Деталі податкових зобов'язань українського роботодавця в Австрії

Доброго дня.

Між Україною та Австрією діє Угода про уникнення подвійного оподаткування.

Обов'язок сплачувати податки в Австрії лягає на самого працівника українського роботодавця. Після 183 днів перебування в країні працівник (на відділенці) стає податковим резидентом Австрії і зобов'язаний самостійно декларувати свій український дохід та сплачувати з нього податки в Австрії. Сплачені в Україні 18% ПДФО зазвичай можуть бути зараховані для зменшення австрійського податку.

Зазвичай на підприємствах встановлюють дистанційне робоче місце працівнику по внутрішньому Наказу із зазначенням конкретної адреси. Чи не розглядає Ваше підприємство як варіант: встановити віддалене робоче місце студенту-працівнику за адресою не в Австрії?

Доброго дня, Наталія!

У Вашому випадку ризик подвійного оподаткування може виникнути, як у чоловіка так і у роботодавця. Якщо Вас цікавить саме роботодавець, то такий ризик може винукнути при наявності постійного представництва за кордоном.

Можливість подвійного оподаткування виникає як у працівника у вигляді зобов'язань щодо декларування і сплати податків у двох країнах, так і у роботодавця через ризики визнання постійного представництва в іноземній юрисдикції, що може потягнути за собою обов'язки зі сплати податку на прибуток також за кордоном.

Уникнення подвійного оподаткування не лише можливо, а й прямо передбачене міжнародними договорами (податковими конвенціями), які Україна має з більшістю держав Європи та світу.

У більшості країн світу податки на доходи фізичних осіб прив'язані до податкової резидентності та джерела виплати доходу. При цьому саме резидентність визначає, чи підлягає особа оподаткуванню з усіх її доходів (незалежно від джерела), чи лише з тих, що виникають у межах певної держави (залежно від джерела).

Подвійне оподаткування працівника виникатиме тоді, коли дві чи держави оподатковуватимуть його дохід. Це може статися, якщо обидві держави вважають працівника своїм резидентом (тобто, обидві хочуть оподатковувати щодо всіх доходів) або коли одна держава вважає його резидентом, а інша оподатковує, бо дохід отриманий у цій країні (тобто, перша держава хоче оподатковувати всі доходи, а інша лише частинку, яка отримана з цієї іншої держави).

Випадок подвійної податкової резидентності може настати через те, що після виїзду за кордон працівник, який продовжує працювати на українського роботодавця, потенційно набуває податкової резидентності нової держави, але не обов'язково втрачає податкову резидентність в Україні.

Наприклад, нова держава за своїм законодавством може визнати працівника резидентом через наявність місця проживання, перебування в країні певну кількість днів чи навіть просто через реєстрацію місцевої адреси у державних чи місцевих органах. При цьому Україна може продовжувати вважати особу своїм резидентом з тих чи інших підстав (наприклад, особа також зареєстрована як фізична особа-підприємець в Україні).

Більшість податкових конвенцій, укладених Україною, базуються на положеннях Модельної конвенції ОЕСР, тому зміст статті 4 у цих договорах є стандартним. Вона передбачає механізм вирішення подвійної резидентності фізичних осіб шляхом застосування послідовної серії критеріїв ("тестів"), які дозволяють визначити, резидентом якої з держав особа вважатиметься для цілей відповідної конвенції.

Ці критерії включають:

наявність постійного місця проживання, центр життєвих інтересів (місце особистих та економічних зв'язків), звичайне місце проживання, громадянство. Якщо жоден із цих критеріїв не дозволяє визначити резидентність, питання вирішується компетентними органами обох держав шляхом взаємної домовленості (що однак не є ефективним механізмом вирішення проблеми та може тривати роками, протягом яких особа вимушена буде сплачувати податки в двох державах, сподіваючись лише на отримання зарахування податків однієї держави проти сплати податку в іншій).

При цьому важливо додатково наголосити, що визначення резидентності відповідно до статті 4 податкової конвенції здійснюється виключно для цілей застосування положень цієї конвенції та автоматично не впливає на статус особи як податкового резидента за правилами національного законодавства кожної з держав. Такий підхід є загальноприйнятим у міжнародному оподаткуванні та на це також звертали увагу податкові органи України в індивідуальних податкових консультаціях, зокрема, в індивідуальній податковій консультації Державної податкової служби України від 3 квітня 2024 року № 1751/ІПК/99-00-24-03-03 та індивідуальній податковій консультації Державної податкової служби України від 6 жовтня 2023 року № 3425/ІПК/99-00-24-03-03-09.

Тобто, у випадку працівників, які отримують заробітну плату від українських роботодавців, Україна має повне право оподатковувати такі доходи. Для цього достатньо того, що заробітну плату виплачує український роботодавець

Звичайно, в таких ситуаціях може виникнути подвійне оподаткування, коли один і той самий дохід оподатковується як в Україні (як країні джерела доходу), так і в державі податкового резидентства працівника. Для уникнення такого подвійного оподаткування податкові конвенції передбачають механізм зарахування сплачених в Україні податків проти податкових зобов'язань працівника у державі його резидентства. Це означає, що податок, сплачений в Україні, зменшує суму податку, що підлягає сплаті в державі проживання. Однак працівникам варто дізнатися процедуру такого зарахування завчасно, щоб уникнути ризику втрати права на таке зарахування та дійсно стати "жертвою" подвійного оподаткування.

Українські компанії, які залучають працівників, що перебувають за межами України, повинні ретельно аналізувати ризики виникнення постійного представництва за кордоном. Концепція постійного представництва, яка склалася ще у 1920-х роках, передбачає, що певний рівень фізичної присутності компанії на території іншої країни дає такій державі право оподатковувати частину прибутку нерезидента. Саме тому будь-яка діяльність, яка передбачає фізичну присутність працівника за межами України, потребує особливої уваги.

Якщо в іноземній юрисдикції буде визнано наявність постійного представництва української компанії, прибуток, що відноситься до такого представництва, підлягатиме оподаткуванню за кордоном. Водночас Україна, відповідно до положень податкових конвенцій, мала би або звільнити цей прибуток від оподаткування, або надати податковий кредит на суму сплаченого за кордоном податку. Однак варто враховувати, що Україна, на відміну від загальноприйнятої практики країн ОЕСР, як правило, застосовує саме механізм податкового кредиту, а не повного звільнення такого прибутку від оподаткування в Україні.

В будь-якому випадку, наявність постійного представництва означає, що податкове навантаження на компанію може зрости, адже більшість країн застосовують вищі ставки податку на прибуток. Крім цього, треба бути нести додаткові адміністративні витрати на підготовку та подачу звітності, досить імовірно, підготовку документації з трансфертного ціноутворення, щоб підтвердити розмір прибутку представництва. Крім того, представництво може вважатися контрольованою іноземною компанією для української компанії. Інакше кажучи, це створює ряд додаткових викликів та запитань.

Одним з основних критеріїв виникнення постійного представництва є наявність місця діяльності за кордоном. В більшості випадках це можна визначити через ступінь участі українського роботодавця в організації місця діяльності своїх співробітників за кордоном. Загалом, чим більше українська компанія втручається в облаштування, фінансування або утримання робочих місць працівників, тим вищий ризик створення постійного представництва.

Наприклад, якщо працівник самостійно організовує для себе "домашній офіс" у власному житлі без будь-якої підтримки роботодавця, то такий факт, як правило, не буде створювати серйозних підстав для виникнення постійного представництва. Варто зауважити, що не можна говорити про взагалі відсутність таких підстав, але точно буде важче доводити наявність постійного представництва. Ситуація змінюється, коли українська компанія починає компенсувати витрати працівника на оренду, комунальні платежі чи інші витрати, пов'язані з організацією такого робочого місця. В цьому разі податкові органи можуть більш аргументовано стверджувати, що компанія має у своєму розпорядженні постійне місце діяльності за кордоном, що відповідає ознакам постійного представництва.

Ще вищий ризик виникає, коли українська компанія самостійно орендує або навіть купує приміщення в іншій країні. У такій ситуації наявність постійного представництва стає практично очевидною, оскільки компанія безпосередньо контролює це місце діяльності, що значно полегшує податковим органам доведення факту створення постійного представництва.

Окремо варто згадати ситуацію так званого "подвійного найму", коли один працівник одночасно офіційно працевлаштований і в українській компанії, і в її іноземній пов'язаній особі. Цей випадок є, мабуть, дещо менш очевидним порівняно з прямою орендою чи купівлею офісу за кордоном, але він також несе суттєві ризики. Якщо діяльність такого працівника відбувається на території офісу іноземної пов'язаної компанії, податкові органи можуть аргументувати, що таке приміщення фактично доступне для української компанії, а діяльність працівника за цією адресою здійснюється на користь обох компаній. Це створює вагому основу для твердження, що український роботодавець має постійне представництво в такому місці діяльності. Для уникнення таких ризиків важливо не лише формально, а й фактично розмежовувати функції працівника між двома роботодавцями, чітко документуючи а демонструючи, що його робоча діяльність не є змішаною.

Тому не лише працівникам, а й українським роботодавцям необхідно ретельно підходити до будь-яких форм присутності за кордоном, уважно аналізуючи ступінь свого залучення до організації роботи працівників. Ризик виникнення постійного представництва суттєво зростає у випадках, коли роботодавець активно сприяє облаштуванню та утриманню робочого місця, або коли діяльність за кордоном здійснюється спільно із пов'язаною іноземною компанією. Правильна побудова таких відносин дозволить уникнути непередбачених податкових наслідків та додаткових витрат.

Щоб уникнути непередбачуваних податкових наслідків, важливо враховувати кілька ключових моментів:

Працівникам необхідно краще розуміти, де вони вважаються податковими резидентами, та слідкувати за зобов'язаннями щодо декларування доходів у тій чи іншій країні. Варто уважно перевіряти умови податкової конвенції між Україною та країною проживання, а також правила зарахування сплачених податків.

Для компаній критично важиво уникати ситуацій, коли дії щодо підтримки працівників за кордоном можуть бути сприйняті податковими органами як підстави для визнання постійного представництва. Особливу обережність слід проявляти при організації подвійного працевлаштування - ця практика не гарантує безпечної податкової моделі та може створити додаткові ризики.

Підсумовуючи, без належного структурування віддалена робота може виявитися не тільки гнучким форматом праці, а й джерелом складних міжнародних податкових спорів. Податкові ризики дистанційної роботи з-за кордону реальні, але керовані.

https://biz.ligazakon.net/news/235390_vddalen-spvr...

З повагою, адвокат Айвазян.

Доброго дня, пані Наталія!

Якщо працівники, які дистанційно працють за трудовим договором, перебувають в Австрії більше 183 днів, то Австрія може вважати їх своїми податковими резидентами.

Український роботодавець не має зобов’язань в Австрії, адже на практиці зазвичай працівник сам подає декларацію і платить податки там.

В Україні роботодавець продовжує сплачувати податки за українським законодавством, а працівник може за необхідності подати австрійським контролюючим органам заяву на застосування договору про уникнення подвійного оподаткування https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/040_015#Text

В Австрії оподатковується дохід фізичних осіб за принципом місця проживання/фактичного перебування. Якщо людина перебуває в Австрії більше ніж 183 дні протягом 12 місяців або має там центр життєвих інтересів (студент, житло, навчання, фактичне проживання) - вона вважається податковим резидентом Австрії.

Податковий резидент Австрії має сплачувати податки з усього світового доходу, включно із зарплатою від українського роботодавця.

Якщо працівник працює фактично з території Австрії, у податковій Австрії це може створити для українського роботодавця так званий постійний представницький обов’язок (permanent establishment risk). Проте зазвичай у подібних випадках австрійська податкова вимагає, щоб зарплата обкладалася австрійським податком на доходи фізичних осіб через систему PAYE (Lohnsteuer).

Питання створення постійного представництва регулюють Конвенції про уникнення подвійного оподаткування, згідно з якими, якщо працівник вимушений працювати дистанційно з території іншої країни, це не створює на території цієї іншої країни постійного місця ведення підприємницької діяльності: робота на відстані через надзвичайну подію або заходи громадського здоров’я, запроваджені або рекомендовані урядом, не створює постійного представництва для бізнесу/роботодавця. Це стосується лише тих випадків, коли тимчасове місце роботи знаходиться у юрисдикції, яка не є основним місцем проживання фізичної особи.

Якщо особа продовжує працювати дистанційно з домашнього офісу після припинення заходів, введених або рекомендованих урядом, домашній офіс може вважатися постійним. Однак лише ця зміна не обов’язково призведе до того, що домашній офіс породжує постійне місце ведення підприємницької діяльності.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Вітаю!

1.

Законодавець передбачив можливість уникнення від подвійного оподаткування. Для цього між Україною та іншими країнами укладаються двосторонні міжнародні договори про уникнення оподаткування (з Австрією теж є така угода).

https://mof.gov.ua/uk/taxation_abroad-654

Українці, які отримали тимчасовий захист в інших країнах світу та перебувають в цих країнах понад 183 дні, при дотриманні умов, визначених пп. 14.1.213 ПКУ, залишаються резидентами України.

Разом з тим локальне податкове законодавство іншої країни може визнати українців резидентами країни перебування.

Міжнародні двосторонні договори про уникнення подвійного оподаткування передбачають правила розподілу прав оподаткування певних видів доходів між країною – резиденцією платника податків та країною перебування.

Якщо обидві країни вважають особу своїм податковим резидентом згідно з локальним законодавством, а сама особа вважає, що це не відповідає положенням міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування, вона може подати заяву про розгляд своєї справи до компетентного органу України або іншої країни, яка буде вирішуватись за процедурою взаємного узгодження.

Відповідно до міжнародного договору буде проведено відповідний тест (на визначення центру життєвих інтересів), за підсумками якого компетентні органи двох країн повинні прийняти рішення, податковим резидентом якої з двох країн буде вважатися зазначена особа.

При цьому кожен окремий випадок буде розглядатися компетентними органами на основі наданих документів та підтверджень з урахуванням усіх обставин та підстав.

---

• офіційно працюють на українські підприємства

Якщо такі українські біженці набули статусу податкового резидента країни-перебування, такі біженці мають задекларувати доходи, отримані від українського роботодавця, у відповідному звітному періоді з дотриманням термінів, в країні-перебування та сплатити податки у країні-перебування, не дивлячись на те, що з їх заробітної плати вже були утримані податки в Україні.

Якщо український біженець набув статусу податкового резидента країни-перебування, як правило, податки, сплачені в Україні, за дотримання умов, передбачених відповідною Конвенцією та місцевим податковим законодавством, можуть бути зараховані в країні-перебування.

Якщо ж такий український біженець не набув статусу податкового резидента країни-перебування, то доходи, отримані від українського роботодавця, можуть звільнятися від оподаткування в країні-перебування за умови виконання умов, передбачених відповідною Конвенцією.

• працюють в країні перебування

Якщо такі українські біженці набули статусу податкового резидента країни-перебування, такі біженці мають задекларувати доходи, отримані у відповідному звітному періоді з дотриманням термінів, в країні-перебування та сплатити там податки.

Якщо ж біженці не набули статусу податкового резидента країни-перебування, такі біженці мають задекларувати отримані доходи та сплатити податки в Україні. При цьому, у разі дотримання умов, передбачених відповідною Конвенцією та податковим законодавством України, такі біженці мають право зарахувати податки сплачені в країні-перебування проти податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті в Україні.

• мають неофіційні доходи в Україні

Якщо такі українські біженці набули статусу податкового резидента країни-перебування, такі біженці мають задекларувати доходи, у відповідному звітному періоді з дотриманням термінів, в країні-перебування та сплатити податки у країні-перебування. Якщо ж такі українські біженці не набули статусу податкового резидента країни-перебування, то неофіційні доходи потрібно задекларувати в Україні та сплатити з них податки в Україні.

• ФОП (в Україні)

Українські біженці, зареєстровані в Україні як ФОП, є податковими резидентами України з розумінні податкового законодавства України. Однак, у разі набуття такими українськими біженцями статусу податкового резидента країни-перебування, податкова резидентність такої особи має визначатися з урахуванням положень Конвенції. Якщо відповідно до положень Конвенції фізична особа вважатиметься податковим резидентом країни-перебування, то доходи, отримані такою особою мають декларуватися та оподатковуватися в країні-перебування. При цьому податки, сплачені в Україні, як ФОП такий український біженець не зможе зарахувати в країні-перебування.

• мають інші види доходів (роялті, дивіденди, проценти за депозитами чи облігаціями, доходи від здачі в оренду майна, тощо)?

Якщо такі українські біженці набули статусу податкового резидента країни-перебування, то такі біженці мають задекларувати такі доходи, отримані у відповідному звітному періоді з дотриманням термінів, в країні-перебування. Однак режим оподаткування таких доходів буде визначатися на підставі Конвенції, яка у випадку отримання таких видів доходів розмежовує права оподаткування між країною-резиденції та країною, що є джерелом доходу

2.

МАЙТЕ НА УВАЗІ, ЩО УКРАЇНА ПОЧАЛА ОБМІН ДАНИМИ ПРО ДОХОДИ З ІНШИМИ КРАЇНАМИ.

28 квітня набрав чинності Закон № 2970-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо імплементації міжнародного стандарту автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки».

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2970-IX#Text

"39-3.2.2. У випадках, визначених Угодою FATCA та/або Загальним стандартом звітності CRS, фінансові агенти повинні вимагати, а власники рахунків зобов’язані надавати фінансовим агентам:

1) документи самостійної оцінки стосовно себе та/або стосовно контролюючих осіб відповідно до вимог Додатка 1 до Угоди FATCA для встановлення (перевірки) статусу зазначеної американської особи;

2) документ самостійної оцінки статусу податкового резидентства стосовно себе та/або стосовно контролюючих осіб відповідно до вимог Загального стандарту звітності CRS для встановлення держави (території), резидентом якої є власник рахунку та/або контролююча особа (далі - документ самостійної оцінки CRS);

3) іншу інформацію та/або документи, необхідні фінансовому агенту для вжиття заходів належної комплексної перевірки фінансових рахунків, встановлення їх підзвітності та складання звітності за підзвітними рахунками на виконання вимог Угоди FATCA та/або Загального стандарту звітності CRS відповідно до підпункту 39-3.1.3 пункту 39-3.1 цієї статті."

---

Україна приєдналась до CRS.

ОБМІН БУДЕ В АВТОМАТИЧНОМУ РЕЖИМІ.

Із впровадженням автоматичного обміну українські податкові органи отримуватимуть аналогічну детальну фінансову інформацію щодо рахунків українців. відкритих в іноземних фінансових установах, зокрема про українських бенефіціарів (контролерів) іноземних компаній та їхні рахунки.

Громадяни України, які залишили Україну (в тому числі у зв’язку з повномасштабною війною), також повинні повідомляти свої банки (як в Україні, так і за її межами) про зміну свого особистого резидентського статусу.

CRS вимагає від країн, які його імплементують, здійснювати збір інформації від фінансових установ про фінансові рахунки власників рахунків та щорічно на автоматичній основі обмінюватись такою інформацією з юрисдикціями-партнерами з обміну в рамках Багатосторонньої угоди компетентних органів про автоматичний обмін інформацією про фінансові рахунки (англ. Multilateral Competent Authority Agreement on Automatic Exchange of Financial Account Information), скорочено – Багатостороння угода MCAA CRS. Ця угода передбачає забезпечення відповідності національного законодавства та практики вимогам CRS.

Відповідно до CRS фінансові установи країни-учасниці зобов’язані здійснювати належну комплексну перевірку (due diligence) фінансових рахунків та серед власників рахунків (у певних випадках і серед їх контролюючих осіб) виявляти осіб, які є податковими резидентами інших юрисдикцій-партнерів з обміну інформацією. Інформація про такі рахунки подається фінансовими установами до компетентного органу країни-учасниці, який надалі надсилає відомості про фінансові рахунки юрисдикціям, резидентами яких є власники та контролюючі особи власників фінансових рахунків.

Відомості, які передаються у межах автоматичного обміну інформацією, включають ідентифікаційні дані фізичної або юридичної особи, яка є власником рахунку, номер рахунку, інформацію про залишок або вартість рахунку на кінець звітного року або на дату закриття рахунку, інформацію про суми доходів (проценти, дивіденди, доходи від продажу фінансових активів тощо) та інші надходження на рахунок.Автоматичному обміну інформацією підлягають усі рахунки незалежно від розміру залишку або вартості рахунку, окрім рахунків, які не є підзвітними рахунками. До рахунків, які не є підзвітними рахунками, належать накопичувальні та пенсійні рахунки, рахунки з пільговим оподаткуванням, строкові договори страхування життя (за певних умов) та деякі інші рахунки, які не використовуються для отримання прибутку або мають низький ризик уникнення оподаткування.

Запровадження автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки покладає на банки та інші підзвітні фінансові установи обов’язок застосовувати заходи належної комплексної перевірки для виявлення підзвітних рахунків, що підлягають автоматичному обміну інформацією. В межах належної перевірки банки мають право вимагати від власника рахунку надати стосовно себе або контролюючої особи (у випадку організації) документ самостійної оцінки. Документ самостійної оцінки містить ідентифікаційні дані власника рахунку, інформацію про місце проживання, поштову адресу і податкову резидентність фізичної особи, а також відомості про тип організації згідно із загальним стандартом звітності CRS, якщо власником рахунку є організація. Фінансова установа може вимагати додаткові документи та інформацію, необхідні для належної перевірки.Власник рахунку зобов’язаний надавати документи та інформацію, про які запитує фінансова установа, а також повідомляти фінансову установу протягом 30 календарних днів про зміну статусу податкового резидентства та/або статусу контролюючої особи. Якщо власник рахунку не надає документи та інформацію на запит фінансової установи або не повідомляє про зміну статусу податкового резидентства, фінансова установа має право відмовити у встановленні ділових відносин, у наданні фінансових чи інших послуг, або навіть розірвати договірні відносин з власником рахунку.

За надання документа самостійної оцінки з недостовірною інформацією, в результаті чого рахунок не був встановлений як підзвітний, власник рахунку несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 100 мінімальних заробітних плат. У 2024 році сума штрафу відповідатиме 710 000 грн. (близько 18 000 Євро), проте згідно із перехідними положеннями Податкового кодексу за порушення, вчинені у 2024 році, штрафні санкції не застосовуватимуться, а за порушення, вчинені у 2025 році, санкції будуть застосовуватися у розмірі 50% від встановленого розміру. Для фінансових установ також передбачена відповідальність за невиконання обов’язків щодо виявлення і звітування про підзвітні фінансові рахунки.На період дії воєнного стану Податковий кодекс передбачає, що інформація про фінансові рахунки громадян України, яка надійшла від іноземних компетентних органів у межах автоматичного обміну інформацією, не може бути використана податковими органами України для визначення податкових зобов’язань таким громадянам, якщо сукупний залишок або вартість усіх рахунків, що належать одній особі, не перевищує еквівалент 250 000 дол. США станом на 31 грудня відповідного календарного року.Слід зауважити, що автоматичний обмін інформацією про фінансові рахунки між Україною та іншими країнами-учасницями багатосторонньої угоди про автоматичний обмін інформацією про фінансові рахунки розпочнеться за умови, що угода почала діяти у відносинах між Україною та відповідною юрисдикцією. Для цього компетентні органи інших країн мають повідомити Секретаріат Координуючого Органу ОЕСР про намір вважати угоду такою, що набрала чинності з Україною. Передумовою для надання такого повідомлення може бути проведення перевірки і підтвердження експертами ОЕСР, що в Україні дотримані стандарти щодо конфіденційності та гарантій захисту даних.

Зважаючи на триваючу військову агресію РФ проти України, проведення такої перевірки може бути ускладненим, що може затримати початок обміну інформацією між Україною та країнами-учасницями багатосторонньої угоди про автоматичний обмін інформацією про фінансові рахунки. Проте вже зараз платникам податків варто враховувати запровадження автоматичного обміну інформацією і бути готовими надавати банкам та іншим фінансовим установам запитувані ними інформацію і документи, а також своєчасно декларувати іноземні доходи.

3.

ВИ МОЖЕТЕ БУТИ ПОДАТКОВИМ РЕЗИДЕНТОМ ДВОЗ КРАЇН.

ПРОСТІШЕ - ДОХОДИ В УКРАЇНІ ОПОДАТКОВУЮТЬСЯ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ, ДОХОДИ В КРАЇНІ ПЕРЕБУВАННЯ , ОПОДАТКОВУЮТЬСЯ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ КРАЇНИ ПЕРЕБУВАННЯ .

Кожна країна виборює своє право на утримання податків з осіб, що в ній проживають незалежно від їх громадянства. Для цього застосовується термін “податковий резидентський статус”. Громадянство особи і його резидентський статус для цілей оподаткування не тотожні поняття. Так, особа може бути громадянином України, а податки сплачувати в іншій державі - в країні проживання.

Тому, аби попередити подвійне оподаткування необхідно визначити резидентський статус фізособи.

Фізична особа має сплачувати податки в Україні, якщо підпадає хоча б під один із критеріїв ( згідно пп.14.1.213.

наявність тісних особистих чи економічних зв'язків (центр життєвих інтересів) в Україні;

- перебування в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом податкового року;

- місце постійного проживання в Україні членів сім'ї;

- місце реєстрації фізособи, як суб'єкта підприємницької діяльності (ФОП).

Отже, невідповідність цим критеріям дозволяє змінити податковий резидентський статус та розглянути іншу країну як місце сплати податків.

ПІСЛЯ ВИЇЗДУ ЗА КОРДОН, ВИ ЗАЛИШИТИСЬ ПОДАТКОВИМ РЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ, ЯКЩО БУДЕТЕ ПРАЦЮВАТИ НА УКРАЇНСЬКУ КОМПАНІЮ АБО Є ЗАСНОВНИКОМ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ.

Громадянин України, який виїхав за кордон, але продовжує працювати на українського роботодавця віддалено або є засновником юридичної особи, може вважатися податковим резидентом України та іншої держави (такі випадки врегульовуються нормами Конвенції про уникнення подвійного оподаткування).

Український роботодавець, як податковий агент, сплачує податок за такого працівника в Україні. Те саме стосується й виплати девідентів в Україні. Разом з тим, Податкова країни перебування може визначити різницю податків на доходи фізичних осіб, обов'язкову для сплати в країні перебування.

Тепер перейдемо до іноземних доходів та джерел їх походження для більш детального їх аналізу. Податковий кодекс України визначає іноземні джерела як доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1.3 ПК України). При цьому дана норма міститься в статті 163 ПК України, яка має назву «об`єкт оподаткування». Тобто, це те, що має оподатковуватись (на що накладається податок).

Ставка податку на іноземні доходи

Загальна ставка податку на іноземні доходи фізичної особи становить 18% від його суми. Не забуваємо також про військовий збір (ВЗ), який до 01 грудня 2024 року становив 1,5%, а з 01 грудня 2024 року складає 5%. Таким чином, за отриманий іноземний дохід доводилось сплачувати 19,5% (до 01 грудня 2024 року), а починаючи з 01 грудня 2024 року сума податків збільшилась до 23% від загальної суми іноземного доходу.

Інші ставки податку:

• Доходи у вигляді дивідендів по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, корпоративних правах, нарахованих нерезидентами, інститутами спільного інвестування та суб’єктами господарювання, які не є платниками податку на прибуток, оподатковуються за ставкою 9% + військовий збір.
• Прибуток від операцій з інвестиційними активами (цінні папери, деривативи та корпоративні права) оподатковуються в більшості випадків за ставкою ПДФО 18% + військовий збір. Проте, є й інші спеціальні ставки для доходів з цієї категорії (наприклад, 5% або 9% залежно від виду).
• Прибуток контрольованих іноземних компаній (КІК) оподатковується за ставкою ПДФО 18% в тому разі, якщо платник податку - резидент, що визнається контролюючою особою щодо контрольованої іноземної компанії. У разі якщо КІК розподіляє прибуток або його частину на користь контролюючої особи, і така особа фактично отримує розподілені кошти (як безпосередньо, так і через ланцюг опосередкованого володіння), застосовуються інші правила та ставки ПДФО (наприклад, 5% або 9% в залежності від виду прибутку).
• Виплати у грошовій чи негрошовій формі у зв’язку з розподілом прибутку, або його частини, джерелом яких є утворення без статусу юридичної особи, створене на підставі правочину або зареєстроване відповідно до законодавства іноземної держави (території) без створення юридичної особи (партнерство, траст, фонд), оподатковуються за ставкою ПДФО 9%.

Не оподатковуються такі види іноземних доходів, як соціальна або гуманітарна допомога (кошти або товари), отримані резидентами України за кордоном в статусі біженця або тимчасового захисту, а також ті види іноземних доходів, які визначені у конкретній міжнародній угоді про уникнення подвійного оподаткування.

Зазначимо, що сума іноземного доходу має бути включена до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію.

Вітаю Вас.

Якщо фізичні особи, які вимушено переміщені з України до Австрії (в нашому випадку це ще і студент що навчається в Австрії),продовжують працювати на свого українського роботодавця,перебуваючи в Австрії:– чи виникають в Австрії в українського роботодавця зобов'язання щодо сплати податку на заробітну плату?Якщо так... будь ласка, поясніть, коли виникають такі зобов'язання, а також деталіподаткових зобов'язань українського роботодавця.

Якщо український роботодавець утримує у штаті працівника, який вимушено перемістився до Австрії та фактично здійснює роботу з її території, то для України його обов’язки залишаються незмінними - утримання та сплата ПДФО, військового збору та ЄСВ. Сам факт перебування працівника за кордоном не звільняє роботодавця від функції податкового агента в Україні. Водночас, з точки зору австрійського податкового права, дохід від трудової діяльності, яка фізично виконується на території Австрії, вважається таким, що підлягає оподаткуванню там.

Формально роботодавець з України не зобов’язаний реєструватися в Австрії та сплачувати податки з доходів свого працівника, якщо він не має там постійного представництва чи зареєстрованої філії. У такому випадку податковий обов’язок лягає безпосередньо на працівника, який після перебування понад 183 дні в Австрії визнається її податковим резидентом та зобов’язаний декларувати й оподатковувати свій дохід перед австрійськими органами. Таким чином, можливе подвійне оподаткування врегульовується положеннями Конвенції між Україною та Австрією про уникнення подвійного оподаткування.

З повагою! Щасти Вам!