Как выселить человека из своей квартиры,если он не хочет а владелица квартиры находится за границей

Найняти адвоката. Адвокат здійснить низку заходів по виселенню:

1. Досудова вимога (спроба мирного врегулювання)

Ваш представник від вашого імені має направити брату офіційну письмову вимогу (лист-претензію) з проханням добровільно звільнити квартиру у встановлений термін (наприклад, 10-15 днів). Лист надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Це є доказом для суду, що ви намагалися вирішити питання мирним шляхом.

Якщо брат ігнорує вимогу, ваш представник подає до суду позовну заяву про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом примусового виселення. Ваша особиста присутність в суді не потрібна, всі дії виконуватиме представник за довіреністю.

Після того, як суд ухвалить рішення на вашу користь і воно набере законної сили, це ще не кінець. Якщо брат і після цього не виїде, ваш представник отримує виконавчий лист і передає його до Державної виконавчої служби. Вже державний виконавець відкриває виконавче провадження і здійснює примусове виселення, за необхідності — із залученням поліції.

Доброго дня!

Ваш брат зареєстрований в квартирі?

Якщо Ви є власницею квартири, а брат проживає там без договору та прописки, то у Вас є право його виселити, навіть, якщо перебуваєте за кордоном.

Ви можете уоповноважити свого представника, щоб зайнявся цим питання ( він може зняти брата з місця реєстрації церез ЦНАП, змінити замки, подати позов до суду, викликати поліцію, якщо представнику не дозволяють увійти до квартири та ін.) або Ви можете продати квартиру, а вже новий власник займеться виселенням (це допустимо лише в тому випадку, якщо покупець згоден на такі умови).

ВАРІАНТИ ВИРІШЕННЯ ВАШОЇ СИТУАЦІЇ:

ВАРІАНТ 1: Добровільне виселення.

Якщо є шанс, то спробуйте вплинути дипломатично - листом / повідомленням на Viber/Telegram/поштою з офіційною вимогою звільнити квартиру у певний строк. Зазначте, що у разі відмови — будете змушені звернутись до суду.

Якщо брат не зареєстрований, то він не має правового статусу — його перебування є самовільним.

ВАРІАНТ 2: Виселення через довірену особу

Оскільки Ви за кордоном, варто оформити довіреність (можна оформити в українському консульстві за кордоном або у іноземного нотаріуса) та уповноважити свого предствавника (родича, знайомого) на:

• зміну замків;
• подання позову до суду;
• представництво у суді;
• виселення і передання ключів;
• оформлення продажу квартири (за потреби).

ВАРІАНТ 3: Звернення до суду із позовом про виселення

Що для цього потрібно:

1. Позовна заява про виселення (до районного суду за місцем розташування квартири);
2. Докази:
   • Свідоцтво про право власності на квартиру;
   • Витяг з Реєстру прав власності;
   • Довідка про реєстрацію/відсутність реєстрації брата в цій квартирі;
   • Ваша письмова вимога до брата з відмовою;
   • Якщо були конфлікти — докази (листи, СМС, свідки).

Суд визнає відсутність прав на користування та зобов’яже брата виселитися.

Якщо брат зареєстрований (прописаний), то Ви можете зняти його з реєстрації без його згоди в ЦНАП.

У випадку, якщо брат змінює замки, не пускає довірену особу, загрожує майну, то Ви або довірена особа можете викликати поліцію, показати документи на квартиру, і зафіксувати факт самоправства (ст. 356 ККУ).

З повгаою, юрист Дерій В.О.!

Доброго дня, Вікторія!

Вам навряд чи вдасться владнати дане питання безпосередньо з-за кордону. Отже, було б бажано надати відповідні повноваження довіреній особі в Україні.

Якщо Ваш брат зареєстрований у нерухомості, то перше, що Вам необхідно зробити - зняти його з місця реєстрації, як власник квартири Ви маєте на те повне право без згоди Вашого брата.

Ви пробували врегулювати дане питання шляхом перемовин із братом? Чи надсилали йому офіційну письмову вимогу звільнити нерухомість? Якщо ні, то варто це зробити, оскільки надалі Вам прийдеться звертатись до суду.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Стаття 319 ЦК установлює право власника володіти, користуватися, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, не вчиняючи щодо свого майна дій, які суперечать закону.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до їх порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК).

Виселення за законом можливе у разі, коли:

— наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом із ним, роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними (частин 1, 2 ст. 116 ЖК);

— особа самоправно зайняла жиле приміщення (ч. 3 ст. 116 ЖК).

Ключовими документами для розгляду справ про виселення є, перш за все, документи, що підтверджують право власності на житло. Це насамперед правовстановлюючі акти, такі як свідоцтво про право власності, договори купівлі-продажу або дарування. Окрім того, для доведення незаконного проживання осіб важливо мати довідки від правоохоронних органів або свідчення самовидців, які могли б підтвердити факт несанкціонованого використання житла.

Після того, як Ви отримаєте рішення суду про примусове виселення брата із житла, алгоритм Ваших дій буде наступний:

В першу чергу, необхідно дочекатися, поки судове рішення вступить в законну силу та отримати у суді виконавчий лист. Після цього, подати виконавчий лист до органів державної виконавчої служби, з метою примусово виконання рішення суду. Звертаю увагу, що приватні виконавці не здійснюють примусове виконання рішення про виселення особи (п. 7 ч. 2. ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

При проведенні примусового виконання рішень із зазначеної категорії справ державний виконавець дотримується вимог статті 66 ЗУ «Про виконавче провадження» та п. 12 розділу 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5.

Примусове виселення полягає 1) у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та 2) у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Виконавчий документ про виселення особи пред’являється для виконання з дня, наступного після набрання рішенням законної сили, але не більше, ніж три роки.

У постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зазначає, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (ч.6 ст.26 ЗУ «Про виконавче провадження». Наступного робочого дня після закінчення вказаного вище 10-денного строку, державний виконавець перевіряє виконання боржником рішення про його виселення.

У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово. Державний виконавець самостійно призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Тобто, як бачимо, отримання боржником письмового повідомлення від державного виконавця є необов’язковим.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення не є перешкодою для його виселення.

Слід наголосити на тому, що примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

При цьому, державний виконавець за умови дотримання вимог статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» має право на проникнення до житла на підставі самого рішення суду про усунення перешкод у користуванні таким житлом (постанова Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 203/2519/19).

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов’язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем.

Передане для зберігання майно боржника повертається йому державним виконавцем на підставі акта після відшкодування боржником витрат, пов’язаних із зберіганням такого майна. У разі якщо боржник відмовляється відшкодувати витрати, пов’язані із зберіганням майна, вони компенсуються за рахунок реалізації майна боржника або його частини.

Опис та передача майна на відповідальне зберігання проводяться виключно в разі відсутності боржника або його представника під час виселення або в разі, коли боржник відмовляється звільнити приміщення від свого майна.

Зберігання майна здійснюється протягом не більше двох місяців з дня передачі на зберігання. Після закінчення двомісячного строку невитребуване майно реалізується в порядку, визначеному ЗУ «Про виконавче провадження». Отримані від реалізації такого майна кошти, за вирахуванням понесених витрат, перераховуються боржнику. У разі якщо майно не було реалізовано, розпорядження ним здійснюється в порядку, встановленому для розпорядження безхазяйним майном.

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про його виселення, державний виконавець накладає на нього штраф.

Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення.

У разі якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше житлове приміщення, державний виконавець надсилає органу, який відповідно до судового рішення зобов’язаний надати боржнику інше житлове приміщення, повідомлення про строк виконання рішення про надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового приміщення державний виконавець складає відповідний акт і звертається до суду з поданням про встановлення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом зазначеного питання виконавчі дії не проводяться.

Після складення акту про виконання рішення про виселення боржника, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У разі якщо особа знову самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. При цьому, звернутися до суду має саме стягувач із відповідною заявою про поновлення виконавчого провадження та про повторне примусове виселення особи із житла. Доказами повторного безпідставного вселення особи до житла можуть бути листи та акти, складені органами поліції. Виконавче провадження у такому разі підлягає відновленню за постановою державного виконавця.

Отже, отримання судового рішення про примусове виселення особи – це тільки половина успіху, так як надалі необхідно заручитися підтримкою державного виконавця, з метою вжиття заходів щодо остаточного виселення особи із житла.

https://www.hsa.org.ua/blog/poryadok-vykonannya-ri...

З повагою, адвокат Айвазян.

Здравствуйте!

ОЧЕНЬ СЛОЖНО ВАМ БУДЕТ РЕШИТЬ ВОПРОС ВЫСЕЛЕНИЯ БРАТА ИЗ КВАРТИРЫ.

СКОРЕЕ ВСЕГО НЕОБХОДИМО БУДЕТ ОБРАЩАТЬСЯ В СУД.

Закон не предусматривает аренду без соответствующего документа, а значит, права и обязанности сторон также нельзя считать действительными. И тут получается сложная и двоякая ситуация. Со одной стороны у нанимателей нет права проживания, а значит можно обращаться в правоохранительные органы с заявлением, что квартиру заняли чужие люди, с другой стороны правоохранительное органы защищают собственность граждан, а не выселяют не угодных арендаторов, ведь законом предусмотрены другой порядок такой процедуры, более того, существует отдельный порядок исполнения судебных решений.

В соответствии со статьей 387 Гражданского кодекса Украины собственник вправе истребовать свое имущество от лица, незаконно, без соответствующего правового основания, завладела им. Статьей 391 Гражданского кодекса Украины задекларировано право истца требовать устранения препятствий в осуществлении им права пользования и распоряжения квартирой.

Закон не предусматривает аренду без соответствующего документа, а значит, права и обязанности сторон также нельзя считать действительными. И тут получается сложная и двоякая ситуация. Со одной стороны у нанимателей нет права проживания, а значит можно обращаться в правоохранительные органы с заявлением, что квартиру заняли чужие люди, с другой стороны правоохранительное органы защищают собственность граждан, а не выселяют не угодных арендаторов, ведь законом предусмотрены другой порядок такой процедуры, более того, существует отдельный порядок исполнения судебных решений.

Устный договор аренды – это просто договорённость между хозяином и квартирантами о том, какая оплата, какие условия и какие основные моменты по договору. Никаких документов не подписывается.

Для принудительного выселения нужен участковый, мастер по вскрытию замков и пара крепких ребят. Хозяин показывает участковому документ права собственности на квартиру и говорит, что не может выгнать посторонних людей.

В этом случае квартиранты забирают вещи и всё заканчивается достаточно быстро, без последствий для обеих сторон.

Но обычно до таких жестких методов не доводят, а люди договариваются и ведут переговоры, в итоге приходя к обоюдно удобному решению проблемы.

Вітаю Вас.

Доброго дня.Хочу продати свою квартиру. Але мій брат якому я тимчасово дозволила в ній пожити не хоче виїжджати . Я знахожусь за кордоном. Як я можу його виселити .

Дійсно, скоріше за все, у випадку його відмови від добровільного виселення, питання вдасться вирішити тільки в судовому порядку. Хоча, відверто кажучи, якщо брат проживає у вашій квартирі лише на підставі вашого усного дозволу (тобто без договору оренди, без реєстрації місця проживання), то юридично його перебування у квартирі не має законних підстав.

Загалом які є варіанти вирішення Вашого питання:

1. Добровільне виселення.

2. Виклик поліції.

3. Подача позовної заяви про виселення до суду.

З повагою! Щасти Вам!

ДОБРОГО ВЕЧОРА, ВІКТОРІЯ! Щиро співчуваю Вашій ситуації. На жаль навколо майна та родинних взаємин в сучасному світі та й раніше такі речі траплялись дуже часто в Україні. Тож не переживайте, Ви не єдина у кого виникає така проблема. Ви розмовляли з братом? Чим він аргументує свою позицію, немає де жити чи немає бажання займатись цим питанням? Спробуйте для початку пояснити йому, що Ви як власник маєте повне право продати житло, а для реалізації цього - право викликати поліцію і заявити, що в житлі знаходиться невідомо хто. Якщо він не власник і не зареєстрований в житлі, то дуже довго буде доказувати, що він Ваш брат, а не злодій, що пробрався в житло без дозволу власника. А поліцію у взаємовідносинах з чоловіками більше цікавить питання військового обліку та розшуку по заявка ТЦК. Якщо з військовим обліком проблеми, то можуть повезти прямо з квартири на Дзержинського (Чміленка), 47. А там вже може й житло не знадобиться на найближчий рік-два.

Варіанти виселення є юридичні та не юридичні.

Серед юридичних варіантів:

- Звернення до суду з негаторним позовом.

Негаторний позов - це позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження цим майном, навіть якщо ці перешкоди не пов'язані з позбавленням володіння. Іншими словами, це спосіб захисту права власності, коли власник зберігає володіння майном, але стикається з перешкодами у його використанні чи розпорядженні, і вимагає їх усунення.

В той же час, будь-який спосіб виселення з житла в Україні окрім звернення до суду - вважається самоуправством. Хоча за певних умов визнаю, що "взяти за шкирдяка" і попросити з житла, що з колишніми родичами, що з квартирантами - куди ефективніше судів. Бо хто може в Україні змусити виконати судове рішення? Перевантажена та некомпетентна державна виконавча служба (усі мої однокурсники - двійочники, починали свій кар"єрний шлях з виконавчої служби), або така сама поліція, яка замість захисту прав людей - часто займається селфі-зйомками та "іржанням" з того, що у людей за тих чи інших причин пошкоджено майно чи є якась побутова проблема? Звісно, що ні. Поліція цілком може заявити, щоб вирішували це питання в судовому порядку.

Хоча встановити особу та перевірити, що вона не злодій - поліція звісно ж зобов"язана.

Але на жаль може так статися, що Ви навіть отримавши рішення суду через пів року - не зможете людину фізично змусити залишити Ваше житло.

Крім того іноді судді викатують радянські фортелі та приймають рішення про відмову у виселенні, бо ж бачте людині немає де жити... І тим самим держава перекладає на приватнгих осіб конституційний тягар забезпечення людей житлом.

Мета негаторного позову: Усунення перешкод, які ускладнюють або забороняють право власності на користування та розпорядження майном.

Позивачем виступає Власник майна або суб'єкт речового права, який зазнає перешкод у користуванні своїм майном. Відповідачем: Особа, яка чинить перешкоди. Підставами для позову виступає: Наявність перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, незалежно від того, чи ці перешкоди позбавляють права володіння.

Володіння, користування та розпорядження – це три основні правомочності власника, які визначають його правовий статус щодо майна.

Володіння – це право фізичного володіння майном.

Користування – це право отримувати корисні властивості майна, плоди та доходи.

Розпорядження – це право визначати юридичну долю майна, наприклад, передавати його в власність або користування, змінювати його фізичний стан або знищувати.

Зазвичай дуже складно виселяти людей з житла. Починаються дійсно крики, поліцію викликають, що їх начебто б"ють - вбивають. Навіть якщо є рішення суду - це без фактору "блату" дуже складно робити.

Але, завжди наголошую власникам, що вони як власники майна мають права не здійснюючи фізичний тиск на незаконних мешканців житла - припиняти газо-,водо-, електро-постачання квартири. Проводити ремонт та реконструкцію житла, включаючи заміну та зняття дверей, склопакетів, сантехніки, каналізації тощо. Тобто фактично, якщо вже йти на принцип - ніхто не заважає без насилля над мешканцями - зробити їх проживання у житлі неможливим або нестерпним.

Серед неюридичних ефективних заходів:

• Фізичний вплив;
• Залучення до вирішення проблеми ТЦК та СП, якщо людина по-людськи не розуміє законні вимоги власника (з військовозобов"язаними наразі дуже ефективно працює);
• відмова від користування комунікаціями як то електро-, водо-, тепло-, газопостачання. Ви як власниця маєте на це право.
• Початок капітального ремонту на який має право власник перед продажем. Тобто зняття / заміна дверей, вікон та склопакетів. І якщо влітку людина може й без шибок жити, то взимку це така собі перспектива.

Тому бажано людині дати зрозуміти словесно, що в будь-якому разі йому доведеться виїхати. І щоб не перетворювати цей процес в бойові дії - краще зробити це полюбовно і з найменш негативними наслідками для нього.

ПЕВНІ ЮРИДИЧНІ НЮАНСИ.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Згідно статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім ї.Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 405 ЦК України регулюється право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (частина друга статті 405 ЦК України).

Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК України. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2).

На жаль не все так просто. Адже у нас функціонує корупційно-некомпетентний Верховний Суд, чий голова був взяти на багатомілйонному хабарі суддям... але жодного суддю не посадили досі. Тому ми незнаємо хто з суддів бере хабарі і кому призначалися такі гроші, та які рішення потім приймає верховний суд, ламаючи практику, здоровий глузд та порушуючи права людини на власність, бо бачте комусь нема де жити. Хотів би я побачити обличчя цих суддів, якби до них когось вселили у житло під приводом - у вас по десять квартир панове судді, а людям нема де жити.

Ганебна Позиція Верховного Суду у питанні втрати права користування та можливість застосування такого підходу для будь-яких правовідносин пов"язаних з виселенням з чужого житла (Постанова від 09.01.2023 р. по справі № 753/18897/19 (провадження № 61-6103св22).

Питання збереження за колишнім членом сім`ї власника житла права користування таким житлом після припинення сімейних відносин між ними було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), на яку також міститься посилання в касаційній скарзі.

У вказаній постанові зазначено, що: "навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. […]У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника. Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника. Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи. Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням. Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. […] При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору".

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).)

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Підстави втрати членом сім`ї власника житла права користування цим житлом передбачені в частині другій статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Позивач у касаційній скарзі наполягає на тому, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року в справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року в справі № 753/481/15-ц та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року в справі № 523/12186/13-ц.

Разом із тим, питання збереження за колишнім членом сім`ї власника житла права користування таким житлом після припинення сімейних відносин між ними було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), на яку також міститься посилання в касаційній скарзі.

У вказаній постанові зазначено, що: "навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. […] У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.

Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника. Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.

Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.

Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.

Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. […] При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору".

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).

ТОБТО ГЕТЬ НЕ ФАКТ, ЩО ВАМ ВДАСТЬСЯ НАШУ НЕДОЛУГУ ТА ГАНЕБНУ СУДОВУ СИСТЕМУ, ЯКА ДОСІ ТХНЕ РАДЯНЩИНОЮ І ЯКЕСЬ ТАМ ПРАВО НА ЖИТЛО ТИХ, НА КОМУ ЖИТЛА НЕ ОФОРМЛЕНО, ВВАЖАЄТЬСЯ ЧОМУСЬ ВИЩЕ І ПРІОРИТЕТНІШЕ ПРАВА ВЛАСНОСТІ. І наша держава ще говорить, що вона не пережиток СРСР, а прагне до Європейського Союзу. Смішно. Поки Велика Палата Верховного Суду та інші палати приймають отакі рішення, ні про який Євросоюз говорити не доводиться. Бо через такі рішення я відповідально стверджую, що Україна то є СРСР у гірших його проявах. Бо в Україні судами та владою фактично не визнається та не гарантується непорушність права власності, через права невідомо кого на житло, яке має забезпечувати держава, а не приватні особи за рахунок порушення своїх прав.

Тобто в будь-якому разі питання треба вирішувати або в судовому порядку (однак щонайменше треба зафіксувати факт знаходження особи у житлі за допомогою належних та допустимих доказів, показів свідків, протоколу виклику поліції та встановлення за паспортом персональних даних особи, яка знаходиться у житлі тощо). І поліцію викликати доведеться, бо їх рапорт за наслідком виклику патруля - це найперший доказ факту незаконного проживання особи в житлі, що є підставою для захисту свого права. Інші докази - відеозапис з квартири, покази свідків тощо.

Якщо коротко, то Ваше питання виглядає таким чином.

Ну і останній варіант - продати квартиру і вже хай новий власник займається цим питанням та виселяє чужу людину, яка для нового власника не родич і ніяких моральних питань не виникне.

З повагою та розумінням, юрист Ярослав Турчин (м. Гамбург, Німеччина)

Доброго дня.

Для цього Вам необхідно мати судове рішення щодо примусового виселення брата з Вашого помешкання.

Згідно статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень про виселення та вселення фізичних осіб (пункт 7 статті 5 Закону про виконавче провадження).

Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій (частина 3 статті 24 Закону про виконавче провадження).

Згідно стаття 67 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону (за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною)), перевіряє виконання боржником рішення про вселення стягувача.

У разі невиконання боржником рішення про вселення стягувача самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.

Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового вселення, під час виконання рішення про вселення не є перешкодою для вселення стягувача.

У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, державний виконавець накладає на нього штраф та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Примусове вселення стягувача здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове вселення.

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 цього Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку.