Увольнение на больничном

Доброго дня, Валерія!

Особливості звільнень для періоду дії воєнного стану

Частина 1 ст. 5 Закону № 2136 передбачає, що під час дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у разі перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Але в таких випадках у наказі про звільнення зазначається дата звільнення, яка є:

1. першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, абопершим робочим днем після закінчення відпустки.

Таким чином, обмеження на звільнення, встановлені статтями 40 та 41 КЗпП, у період воєнного стану не застосовуються, тому працівника можна звільнити у період його відпустки або хвороби. Але, з огляду на формулювання ч. 1 ст. 5 Закону № 2136, таке звільнення фактично відбувається вже після дати закінчення відпустки або тимчасової непрацездатності працівника. Тобто, у разі відпустки наказ про звільнення можливо видати раніше, ще під час відпустки, але датою звільнення буде перший робочий день працівника. Проте, якщо звільнення відбувається під час хвороби, видати наказ раніше не вдасться, оскільки, щоб знати дату звільнення, треба дочекатися закриття лікарняного листка.

Практика звільнення під час відпустки або лікарняного

Розглянемо дві практичні ситуації застосування вищезазначених норм, які найчастіше трапляються при звільненні працівників під час відпустки або тимчасової непрацездатності.

Ситуація 1. Звільнення за власним бажанням під час тимчасової непрацездатності.

Перебуваючи на лікарняному, працівник надав роботодавцю заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП. У зв’язку з цим у роботодавця виникла низка запитань. Наведемо їх далі.

Чи зобов’язаний такий працівник відпрацьовувати два тижні перед звільненням?

За загальним правилом, встановленим ст. 38 КЗпП, про звільнення за власним бажанням працівник зобов’язаний попередити роботодавця письмово за два тижні. Це і є так зване двотижневе відпрацювання. Винятків виконання цього строку для випадку, коли заява подається працівником під час тимчасової непрацездатності, не передбачено.

Але, якщо у працівника є поважні причини для звільнення у зв’язку з неможливістю продовжувати роботу, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (тобто, без дотримання двотижневого терміну). Така поважна причина повинна бути зазначена у заяві працівника про звільнення з додаванням підтверджуючих документів (за наявності). У заяві про звільнення також потрібно зазначити бажану дату звільнення. У цьому випадку роботодавець повинен звільнити працівника без двотижневого відпрацювання.

Перелік поважних причин зазначений у ст. 38 КЗпП, але він не є вичерпаним, у цій нормі вказано: «а також з інших поважних причин».

Якщо ж у працівника немає поважної причини, але роботодавець згоден звільнити його без двотижневого відпрацювання, можна звільнити працівника за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП).

Чи входить до двотижневого терміну попередження працівника про звільнення період його непрацездатності та чи не потрібно працівнику після закінчення лікарняного стати до роботи та відпрацювати ще два тижні, а потім вже звільнятися?

Період тимчасової непрацездатності входить до двотижневого терміну.

У ст. 38 КЗпП передбачено, що працівник зобов’язаний попередити роботодавця про звільнення за два тижні. Але в цій нормі відсутні вимоги щодо обов’язкової роботи працівника у даний період. Тобто, працівник має право попередити про звільнення, перебуваючи в цей момент на лікарняному, у відпустці чи у відрядженні.

Чи оплачувати звільненому працівнику лікарняний, якщо на дату звільнення він ще не закритий?

Так, цей лікарняний потрібно оплатити.

Такий висновок базується на приписах Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон про соцстрахування), а саме:

1. ч. 1 ст. 12 Закону про соцстрахування, згідно з якою право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи. Причому це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення). Тобто, якщо лікарняний відкритий датою, коли з працівником укладений трудовий договір, працівник має право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності;
2. ч. 2 ст. 15 Закону про соцстрахування. Ця норма передбачає, що допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується ПФУ застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) відповідно до законодавства, незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Утім, у цьому випадку сума лікарняних буде виплачена працівнику вже після дати його звільнення. Тобто, на момент звільнення роботодавець не зможе здійснити повний розрахунок з працівником, як це передбачено ст. 47 КЗпП. Але той факт, що виплата лікарняних звільненому працівнику буде здійснена без дотримання строків, встановлених статтями 47, 116 КЗпП, не є порушенням, оскільки такий порядок виплати передбачений спеціальним Законом про соцстрахування.

https://kadroland.com/news/4056-zvilnennya-pid-cas...

З повагою, адвокат Айвазян.