Можно ли составить завещание и прописать в нем что лишают наследства сына и внука?

1. Якщо нотаріус сказав, що "є заповіт" (завещание), то це означає, що є саме заповіт, а не договір дарування чи якийсь інший документ.

• Заповіт (завещание) – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт набуває чинності лише після смерті заповідача. До цього моменту заповідач є власником майна, може вільно ним розпоряджатися (продавати, дарувати, переписувати заповіт).
• Договір дарування (договор дарения) – це договір, за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування набуває чинності одразу після його укладення та державної реєстрації (якщо мова йде про нерухомість). Дарувальник втрачає право власності на майно одразу.

Оскільки нотаріус повідомив про "заповіт", це чітко вказує на посмертне розпорядження майном. Жодні "договори дарування" чи інші правочини, які стосуються передачі майна за життя, не можуть бути "відкриті" після смерті як заповіт. Вони реєструються та виконуються за життя.

2. "Может ли бабушка составить завещание так, что там прописано, что она лишает наследства сына и внука и они не могут на него претендовать, а завещает все другому внуку?"

Так, це абсолютно можливо і є поширеною практикою. Законодавство України надає заповідачу широку свободу у визначенні спадкоємців та розподілі майна.

Згідно зі статтею 1235 Цивільного кодексу України, заповідач має право:

• Призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього родинних зв'язків з ними. Це означає, що бабуся може заповідати майно будь-кому, кого вважатиме за потрібне, наприклад, одному з онуків.
• Без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. Тобто бабуся має повне право в заповіті прямо зазначити, що вона позбавляє сина та іншого онука права на спадкування її майна. У такому випадку вони не будуть спадкувати за законом.

Єдиний виняток із цього правила – це так звана "обов'язкова частка у спадщині".

• Обов'язкова частка: Незалежно від змісту заповіту, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
  • Якщо син бабусі є працездатним, він не матиме права на обов'язкову частку.
  • Якщо внук (якого позбавляють спадщини) є працездатним, він також не матиме права на обов'язкову частку, оскільки внуки є спадкоємцями четвертої черги за законом (якщо живі їхні батьки), і не належать до категорії осіб, що мають право на обов'язкову частку.
  • Якщо ж син або внук (якого позбавляють спадщини) є непрацездатним (наприклад, пенсіонер за віком, або має інвалідність), то він матиме право на обов'язкову частку, навіть якщо заповітом його позбавлено спадщини.

Чому нотаріус не може відкрити заповіт до закінчення 6 місяців?

Це стандартна процедура:

• Шестимісячний строк для прийняття/відмови від спадщини: Згідно зі статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини або відмови від неї встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (тобто з дня смерті спадкодавця).
• Відсутність потреби: До закінчення цього строку нотаріус, як правило, не оголошує зміст заповіту всім спадкоємцям, оскільки на цьому етапі основне завдання – це подання заяв про прийняття спадщини. Зміст заповіту стає актуальним, коли нотаріус вже видає свідоцтво про право на спадщину.
• Забезпечення прав: Заповіт може бути оскаржений, або можуть з'явитися інші спадкоємці за законом (особливо ті, хто має право на обов'язкову частку). Нотаріус повинен переконатися, що всі законні процедури дотримані.

Після закінчення шестимісячного терміну (або коли всі відомі спадкоємці подадуть заяви) нотаріус приступить до видачі свідоцтв про право на спадщину з урахуванням положень заповіту та можливої обов'язкової частки.

Отже, якщо нотаріус сказав про заповіт, це заповіт. І бабуся має право заповідати майно на свій розсуд, позбавляючи спадщини інших родичів, за винятком тих, хто має право на обов'язкову частку.

Вітаю Вас.

Якщо на документів написано, що це заповіт, то це дійсно може бути заповіт. Чекати 6 місяців на те, аби відкрити заповіт не потрібно. Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо місце проживання останніх йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

Після відкриття спадщини (смерті особи), заповіт може бути відкритий у будь-який час. На жаль, але заповітом Ви могли бути позбавлені спадкування, адже це воля особи.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356)

Стаття 1255. Таємниця заповіту

1. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

З повагою!

Доброго дня, все дійсно так, і вже по суті нічого не зробиш, о крім оскарження, якщо є підстави.

Поняття та види недійсного заповіту

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦКУ).

Відповідно до статті 202 ЦКУ заповіт є одностороннім правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Глава 16 розділу IV ЦКУ встановлює поняття правочинів, підстави визнання їх недійсними та правові наслідки їх вчинення – і це є загальні норми права. Проте стаття 1257 ЦКУ містить норми щодо недійсності заповіту, які є спеціальними нормами і унеможливлюють застосування загальних норм для визнання недійсності правочинів (статті 215, 225 ЦКУ).

Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорювані.

Згідно з частиною першою статті 1257 ЦКУ нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (статті 1247, 1248 ЦКУ).

До нікчемних заповітів відносяться:

• заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності;
• вчинені через представника;
• посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом;
• посвідчені не уповноваженою на це особою;
• секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених законом (стаття 1249 ЦКУ);
• посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов’язковою (стаття 1253 ЦКУ);
• заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі (стаття 1307 ЦКУ). Однак - чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Заповіт щодо майна, вказаного у спадковому договорі, складений і посвідчений під час дії спадкового договору, який в подальшому було розірвано в судовому порядку, не може бути визнаний недійсним на підставі частини другої статті 1307 ЦКУ.

Заповіт, посвідчений (виданий) службовою особою (нотаріусом) на тимчасово окупованій території, на якій органи державної влади, посадові та службові особи України не здійснюють свої повноваження, є нікчемним!!!

Для встановлення нікчемності заповіту не має необхідності звертатися до суду, оскільки обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Якщо ж дії нотаріуса не відповідають нормам законодавства, тоді є можливість оскаржити їх у судовому порядку.

За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.

Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (їх перелік наводиться нижче).

Чинним цивільним законодавством не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (стаття 1254 ЦКУ). Законом не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Принцип свободи заповіту в якості свого невід’ємного елементу включає можливість для особи, яка склала заповіт, в будь-який час змінити його або повністю скасувати. Причому таке рішення заповідач має право приймати неодноразово, керуючись виключно своїми міркуваннями та інтересами, не беручи до уваги ні думку спадкоємців, зазначених у заповіті, ні нотаріуса, який посвідчив заповіт. Заповідач, скасовуючи або змінюючи заповіт, не повинен вказувати причини його зміни або скасування.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ). Остаточну крапку у вирішенні дискусій стосовно відсутності в судів прерогативи виносити рішення про скасування заповітів поставив Верховний суд України у рішенні від 28.11.2018 у справі № 2-1201/2005.

В зазначеній справі позивач звернувся до суду з позовом про скасування заповіту. Суд першої інстанції позовні вимоги задоволив. Ухвалою апеляційного суду 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Верховний суд України, як суд касаційної інстанції, скасував судові рішення та у позові відмовив, акцентувавши увагу на тому, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (статті 1254 ЦКУ). Тоді як за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ). Оскільки суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що цивільним законодавством не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку, Верховний Суд дійшов висновку, що у задоволенні позову про скасування заповіту слід відмовити.

Підстави визнання заповіту недійсним

Підставами визнання недійсним заповіту є:

• складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою;
• складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення;
• при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт є нікчемним (недійсність встановлена законом) у разі складання його особою, яка не мала такого права. Так, відповідно до статті 1234 ЦКУ право на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках – шістнадцяти років.

Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт може бути визнаний недійсним у разі недодержання в момент його складання вимог щодо оформлення та посвідчення.

Вимоги до форми заповіту визначені у статті 1247 ЦКУ, відповідно до якої заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем та має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦКУ.

Крім того важливо знати!

Відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним у зв’язку з тим, що в цьому випадку визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Відсутність у заповіті певних реквізитів, яка не позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо, не може розцінюватися як порушення форми заповіту.

Обов'язкова частка у спадщині

Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

До них відносяться: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (стаття 1241 ЦКУ).

Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (стаття 1235 ЦКУ).

Доказова база

Основною підставою для оспорювання заповітів в сучасній судовій практиці є порок волі та/або волевиявлення заповідача.

Доказом у цій категорії справ, для встановлення психічного стану спадкодавця на момент підписання заповіту, який би давав підстави вважати, що особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту, буде висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, яку призначає суд за клопотанням однієї із сторін - учасників процесу. В окремих випадках судом також призначається почеркознавча експертиза. (п. 16 ППВСУ від 06.11.2009 № 9)

Незважаючи на те, що висновок експерта не є беззаперечним доказом і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, на практиці він відіграє вирішальну роль при встановленні судом недійсності заповіту.

Коло осіб, що мають право звернутись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним

Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом.

Такими особами можуть бути:

• спадкоємці з обов’язковою часткою у відповідності до вимог статті 1241 ЦКУ,
• спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно,
• спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів),
• особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.

Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Підсудність

Визнати заповіт недійсним можливо лише через суд, подавши позовну заяву до районного суду за місцем відкриття спадщини (смерті заповідача).

Судова практика про визнання заповіту недійсним

• Постанова Верховного суду України у справі № 6-73цс11 від 26 грудня 2011 року м. Київ
• Постанова Верховного суду України у справі № 750/2008/18 від 22 липня 2020 року м. Київ

У даних Постановах зазначено, що відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки в даному випадку відповідно до статті 43 Закону України "Про нотаріат" визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

• Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-9цс12 від 29 лютого 2012 року м. Київ

У даній Постанові зазначено, що не можна визнавати заповіт недійсним, базуючись на висновку експерта про нездатність усвідомлювати свої дії, якщо в ньому відсутній висновок про абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

• Рішення Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-6246св10 від 12 жовтня 2011 р. м. Київ

У даному Рішенні зазначено: якщо глуха особа підписала заповіт без свідків, але вміла читати, то такий заповіт є дійсним.

• Рішення Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-44487св13 від 9 липня 2014 року м. Київ

У даному Рішенні визнано заповіт недійсним, оскільки актами амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи встановлено, що на час складання заповіту особа виявляла ознаки тривалого психічного розладу розладу – "органічного амнестичного розладу, обумовленого, на думку комісії, комплексом наявних у під експертного соматно-неврологічних, в тому числі ендокринологічних захворювань, що позбавляло його на вказаний період часу здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними".

• Постанова Верховного Суду України від 28 листопада 2018 року у справі № 2-1201/2005
• Огляд практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах щодо визнання односторонніх правочинів недійсними

Доброго дня!

1. Подали нотариусу заявление о принятии наследства, там выяснилось что есть завещяние, прописано словами завещяние открыть не можем до истечения 6 месяцев может ли под словом завещяние быть при открытии дарения или ещё что то или если написано завещяние то это и есть только завещяние

Термін "заповіт" (відповідно до Цивільного кодексу України, ст. 1233–1257) означає виключно односторонній правочин, за яким особа (заповідач) на випадок своєї смерті розпоряджається всім або частиною свого майна. Отже, під "заповітом" не може матися на увазі договір дарування, довічного утримання, купівлі-продажу чи щось інше.

Це однозначно саме заповіт, якщо нотаріус використовує цей термін у офіційній заяві або повідомленні.

2. Чому нотаріус не відкриває заповіт до закінчення 6 місяців?

Це може бути внутрішнє бажання нотаріуса. Відповідно до законодавства:

• Заповіт відкривається одразу після смерті заповідача.
• Нотаріус повинен оголосити заповіт спадкоємцям, як тільки той потрапить до спадкової справи, незалежно від строку.

6-місячний строк — це строк для подання заяви про прийняття спадщини, але не для відкриття заповіту.

Ви маєте право вимагати оголошення змісту заповіту, якщо Ви — потенційний спадкоємець за законом або вже подали заяву на спадщину. Можна письмово звернутися до нотаріуса з вимогою про оголошення заповіту.

Стаття 1250 ЦКУ Оголошення нотаріусом секретного заповіту

1. Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих медіа.

2. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст.

3. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.

3. Чи може бабуся заповісти все одному внуку, позбавивши сина та іншого внука?

Так, може. Згідно зі ст. 1235 ЦКУ, заповідач має повне право розпорядитися своїм майном на власний розсуд, у т.ч.:

• виключити із заповіту будь-кого з родичів (сина, внука, тощо);
• заповісти все майно одній особі або сторонній людині.

АЛЕ, Є ВИНЯТОК — "ОБОВ’ЯЗКОВА ЧАСТКА В СПАДЩИНІ":

Якщо особи, яких виключено із заповіту, належать до недієздатних, неповнолітніх, непрацездатних, або пенсіонерів, то вони мають право на обов’язкову частку в спадщині — 1/2 частини, яку вони отримали б за законом (ч. 1 ст. 1241 ЦКУ).

Наприклад, якщо син є пенсіонером або особою з інвалідністю будь-якої групи — він все одно може вимагати обов’язкову частку, навіть, якщо його немає в заповіті.

Стаття 1235 ЦКУ. Право заповідача на призначення спадкоємців

1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Крім того, якщо є підстави, то син може визнати заповіт недійсним у судовому порядку, в такому випадку спадкування відбуватиметься за законом і весь спадок отримають лише спадкомці першої черги (діти спадкодавця, чоловік, батьки).

Стаття 1257 ЦКУ Недійсність заповіту

1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, Наталя!

Спадщина оформлюється двома способами:

• за законом;
• за заповітом.

Заповіт – це письмовий документ на спадщину, який містить розпорядження людини на випадок смерті щодо належного їй майна, майнових прав. Заповіт обов’язково підлягає посвідченню нотаріусом і один екземпляр залишається в нотаріальній справі.

При складанні заповіту діє принцип свободи заповіту. Це означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі, а отже заповідати своє майно будь кому й відповідно позбавляти цього права тих, хто мав би таке право при отриманні спадщини по закону.

В цілому заповідач має наступні права:

1) право заповідача на призначення спадкоємців – заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині. Згідно ст.1241 ЦК України право на обов’язкову частку у спадщині незалежно від заповіту мають, малолітні, неповнолітні, повнолітні, непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

2) право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом – заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов’язки, що можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

3) право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов’язків – заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільне корисної мети (ст.1240 ЦК).

4) право заповідача на підпризначення спадкоємця – заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме останню або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, передбачена у ст.1222 ЦК (ст.1244 ЦК);

5) право заповідача на скасування та зміну заповіту – заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або внести до нього зміни.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. 1251-1252 ЦК (ст. 1247 ЦК).

Цивільний законодавством передбачено посвідчення заповіту нотаріусом. Останній посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний вголос заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, його посвідчення повинно відбуватися при свідках.

Для виконання заповіту визначається його виконавець. Він може бути визначений самим Заповідачем, призначений нотаріусом або призначений за ініціативою спадкоємців.

Виконавець заповіту здійснює всі необхідні дії з метою здійснення волі Заповідача, записаної у заповіті. Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті. Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами.

Вам буде корисно дізнатись, що заповіт можна оскаржити.

Недійсність оскаржуваного заповіту встановлюється у судовому порядку. За загальним правилом заповіт можна оскаржити і він може бути визнаний недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Це означає що:

• заповіт складено у момент, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення такого психічного стану особи в момент складання нею заповіту обов’язковим є проведення посмертної судово-психіатричної експертизи (іноді – ще й почеркознавчої експертизи). Висновок такої експертизи є вагомим доказом, проте не тягне за собою «автоматичного» визнання заповіту недійсним, оскільки рішення приймається судом із врахуванням всіх наявних доказів в сукупності.
• заповіт складено особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку іншої особи.

Недійсним може бути визнаний як весь заповіт, так і його частина (окреме розпорядження), при цьому недійсність окремого розпорядження з заповіту не тягне за собою недійсності іншої його частини.

Заповіт оспорюється і може бути визнаний недійсним за позовом заінтересованої особи.

Законодавець прямо не встановлює, хто належати до цієї категорії, проте як свідчить судова практика, зацікавленою особою може бути виключно особа, чиї спадкові права порушені у зв’язку із укладанням заповіту.

Це можуть бути спадкоємець за законом (діти померлої особи, її чоловік чи дружина, батьки, інші родичі, передбачені цивільним законодавством), спадкоємець за іншим заповітом (будь-яка особа, яка була визначена спадкоємцем в інших заповітах), відказоодержувач (особа, на користь якої здійснено заповідальний відказ).

Недійсний заповіт не має юридичної сили і не призводить до настання юридичних наслідків. У випадку визнання заповіту недійсним, спадкування відбувається за законом на загальних підставах. Проте якщо заповітів було декілька, у разі оскарження останнього, юридичну силу набуває попередньо складений заповіт.

З повагою, адвокат Айвазян.