Задайте питання юристу

979 юристів готові відповісти зараз

Відповідь за ~15 хвилин

Задати питання на сайті

Трудове право, 04 лютого 2026, питання №146277

Як правильно звільнитись в цій ситуації?

Вітаю. Вже декілька місяців у мене на роботі відбувається цілковитий кошмар, мене принижують, цькують та позбавили частини заробітної плати. Мирна розмова ні до чого не призвела, заява в Держпрацю теж, тому я збираюсь звернутись до суду. Суд це довга справа, а знаходитись на роботі, де мені не платять, я не збираюсь. Однак, якщо я зараз звільнюсь за власним бажанням, в суді буде майже неможливо довести, що мене змусили піти (керівництво не раз натякало, аби я написав на звільнення сам, а самі звільняти мене не хочуть). Як правильно це зробити? Я можу написати таку заяву на звільнення, щоб в суді вона була б вагомим доказом того, що звільнення не було моїм бажанням?

Відповіді юристів (2)

    Айвазян Юрій Климентійович

    Доброго дня, Вікторе!

    Ви можете написати заяву на звільнення на підставі частини 3-ї статті 38: "Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили".

    Як варіант - простій.

    Простій визначають як тимчасове зупинення роботи, спричинене відсутністю організаційних або технічних умов для її виконання, дією непереборної сили чи іншими обставинами (ч. 1 ст. 34 Кодексу законів про працю, далі – КЗпП).

    Простій можна оголошувати як для всього підприємства, так і для окремого структурного підрозділу (цеху, відділу тощо) чи навіть для одного працівника. Причини, що можуть призвести до простою, поділяють на:

    1. об’єктивні – виробничі чи економічні обставини, у тому числі обставини непереборної сили;
    2. суб’єктивні – дії або бездіяльність самого працівника, керівників чи роботодавця.

    Залежно від причин простою застосовують різні законодавчі гарантії.

    Наприклад, коли простій виникає через винні дії працівника, його час не підлягає оплаті (ст. 113 КЗпП).

    Якщо ж зупинка роботи спричинена обставинами, що не залежать від працівника, діють інші правила, закріплені в ст. 113 КЗпП:

    1. Час простою оплачують у розмірі не менше ніж дві третини тарифної ставки (окладу), встановленої працівнику.
    2. За згодою працівника його можуть тимчасово перевести на іншу роботу, враховуючи його професію та кваліфікацію:
    3. на весь період простою – на тому самому підприємстві;
    4. до одного місяця – на інше підприємство в межах тієї самої місцевості.

    Якщо виникає простій, то працівник повинен повідомити про це власника або уповноважений ним орган, а також свого безпосереднього керівника – бригадира, майстра чи іншу посадову особу (ч. 2 ст. 113 КЗпП). Такої необхідності немає, якщо йдеться про випадки зупинки роботи цілого підрозділу чи підприємства.

    Закон не визначає спеціальної форми такого повідомлення, тому воно може бути як усним, так і письмовим. На практиці зазвичай складають доповідну записку. Основна вимога – своєчасність повідомлення (див. лист Мінпраці від 23.10.2007 №257/06/187-07).

    Якщо простій не пов’язаний із провиною працівника, його підтверджують актом довільної форми, де зазначають причини призупинення роботи (див. лист Мінсоцполітики від 04.10.2013 №179/06/186-13).

    Додатково обов’язковим є оформлення наказу керівника чи уповноваженої особи про запровадження простою.

    З повагою, адвокат Айвазян.

    Дерій Владислав Олегович

    Доброго дня!

    У Вашій ситуації ключова проблема полягає не стільки в самому факті звільнення, скільки в способі фіксації примусу та порушень роботодавця. Класична заява про звільнення за власним бажанням майже завжди грає проти працівника, оскільки суд виходить з презумпції добровільності такого рішення.

    Водночас є найбільш правильний варіант - звільнення не за власним бажанням, а через порушення роботодавцем законодавства

    Трудове законодавство прямо передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, зокрема:

    • невиплата або незаконне зменшення заробітної плати;
    • психологічний тиск, приниження, мобінг;
    • створення нестерпних умов праці.

    У цьому випадку звільнення не вважається добровільним у класичному розумінні, а є вимушеним. У заяві принципово важливо чітко і прямо зафіксувати причини, а не писати нейтральну формулу.

    Формулювання може бути таким за змістом (адаптуйте під Ваші факти):

    «Прошу звільнити мене з займаної посади у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, а саме систематичним психологічним тиском, приниженням, незаконним позбавленням частини заробітної плати та створенням нестерпних умов праці.Зазначене унеможливлює подальше виконання мною трудових обов’язків.Звільнення є вимушеним і не відповідає моєму вільному волевиявленню.»

    Заява - це лише один елемент. Суд дивиться на сукупність доказів. Дуже бажано:

    • зберегти докази невиплати зарплати (розрахункові листи, банківські виписки);
    • зафіксувати приниження або тиск (листування, аудіо, свідки);
    • мати копію звернення до Держпраці та відповідь;

    Направляти заяву про звільнення потрібно рекомендованим листом з описом вкладення або здати під вхідний номер.

    З повагою, юрист Дерій В.О.!

    Успіхів Вам!


Схожі питання


Кодекси Україна

Кодекс України з процедур банкрутства Кодекс цивільного захисту України Кримінальний процесуальний кодекс України Митний кодекс України Повітряний кодекс України Податковий кодекс України Кодекс адміністративного судочинства України Цивільний процесуальний кодекс України Кримінально-виконавчий кодекс України Господарський кодекс України Цивільний кодекс України Сімейний кодекс України Земельний кодекс України Кримінальний кодекс України Водний кодекс України Кодекс торговельного мореплавства України Про надра Лісовий кодекс України Господарський процесуальний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330) Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-21) Житловий Кодекс Української РСР Європейський кодекс соціального забезпечення Бюджетний кодекс України

Нове у блогах Юристи.UA