Почніть консультацію з юристом онлайн
Задайте питання юристу
962 юристів готові відповісти зараз
Відповідь за ~15 хвилин
Доброго дня. Наскільки я попав і чи можна щось зробити.
Буквально за рік до війни у шлюбі купив квартиру в іпотеку, ще тоді дружина погоджувала дозвіл на покупку. Після початку війни дружина виїхала закордон і мені сказала "пока". Квартира оформлена на мене, у витазі з реєстру вказано, що моя частка 1/1, але ж дружина ще тоді давала дозвіл на іпотеку. Кошти на перший внесок я позичав у родичів. За перший рік було виплачено не багато, так як ремонт, куча кредитів (я самостійно вплачував повністю все, вона ніде не працювала, сиділа в декреті).
Розлучення було через суд. Поки нас не розлучили, я виплачував лише % банку, а кол вже офіційно розлучили, я виплатив квартиру.
З бишою ми домовились, що я мол маю їй виплатити певну суму, я кажу давай продамо квартиру, забереш кошти. Вона ж дозвіл на продаж квартири не дає і хоче, щоб я віддав кошти. Типу і кошти хоче і квартира хоче щоб залишилась, так як знає, що якщо вона вдруг після війни повернеться, я не зможу її вигнати з дитиною.
Ось літом спливає 3 роки, коли можна подати на поділ майна. У мене якби до неї претензій немає, але цікавить момент. Одразу після покупки квартиру ооформили на мене, нотаріус повісив заборону на продаж. Тобто, виходить я на себе повісив кредит, а квартира повністю куплена у шлюбі? Якщо спливуть ці 3 роки, коли можна подати на поділ майна, чи не влипну я в ситуацію, що бивша буде претендувати вже не лише на ту частину, коли ми були у шлюбі, а вже на половину квартири?
Можливо мені варто звертатись у суд? Так як по факту, поки ми були у шлюбі, за квартиру було виплачено мінімум, я вже після розлучення виплатив іпотеку
Схожі питання
Кодекси Україна
Кодекс України з процедур банкрутства Кодекс цивільного захисту України Кримінальний процесуальний кодекс України Митний кодекс України Повітряний кодекс України Податковий кодекс України Кодекс адміністративного судочинства України Цивільний процесуальний кодекс України Кримінально-виконавчий кодекс України Господарський кодекс України Цивільний кодекс України Сімейний кодекс України Земельний кодекс України Кримінальний кодекс України Водний кодекс України Кодекс торговельного мореплавства України Про надра Лісовий кодекс України Господарський процесуальний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330) Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-21) Житловий Кодекс Української РСР Європейський кодекс соціального забезпечення Бюджетний кодекс УкраїниНове у блогах Юристи.UA
Відповіді юристів (3)
Юрист, м. Харків, 27 років досвіду
Спілкуватися у чатіВітаю, Олександре
Зараз Ви маєте повне право звернутися до суду з позовом про поділ майна.
Адже 3 роки позовної давності для звернення до суду враховуються не з моменту розлучення, а відтоді, коли мале місце порушення Ваших прав як співвласника.
Річ у тім, що навіть і після розлучення майно продовжує залишатися спільним
До речі, про позовну давність. З 02 квітня 2020 року по 4 вересня 2025 року її перебіг було зупинено законодавством. Тому ризик пропуску строків відсутній
З повагою,
Андрій Брильов
Юрист, м. Київ, 10 років досвіду
Спілкуватися у чатіДоброго дня, після 3 років після розлучення, ваша жінка вже не буде мати право на майно.
Адвокат, м. Миколаїв, 34 роки досвіду
Спілкуватися у чатіДоброго дня, Олександре!
По-перше, хочу звернути Вашу увагу на те, що вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
З приводу вірності застосування цієї умови потрібно звернутися до постанови Касаційного цивільного суду ВС від 27.03.2024 (справа № 509/2196/15-ц).
Ця справа стосувалася поділу майна подружжя за зустрічним позовом більш як через чотири роки після розірвання судом шлюбу. Вимоги задоволені не були, оскільки строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав були пропущені, а сторона не навела належних і допустимих доказів поважності причин його пропуску. Таку позицію підтримала апеляція, тож спір дістався касаційної інстанції.
Високі судді виходили з того, що позовна давність застосовується до обґрунтованого позову. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Отже, для застосування позовної давності обов’язково потрібне існування порушеного права. Уявімо собі, що подружжя розірвало шлюб та протягом всього часу не здійснювало поділ майна, набутого у шлюбі. І таке майно не змінило свій статус (не було відчужене). Чи буде застосовуватися строк позовної давності судом?
Відповідь очевидна: ні, тому що не відбулося порушення прав іншого з подружжя (майно не було відчужено), ніхто не заперечував та не вчинив дій, які порушують права іншого з подружжя. Якщо квартира, набута у шлюбі і зареєстрована лише на чоловіка, не була відчужена, то режим спільної сумісної власності зберігається і сторони можуть протягом будь-якого часу здійснити його розподіл, а не тільки протягом трьох років після розірвання шлюбу.
По-друге, відповідно до положень основного закону, який регулює сімейні відносини – Сімейного кодексу України – дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Також, нормами Сімейного кодексу України регламентуються дії, що вчиняються одним із подружжя, а саме– якщо одним із подружжя укладаються договори, то вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Норми цих положень поширюються також на іпотечне майно, що придбане за кредитні кошти, в тому числі нерухомість, заставу земельної ділянки, об’єкти незавершеного будівництва, майнові права на нерухомість, що побудується в майбутньому тощо. Тобто, якщо один із подружжя укладає договори, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово, а також нотаріально засвідчена.
Договір, укладений одним із подружжя у тому числі іпотечний договір, договір застави майнових прав в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Спірне рухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу і за кошти, які отримані за договором позики, укладеним одним з подружжя, які ним використано в інтересах сім'ї, підлягає поділу між ними у рівних частинах.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 24 листопада 2021 року у справі № 712/11174/19-ц.
Обставини справи:
Скаржник (один з колишнього подружжя) зазначав, що грошові кошти, які були витрачені відповідачем на погашення кредиту за спірну квартиру, починаючи з грудня 2009 року по 2013 рік, є його особистою власністю, оскільки саме з цього часу сторони фактично не проживали та не вели спільне господарство. Отже, вказані квитанції про сплату кредитних коштів є належним доказом, які повністю обґрунтовують доводи щодо неможливості поділу спірної квартири у рівних частках.
Позиція ВС:
У постанові Верховного Суду від 9 січня 2020 року у справі № 367/7110/14 зазначено, що спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані подружжям за час шлюбу, відтак, право на це майно у рівних частках набули позивач і відповідач, при цьому боргові зобов'язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. У зв'язку із зазначеним вище відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя.
Наявність боргів подружжя та виникнення зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого за час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім'ї, а саме на придбання цього майна. Доводи щодо внесення одним із подружжя коштів у рахунок погашення кредитних зобов'язань не мають правового значення, оскільки у розумінні вимог статті 57 СК спірне майно не є особистою приватною власністю відповідача,
З огляду на викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що спірне рухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу і за кошти, які отримані за договором позики, які використано в інтересах сім'ї, підлягає поділу між ними у рівних частинах.
При цьому відповідачем презумпцію спільності майна подружжя не спростовано.
З повагою, адвокат Айвазян.