Право онуків на обов'язкову частку у спадщині за наявності заповіту

Доброго дня.

Відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні вдова/вдівець та батьки спадкують, незалежно від заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Це гарантована частка, що захищає вразливих спадкоємців, право на яку можна зменшити лише через суд.

Ключові аспекти обов'язкової частки:

Хто має право: Малолітні/неповнолітні діти, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні вдова (вдівець), непрацездатні батьки.

Розмір:

від того, що вони отримали б без заповіту.

Як розраховується: При визначенні розміру враховується вся спадкова маса, включаючи речі звичайної домашньої обстановки та вжитку, а також заповідальний відказ.

Обмеження: Право на обов'язкову частку не залежить від волі спадкодавця, але суд може зменшити її розмір з огляду на відносини між спадкоємцями.

Оформлення: Нотаріус видає свідоцтво про право на таку частку на підставі заяви, навіть якщо заповіт складено на іншу особу.

Право на обов'язкову частку може бути реалізоване, навіть якщо воно не згадується у заповіті, оскільки закон має пріоритет у цьому питанні.

Доброго дня, вирішальне значення має правильне розмежування інституту спадкування за правом представлення та права на обов’язкову частку у спадщині, оскільки саме змішування цих правових конструкцій найчастіше призводить до помилкових висновків щодо наявності у онуки права на частину спадкового майна попри існування заповіту.

Відповідно до ст. 1241 ЦК України право на обов’язкову частку у спадщині мають лише малолітні, неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Законодавець визначив це коло осіб як спеціальне, а сам перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Онуки спадкодавця у даній нормі прямо не зазначені.

При цьому ст. 1266 ЦК України, яка регулює спадкування за правом представлення, передбачає лише механізм спадкування за законом у випадку смерті дитини спадкодавця до моменту відкриття спадщини. Тобто онуки спадкують ту частку, яка належала б їх померлому батькові або матері. Однак право представлення не змінює правового статусу онуків і не прирівнює їх до дітей спадкодавця для цілей застосування ст. 1241 ЦК України. Інакше кажучи, онука може бути спадкоємицею першої черги за законом через право представлення, але це саме по собі не створює права на обов’язкову частку у спадщині при наявності заповіту.

Щодо інвалідності III групи, то у спадкових правовідносинах така особа дійсно, як правило, вважається непрацездатною. Судова практика та правозастосування виходять із того, що непрацездатними для цілей спадкового права можуть визнаватися особи з інвалідністю I, II та III груп. Проте сама непрацездатність має юридичне значення лише за умови, що особа входить до кола суб’єктів, визначених ст. 1241 ЦК України. Оскільки онуки у цьому переліку відсутні, сам факт інвалідності III групи не породжує автоматичного права на обов’язкову частку.

Позиція окремих правників щодо можливого виникнення у онуки права на 1/4 частину квартири зазвичай ґрунтується на такій логіці: якби спадкування відбувалося за законом, померлий син спадкодавця успадковував би все майно, а після його смерті ця частка перейшла б двом його дітям за правом представлення порівну — по 1/2 кожному. Відтак, оскільки обов’язкова частка становить половину від законної частки, робиться висновок про право онуки на 1/4 спадкового майна. Однак така арифметика можлива лише за наявності первинного права на обов’язкову частку, передбаченого ст. 1241 ЦК України. Саме ця умова у даному випадку є відсутньою, адже онуки не входять до кола осіб, прямо визначених законом.

Таким чином, право представлення не поширюється на інститут обов’язкової частки, а онуки не набувають статусу дітей спадкодавця для цілей застосування ст. 1241 ЦК України. Відповідно, навіть за наявності інвалідності III групи онука, яка не зазначена у заповіті, не має достатніх правових підстав для вимоги обов’язкової частки у спадщині. За наведених обставин пріоритет має воля спадкодавця, виражена у заповіті, а спадщина підлягає переходу до онука, визначеного єдиним спадкоємцем.

Разом з тим на практиці слід враховувати можливість різного підходу нотаріусів або спроб судового оскарження з боку заінтересованої особи, оскільки у спадкових спорах інколи зустрічаються розширювальні тлумачення норм права. Однак з позиції буквального змісту ст. 1241 та ст. 1266 ЦК України, а також системного аналізу спадкового законодавства, правова конструкція про автоматичне виникнення у онуки права на 1/4 спадкового майна не виглядає належним чином обґрунтованою.

Враховуючи вище викладене, пріоритетність іде до заповіту. Такий як це не дитина а онук.

Доброго дня, Віталію!

Це дуже специфічне питання зі сфери спадкового права. Дійсно, навколо перетину інституту «обов'язкової частки» та «спадкування за правом представлення» іноді виникають дискусії, проте судова практика та норми Цивільного кодексу України дають на нього цілком однозначну відповідь.

Право на обов’язкову частку не може переходити у порядку спадкової трансмісії та не охоплюється правом представлення, оскільки це право існує виключно у межах спадкування за законом, тоді як обов’язкова частка є елементом спадкування за заповітом.

Оскільки бабуся залишила заповіт на все майно на Онука А, саме він успадкує квартиру повністю. Онука Б не має законних підстав вимагати обов'язкову частку у цій спадщині, незалежно від наявності інвалідності. Заповіт у цьому випадку має беззаперечний пріоритет.

Ось детальний розбір Вашої ситуації з юридичної точки зору.

1. Чи має Онука Б право на обов'язкову частку?

Ні, Онука Б не має права на обов'язкову частку у спадщині.

Згідно з частиною 1 статті 1241 ЦК України, право на обов'язкову частку у спадщині мають:

• малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні ДІТИ спадкодавця;
• непрацездатна вдова (вдівець);
• непрацездатні батьки.

Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Онуки (а також правнуки, брати, сестри тощо) у цій статті не вказані. Тому, незважаючи на наявність інвалідності та те, що вона є спадкоємицею першої черги за правом представлення, Онука Б не є суб'єктом права на обов'язкову частку.

2. Чи застосовується право представлення до обов'язкової частки? (Щодо позиції про 1/4 майна)

Позиція правників, які стверджують про можливість виділення їй 1/4 частки, є ПОМИЛКОВИМ та суперечить усталеній практиці Верховного Суду https://sud.ua/uk/news/sudebnaya-praktika/346397-p...

Їхня логіка, ймовірно, базується на такій математиці: якби батько онуків (єдина дитина спадкодавця) був живий, він би успадкував за законом 1/1 (всю квартиру). Його обов'язкова частка становила б половину від законної, тобто 1/2. Оскільки він помер, ці правники вважають, що його право на 1/2 "спадкується" його двома дітьми (Онуком А та Онукою Б), що дає кожному по 1/4.

Чому це неправильно:

1. Право на обов'язкову частку має суворо особистий характер (стаття 1219 ЦК України). Воно надається конкретній вразливій особі для її захисту і не переходить у спадок чи за правом представлення іншим особам.

2. Спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК) працює тільки при спадкуванні за законом. Оскільки бабуся склала заповіт на Онука А, спадкування за законом щодо квартири не відбувається. Відповідно, механізм права представлення тут взагалі не активується. Він міг би спрацювати лише тоді, коли заповіту не було б взагалі, або якби Онук А відмовився від спадщини (тоді б вони успадкували квартиру навпіл за законом).

Отже, застосовувати ст. 1266 ЦК (право представлення) для розширення переліку осіб зі ст. 1241 ЦК (обов'язкова частка) неправомірно. Онук не може "перейняти" право на обов'язкову частку замість свого померлого батька.

Позиція та висновки Верховного Суду у справі № 686/936/22 (можна ознайомитись за посиланням).

Верховний Суд визначив, що право на обов’язкову частку є персональним правом спадкоємця та може виникнути лише у момент відкриття спадщини за умови відповідності вимогам статті 1241 ЦК України.

Воно не може переходити у порядку спадкової трансмісії та не охоплюється правом представлення, оскільки це право існує виключно у межах спадкування за законом, тоді як обов’язкова частка є елементом спадкування за заповітом.

Об’єднана палата підтвердила правильність рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Було наголошено, що право на обов’язкову частку має особистий характер, не підлягає спадкуванню і не може поширюватися на нащадків особи, яка померла раніше відкриття спадщини.

Механізм спадкування за правом представлення не може застосовуватися до цього права, оскільки він стосується лише спадкування за законом і не трансформує право, яке не виникло.

Суд вказав, що відсутність порушеного права позивача є підставою для відмови у позові, а розподіл судових витрат судами нижчих інстанцій здійснено законно та обґрунтовано.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

3. Чи вважається 3-тя група інвалідності непрацездатністю?

Так, вважається. В контексті цивільного та спадкового права для визнання особи непрацездатною застосовуються норми пенсійного законодавства (зокрема, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Згідно статті 1 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»

непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Непрацездатними вважаються:

• Особи, які досягли пенсійного віку.
• Особи з інвалідністю I, II та III груп (незалежно від того, чи працюють вони фактично).

Тобто, 3-тя група інвалідності є абсолютно достатньою підставою для статусу "непрацездатної особи".

Проте, у Вашому випадку цей факт не відіграє ролі, оскільки, як зазначено вище, онуки в принципі виключені з кола осіб, які можуть претендувати на обов'язкову частку, незалежно від стану їхнього здоров'я.

З повагою, юрист Дерій В.О.!

Щиро бажаю Вам успіхів!

Доброго дня, Віталію!

Онука Б не має права на обов’язкову частку лише на тій підставі, що вона є онукою спадкодавця, спадкоємицею за правом представлення та особою з інвалідністю III групи. Інвалідність III групи підтверджує непрацездатність, але не усуває головну проблему — онука не входить до вичерпного переліку осіб, визначених статтею 1241 ЦК України.

Згідно частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України право на обов’язкову частку мають лише: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова / вдівець та непрацездатні батьки спадкодавця. Вони спадкують незалежно від змісту заповіту половину тієї частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом. Онуки у цьому переліку прямо не зазначені.

Онука Б дійсно могла б бути спадкоємицею за законом за правом представлення, оскільки за частиною першою статті 1266 ЦК України внуки спадкують ту частку, яка належала б за законом їхнім матері або батькові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Однак, це правило стосується саме спадкування за законом, а не автоматичного розширення кола осіб, які мають право на обов’язкову частку.

Верховний Суд у постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 20 жовтня 2025 року у справі № 686/936/22 дійшов висновку, що право на обов’язкову частку має особистий характер, не переходить до інших осіб і не може переходити ні за правом представлення, ні в порядку спадкової трансмісії. ОП КЦС ВС також відступила від попередніх висновків, де допускалося поширення права представлення на обов’язкову частку.

Твердження про належність Онуці Б 1/4 частки спадкового майна є необґрунтованим. Визначення розміру обов’язкової частки можливе лише щодо особи, яка належить до кол особа спадкоємців, прямо зазначених у частині першій статті 1241 ЦК України.

Сам по собі факт, що за відсутності заповіту Онука Б могла б спадкувати за законом за правом представлення відповідно до статті 1266 ЦК України, не надає їй права на обов’язкову частку у спадщині. Право представлення застосовується до спадкування за законом і не може використовуватися для розширення кола осіб, які мають право на обов’язкову частку за статтею 1241 ЦК України.

Щодо інвалідності III групи, то сама по собі III група інвалідності є достатньою для визнання особи непрацездатною у контексті статті 1241 ЦК України, але лише тоді, коли ця особа одночасно належить до кола суб’єктів статті 1241 — наприклад, є повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавця, непрацездатною вдовою / вдівцем або непрацездатним батьком / матір’ю спадкодавця. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 прямо роз’яснив, що повнолітні діти спадкодавця, визнані особами з інвалідністю I, II чи III групи, мають право на обов’язкову частку незалежно від групи інвалідності.

ВИСНОВОК:

Отже, за наведених обставин Онука Б не набуває права на обов’язкову частку у спадщині після бабусі та не може претендувати на 1/4 квартири з цієї підстави. Наявність у неї інвалідності III групи не змінює цього висновку, оскільки вона є онукою спадкодавця, а онуки не належать до кола осіб, визначених частиною першою статті 1241 ЦК України як такі, що мають право на обов’язкову частку.

Якщо заповіт складено на користь Онука А щодо всього майна, є чинним і не визнаний недійсним, спадкування має відбуватися відповідно до цього заповіту. Інший висновок був би можливий лише за наявності окремих підстав: недійсності заповіту, існування майна, не охопленого заповітом, або інших самостійних підстав для спадкування, не пов’язаних з обов’язковою часткою.

З повагою, адвокат Айвазян.

Вітаю!

НАЖАЛЬ, ОНУКА "Б" НЕ МАЄ ПРАВА НА ОБОВ'ЯЗКОВУ ЧАСТКУ В СПАДЩИНІ.

При наслідуванні за заповітом заповідач сам визначає, хто буде його спадкоємцем, а хто ні. При цьому зовсім неважливо, у яких родинних зв’язках знаходяться спадкодавець та спадкоємець.

З цього приводу законодавство (зокрема, частина 2 статті 1235 ЦКУ) гласить таке: «Заповідач може без вказівки причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому випадку ця особа не може отримати право на спадкування».

Але є певна категорія осіб, яких заповітом не можна позбавити спадщини.

Частина 3 статті 1235 ЦК: «Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Дія заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини».

Відповідно до статті 1241 ЦКУ це:

• малолітні діти спадкодавця;
• неповнолітні діти спадкодавця;
• повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
• непрацездатна вдова (вдівець);
• непрацездатні батьки спадкодавця.

Кожен із них успадковують «незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала кожному з них під час наслідування за законом (обов’язкова частка)».

---

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловив правову позицію щодо переходу права на обов’язкову частку у спадщині у разі смерті особи до відкриття спадщини.

У разі смерті особи, яка б мала право на обов’язкову частку у спадщині, до відкриття спадщини за заповітом, таке право не спадкується та не переходить до спадкоємців такої особи. Правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) не стосуються права на обов’язкову частку

Верховний Суд розглянув спадкову справу, в якій постало питання про можливість переходу права на обов’язкову частку у спадщині до родичів особи, яка мала б це право, але померла до відкриття спадщини.

Право на обов’язкову частку є персональним правом спадкоємця та може виникнути лише у момент відкриття спадщини за умови відповідності вимогам статті 1241 ЦК України.

Воно не може переходити у порядку спадкової трансмісії та не охоплюється правом представлення, оскільки це право існує виключно у межах спадкування за законом, тоді як обов’язкова частка є елементом спадкування за заповітом.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Більш детально ознайомитись з позицією ВС у справі № 686/936/22.