Як мені звільнитись,коли я сам виховую дитину

Доброго дня, Вадиме!

Не зовсім зрозуміло звідки Ви хочете звільнитись. Якщо з війська, то рішення про розірвання шлюбу між Вами та дружиною і факту проживання одним з неповнолітніх дітей з Вами недостатньо, аби Ви мали підставу для звільнення із ЗСУ.

Відповідно до Закону України 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня цього року, згадана Вами підстава для звільнення виглядає наступним чином:

"Стаття 26. Звільнення з військової служби

12. Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

3) під час дії воєнного стану:

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;"

При тому згідно Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII) перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби у Вашому випадку повинен бути наступним:

"5. Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», подаються:

14) військовослужбовцями, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, зник безвісти, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України:

• копія свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства (материнства) особи;
• один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного із батьків безвісно відсутнім, або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України);"

Тобто для Вашого звільнення Ви повинні мати рішення суду саме про самостійне виховання та утримання неповнолітньої дитини, а ні лише рішення суду про розлучення.

Для того треба мати конкретні фактичні обставини, як також подавати окремий позов до суду. Всі інші варіанти отримання права на звільнення, передбачені згаданою вище статею 26, у Вашому випадку наврядчи можливі.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю Вас!

Ви плануєте звільнитися з військової служби чи отримати відстрочку від мобілізації?

На жаль, такого судового рішення недостатньо і щоб оформити відстрочку, і щоб звільнись з військової служби.

Вам додатково потрібно отримати рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини.

Згідно частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

Згідно пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані:

жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Перелік документів, що подаються військовозобов’язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу за пунктом 4:

1. Заява про відстрочку (додаток 4 до Порядку )

2. Свідоцтво про народження дитини

3. Один із документів:

• свідоцтво про смерть одного з батьків або
• рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або
• рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або
• рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім,
• або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або
• рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини
• або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України)

Відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період

58. За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов’язані (крім заброньованих) особисто подають на ім’я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов’язаного підлягає обов’язковій реєстрації.

59. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов’язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

60. Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов’язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв’язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов’язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов’язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов’язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов’язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

Для продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов’язаний з виданням Указу Президента України про продовження строку проведення мобілізації подає (надсилає) на розгляд комісії заяву у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов’язаного, резервіста.

У разі неможливості провести перевірку у військовозобов’язаного підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє про необхідність надання відповідних підтвердних документів.

63. Військовозобов’язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов’язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

Військовозобов’язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов’язані приймаються на військову службу за контрактом.

ОТЖЕ, ДЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ З ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ АБО ОФОРМЛЕННЯ ВІДСТРОЧКИ У ЗВ'ЯЗКУ З САМОСТІЙНИМ ВИХОВАННЯМ ДИТИНИ ВАМ ПОТРІБНО ВСТАНОВИТИ ФАКТ САМОСТІЙНОГО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ, А ТАКОЖ БАЖАНО ОКРЕМО, АЛЬТЕРНАТИВНО — РІШЕННЯ СУДУ ПРО ПОЗБАВЛЕННЯ МАТЕРІ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ.

Є офіційно опублікована постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22. У цій справі заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту — «встановлення факту самостійного виховання дитини». Верховний Суд залишив цю заяву без розгляду, посилаючись на те, що даний факт не підлягає встановленню в окремому порядку, проте варто брати до уваги той факт, що у цій справі заявник звернувся до суду у серпні 2022 року. Водночас ст. 23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» станом на серпень 2022 року мала редакцію, відповідно до якої право на відстрочку мали визначені особи, зокрема — жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Надважливо, що на той час норма закону не містила окремого положення щодо встановлення переліку документів, якими необхідно підтверджувати факт самостійного виховання дитини. В зміненій редакції ця норма почала діяти з 18 травня 2024 року: «жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

До того ж була прийнята Постанова КМУ №560, якою встановлюється перелік документів, що подаються військовозобов’язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: «рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини…)».

З наведеного вбачається, що з 18 травня 2024 року (!) Закон прямо передбачає можливість отримання рішення суду про встановлення певного юридичного факту — самостійного виховання дитини в судовому порядку.

Підсумовуючи викладене, хочу зазначити, що для встановлення факту самостійного виховання дитини, необхідно у заяві до суду чітко та відкрито зазначити, що це потрібно для отримання відстрочки АБО звільнення з військової служби.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Добрий день.

Ваша підстава для звільнення з військової служби звучить так:

"військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей)

-помер,

- позбавлений батьківських прав,

- визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим,

- відбуває покарання у місцях позбавлення волі,

- а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду

- або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України".

Ви долучили до запитання рішення суду про розірвання шлюбу, навіть не про визначення місця проживання дитини з вами. Цього точно недостатньо для звільнення.

Вітаю!

ЦЬОГО РІШЕННЯ СУДУ ДЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ З ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ НЕДОСТАТНЬО.

НЕОБХІДНО В МЕЖАХ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ ДО КОЛИШНЬОЇ ДРУЖИН ВСТАНОВИТИ ФАКТ ОДНООСІБНОГО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо) і не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Оскільки в СК чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить батько, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

ПРИКЛАД:

Постанова від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22, де ВП ВС вказала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, «оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини».

Вітаю Вас.

Ви проходите військову службу та бажаєте звільнитися? Чи мова йде про оформлення відстрочки?

У будь-якому випадку, цього судового рішення може бути замало, на жаль. Потрібно встановити через суд факт того, що Ви самостійно виховуєте та утримуєте дитину.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про військовий обов'язок і військову службу

Стаття 26. Звільнення з військової служби

...

3) під час дії воєнного стану:

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

З повагою!

Доброго дня.

Згідно законодавства звільнитися можливо у разі:

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Рішення суду не визначає місце проживання дитини.

Для можливості звільнення Вам необхідно отримати рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини.

Наявного рішення суду про розірвання шлюбу не достатньо.

ДОБРОГО РАНКУ, пане ВАДИМЕ! Формально суд визнав факт, але Ваше керівництво не піде на це і доведеться звільнятися виключно через суд. Яку правову оцінку обставинам дадуть суди - сказати важко. Мені здається, що з 18 травня 2024 року Вам треба дійсно мати рішення суду, про встановлення юридичного факту (прийняте відповідно до ст. 293, 294, 315-319 ЦПК України, абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ Про в/о та в/с).

На жаль у Вас на руках є лише рішення суду про розірвання шлюбу. І якщо до 18 травня Ви могли через суд звільнитися, то зараз це малоймовірно навіть через суд.

Суд питання з ким проживатиме дитина - НЕ ВИРІШУВАВ, бо це не було предметом спору.

ОТЖЕ, в ідеалі для того, щоб Ви мали офіційний статус особи, що здійснює опіку над своїм сином без участі його матері - потрібно звернутися до суду з позовом про визначненя місця проживання дитини з батьком. При цьому суд надасть доручення службі опіки місцевої ради за місцем проживання дитини для обстеження соціально-побутових умов та надання висновку щодо доцільності життя з одним із батьків. Потім приймається судовий наказ про стягнення аліментів. Потім особа, яка не сплачує аліменти - позбавляється батьківських прав. Це на роки.

Встановлені в судових рішеннях факти - мають преюдиційне (юридичне) значення лише для інших судів, однак не для органів державної влади, тим більше Міністерства оборони та його структурних підрозділів.

Чинне законодавство передбачило простіший спосіб. Встановлення ФАКТУ.

Як звучить підстава для звільнення зараз.

ВІдповідно до абзацу 5 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу".

Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

3) під час дії воєнного стану:

• військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

Аналогічно звучить і норма пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (відстрочку Вам у майбутньому після звільнення та постановки на облік в ТЦК та СП теж доведеться оформлювати, щоб не мобілізували вдруге, бо в законі немає заборони на мобілізацію звільнених під час війни).

ОТЖЕ, для того щоб Вам звільнитися - треба Рішення суду про встановлення юридичного факту самостійного виховання Вами дитини. Але тут виникає проблема. Цю проблему заклав Верховний Суд (без України) в своєму вересневому рішенні цьогоріч.

Юридичні факти в судовому порядку встановлюють в порядку окремого, а не позовного провадження.

Окреме провадження - це один з трьох видів проваджень у суді першої інстанції, де розглядається визначене судом коло справ, загальною рисою яких є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України, Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Чи можливе встановлення факту самостійного виховання дитини в судовому порядку (ст. 293, 294, 315-319 Цивільного процесуального кодексу України)? - На жаль питання стало ще більш дискусійним.

Так, вже офіційно опубліковано постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22 (провадження № 14-132цс23). У цій справі заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту — «встановлення факту самостійного виховання дитини». Верховний Суд залишив цю заяву без розгляду, посилаючись на те, що даний факт не підлягає встановленню в окремому порядку. І дехто з правників вважає, що це рішення є остаточним.

А от так це чи ні? Пропоную розібратись… Адже це рішення Великої Палати Верховного Суду не є остаточною крапкою в цьому питанні.

Суть справи №201/5972/22

Мати дитини виїхала за кордон, шлюб розірвано, є договір про визначення місця проживання дитини з батьком. З матері стягнуто аліменти на утримання дитини на користь батька. Встановлення факту самостійного виховання дитини необхідне заявнику, зокрема для звільнення з військової служби за відповідною підставою та / або оформлення відстрочки від мобілізації.

Саме через підстави та обставини, що наведені у справі, заявник вважає матір дитини такою, що з лютого 2022 року не бере участі в житті дитини, не спілкується з нею, матеріально не утримує тощо. І саме це надає підстави вважати його чоловіком/батьком, який виховує дитину самостійно.

Висновки суду по справі №201/5972/22

83. «З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п’ята статті 19 СК України)».

93. «За встановлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду».

Правові підстави цієї справи вказують на обставини за яких матір може бути позбавлена батьківських прав (винні дії чи бездіяльність). Стаття 164 СК України визначає, що: «у такій ситуації не можна звертатися із заявою про встановлення факту самостійного виховання. Правильним є подача позову про позбавлення батьківських прав».

Крім цього, пункт 74 постанови Верховного суду визначає, що: «фактично всі сімейні права та обов`язки врегульовані нормами СК України і можуть бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та на думку суду не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно їх виконує».

Проте зазначене рішення суду постановлено без аналізу чинного законодавства, що регулює інші відмінні від сімейних правовідносини. Я також акцентую, що іноді існують обставини за яких звернення до суду задля встановлення юридичного факту є — обов’язковим.

Варто брати до уваги той факт, що у цій справі заявник звернувся до суду ще у серпні 2022 року. Водночас ст. 26 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ст. 23 ЗУ "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" станом на серпень 2022 року мала редакцію, відповідно до якої право на звільнення в умовах воєнного стану та на відстрочку мали визначені особи, зокрема — жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Надважливо, що на той час норма закону не містила окремого положення щодо встановлення переліку документів, якими необхідно підтверджувати факт самостійного виховання дитини. В зміненій редакції ця норма почала діяти з 18 травня 2024 року: «жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Для звільнення з військової служби (абзац 5 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу") та для відстрочки (пункт 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію") - ця норма тотожна.

До того ж була прийнята Постанова КМУ №560, якою встановлюється перелік документів, що подаються військовозобов’язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: «рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини…)».

З наведеного вбачається, що з 18 травня 2024 року (!) Законодавство України прямо передбачає можливість отримання рішення суду про встановлення певного юридичного факту — самостійного виховання дитини в судовому порядку, а також окремо, альтернативно — рішення суду про позбавлення батьківських прав.

На це треба звертати увагу суду, щоб не отримати відмову.

Підсумовуючи викладене, робимо висновок, що насамперед якщо встановлення зазначеного факту необхідне, наприклад, для звільнення з військової служби та/ або отримання відстрочки, то про це необхідно чітко та відкрито зазначити у заяві.

Крім цього, якщо підставами для такого факту є обставини, що визначені для позбавлення батьківських прав, а саме ухилення від виконання обов’язків із виховання та утриманню дитини. Тобто якщо дії матері свідомі — вона має можливість займатися дитиною, але не хоче цього робити (винні дії чи бездіяльність матері), то звертатися в окремому порядку не можна — суд залишить такий позов без розгляду. Оскільки він повинен вирішуватися у позовному провадженні через позбавлення батьківських прав (про що і зазначено в Постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22).

Одначе де ж тоді шукати відповіді на запитання: у яких же тоді випадках можна встановлювати такий факт у судовому порядку та для чого таке рішення передбачено в новій редакції абзацу 5 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу" та пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" ?

Для цього необхідно звернутися до певних законодавчих критеріїв за яких дитина вважається позбавленою батьківського піклування, але при цьому відсутні винні дії матері.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»:

«Діти, позбавлені батьківського піклування – це діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з:

- позбавленням їх батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі (є самостійними підставами для звільнення з в/с та для відстрочки відповідно до положень законів).

- перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав (при встановлені зазначених обставин матір дитини не підлягає позбавленню батьківських прав і при цьому відсутній факт її добровільної відмови від своїх батьківських обов’язків, однак очевидно що дитина виховується батьком без матері - відповідно така ситуація є підставою для встановленням юридичного факту самостійного виховання дитини в судовому порядку)».

Розділяю аналогічну думку, висвітлену в "Юридичній газеті" колегою - адвокатом Прудніковою Наталією Георгієвною (м. Львів).

https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/vstanovlenny...

ОТЖЕ, щоб суд прийняв заяву про встановлення факту, що має юридичне значення - треба обгрунтувати та довести відповідні обставини та обгрунтувати у заяві поданій до суду потребу в такому рішення з 18.05.2024 р., щоб суддя не послався у своєму рішення на постанову Великої Палати Верховного Суду, бо від суддів, які досі спираються на тлумачення колишніх законів та кодексів у постановах Пленуму вже не існуючого Верховного Суду України, то треба дуже часто розжовувати кодне слово.

З повагою та розумінням, юрист Ярослав Турчин