Що можна вдіяти з залишеними фіктивними відгуками?

Доброго дня, Тетяна!

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила таку інформацію, незалежно від її вини та у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 Цивільного кодексу України).

У випадку виявлення у друкованих та інших засобах масової інформації, у тому числі у мережі Інтернет, інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію, особа, права якої імовірно порушено, має право на відповідь або безпосередньо звернутися до особи, яка здійснила дане порушення, з вимогою про спростування такої інформації, а також до суду з відповідним позовом.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Водночас, відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України позивач у вказаній категорії справ має належним чином довести, що поширена про нього недостовірна інформація є саме фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За поширення недостовірної інформації особу може бути притягнуто до цивільно-правової відповідальності, а шкода, завдана таким розповсюдження, може бути нанесена як фізичній так і юридичній особі.

Якщо особа, яка розповсюдила недостовірну інформацію, відмовляються її спростувати, а також компенсувати матеріальну та (або) моральну шкоду, особа, стосовно якої поширено таку інформацію, має право на захист своїх прав та інтересів шляхом звернення до суду.

До вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості (пункт 2 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

https://minjust.gov.ua/m/vidpovidalnist-za-rozpovs...

З повагою, адвокат Айвазян.