Поділ майна після закінчення позовної давності

Доброго дня, Віра!

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 63 СКУ, набуваючи у власність майно, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання цим майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

До майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності відноситься:

• майно, придбане за час шлюбу (за винятком речей індивідуального користування);
• прибутки отримані кожним із подружжя (заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи);
• речі придбані одним із подружжя для професійних занять (музичні інструменти, лікарське устаткування, оргтехніка тощо).

До вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя позовна давність не застосовується за умови, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.

Також, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Приватний будинок чи квартира підлягає розподілу тільки в тому випадку, якщо його технічно можливо поділити на дві окремі частини, що відповідають розміру часток подружжя в праві власності. Якщо розділ технічно можливий, але з відступом від частки чоловіка, суд може провести розділ зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації тому з подружжя, чия частка зменшилася.

Коли сім’ї належить лише один об’єкт нерухомості, який не можна поділити в натурі, можливий такий результат розділу: присудження нерухомості одному з подружжя з покладанням на нього грошової компенсації іншому чоловікові його частки в такій нерухомості.

Це можливо лише за згодою того з подружжя, на користь якого присуджується компенсація та за умови попереднього внесення другим із подружжя суми компенсації на рахунок суду .

Якщо власники володіють єдиним об’єктом нерухомості, який в натурі поділити не можна, та якщо на компенсацію жоден з них не згоден, і умови для позбавлення будь-кого з них його частки в нерухомості відсутні суд може визнати ідеальні частки подружжя у майні без його реального поділу та залишити майно у їх спільній частковій власності.

Питання про порядок користування таким майном, якщо подружжя не домовляться про це самі, також вирішується судом.

Із судової практики щодо розподілу майна після спливу трьох років, з якою Ви можете ознайомитись за посиланням https://unba.org.ua/publications/8655-koli-vinikae-pravo-na-pozov-pro-podil-majna-podruzhzhya-pislya-rozirvannya-shlyubu.html#:~:text=До%20вимоги%20про%20поділ%20майна,72%20СК), можна зробити висновки, що:

— некористування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той із колишнього подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого з колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат;

— не можна ототожнювати момент виникнення права на позов про поділ майна подружжя з моментом розірвання шлюбу, оскільки розірвання шлюбу не свідчить про порушення прав позивача на спільне сумісне майно, а позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права;

— при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя;

— неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років із дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

З повагою, адвокат Айвазян.

А звідки такі дані, що позовна давність пройшла ? Позовна давність розпочинає свій відлік з моменту виникнення спору. У Вас або у іншої сторони є докази дати початку спору щодо поділу майна ? Ні ?

То діліть собі на здоров*я. І звертайтеся до фахівців, бо інші заведуть у нікуди.

+380503028645