Чи має людина права на будинок, який побудувала і в якому прописана, якщо він знаходиться на території земельної ділянки, яка належить іншій особі?

Доброго дня, якщо що ви не маєте документальних підтверджень, домовленості про зворотню покупку, щось довести буде дуже складно. Наразі, як варіант спробуйте відстоювати своє право подавши апеляцію.

Долучіть свідків, які були присутніми при домовленості між братами. Питання не просте потребую, детального вивчення. Але той факт, що немає доказів, зробити щось, буде дуже складно.

Доброго дня!

Питання 1. Чи має Олександр якісь юридичні права на будинок, який побудував та в якому прописаний? Або Михайло, володіючи правом на земельну ділянку, автоматично може довести власність на будинок та виселити Олександра звідти?

Якщо Олександр після продажу земельної ділянки документально не оформив зворотній викуп - це означає, що він здійнив самочинне будівництво на чужій земельній ділянці.

У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).

Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

На підставі частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України, при доведенні визначених нею умов суд може визнати право власності на самочинно збудоване майно також за особою, яка його збудувала, якщо після закінчення будівництва земельну ділянку цій особі було передано у власність або надано у користування, або з власником земельної ділянки, на якій розміщено майно, укладено договір суперфіцію (частина перша статті 413 Цивільного кодексу України) відповідно до її цільового призначення.

У разі визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на самочинно збудоване на ній іншою особою нерухоме майно розмір витрат на будівництво цього майна, право на відшкодування яких власником (користувачем) земельної ділянки згідно із частиною шостою статті 376 ЦК має особа, яка здійснила таке будівництво, визначається судом на підставі наданих доказів і складається як із понесених витрат на будівельні матеріали, так і з витрат за виконані роботи та оплачені послуги.

Отже, щоб мати права на будинок Олександру потрібно довести, що між ним та Михайлом відбулась угода про користування земельною ділянкою.

Питання 2. Чи варто зараз оскаржувати рішення суду про арешт і скасування рішення щодо призначення Олександра власником ділянки?

Загалом можна спробувати визнати угоду Олександра і Михайла недійсною, але є певні нюанси.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII, який діяв станом на час укладання угоди, придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.

Нормами Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 р. (діючого на момент посвідчення угоди) встановлювалось, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва (ст. 1 Декрету), у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

На підставі ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року (діючого на момент посвідчення угоди) право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Згідно зі ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року (діючого на момент посвідчення угоди), встановлено, що громадяни України мають право продавати або іншими способам, відчужувати земельні ділянки, передані їм для цілей, вказаних у статті цього Декрету, без зміни їх цільового призначення. Договір купівлі - продажу або іншими способами відчуження земельної ділянки посвідчується у нотаріальному порядку і реєструється у сільській, селищній, міській раді народних депутатів, на території якої розташована земельна ділянка.

Відповідно до ст. 47 ЦК 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Проте, відповідно з п. 2 ст. 220 чинного ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Отже, досить складна ситуація для Олександра, адже він розпочав будівництво на чужій земльній ділянці. Виходом із ситуації може бути визнання угоди про продаж земельної ділянки недійсною або доведення факту правомірного користування земельною ділянкою.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, Марія!

Питання 1. Чи має Олександр якісь юридичні права на будинок, який побудував та в якому прописаний? Або Михайло, володіючи правом на земельну ділянку, автоматично може довести власність на будинок та виселити Олександра звідти?

Стаття 375 ЦКУ. Право власника на забудову земельної ділянки.

1. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

2. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

3. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Стаття 376. Самочинне будівництво

1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

5. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

6. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

7. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану".

Отже право власності на будинок Олександр може визнати лише у разі звернення до суду.

Питання 2. Чи варто зараз оскаржувати рішення суду про арешт і скасування рішення щодо призначення Олександра власником ділянки?

Тільки, якщо зможете довести недійсність угоди купівлі-продажу.

Підставою недійсності правочину, а саме договору купівлі-продажу, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме:

• Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
• Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
• Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
• Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
• Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня:

Питання 1. Чи має Олександр якісь юридичні права на будинок, який побудував та в якому прописаний? Або Михайло, володіючи правом на земельну ділянку, автоматично може довести власність на будинок та виселити Олександра звідти?

Олександр не має жодних прав на земельну ділянку оскільки Михайло придбав її за договором купівлі - продажу, а Михайло має є акт на право приватної власності на землю.

Питання 2. Чи варто зараз оскаржувати рішення суду про арешт і скасування рішення щодо призначення Олександра власником ділянки?

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже для надання відповіді на Ваще питання щодо доцільності оскарження суду першої інстанції - Ваш адвокат повинен ознайомитися з матеріалами справи.

І лише за наслідками такого ознайомлення можна робити певні висновки.

Я особисто не вбачаю, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права. Щодо порушення норм процесуального права - без ознайомлення з матеріалами справи це встановити не можливо.