Відшкодування збитків спричинених державними органами

Вітаю Вас, Ярославе!

Являюсь студентом ВНЗ , влітку 2024 року отримав довідку з Єдебо в якій зазначалося що я порушую послідовність отримання освіти , внаслідок цього втратив право на відстрочку від мобілізації . Восени мене зупинили працівники ТЦК і відповідно викрали . Мене доставили до тцк , де я швидко пройшов влк і вже готувався до відбуття в частину , я зв'язався з адвокатським бюро яке за круглу суму (100 000грн) зголосилося мені допомогти , я погодився , відповідно в ТЦК прибув адвокат який допоміг покинути його стіни , я оформив договір з адвокатом , отримав акт надання послуг , тобто все було задокументовано і сума вказана . Після цього мені довелося звільнитися з роботи , покинути столицю і рік перебувати вдома . Я подав позов до суду на МОН в кому просив виправити неправдиву інформацію внесену в Єдебо . Суд я виграв . Отже питання , я хотів би подати ще один позов до МОН з приводу компенсації за ті матеріальні і моральні збитки які я поніс внаслідок їхніх дій , тобто повернути витрати на адвоката який допомагав мені з ТЦК , компенсацію за втрачену роботу , внаслідок чого я заліз в борги ну і моральну шкоду . Чи є шанс домогтися справедливості в суді і повернути втрачені кошти ?

На мій погляд, судова перспективна задуманого є нульовою. Максимум, що Ви можете - компенсувати витрати на правову допомогу в певному судовому провадженню. Тобто аби Ви мали право на компенсацію послуг, і то виключно правових, Ви маєте подати до суду щодо неправомірних дій ТЦК. Водночас жоден суд не погодить відшкодування 1000 грн.

У такій ситуації, на жаль, перспективи стягнути з МОН будь-які витрати або моральну шкоду фактично відсутні. Навіть якщо суд уже визнав внесену інформацію в ЄДЕБО неправдивою, це не означає автоматичної відповідальності МОН за усі подальші події, які з Вами трапилися. Для відшкодування збитків вам довелося б довести пряму причинно-наслідкову ланку між конкретними діями (а точніше, бездіяльністю) МОН та кожною вашою витратою: винайм адвоката, втрата роботи, вимушений переїзд, перебування вдома, борги тощо. На практиці суди майже ніколи не визнають такі витрати прямими збитками.

Окрема складність - моральна шкода та витрати на адвоката по іншому провадженню. Суд розглядає їх виключно як непередбачувані та надмірно віддалені наслідки, які не входять до відповідальності органу влади. Держава не відповідає за те, що людина, перебуваючи в стані стресу, наймає правника за великі кошти чи змінює місце проживання. Тож хоч у моральному сенсі Вам хочеться компенсувати пережите, юридично шансів виграти такий позов практично немає. Це треба чесно визнати, аби не витрачати гроші та сили на процес, приречений на відмову.

З повагою та надіями на розуміння! Щасти Вам!

Вітаю!

ВИ МАЄТЕ ПОВНЕ ПРАВО ВИМАГАТИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ.

Згідно із ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статті 1173-1175 Цивільного кодексу України також містять подібні норми.

Підстави та види компенсації

Шкода фізичній або юридичній особі може бути завдана:

– незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень;

– незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень;

– в результаті прийняття органом державної влади, органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований.

Незаконні дії державних органів влади та органів місцевого самоврядування – це дії, що суперечать положенням законів та інших нормативних актів або здійснюються поза сферою повноважень вищезазначених органів.

Але слід довести, що рішення, дія чи бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, є незаконними.

Суб’єктом відшкодування завданої шкоди є держава. Іншими словами, збитки відшкодовуються за рахунок державного бюджету та бюджету місцевого самоврядування.

Вирішуючи суперечки щодо відшкодування збитків громадянам внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб, слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом.

Якщо ж відповідні закони чи інші нормативні акти цього не передбачають або декларують, що шкоду відшкодовує держава (за рахунок держави), суд повинен притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідальність за шкоду, заподіяну органом державної влади або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів, тобто і при випадковому завданні.

Процедури позасудового відшкодування шкоди

В даному випадку спеціального регуляторного механізму компенсації не існує. Якщо компетентний орган вважає за необхідне здійснити компенсацію, він може вирішити ці проблеми, вживаючи індивідуальні дії.

Тому можна сказати, що насправді в Україні немає органу позасудового вирішення спірних питань, не кажучи вже про добровільну компенсацію шкоди, заподіяної діями влади. Відсутній навіть чіткий підхід щодо цього питання, але не виключено, що це найбільш розумний та ефективний спосіб відшкодування завданих збитків.

Судове вирішення спірних питань: практика сьогодення

Розглядаючи такі справи, суди здебільшого захищали інтереси позивачів.

Така тенденція обумовлена роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 р. № 9, в яких зазначено, що суди повинні суворо дотримуватися передбаченого статті 56 Конституції України права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 30.05.2001 р. у справі № 1-22/2001 зазначив: «…Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов'язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків». «... ст. 152 Конституції України зобов'язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними».

ЗАРАЗ НЕМАЄ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ З ПОДІБНИХ ЯК У ВАС ОБСТАВИН, АЛЕ Є РІШЕННЯ ПО ІНШИМ ДЕРЖАВНИМ ОРГАНАМ:

https://jurliga.ligazakon.net/analitycs/222906_tsk...

Доброго дня, Ярославе!

Доволі складне питання, яке залежить від того чи зможете Ви довести той факт, що саме МОН є відповідальним в тому, що з Вами сталося. Наприклад, за те, що Вас викрали ТЦК й Вам прийшлося витратити 100К на послуги адвоката. Якщо зможете, то в принципі, шанси у суді в Вас є. По суті, головне питання полягає у належному доведенні причинно-наслідкового зв'язку між записом в довідці Єдебо "Ні, порушує" та подальшою ситуацією, яка з Вами склалася.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Наведене свідчить про те, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦКУ особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода полягає:

1. у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4. у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральна шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Незалежно від наявності вини відшкодовується шкода у випадках, передбачених ч.2 ст.1176 ЦК України.

Питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, зокрема, вирішується, у таких випадках:

• поширення, у тім числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво;
• відшкодування шкоди, завданої майну та здоров’ю (наприклад, у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою, залиттям квартири);
• порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
• прийняття незаконних рішень, а також дії чи бездіяльність органу дізнання, судового слідства, прокуратури або суду;
• вчинення корупційного діяння;
• вчинення злочину;
• пошкодження майна;
• завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки;
• та інші випадки порушення прав особи.

Частиною другою п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

• наявність такої шкоди;
• протиправність діяння її заподіювача;
• наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача;
• вини останнього в її заподіянні.

Вищевказані складові є необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд установлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги й заперечення сторін та інші обставини, котрі мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються показаннями свідків, висновками експертів, письмовими доказами (наприклад медичними довідками, висновками) та іншими документами тощо, що підтверджують обставини, що мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації і т.ін.

У відповідності до вимог ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на загальних підставах відшкодування шкоди завданих внаслідок деліктних зобов'язань.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність").

Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

З поваго, адвокат Айвазян.

ДОБРОГО ДНЯ, ЯРОСЛАВЕ! НЕ БУДУ ВАС ОБНАДІЮВАТИ. Шанси здобути справедливість в Україні у Вас майже нульові щодо стягнення збитків з держави за дії МОН України, а от помста може бути, в тому числі віддання міністром - плагіатором Оксеном Лісовим злочинного наказу за будь-якої ціни відрахувати Вас з навчання і позбавити відстрочки, щоб розправитись через ТЦК. У викладачів, за потреби, є 1001 спосіб завалити на сесії чи іншим чином довести недосконалість знань студента. Тому справедливості добитися під час навчання дуже складно. Не хочу Вас обнадіювати.

Якщо щодо витрат на правничу допомогу по судам ще судова система якось реагує останні 5 років, то стягнути компенсацію за неправомірні дії та їх наслідки, моральну шкоду - шанси нульові. Я ще не зустрічав в судах України позитивної практики ні по злочинній діяльності патрульної поліції, яка нанесла збитки людям, ні щодо інших державних службовців чи державних органів від імені яких вони діють.

Право на відшкодування дійсно гарантоване Конституцією і ст. 1173 Цивільного кодексу України.

1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

2. Особливості відшкодування шкоди, завданої у результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку на підставі протиправних (незаконних) індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України особам, які на дату прийняття таких індивідуальних актів або рішень, відповідно, мали статус учасників такого банку, встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність" та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ст. 1174 ЦК України:

1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Верховний Суд виходить на жаль з інших мотивів часто.

На практиці виникають значні труднощі з визначенням суб'єкта, який повинен бути відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його службовою або посадовою особою. У випадках, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України).

Cуд по-різному підходить до проблеми визначення складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у таких справах, хоча її зміст має вирішальне значення для належного виконання судового рішення.

ДЛЯ ПРИКЛАДУ ПІДСТАВ ВІДМОВИТИ ХОЧУ НАВЕСТИ НАСТУПНУ ПОСТАНОВУ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Постанова КЦС ВС від 01.03.2023 № 752/3839/22 (61-11057св22):

https://reyestr.court.gov.ua/Review/109302992

Суддя-доповідач: Луспеник Д. Д.

Саме лише задоволення скарг на дії органу державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб органів державної виконавчої служби та заподіяною шкодою. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Зокрема, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України, відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів ДКС України.

При цьому залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).

Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, та причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди.

Також, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 вказано, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених умов, які необхідні для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих умов виключає настання відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 910/15758/19.

Крім того, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що саме лише задоволення скарг на дії органу державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб органів державної виконавчої служби та заподіяною шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

При вирішенні спору про відшкодування шкоди у порядку статей 1173, 1174 ЦК України необхідно враховувати, що саме протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) відповідного органу чи його посадової особи є причиною завданої шкоди. Отже, між діями чи бездіяльністю та шкодою має бути прямий причинний зв`язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню. За відсутності такого зв`язку збитки не відшкодовуються.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у частині відшкодування майнової шкоди, є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують та зводяться до їх переоцінки.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), серед іншого, вказала, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

З урахуванням наведеного, а також підстав, з якими позивач пов`язував завдання йому моральних страждань, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями державного виконавця, про які вказано у позові, та настанням шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, так як для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.

При цьому визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Таким чином, суди ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення з урахуванням правових висновків Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи, а тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування, оскільки у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Ви лише витратите гроші на адвокатів і нічого не доб"єтеся скоріш за все або визначена компенсація буде мізерною, бо судді люди з великими зарплатами та заощадженнями, вони не розуміють що таке втратити все і залізти в борги. Ну або розраховувати, що держава буде через 5 років платоспроможною і Ви виграєте процес в Європейському суді з прав людини. Якщо що, то зараз Україна не платить по боргам за рішіеннями ЄСПЛ. Відмовка стандартна - немає грошей. По 1000 гривень тим, хто всередині країни сидить, є роздавати... А на виконання державних зобов"язань немає.

ОТЖЕ, на мій суб"єктивний погляд довести прямий причинно-наслідковий зв"язок ще з елементом ТЦКшним, Вам в судах не вдасться. Особливо якщо мова йтиме про значні за обсягом кошти. Держава ще не дозріла і внаслідок відсутності (після розкрадання за корупційними схемами Міндічів та інших "любих друзів 2.0") грошей в бюджеті, економія йде на громадянах, в тому числі звуженням обсягу гарантованих прав і свобод на практиці, реалізуючи подвійні стандарти правотлумачення.

Вибачте, особисто я в перспективу такої справи не вірю. Щиро хотів би помилятися.

Щасти Вам у захисті своїх прав та отриманні компенсації за неправомірні дії "набраних по оголошенню" в державні кабінети посадовців!

З повагою та розумінням, Ярослав ТУРЧИН

Доброго дня, Ярославе!

Розумію Ваше бажання добитися справедливості та відшкодувати хоч частину коштів, які Ви втратили внаслідок незаконних дій МОН і шанс дійсно є, але він досить низький, адже справа складна і потрібно правильно вибудувати юридичну конструкцію, щоб довести причинно-наслідковий зв’язок, а також розмежувати відповідальність МОН і відповідальність ТЦК.

Майте на увазі, що на все це піде час та кошти на судові витрати, а 100 % гарантувати позивтивний результат Вам ніхто не зможе.

Відповідно до статті 1173 ЦКУ

1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Оскільки Ви вже виграли адміністративну справу проти МОН і суд визнав інформацію в ЄДЕБО неправдивою , то наявна презумпція вини органу влади (ст. 1173, 1174 ЦК України) і шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю МОН повинна підлягати відшкодуванню державою.

Інше питання - що реально Ви можете стягнути?

Загалом у справах проти державних органів стягуються такі збитки:

1. Матеріальна шкода, яка прямо підлягає відшкодуванню, якщо Ви доведете причинний зв’язок.

Матеріальна шкода включає у себе дві категорії: реальні збитки та втрачені можливості доходу.

До першої можна віднести витрати, які Вам довелося понести у результаті заподіяння шкоди. Наприклад, 100 000 грн, що були сплачені адвокатам для звільнення з ТЦК, але буде складно довести, що це вимушені витрати, спричинені незаконними діями МОН, а не ТЦК. Адже викрадення працівниками ТЦК це окреме правопорушення і вони не мали права цього робити незалежно від того була б у Вас відстрочка чи ні.

Ще є категорія ж втрачених можливостей доходу, як правило, пов’язана із втратою заробітку внаслідок вимушеного звільнення. Але суд навряд чи стане на Вашу сторону, адже Ви фактично звільнилися, щоб не виконувати конституційний обов'язок із захисту Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України.

2. Моральна шкода

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів правопорушення, при цьому, надати в суд належні та допустимі докази на підтвердження заподіяння моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідачів та моральною шкодою.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов:

1) наявність моральної шкоди;

2) протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди;

3) наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою;

4) вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

(!!!) Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

МОРАЛЬНА ШКОДА ПОЛЯГАЄ У СТРАЖДАННІ АБО ПРИНИЖЕННІ, ЯКИХ ЛЮДИНА ЗАЗНАЛА ВНАСЛІДОК ПРОТИПРАВНИХ ДІЙ. Страждання та приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Для доведення моральної шкоди потрібно зібрати докази, які підтверджують факт заподіяння страждань, їхній вплив на ваше життя та причинно-наслідковий зв'язок із протиправними діями. Це можуть бути медичні довідки про погіршення здоров'я, свідчення очевидців, висновки експертиз, докази порушення соціальних зв'язків або неможливості вести звичайний спосіб життя, а також детальний опис страждань у позовній заяві.

Найважливіше: як довести причинно-наслідковий зв’язок?

Суд не буде автоматично вважати, що всі втрати - наслідок МОН.

Треба вибудувати ланцюг: МОН внесло неправдиві дані в ЄДЕБО. Через це Ви втратили право на відстрочку. Через це ТЦК вважав Вас "порушником" і незаконно доставив до себе. Через це Ви вимушено оплатили адвокатів, покинули роботу, втратили заробіток тощо.

Тому треба правильно зібрати докази, наприклад:

• копія рішення суду проти МОН
• довідка з ЄДЕБО
• довідка з роботи
• всі платіжні інструкції адвокатам
• документи щодо звільнення
• будь-які докази фінансових наслідків (кредити, розписки, довідки, квитанції)
• медичні довідки (для моральної шкоди — бажано)

Отже, для відшкодування шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів правопорушення, при цьому, надати в суд належні та допустимі докази на підтвердження заподіяння моральної та матеріальної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідачів та моральною шкодою.

На жаль, в реаліях сьогодення шанси на отримати компенсації за моральну та матеріальну шкоду досить низькі.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Бажаю Вам успіхів!