Чи є підстави для звільнення від відбування покарання за станом здоров'я ст.84 КК,

Доброго дня, тут потрібно чітко розмежувати три різні механізми:

1. звільнення від покарання за хворобою за ст.84 КК України;
2. направлення засудженого на стаціонарне лікування / етапування до спеціалізованої лікарні ДКВС;
3. апеляційне оскарження вироку.

Кожен із цих механізмів має різні підстави, порядок і процесуальні наслідки.

Щодо ст.84 КК України.

Відповідно до ч.2 ст.84 КК України, особа, яка після постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена судом від подальшого відбування покарання.

Ключове тут не саме по собі встановлення інвалідності, а наявність тяжкого захворювання, яке:— входить до Переліку захворювань, що є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення;— фактично унеможливлює подальше тримання особи в умовах установи виконання покарань.

Сам факт встановлення ІІ групи інвалідності автоматично не означає наявність підстав для звільнення за ст.84 КК. Судова практика Верховного Суду виходить із того, що інвалідність є лише одним із доказів стану здоров’я, але не безумовною підставою для звільнення.

Важливим є саме медичний висновок спеціальної лікарської комісії ДКВС щодо наявності захворювання з Переліку.

На практиці суди оцінюють:— чи входить діагноз до Переліку МОЗ/Мін’юсту;— чи можливо забезпечити лікування в умовах установи виконання покарань;— чи є реальна загроза життю;— чи погіршується стан через ненадання допомоги;— поведінку засудженого;— тяжкість злочину та строк покарання.

Щодо вашої ситуації — із наведеного опису поки недостатньо даних, щоб однозначно сказати, що підстави для ст.84 вже наявні.

Ви зазначаєте:— ІІА групу інвалідності;— затримку серцевого ритму;— погіршення стану;— ненадання лікування.

Але для застосування ст.84 вирішальним є конкретний діагноз:наприклад, декомпенсована серцева недостатність, тяжкі порушення провідності серця, потреба в постійному кардіостимуляторі, загрозливі аритмії, термінальні стани тощо.

У Переліках тяжких захворювань дійсно передбачені окремі тяжкі серцево-судинні патології, однак не будь-яка аритмія або брадикардія автоматично під них підпадає.

Тому зараз критично важливо отримати:— точний клінічний діагноз;— виписки;— результати ЕКГ, холтер-моніторингу;— висновок кардіолога;— рекомендації щодо невідкладного лікування;— інформацію, чи потребує особа імплантації кардіостимулятора або спеціалізованого лікування.

Без цього говорити про гарантовані перспективи ст.84 передчасно.

Разом з тим, із описаного вже видно серйозну процесуальну проблему:якщо медичні рекомендації від 09.03.2025 не виконувались, лікування не надавалось, а засудженого не поінформували про тяжкість стану — це може свідчити про неналежне медичне забезпечення в установі виконання покарань.

І це вже окрема підстава для:— скарг до прокуратури;— звернення до слідчого судді;— заяв до Уповноваженого ВРУ з прав людини;— вимог про негайне медичне обстеження.

Щодо другого питання — етапування до лікарні.

Так, у вашій ситуації це виглядає значно більш реалістичним і процесуально обґрунтованим на поточному етапі, ніж негайне звільнення за ст.84.

Відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу та нормативів ДКВС, засуджений має право на належну медичну допомогу, а при неможливості її надання в установі — на направлення до спеціалізованої лікарні ДКВС або цивільного закладу охорони здоров’я.

Якщо є:— прогресування серцевої патології;— ризик раптового погіршення;— потреба у стаціонарному кардіологічному обстеженні;— необхідність корекції терапії;— відсутність можливості забезпечити лікування в колонії,

то адвокат цілком обґрунтовано може вимагати:— термінового медичного огляду;— госпіталізації;— проведення ВЛК/спеціальної медичної комісії;— направлення до профільної лікарні.

На практиці саме через стаціонарне лікування часто і формується медична база для подальшого звернення за ст.84 КК.

Тобто логічний алгоритм зараз виглядає так:

1. Негайно зібрати повний пакет медичних документів.
2. Вимагати незалежного кардіологічного обстеження.
3. Ініціювати госпіталізацію.
4. Добиватись висновку медичної комісії про неможливість подальшого відбування покарання.
5. Після цього — звертатись із поданням за ст.84 КК.

Щодо апеляційної скарги.

Так, з огляду на те, що строк ще не сплив, апеляцію подавати доцільно практично обов’язково.

Тому що:— після набрання вироком законної сили процесуальні можливості значно звужуються;— апеляція дає шанс або змінити вид покарання, або пом’якшити його;— стан здоров’я може бути додатковим аргументом щодо неможливості реального відбування покарання.

Особливо це актуально з урахуванням того, що:— ч.1 ст.366 КК та ч.2 ст.191 КК не належать до категорії особливо тяжких;— строк покарання відносно невеликий;— відсутні дані про насильницький злочин;— наявний тяжкий стан здоров’я.

В апеляції варто звертати увагу на:

— неврахування судом стану здоров’я як пом’якшуючої обставини;— можливість застосування ст.75 КК (звільнення з випробуванням), якщо були підстави;— невідповідність покарання особі засудженого;— позитивні характеристики;— відсутність суспільної небезпеки, пов’язаної з насильством;— необхідність постійного лікування;— непропорційність реального позбавлення волі з огляду на медичний стан.

Якщо інвалідність або тяжкий стан вже існували на момент вироку, а суд належним чином це не оцінив — це дуже важливий апеляційний аргумент.

Крім того, якщо стан суттєво погіршився вже після вироку, апеляційний суд має право врахувати нові обставини, що характеризують особу засудженого.

Окремо зверну увагу на важливий практичний момент.

Для ст.84 КК вирішальним доказом зазвичай є не просто медичні довідки, а саме висновок спеціальної лікарської комісії ДКВС про наявність захворювання з офіційного Переліку.

Без такого висновку суди дуже часто відмовляють.

Тому стратегічно зараз найбільш правильним виглядає паралельний рух у двох напрямках:— термінова апеляція;— одночасне формування медичної бази для майбутнього подання за ст.84 КК.

Із практичної точки зору у вашій ситуації найбільш реалістичними виглядають:

1. госпіталізація/етапування до лікарні;
2. пом’якшення становища через апеляцію;
3. у перспективі — можливе звернення за ст.84 після офіційного висновку медичної комісії.

Без точного діагнозу та медичних висновків стверджувати, що підстави для звільнення вже безумовно є, наразі юридично некоректно.

Доброго дня.

З огляду на те, що сьогодні 13 травня, а термін оскарження спливає завтра, 14 травня 2026 року, ситуація є критичною за часом. Першочерговим кроком має бути негайне подання апеляційної скарги, оскільки це зупиняє набрання вироком законної сили та відкриває процесуальну можливість для перегляду міри покарання.

Щодо звільнення за станом здоров'я згідно зі ст. 84 КК України, то воно можливе лише за наявності захворювання, включеного до Переліку, затвердженого Наказом Мін’юсту/МОЗ №1348/5/572. Ваша згадка про "затримку серцевого ритму" може підпадати під Розділ II цього Переліку (хвороби системи кровообігу), якщо діагноз супроводжується серцевою недостатністю II-Б або III ступеня або важкими порушеннями провідності, що загрожують життю. Сама по собі ІІ група інвалідності є вагомим аргументом, проте суд приймає рішення на підставі висновку Спеціальної лікарської комісії (СЛК), яка має підтвердити, що хвороба дійсно перешкоджає подальшому перебуванню в установі.

Стосовно етапування до лікарні, засуджений має законне право на належну медичну допомогу згідно зі ст. 116 Кримінально-виконавчого кодексу. Якщо медична частина установи не здатна забезпечити лікування (а затримка ритму часто потребує специфічного обладнання або встановлення кардіостимулятора), адміністрація зобов'язана направити особу до спеціалізованого закладу ДКВС або цивільної лікарні МОЗ. Ненадання допомоги з 09.03.2025 є грубим порушенням, що може трактуватися як катування або нелюдське поводження, тому необхідно терміново подавати скарги на ім'я начальника установи та до прокуратури.

В апеляційній скарзі критично важливо просити про застосування ст. 75 КК України — звільнення від відбування покарання з випробуванням (іспитовим строком). Оскільки сукупний строк становить 2,5 роки (що менше ніж 5 років), закон дозволяє суду призначити умовне покарання. Основним акцентом апеляції має бути те, що стан здоров'я особи суттєво погіршився після винесення вироку, і подальше перебування в ізоляції створює реальну загрозу життю, що робить покарання надмірно суворим та неспівмірним із вчиненим правопорушенням.

Також варто звернути увагу на процесуальний аспект: якщо у вироку першої інстанції не було належним чином враховано наявність інвалідності як обставини, що характеризує особу, це є підставою для пом'якшення вироку. Поєднання апеляції з одночасним ініціюванням Спеціальної лікарської комісії дозволить діяти у двох напрямках: зміна вироку на умовний або, у разі невдачі в суді, звільнення через медичні показники за процедурою ст. 84 КК.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0990-14#Text

Доброго дня, Олександре!

Ваше питання мають дві складові, а саме:

1. Звільнення від подальшого відбування покарання за хворобою.

2. Негайне медичне реагування у вигляді госпіталізації / стаціонарного обстеження.

Щодо звільнення за станом здоров’я, то підстава потенційно може розглядатися за частиною другою статті 84 КК України: особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або після постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При цьому суд враховує не лише сам діагноз, а й тяжкість кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

Однак сама по собі інвалідність ІІ групи, навіть підгрупи А, не є автоматичною підставою для звільнення. Для такої процедури потрібен медичний висновок про наявність саме такого захворювання, яке входить до Переліку хвороб, що є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засудженого від подальшого відбування покарання. Чинний Перелік міститься не в постанові КМУ, а в додатку 13 до Порядку, затвердженого спільним наказом Мін’юсту та МОЗ від 15.08.2014 № 1348/5/572; старий Перелік 2000 року втратив чинність.

Щодо серцево-судинних захворювань Перелік передбачає, зокрема: усі хвороби серця з хронічною серцевою недостатністю ІІБ–ІІІ стадій; а також загрозливі шлуночкові аритмії високих градацій III–V класів за Лауном на тлі ішемії міокарда та зниженої систолічної функції лівого шлуночка.

Тому за наданим Вами описом, а саме “затримка серцевого ритму”, рекомендації щодо зміни лікування, погіршення стану — наразі не можна впевнено сказати, що діагноз уже підпадає під Перелік. Для цього потрібна не загальна фраза про порушення ритму, а конкретний кардіологічний діагноз: тип порушення ритму, дані ЕКГ/Холтер-моніторингу, наявність або відсутність ішемії міокарда, фракція викиду лівого шлуночка, стадія хронічної серцевої недостатності, висновок кардіолога щодо ризиків і потреби у стаціонарному лікуванні.

Тобто, підстави для ініціювання питання про звільнення за хворобою є, якщо медичні документи підтверджують, що захворювання серця досягло рівня, зазначеного у Переліку, або об’єктивно перешкоджає подальшому відбуванню покарання.

З приводу етапування / госпіталізації до лікарні, то тут все виглядає інакше.

Порядок прямо передбачає, що направленню на госпіталізацію до лікарняних закладів ДКВС підлягають засуджені, у яких виникли захворювання або загострилися хронічні хвороби, лікування яких потребує госпіталізації, а також особи, яким необхідне додаткове обстеження, якщо в медичній частині установи неможливо провести його в повному обсязі. Направлення здійснюється за медичним висновком, а вимога на госпіталізацію готується медичною частиною не пізніше одного робочого дня з дати складення такого висновку.

Окремо необхідно звернути увагу на те, що за потреби екстреної медичної допомоги переміщення хворого засудженого здійснюється без нарядів.

Тому варто ставити питання передусім про негайне забезпечення належного медичного обстеження і лікування: огляд кардіолога, ЕКГ, Холтер, ехокардіографію, оцінку ризику життєво небезпечних порушень ритму, вирішення питання про стаціонар, а за наявності показань — госпіталізацію до лікарняного закладу ДКВС або іншого профільного закладу охорони здоров’я.

Отже, почати необхідно з письмової заяви засудженого або захисника до медичної частини та адміністрації установи з вимогою невідкладного кардіологічного огляду, виконання рекомендацій від 09.03.2026, надання призначеного лікування, видачі копій медичних документів і вирішення питання про госпіталізацію. Якщо реакції немає — скарга на бездіяльність адміністрації установи виконання покарань у порядку пункту 13-1 частини першої статті 537 КПК України, оскільки суд під час виконання вироку має право вирішувати питання щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи.

Для звільнення за хворобою потрібне не просто звернення родичів або захисника, а належна медична процедура. Порядок передбачає, що медичному обстеженню для вирішення питання про звільнення підлягають засуджені, які захворіли в установі, а також ті, чиї хвороби, навіть якщо вони існували раніше, внаслідок прогресування набули характеру, зазначеного в Переліку хвороб. Медичний огляд проводиться лікарсько-консультативною комісією після обов’язкового лікування і обстеження в стаціонарних умовах.

Якщо ЛКК встановлює наявність захворювання з Переліку, вона складає відповідний висновок; адміністрація установи виконання покарань після отримання такого висновку протягом доби готує подання до суду про вирішення питання щодо звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою. До подання додаються особова справа і висновок щодо наявності захворювання.

Водночас КПК дозволяє звертатися до суду з питань виконання вироку не лише установі, а й засудженому та його захиснику. Таке клопотання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

Тому якщо адміністрація або медична частина не ініціюють процедуру, захист може самостійно звертатися до суду, але без висновку ЛКК шанси на фактичне звільнення будуть слабшими. У такому разі доцільніше одночасно просити витребувати медичну документацію, перевірити бездіяльність установи та забезпечити проведення стаціонарного обстеження / ЛКК.

Щодо Вашогоз приводу апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу варто подавати, якщо строк спливає 14.05.2026. Скарга на вирок подається через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня проголошення вироку, а для особи, яка перебуває під вартою, строк обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Подання апеляційної скарги зупиняє набрання вироком законної сили та його виконання, крім спеціальних винятків, встановлених КПК.

Медичний стан сам по собі не є типовою підставою для скасування обвинувального вироку, якщо він виник або істотно погіршився вже після вироку. Однак, він може мати значення для питання покарання, зокрема для доведення того, що реальне позбавлення волі строком 2,5 роки є надмірно суворим з огляду на особу засудженого, стан здоров’я, інвалідність, потребу в постійному лікуванні, ризики для життя і можливість досягнення мети покарання менш суворим способом.

В апеляції необхідно перевіряти такі блоки:

1. чи правильно суд застосував статті 65 і 70 КК України при призначенні покарання, тобто чи обґрунтував, чому саме реальне позбавлення волі, а не менш суворий вид покарання, є необхідним і достатнім;
2. чи врахував суд стан здоров’я, інвалідність, поведінку особи, відшкодування шкоди, каяття, сімейні обставини, відсутність попередніх судимостей, позитивні характеристики, якщо такі були;
3. чи є підстави просити змінити вирок у частині покарання, наприклад призначити менш суворе покарання в межах санкції частини другої статті 191 КК України, яка передбачає не лише позбавлення волі, а й обмеження волі на строк до п’яти років;
4. чи немає помилок у кваліфікації, доведеності розміру шкоди, статусу службової особи, причинного зв’язку, доказах умислу, допустимості доказів;
5. чи не було істотних порушень КПК, неповноти судового розгляду або невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Саме такі підстави прямо передбачені статтею 409 КПК України для скасування або зміни судового рішення.

Якщо вирок ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості, межі апеляційного оскарження суттєво звужуються. У такому разі вирок можна оскаржувати лише з підстав, прямо визначених статтею 394 КПК України, зокрема якщо призначено суворіше покарання, ніж узгоджене, вирок ухвалено без згоди особи на призначене покарання або суд не виконав вимоги щодо роз’яснення наслідків угоди.

ВИСНОВОК:

Зараз реалістичнішим напрямом є не одразу звільнення за статтею 84 КК України, а домагання стаціонарного кардіологічного обстеження, належного лікування і, за результатами такого обстеження, висновку ЛКК щодо наявності або відсутності захворювання з Переліку. Апеляцію при цьому подавати варто, щоб не втратити процесуальний строк і окремо поставити питання про надмірну суворість реального позбавлення волі з урахуванням інвалідності та фактичного стану здоров’я.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

ДО АПЕЛЯЦІЇ, ЦЕ НЕ МАЄ ЖОДНОГО СТОСУНКУ - ПИТАННЯ ПОГІРШЕННЯ ЗДОРОВ'Я ЗАСУДЖЕНОГО НЕОБХІДНО ВИРІШУВАТИ ЧЕРЕЗ АДМІНІСТРАЦІЮ.

Медичному обстеженню з метою підготовки та подання до суду матеріалів для вирішення питання про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання підлягають засуджені, які захворіли в установах виконання покарань, а також особи, які захворіли до засудження, але їх хвороби внаслідок прогресування набули характеру, зазначеного в переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, згідно з додатком 13 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15 серпня 2014 року № 1348/5/572.

Медичний огляд засуджених осіб проводиться лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби (надалі за текстом - ДКВС), а у разі неможливості перенаправлення хворого засудженого до закладу охорони здоров’я ДКВС медичний огляд засуджених осіб проводиться лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров’я державної або комунальної форм власності після обов’язкового лікування і обстеження хворого в стаціонарних умовах закладів охорони здоров’я ДКВС або закладів охорони здоров’я державної або комунальної форм власності з урахуванням результатів його медичного обстеження, проведеного лікування та заключного діагнозу.

З урахуванням результатів особистого медичного огляду хворого засудженого, вивчення даних медичної облікової документації щодо обстеження, лікування, надання рекомендацій тощо лікарсько-консультативна комісія негайно складає висновок лікарсько-консультативної комісії про медичний огляд засудженого щодо наявності захворювання, визначеного Переліком хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, за формою, наведеною в додатку 14 до Порядку.

Після медичного огляду голова комісії доводить висновок засудженому, про що у медичній карті № 003/о робиться відмітка та ставиться особистий підпис засудженого. Якщо засуджений за станом здоров’я не може власноруч поставити особистий підпис, про це у медичній карті № 003/о робиться відмітка із зазначенням причини.

Висновок комісії не пізніше наступного робочого дня після огляду засудженого передається до установи виконання покарань, у якій обліковується такий хворий засуджений на дату огляду цією комісією.

На підставі висновку комісії адміністрація установи виконання покарань, у якій обліковується засуджений, протягом доби після отримання висновку комісії готує подання до суду про вирішення питання для звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою. До подання додаються особова справа засудженого і висновок комісії.

Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

Клопотання (подання) про вирішення питання про звільнення від покарання за хворобою розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово.

Засуджений, щодо якого встановлено наявність підстав для подання до суду матеріалів про звільнення від подальшого відбування покарання за хворобою, залишається в закладі охорони здоров’я ДКВС або закладі охорони здоров’я державної чи комунальної форм власності до прийняття судом остаточного рішення.

У разі прийняття судом рішення про звільнення засуджений звільняється безпосередньо із закладу охорони здоров’я ДКВС або закладу охорони здоров’я державної чи комунальної форм власності.

Якщо судом прийнято рішення про відмову у задоволенні подання про звільнення засудженого за хворобою такий засуджений з урахуванням його стану здоров’я продовжує лікування у закладі охорони здоров’я ДКВС або закладі охорони здоров’я державної чи комунальної форм власності або повертається до установи виконання покарань, з якої він прибув.

У разі погіршення стану здоров'я засудженого, якому суд відмовив у звільненні від подальшого відбування покарання за хворобою на підставі повторного висновку лікарсько-консультативної комісії, адміністрація установи виконання покарань, у якій обліковується засуджений, протягом доби після отримання такого висновку готує подання до суду про вирішення питання для звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою.

---

Питання:1. Чи є підстави для звільнення від відбування покарання за станом здоров'я (ст.84 КК, Перелік захворювань, затверджений КМУ)? Чи підпадає зазначений діагноз під відповідний перелік?

ПИТАННЯ МОЖЕ ВИРІШУВАТИ ТІЛЬКИ ЛКК.

МИ ЮРИСТИ, А НЕ ЛІКАРІ, ЩОБ СТАВИТИ ДІАГНОЗИ.

ВАМ НЕОБХІДНО ДОЛУЧИТИ ЛІКАРЯ - ФАХІВЦЯ.

Законним приводом до розгляду питання про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну тяжку хворобу, є подання адміністрації установи на підставі висновку лікарсько-консультативних комісій закладів охорони здоров'я ДКВС.

Порядок підготовки та подання до суду матеріалів для розв'язання питання про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання за хворобою визначений розділом VI Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15.08.2014 № 1348/5/572.

Перелік захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, наданий у додатку 13 до Порядку.

Аналіз захворювань, які містяться в додатку 13, вказує, що більшість хвороб визначених у ньому відносяться до останньої клінічної стадії, та містить досить умовний перелік хвороб які існують. Крім цього, законодавство формально не визначає підстав звільнення для осіб які набули тяжкі хвороби до вчинення злочину або постановлення вироку.

Водночас потрібно зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Єрмоленко проти України" (N49218/10) від 15 листопада 2012 року зазначив, що «практика вирішення питань звільнення особи від відбування покарання за станом здоров'я виходячи тільки з виключного переліку захворювань, які можуть бути підставою для такого звільнення, без оцінки інших обставин і за відсутності можливості судового розгляду відповідного рішення є такою, що не забезпечує гарантій статті 3 Конвенції.»

2. чи хочаби етапування в лікарню на стаціонар

ЦЕ ПИТАННЯ ВИРІШУЄ ТІЛЬКИ ЧЕРЕЗ ЛІКАРЯ ДКВС.

У разі звернення засудженого до лікаря закладу охорони здоров’я ДКВС з проханням про допуск обраного ним лікаря лікар відповідного закладу охорони здоров'я ДКВС протягом однієї доби готує медичний висновок та запит до адміністрації установи виконання покарань (далі - УВП) про допуск обраного лікаря (пункт 11 розділу І Порядку).

Адміністрація УВП не пізніше строку, визначеного лікарем у медичному висновку, забезпечує допуск обраного лікаря до засудженого після пред'явлення цим лікарем паспорта громадянина, документа про освіту та сертифіката спеціаліста.

Відшкодування витрат, пов'язаних із наданням платних медичних послуг (у тому числі наданих обраним лікарем), а також придбанням необхідних лікарських засобів, медичних виробів, технічних та інших засобів реабілітації, фінансування якими не передбачено за рахунок бюджетних коштів, здійснюється за рахунок особистих грошових коштів засудженого, якому надавалася медична допомога, коштів близьких родичів або інших осіб. Підставою для надання такої медичної допомоги є медичний висновок.

Консультування і амбулаторне лікування засудженого обраним ним лікарем здійснюються в умовах закладу охорони здоров'я ДКВС у присутності медичних працівників. У разі потреби проведення додаткових обстежень, які не можуть бути здійснені у закладах охорони здоров'я ДКВС (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони здійснюються на базі іншого закладу охорони здоров'я, де такі обстеження може бути проведено у строк, визначений у медичному висновку.

За потреби лікування в умовах стаціонару засуджений має право звернутися до лікаря закладу охорони здоров'я ДКВС з проханням проведення його лікування (надання медичної допомоги) в умовах стаціонару закладу охорони здоров'я, який надає платні медичні послуги. Лікар закладу охорони здоров'я ДКВС не пізніше наступного робочого дня після звернення повинен його розглянути та скласти відповідний медичний висновок.

3. Чи варто одночасно подавати апеляційну скаргу, і якщо так — на що доцільно звертати увагу з огляду на вирок?

АПЕЛЯЦІЯ, ЖОДНОГО ВІДНОШЕННЯ ДО СТАНУ ЗДОРОВ'Я ЗАСУДЖЕНОГО НЕ МАЄ.