Спонукання до роботи,яка не входить в посадові обов'язки

Доброго дня, Ірина!

Ви не зобов'язані виконувати роботу, яка не входить до Ваших посадових обов'язків і не відповідає Вашій кваліфікації! Тому маєте повне право відмовити в такій вимозі працівникам управління освіти.

Заборона вимагати від працівника виконувати роботу, не обумовлену трудовим договором, прямо встановлена ст. 31 Кодексу.

Неможливість виконання чужої роботи випливає і з Розділу 3 Класифікатора професій ДК 003:2010. Відтак, термін «робота» означає певні завдання та обов’язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою. Працівник повинен мати кваліфікацію, тобто здатність виконувати такі завдання та обов’язки, що визначається його рівнем освіти та спеціалізації.

Незалежно від професії, роботу може виконувати лише та особа, яка має кваліфікацію для її виконання. Якщо ж виконання іншої роботи спричинене змінами в організації виробництва та праці, роботодавець має право ініціювати переведення працівника на іншу посаду, суміщення або запровадження нових посадових обов’язків.

Обґрунтовуючи свою відмову виконувати завдання, які не входять до обов’язків працівника, можна спиратися і на трудовий договір, і на посадові інструкції, які не передбачають виконання такої роботи, а також на відсутність згоди працівника на переведення. Якщо робота, виконання якої вимагає роботодавець, значно відрізняється від роботи працівника згідно трудового договору та посадової інструкції, варто звернути увагу і на те, що у працівника може бути відсутня необхідна кваліфікація (освіта, спеціалізація).

Залежно від ситуації, працівник може вимагати офіційного внесення змін до посадової інструкції, переведення на іншу посаду або ж відмовитися виконувати таку роботу.

За певних умов такі вимоги управління освіти також можна віднести до зміни істотних умов праці.

Зміна істотних умов праці - зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших (частина третя статті 32 КЗпП України).

Перелік істотних умов праці, передбачений у частині третій статті 32 КЗпП України, не є вичерпним і може доповнюватися стосовно кожного конкретного випадку. До істотних умов праці, крім перелічених, з урахуванням інтересів конкретних працівників можна віднести також встановлення або скасування деяких додаткових елементів у трудовій функції, якщо основна трудова функція при цьому не змінюється, відбуваються збільшення або зменшення обсягу роботи, ступеня самостійності і відповідальності працівника, ступеня шкідливості роботи, перехід з індивідуальної на колективну організацію праці і навпаки та створюються інші умови, що характеризують трудовий процес.

Будь-які зміни умов трудового договору повинні відбуватися з дотриманням норм трудового законодавства та не порушувати прав працівників. У зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

Суботники і подібні варіанти використання безоплатно-примусової праці людини,які державні установи маскують під добровільні бажання громадян працювати безоплатно, та ще й не рідко у вихідні дні, по суті є проявами економічної експлуатації,(тобто акту використання праці іншої людини без пропозиції їй за це адекватної компенсації).

Примусова праця заборонена. ( Ст. 43 Конституція України в останній чинній редакції від 28 червня 1996 року).Забороняється вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Примус виконувати роботу, не обумовлену трудовим договором, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. У відповідності з Податковим кодексом один неоподатковуваний мінімум доходів дорівнює 17 гривням. ( ст. 31 Кодексу законів про працю).

Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, яка включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Водночас, ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. При цьому потрібно пам’ятати, що статтями 81 та 9 КЗпП України відповідно передбачено, що якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору. Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Так, щодо заборони використання примусової праці в Україні діє Конвенція Міжнародної організації праці № 29 "Про примусову чи обов’язкову працю", підписана 28 червня 1930 р. в Женеві (далі — Конвенція № 29). Пунктом 1 ст. 2 цієї Конвенції передбачено, що термін "примусова чи обов’язкова праця" означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

Зокрема, стаття 2 КЗпП у поняття "право громадян України на працю" включає право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, а статтею 5-1 КЗпП закріплено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір діяльності.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, у роботодавця відсутні підстави щодо вимагання від працівника примусової праці.

Багатьох цікавить питання наслідків «невиходу», адже можна позбутися премії, заробити догану або взагалі «потрапити в немилість наймача». Зважаючи на викладене, хотілося б звернути увагу читача на те, що суботник в трудовому колективі, як би там не було, підпадає під норми КЗпП України. Умовно можна виділити дві форми проведення вихідного дня на робочому місці. Так, в залежності від бажання наймача, можна організувати прибирання своїх робочих місць під чашку чаю, тому така пропозиція може надійти в усній формі і носити тільки добровільний характер.

Тут все залежить від працівника: хоче він поспілкуватися з колегами на робочому місці в неробочий час - будь ласка, немає - з чистою совістю таке спілкування можна відкласти до понеділка. Ніяких правових наслідків такої суботник не тягне ні для наймача, ні для працівника.

Ось тільки хотілося б довести до відома наймача, якщо раптом під час такого «неробочого» дня працівник мив, наприклад, вікно, і не дай Бог, заподіяв шкоду своєму здоров'ю або взагалі життя (випав з вікна, порізався та ін.), То вам, шановні наймачі, доведеться довго і просторово пояснювати в суді, за якими такими причин ви залучили потерпілого до роботи у вихідний день та ще й не в рамках його трудових обов'язків (!). Напевно, це найголовніший мінус таких «суботників».

Другий варіант - «оформлений суботник» з усіма наслідками, що випливають: виплата зарплати в подвійному розмірі або звичайному, але з наданням відгулу. Це і можливість для працівника отримати догану або позбутися премії.

Робота у вихідний - справа клопітка

Важливо засвоїти, що для проведення суботника кадровику підприємства (або самому наймачеві) доведеться чимало поклопотатися. Так, необхідно видати наказ по підприємству про роботу у вихідний день. Відповідно до КЗпП (ст. 71) робота у вихідні дні забороняється. Залучення працівників у вихідні дні допускається у виняткових випадках. До таких випадків названа норма відносить:

1) запобігання або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) запобігання нещасним випадкам, які представляють або можуть становити загрозу для життя або нормальних життєвих умов людей, загибелі або псування майна;

3) виконання невідкладних, заздалегідь непередбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Виходячи з означених умов, наймач має право видати письмовий наказ (розпорядження) з чітко визначеними причинами для виходу працівників у вихідний день.

Але для грамотно оформленого суботника цього ще мало, так як ст. 31 КЗпП забороняє вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (наприклад, не можна від юриста, журналіста або економіста вимагати прибирання приміщення, миття підлоги, вікон та ін.).

Тому наймач зобов'язаний тимчасово перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором (ст. 33 КЗпП), причому такий переклад здійснюється тільки за письмовою згодою працівника.

Правда, ч. 2 названої статті дозволяє без згоди працівника переводити його на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором (якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров'я) лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей. В такому випадку, наймач зобов'язаний виплатити працівникові зарплату не нижче, ніж середній заробіток за попередньою роботою.

За роботу на суботнику зарплата виплачується з урахуванням правил оплати праці в вихідний день. До речі, якщо ви (працівник) - особа, яка не досягла 18-річного віку або вагітна жінка, або жінка, яка має дитину-інваліда або дитину віком до шести років, то тимчасово перевести вас на іншу роботу без вашої згоди не можна.

У будь-якому випадку, названі норми містять обов'язок наймача письмово повідомити працівника про переведення. Тому необхідним кроком для організації суботника виступає спрямоване працівнику повідомлення про роботу у вихідний день і про тимчасове переведення на іншу роботу. Після отримання згоди працівника або його повідомлення (в тих випадках, коли згода не потрібна) оформляється відповідний наказ.

Якщо працівник виходить на суботник для виконання своїх трудових обов'язків (прибиральниця, двірник), то його варто ознайомити лише з наказом, в якому вказані підстави для виходу на роботу, отримати його письмову згоду (з урахуванням ч. 2 ст. 33) і оформити наказ про його роботі у вихідний день.

Як відомо, кожному гарантовано конституційне право на оплачувану працю. Тому для оплати праці на суботнику, застосовуються правила ст. 72 і ст. 107 КЗпП, що визначають компенсацію за роботу у вихідний день і оплату праці у святкові та неробочі дні. Зокрема, робота на суботнику може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Якщо оплата праці працівника відрядна, то оплачується суботник за подвійними відрядними розцінками, якщо годинна або денна ставочние - в розмірі подвійної годинної або денної ставки. Якщо ж працівник отримує місячний оклад, то оплата проводиться в розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад. При цьому зазначені розміри здійснюються за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день (ст. 107 КЗпП).

Зрозуміло, недотримання наймачем названих процедур дає право працівнику не виходити на суботник і не побоюватися яких-небудь негативних наслідків (позбавлення премії, штраф, догану та ін.). Якщо ж «процедурна сторона суботника» наймачем була дотримана, то працівник зобов'язаний дотримуватися всіх правил, передбачені дисципліною праці.

На жаль, оплачений «суботник» для нашої країни така ж рідкісна річ, як і висока правова культура населення. Однак Ви повинні пам'ятати, що примусити їх вийти на «суботник» шляхом погроз (позбавлення премії, наприклад) не має права жоден роботодавець. Якщо тільки ви не захочете допомогти добровільно.

Вітаю, Ірино!

Чи мають право працівники управління освіти заставляти директора закладу дошкільної освіти, щоб вона організовувала працівників і ті вантажили опале листя на вантажівку,яке двірник закладу наносив з території закладу?

Ви повинні розуміти, що і директор, і працівники закладу дошкільної освіти мають посадові інструкції, які визначають основні обов'язки кожного працівника. Описані Вами дії явно не входять до посадових інструкцій.

Що стосується керівника ЗДО, то його повноваження визначені чинним законодавством, зокрема Законом України "Про освіту". Одним із обов'язків є вирішення питання фінансово-господарської діяльності закладу освіти.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про освіту

Стаття 26. Керівник закладу освіти

...

3. Керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень:

організовує діяльність закладу освіти;

вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу освіти;

призначає на посаду та звільняє з посади працівників, визначає їх функціональні обов’язки;

забезпечує організацію освітнього процесу та здійснення контролю за виконанням освітніх програм;

забезпечує функціонування внутрішньої системи забезпечення якості освіти;

забезпечує умови для здійснення дієвого та відкритого громадського контролю за діяльністю закладу освіти;

сприяє та створює умови для діяльності органів самоврядування закладу освіти;

сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти;

забезпечує створення у закладі освіти безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування), у тому числі:

з урахуванням пропозицій територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та видає рішення про проведення розслідування; скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) для прийняття рішення за результатами проведеного розслідування та вживає відповідних заходів реагування;

забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);

повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти;

здійснює інші повноваження, передбачені законом та установчими документами закладу освіти.

Хто має вантажити та вивозити з території закладу опале листя?

У першу чергу, працівники, які виконують функції з обслуговування закладу освіти, зокрема той самий технічний працівника. Але чесно кажучи, не бачу нічого поганого, якщо до такої праці долучаться і працівники ЗДО за умови, що не буде нанесено шкоди освітньому процесу.

Та чи мають право працівники міськвиконкому та управління освіти вимагати від директора закладу дошкільної освіти надати працівників для прибирання (суботник) території міста?

Однозначно - ні. Для виконання таких функцій в громаді є відповідні служби. Це можливе лише за згодою педагогічних працівників.

Якими законодавчими документами керуватись директору закладу дошкільної освіти,щоб відмовити працівникам управління освіти у їхніх вимаганнях вказаних вище?

1. Закону України "Про освіту".

У першу чергу, частиною шостою статті 54 Закону України "Про освіту".

Стаття 54. Права та обов’язки педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу

...

2. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов’язані:

постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність;

виконувати освітню програму для досягнення здобувачами освіти передбачених нею результатів навчання;

сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров’я;

дотримуватися академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі та науковій діяльності;

дотримуватися педагогічної етики;

поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу;

настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;

формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;

виховувати у здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища;

формувати у здобувачів освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам;

додержуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, виконувати свої посадові обов’язки;

повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування).

3. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають також інші права та обов’язки, передбачені законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти.

4. Права та обов’язки інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, визначаються законодавством, відповідними договорами та/або установчими документами закладу освіти.

5. Особливості прав та обов’язків педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, закладів спеціалізованої освіти військового спрямування визначаються спеціальними законами.

6. Відволікання педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників від виконання професійних обов’язків не допускається, крім випадків, передбачених законодавством.

7. Особи, винні в порушенні цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом.

2. Кодексом законів про працю України.

Стаття 31. Заборона вимагати виконання роботи, не обумовленої трудовим договором

Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Успіхів. Всього доброго!

Доброго дня!

Відповідно до статті 31 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. З даної норми випливає, що працівник має повне право відмовитися від виконання роботи, яка не передбачена трудовим договором та посадовими інструкціями. Якщо роботодавець примушує працівника до такої роботи, погрожуючи звільненням, застосування дисциплінарних стягнень і т. д., такі дії є неправомірними.

За захистом своїх порушених трудових прав можна звернутися до первинної профспілкової організації, створеної на підприємстві, в установі, організації. Якщо таке звернення виявилося неефективним, або ви хочете врегулювати цей спір із залученням уповноважених державних органів, можна звернутися в органи державної інспекції з праці.

Крім вищевказаного статтею 221 Кодексу законів про працю України визначені органи, які розглядають трудові спори. До них віднесені: 1) комісія по трудових спорах; 2) районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди.

Комісія по трудових спорах є обов’язковим первинним органом по розгляду трудових спорів,що виникають на підприємствах ,в установах, організаціях, за винятком спорів зазначених у статтях 222,232 вищевказаного Кодексу. Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати – без обмеження будь-яким строком. У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити . Заява працівника,що надійшла до комісії, підлягає обов’язковій реєстрації.

Відповідно пункту 1 статті 231 Кодексу законів про працю України, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган не згодні з рішенням комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації (підрозділу) вони можуть звернутися до суду. Якщо комісії по трудових спорах не має трудові спори розглядаються безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах за заявами працівників підприємств,установ,організацій.

Відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами – підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Звернення до зазначеного державного органу повинно мати письмовий вигляд, у ньому слід викладати дійсні факти порушення своїх прав.У своїх письмових зверненнях працівник повинен чітко викласти всі обставини, які підтверджують факт порушення роботодавцем трудових прав, бажано вказати свідків, які могли б підтвердити факти порушення. Якщо роботодавець видає наказ, яким зобов’язав працівника виконувати непередбачену договором роботу, необхідно також додати до заяви копію такого наказу. Якщо є які-небудь інші документи, з яких можна встановити, що працівника примушують виконувати додаткову непередбачену трудовим договором роботу, вони також можуть бути належними доказами.

З повагою, Костянтин Гончаренко

ВІТАЮ ВАС, пані ІРИНО! Ні. Не мають права. Мало того, примус до праці, не обумовленої трудовим договором - це злочин, відповідальність за який передбачена Кримінальним кодексом України. Але, нажаль, завжди ще з часів "Совочка" цим займались і зараз займаються... і нові, і старі... і комуністи, і типу демократи-ліберали... Бо ж дармова праця така спокуслива для чиновників-корупціонерів будь-яких ідеологій під якими вони залазять до влади...Адже чиюсь дармову працю завжди можна капіталізувати в бюджеті з вигодою для власної кишені. Керуватись тут треба щиро кажучи Виборчим кодексом України, коли наступного разу будете підходити до виборчих скриньок, обираючи міських депутатів та міського голову... адже риба гниє з голови... і подібні "радянські пережитки" також не викорінюються з голови громади, який або не знає, що в нього коїться в місті, або сам такий самий пережиток радянської чиновничої психології "все навколог колгоспне, все навколо моє"...

А тепер без ліричних відступів по суті справи.

Формально, Ви маєте керуватись у своїй дільності - положеннями трудового договору (контракту) з Вами як керівником комунальної бюджетної установи, посадовою інструкцією, затвердженою представником засновника, Статутом ДДНЗ, затвердженим місцевою радою, Законом України "Про дошкільну освіту", Законом України "Про зайнятість населення", Кодексом законів про працю України, і перш за все Конституцією України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, Примусова праця заборонена.

ВІдповідно до статті 31 КЗпП України, роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про зайнятість населення", примушування до праці у будь-якій формі забороняється.

Відповідно до частини першої статті 173 Кримінального кодексу України, Грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

ОТЖЕ, примус до виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, є кримінально караним злочином.

Згідно зі статтею 60 Конституції України, ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Відповідно до положень статті 2.1. Конвенції Міжнародної організації праці № 29 про примусову працю, примусова праця – це усяка робота або служба, що вимагається від будь-якої особи під загрозою якогось покарання, для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

Суботник (від слова «субота»), також воскресник (від «неділя») — організований громадський захід, присвячений безкоштовній, добровільній, примусовій праці в неробочий час, найчастіше у вихідні дні (від яких і походить назва); вперше виникло під ініціативою комуністичного устрою держави в Радянській Росії (РРФСР) на рубежі 1910—1920-х років.

Враховуючи наведене, можна розглядати "суботник" як пережиток та символ комуністичного режиму, що підпадає під заборону Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

Хоча звісно проти системи Вам буде дуже важко... Бо ж кріпацька психологія в суспільстві нажаль не викорінилася за 2 століття і більшість співгромадян дозволяє відноситись до себе як до безправних рабів під ярмом пана...

Тож більшість колег та підлеглих будуть сприймати беззаконня збоку управління освіти як норму... за якою треба похилити голову і виконувати все, що накажуть... максимум що критикуючи на кухнях вдома та співаючи сумних пісень... а Ваш супротив - як "боротьбу з вітряками".

Щодо обов"язку утримання в порядку території... то відповідно до Правил благоустрою населеного пункту, як правило такий обов"язок місцева влада закріплює за організаціями, установами та підприємствами - власниками та користувачами земельних ділянок... Якщо земельна ділянка перебуває у Вас на балансі, тобто балансоутримувачем є дошкільний заклад - то прибирання території має фінансуватись з місцевого бюджету, на що управління освіти має передбачати відповідні видатки у кошторисі. Якщо земля перебуває на балансі міста, то благоустрій має здійснювати спеціалізоване комунальне підприємство або приватний підрядник за договором з Управлінням житлово-комунального господарства міста. Якщо "нема грошей в бюджеті", то може слід пересісти з Мерседесів на Таврії посадовцям... а то так скоро з підстав "нема грошей" і зарплатню платити не будуть навіть на рівні мінімалки... До беззаконня звикають дуже швидко.

Розумію Вас та розділяю Ваше обурення подібною поведінкою посадовців, які все ніяк не можуть відійти від радянських методів управління, вдягаючи вишиванку та співаючи гімн лише на свята.

Маю надію, що моя відповідь допоможе Вам.

З повагою, юрист Ярослав Турчин

Доброго вечора, Ірина!

НЕ МАЮТЬ ПРАВО, ЦЕ НЕЗАКОННО.

Конституція України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%...):

"Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України...

Стаття 60. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.".

Кримінальний кодекс України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text):

"Стаття 173. Грубе порушення угоди про працю

1. Грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.".

---

Доброго дня, пані Ірино! Крім заборони примушення робити те, що не передбачено законодавством та права не виконувати явно злочинні накази чи розпорядження, конституційне зобов'язання посадових осіб органів місцевого самоврядування (міськвиконкому) діяти виключно в межах чинного законодавства має вираз спеціального дозвільного принципу: "Заборонено все, що прямо не дозволено законом".