки, що є прикладом дотримання балансу інтересів усіх співвласників».

Спільне володіння і користування майном неможливе.

Якщо співвласники не є членами однієї сім’ї, не проживають спільно і не ведуть спільне господарство, один з них не бере участі у витратах, яких потребує утримання майна, не несе витрати зі сплати житлово-комунальних послуг – можна стверджувати про неможливість спільного володіння та користування майном, адже такі обставини практично завжди призводять до виникнення конфліктних ситуацій серед співвласників, що в свою чергу може призводити до звернення співвласників до правоохоронних органів – проте суд встановлює ці обставини у кожному конкретному випадку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі № 736/659/19 (провадження № 61-4489св21) зроблено висновок «Неможливість виділення частки в натурі в окреме жиле приміщення та неприязні відносини між співвласниками не є безумовними підставами для примусового припинення права власності на частину належного особі майна, якщо таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї».

Припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку ст. 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні ст. 181 ЦК України

Якщо ж будинок належить двом господарям на праві спільної сумісної або часткової власності (простіше кажучи, техпаспорт на нього один, правовстановлюючий документ теж один, але в них перераховані всі власники, можливо, із зазначенням ідеальних часток кожного з них), то приватизація земельної ділянки може бути здійснена лише за згодою всіх співвласників. У разі її (згоди) відсутності потрібно поділити будинок в судовому порядку або шляхом укладення між власниками угоди про розподіл спільного майна, посвідченого нотаріально (нотаріальна угода не укладалась). Після такого поділу кожний з власників може подавати заяву на приватизацію земельної ділянки самостійно.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок «Тлумачення пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об’єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім’ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) вказано, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Та обставина, що відповідач та її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім`ї».

У постанові від 18 грудня 2018 р. у справі № 908/1754/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники – фізичні особи.

https://legalaid.wiki/index.php/Особливості_припинення_права_особи_на_частку_у_спільному_майні

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня!

За наявності зруйнованого майна Ви як співвласник можете звернутися до суду з вимогою припинення права власності на частку у зв’язку зі знищенням об’єкта. Такий підхід ґрунтується на статті 346 Цивільного кодексу України, який передбачає припинення права власності у разі знищення майна.

Йдеться не про позбавлення права власності іншої особи, а про юридичне визнання факту відсутності об’єкта нерухомості.

В справі № 502/853/24, позивач зіткнувся з неможливістю припинити право власності на знищене майно через небажання співвласника підтримувати комунікацію та відмову органу реєстрації вносити зміни до реєстру. Виконавчий комітет міськради повідомив, що припинення права власності можливе лише за участі всіх співвласників.

Проте, згідно з ч. 1 ст. 349 ЦК України, право власності припиняється у разі знищення майна. Закон не встановлює, що це має відбуватися лише за добровільною участю всіх співвласників. Достатньо факту фізичного знищення об’єкта і заяви власника про внесення змін до реєстру.

Цю позицію Верховний Суд підтримав ще у постанові від 17 січня 2019 р. у справі № 708/254/18, зазначивши, що факт знищення має бути підтверджений відповідними документами (технічна інвентаризація, довідки ДСНС, поліції, тощо), а внесення змін до реєстру можливе на підставі судового рішення.

З повагою, юрист Дерій В.О.!